3. Соціально-філософська і історіософська думка в 14-16 ст.

Теократична тема християнства в Росії розвивалась не в вік примату духовної влади над світською, а в сторону засвоєння державною владою священної місії. Церква сама йшла назустріч владі. Влада повинна прийняти церковне вчення.

Після падіння Візантії, Росія проголошує себе як «боговибране» царство, оскільки вважала неприпустимою унію з греками. Так, наприкінці 15 століття в посланнях монаха Філофея висувається теза: «Москва – третій Рим» - це є історіософська концепція. Російська думка вважала Москву третім Римом, бо лише там збереглось християнство в чистому вигляді. Оскільки «четвертому Риму не бути», то російське царство буде вічним.

Серед історіософських ідей – ідея особливої місії російського царства, народу. В 16 ст. висувається вчення про «святу Русь», про універсальне значення Русі. З історіософськими ідеями пов’язана і вся церковно-політична ідеологія «самодержавства». В Росії встановилась теза про те, що царська влада є тією точкою, в якій зустрічається істинна буття і воля Божа.

Вже починаючи з 15 ст. в Росії починають розвиватися різні творчі рухи, починається зближення зближення з Заходом, відносини з яким були перервані двохсотнім монголо-татарським ігом.

4. Філософсько-богословська думка Росії 18 ст.

З кінця XVII - початку XVIII ст. настав новий етап в історії Росії. Він був позначений передусім об'єктивно назрілими перетвореннями, проведеними Петром I і відкрили шлях до європеїзації країни. Ідеологічне обгрунтування петровських реформ проводилося поступово і своє закінчене вираження отримало лише після смерті після смерті Петра І. Модернізація старомосковского самодержавного ладу в дусі нової європеїзованої Російської імперії супроводжувала розвиток соціально-політичної філософії, головним чином за допомогою теорії природного права, у напрямку ідеології освіченого абсолютизму. Сформувалася ідейна платформа офіційного західництва, згідно з яким запозичення із Західної Європи правомірні і доцільні, але повинні обмежуватися тільки тим, що «личить» самодержавству, але не «республікам і парламенту». Ця тенденція періодично викликала реакцію з боку дворянсько-аристократичної опозиції, що знайшло відображення в ряді соціально-філософських і філософсько-історичних концепцій. Хоча цілком оформлені світські напрямки громадської та філософської думки в цей період ще тісно пов'язані з традиційною релігійністю, вже відбувається певна раціоналізація офіційного православного богослов'я.

Будучи в деяких відносинах продовженням колишніх епох, філософська думка в Росії XVIII ст. являє собою цілком самостійний етап в історії російської філософії. Разом з тим тут намітилися риси її майбутнього розвитку, наприклад позначилося настільки характерне для XIX ст. протистояння ідейних платформ західництва і слов'янофільства. У цілому ж XVIII століття - це період, коли в Росії виникає професійна філософська думка. Філософія виступає у вигляді теоретичного знання, стає самостійною науковою дисципліною.