29. Буття як надраціональна всеєдність (Франка)

Центральною ідеєю філософської системи Франка є ідея всеєдності. У світлі цієї ідеї буття мислиться як універсальне, всеохоплююче, що включає до свого складу не тільки весь різноманітний природний світ (космос), а й людину з притаманним їй свідомістю і всіма іншими душевно-духовними силами і здібностями, а також буття Абсолюту - Бога.

Особливістю розробленої Франком моделі всеєдності є те, що вихідним у ній служить система знання. Іншими словами, на відміну від інших концепцій всеєдності вона рухається не від буття до знання, а від знання до буття. При цьому, будучи заснована переважно на теоретико-пізнавальному матеріалі, вона є не менш онтологічної, ніж будь-яка інша модель всеєдності, оскільки являє собою перш за все вчення про природу і структурі буття. У розумінні Франка сама гносеологія у своїх кінцевих підставах і передумовах є складовою частиною онтології.

Аналізуючи природу знання, Франк приходить до висновку про існування двох основних типів знання і відповідно типів буття. По-перше, це абстрактне, абстрактне знання, яке виражається в поняттях і судженнях, якому в онтологічному плані відповідає особливий шар буття, званий Франком предметної дійсністю або просто дійсністю. Вона являє собою сукупність емпірично даних предметів зовнішнього світу і явищ душевно-тілесного життя людини.По-друге, це живе інтуїтивне знання, за допомогою якого виявляється більш глибокий шар буття, який Франк найчастіше називає реальністю, відносячи до останньої все те, що виходить за межі предметної дійсності, починаючи від внутрішньої душевно-духовного життя людини, її свідомості та самосвідомості і кінчаючи Богом як підставою і останньою глибиною всього існуючого взагалі.

Особливість відстороненого або предметного знання Франк бачить у тому, що буття сприймається і мислиться в ньому як сукупність жорстко фіксованих визначеності - окремих предметів, які висловлюються в ясних, загальнозначущих поняттях, що підкоряються законам логіки і насамперед законам тотожності і протиріччя. Таке буття носить досить штучний характер і можливо тільки якщо в основі його лежить інтуїція, тобто безпосереднє сприйняття цілісності та єдності всього сущого.

Принцип єдності буття і знання (онтології і гносеології) є одночасно і виразом "споконвічного (первісного) єдності", притаманного буттю; при цьому воно також мислиться як щось надраціональне. Стоячи вище роздробленості буття на безліч визначень, тобто безліч незалежно один від одного існуючих предметів, речей або процесів, метадологічна єдність є їх первісна єдність, цілісне буття.

30. Пізнання як інтуїтивне осягнення (Франк)

У вченні про пізнання Франк виходить з того, що знання необхідно є знання про предмет, тобто про якесь буття існуючому незалежно від нашого пізнавального ставлення до нього. Це означає, що знання завжди має своїм предметом щось що знаходиться за межами нашої свідомості, трансцендентне йому, тобто якесь невідоме - х.

Проникнення у невідоме, приписування невизначеному певного змісту і складає, по Франку, суть процесу пізнання. При цьому пізнане конкретний зміст (А) буде змістом саме предмета (х), тобто самого буття. Тому й зміст знання, тобто наше уявлення про буття, в кінцевому рахунку збігається зі змістом самого предмета знання, тобто з властивостями буття, як воно існує саме по собі. Іншими словами, у формі буття ми безпосередньо володіємо тим, що у формі змісту знання є результат особливого процесу пізнавання. Сама ж ця актуалізація потенційно сущого в нас буття, як би просвітлення цієї невиразною, сутінкової сфери, безпосередньо даної нам як потік переживань, на думку Франка, може бути здійснена в двох формах, відповідно до цього існує два основних типи знання.

Свідомість може, по-перше, зосередитися на абстрактному єдності буття. При цьому пережите перетвориться в протистоїть суб'єкту предмет, а свідомість звужується до простої спрямованості на цей предмет (інтенціональності), втрачаючи своє істотне зміст як потоку переживань. Цей спосіб актуалізації потенційного становить підставу відстороненого раціонально-розумового пізнання. По-друге, перехід від переживання до знання, тобто до актуального володіння буттям, може відбуватися не через відмова від переживання, а через його розширення до всієї повноти буття. У цьому випадку володіння буттям є вже не спрямованість свідомості на предмет, а володіння в сенсі злиття мого Я з предметом, прилучення мого життя до загального життя, тобто до життя всеєдності. Тут вже має місце більш високий тип знання - знання інтуїтивне як переживання самого буття, як єдність переживання і знання.

У інтуїтивному пізнанні, по Франку, ми маємо справу не тільки з єдністю суб'єкта та об'єкта, але і з їх єдністю із засобами пізнання. Це означає, що в кінці кінців сама людина у своїй цілісності є тут основним онтологічним "інструментом", "засобом" пізнання. Лише себе суб'єкт тут може використовувати в якості засобу пізнання, а саме дати в собі ж місце для одкровення іншого; лише змінюючи себе самого, людина знаходить новий досвід. Головне завдання, яка в цьому зв'язку постає перед людиною, - подолати вузькі рамки об'єктивуються, безособистісного ставлення до навколишньої дійсності.