28. Екзистенційний принцип філософствування Шестов

Шестова цікавлять, питання існування людини: сенс життя, смерті, природи, Бога. При цьому він виходить з передумови про реальність самої спрямованості людини до життєсмислових і світосмислових проблем, до «початків» і «кінців», про їх існування в душі всякого або майже всякого індивіда. Для нього ясно, що кожна людина в певних обставинах здатна відчути в собі і пережити захоплююче прагнення осмислити коріння, долю та призначення свого власного існування, як і існування всього універсуму.

Зазначене прагнення виявляється в людині з найбільшою силою у граничній ситуації. У загальному значенні гранична ситуація - це такий стан людини, коли вона перебуває ніби на краю, на кордоні світу і власного існування, це «обставина, з якої немає і абсолютно не може бути ніякого виходу...». Безнадія, самотність, нещастя, хвороба, занедбаність, сором, неподобство, страх, відчай, жах, неможливість - ось тільки деякі з численних слів, за допомогою яких Шестов описує стан прикордонної ситуації.

Основні категорії його екзистенціальної онтології - істина, життя, душа, природа, Бог.

Істина як справжність, як людська істина протилежна істині науки, моралі і людського спілкування. Вона не пов'язана з логічними істинами і судженнями. Дорога до неї лежить через граничну ситуацію, котра тільки прочиняє істину неймовірну і неможливу, відверту, ненасильницьку, творчу, вільну, таємничу, чудесну і живу. Важливо те, що така істина однаково властива і людині, і природі, і Богу. У ній прихована «таємниця» всякого буття.

Істина, по Шестову, завжди носить творчий характер, вона - втілення самої новизни й неповторності і в цьому сенсі пов'язана з ніщо, тому що тільки «творчість з нічого» володіє можливістю доставляти нам небувале, неповторне, істинно нове, ні на що не схоже і незвичайне.

Шестов виділяє такі ознаки істини, як свобода і множинність.

Якщо відволіктися від витонченого сарказму Шестова, то неважко побачити, що за цими судженнями ховається інтуїція множинності конкуруючих (у фальшивості) або мирно співіснуючих (в незвичайності) істин.

Таким же всеосяжним поняттям, як "істина" і "чудо", є для Шестова категорія життя. Все є життя. Навіть смерть розглядається ним в контексті переходу особистості від одного порядку або стану світу до іншого або як феномен, що має пряме відношення до людського існування. Будучи релігійно орієнтованим, Шестов тим щонайменше не обгрунтовував ідей безсмертя і вічності. Він навіть ставить під питання саму вічність і об'єктивність часу, знаходячи їх однаково помилковими вигадками розуму і "осоружного" світу.

Час, вважає він, швидше за все нічим не визначений і ніяк не обмежений. За своєю природою він таємничий і водночас пов'язаний з людським існуванням. Якщо вічність - "ворог людини", то час - це час людини (душі), він екзистенційний і суб'єктивний, оскільки людина є його носієм і основою.

Творіння природою людини не означає ні того, що природа добра, ні того, що вона зла. Очевидно лише одне: творячи людини, вона хотіла чогось неповторного, іншого. Шестов не ідеалізує природу, не розглядає її як "єдино" первинне або як похідне від розуму, ідеї або Бога.

Творчість, за Шестовим, - це універсальна характеристика справжнього світу, це переривчастість, стрибок, в результаті якого "з нічого" народжується небувале, невідоме. Але творчість - це і небувале борошно, змішане з небувалим захопленням. На свободу і творчість необхідно зважитися. Природа в муках народжує людину. Бог у муках і жадобі буття творить світ з нічого.