38. Основні ідеї євразійства:

Ідеократія — як домінанта євразійства (як, зрештою, усіх російських досьогочасних суспільних утопій). Звідсіля постійне намагання «згвалтувати» історію та внутрішню органіку саморозвитку суспільства, «спираючись» на якісь метаісторичні схеми, грандіозні ідеї та «величественные предначертания»

Гіпертрофований етатизм. Європейська свідомість була деетатизована ще у добу романтизму, а вартісність особи людської (її внутрішня гідність і самоцінність, її внутрішня свобода і особистісна відповідальність) виразно заартикульована ще у добу Ренесансу та Реформації. Примат державних суперструктур і примат гуртових вартостей над особовими, що залишається посутнім для євразійства, ледве чи може сприяти нормальній інтеграції у європейське життя з його проперсоналістськими орієнтаціями та настановами, з його граничною зредукованістю "керівних " функцій держави.

Антиокциденталізм. Євразійство вістрям своїм від самого початку (і сьогодні безумовно теж!) спрямоване супроти заходу. Між іншим і широка міжфракційна коаліція в Думі «Анти-НАТО» у самій назві своїй містить лише своєрідну транскрипцію ідеї (і психології!) антизахідництва.

Неомесіанізм. Йдеться насамперед про ще одну версію (після большевицького інтернаціонал-всесвітницького «Кремля-Маяка всего прогрессивного человечества») доктрини філофеєвсько-третьоримського гатунку. Тут досить згадати лише твердження професора Плешакова (завідувача Сектора геостратегії Інституту США і Канади РАН), висловлене, до речі в офіціозі Міністерства закордонних справ Росії—часописі «Международная жизнь»). Цей речник «оновленого євразійства», перефразовуючи Маккіндера (відомого класика модерної геополітичної науки) висуває таку важливу для Москви Формулу: «Кто контролирует Євразию, — тот контролирует мир».

Гегемонізм — найбільш виразно проявився не тільки у колоніальній війні Москви проти народу Чеченії, але й у безперервних намаганнях легітимізувати своєрідний московський варіант доктрини монро (для східної півкулі). Проголосити трохи чи не увесь євро-азійський континент (за винятком хіба що власне Західної Європи) «сферой исторических интересов России» (чи—в іншому формулюванні — «сферой ответственности России»).

39. Культурологічна доктрина

Їх націоналістична доктрина була ідейно близька до слов'янофільства. Велике значення в суспільному розвитку «євразійці» надавали релігії, підкреслювали примат духовного над матеріальним, виступали за існування в Росії «Рад без комуністів».

Культурологічним міркуванням багатьох євразійців була властива думка, що західна європейська культура гине, а на її місце має прийти нова культура з Азії, яка об'єднає східні елементи культури з західними. Вони поширили та популяризували назву ЄВРАЗІЯ — яку іноді вживано було в науковій термінології на означення Европи й Азії, як одного суходолу. Але євразійці надали цій назві іншого змісту: під Євразією вони почали розуміти третій суходіл, що ніби лежить між Европою й Азією та охоплює землі, починаючи від Сяну аж до Сибіру й Туркестану, тобто фактично покривається з теренами, які євразійці хотіли б бачити в складі Московської імперії. Першим літературним виявом ідеології евразійства був збірник «Ісход к Востоку», що вийшов 1921 року в Софії (Болгарія).

Чотири ідеї лягли в основу євразійської моделі розвитку Росії:

1. твердження особливих шляхів розвитку Росії як Євразії;

2. ідея культури як симфонічної особистості;

3. обгрунтування ідеалів на засадах православної віри;

4. вчення про ідеократичну державі.

Євразійська лінія, проглядається в міркуваннях «пізнього» Леонтьєва, повною мірою проявилася через тридцять років після його смерті в книзі Миколи Сергійовича Трубецького (1890-1938) «Європа і людство» (1920). У ній висунуті основні ідеї його філософії культури, що стали надалі методологічною базою євразійського навчання, весь сенс і пафос якого зводиться до усвідомлення та проголошення існування особливої ​​евразійсько-російської культури.