50.Роздрібна купівля-продаж є найбільш поширений вид договору купівлі-продажу, так як має на меті задоволення споживчих потреб населення.

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов’язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його (ст.698 ЦК України).

Спеціальне правове регулювання договору роздрібної купівлі-продажу здійснює §2 гл.54 ЦК України, а до відносин за участю покупця – фізичної особи, крім того, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами договору є продавець (юридична особа або фізична особа-підприємець, які здійснюють торговельну діяльність) та покупець (фізична або юридична особа, що набуває товар для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю).

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом є товар, не призначений для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю. У разі продажу товарів у кредит значення істотної умови набуває строк повернення кредиту.

Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним, тому продавець може висловити пропозицію укласти договір у вигляді так званої публічної оферти, яка буває двох видів (ст.699 ЦК України)

Форма договору: усна (на підтвердження укладення договору видається відповідний документ) або письмова.

Відповідно до ст.701 ЦК України, договір роздрібної купівлі-продажу може укладатися з умовою про прийняття покупцем товару у строк, встановлений договором, і протягом цього строку товар не може бути проданий продавцем іншому покупцеві. Особливі правила встановлені ЦК України в ст.702 відносно договору роздрібної купівлі-продажу, що укладається на підставі ознайомлення покупця із зразком товару (за описом, каталогом тощо), який пропонується продавцем.

51.За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором (ст.1058 ЦК України). Аналогічні положення містяться і у ст.340 ГК України.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (Глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цивільно-правовими нормами про банківський вклад або не випливає із суті даних договірних зобов'язань. Однак схожість договору банківського вкладу з договором банківського рахунка проявляється тільки із зовнішньої, технічної сторони, оскільки обидва договори опосередковуються через відкриття відповідного рахунка у банку чи іншій фінансово-кредитній установі. Договір банківського вкладу та договір банківського рахунка мають різні цілі, не співпадають і їх кінцеві договірні результати.

Договір банківського вкладу слід визнати різновидом договору позики, договором, який має багато спільного із кредитним договором та договором банківського рахунка.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. У випадку, коли вкладником виступає фізична особа, договір банківського вкладу вважається публічним (ст.633 ЦК України).

Сторонами договору виступають банк та вкладник. Банком виступає юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у клади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 1 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”). Вкладником може бути будь-яка особа, яка визнається учасником цивільних правовідносин у відповідності до обсягу їхньої правосуб’єктності.

Укладення договору банківського вкладу відбувається шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунка. Депозитний рахунок визнається різновидом банківського рахунка, порядок відкриття якого наразі визначається Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті.

На відміну від договору позики чи кредитного договору, предметом договору банківського вкладу виступають виключно грошові суми в національній або іноземній валюті (депозит).

Форма договору письмова. Недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним. Не вважається порушеною письмова форма договору, якщо внесення грошової суми підтверджено видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При укладенні договору банківського вкладу за участю фізичної особи на підтвердження договірних відносин і внесення грошової суми на рахунок видається ощадна книжка (ст.1064 ЦК України). Ще одним документом, який свідчить про укладення договору банківського вкладу може бути ощадний (депозитний) сертифікат (ст.1065 ЦК України).

Зміст договору виступає право вимоги вкладника і обов’язок банку (іншої кредитно-фінансової установи). Основним обов’язком банку є виплата вкладникові вклад та проценти на нього або дохід в іншій узгодженій договором формі. Навіть, якщо у договорі не встановлено розміру процентів на вклад, застосовується загальна облікова ставка НБУ (ч.1 ст.1061 ЦК України).

Банківським вкладом (депозитом) є кошти в готівковій або в без- готівковій формі,у валюті України або в іноземній валюті,які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (ст. 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»).

Залежно від умов повернення вкладу банківські вклади поділяються на: а) вклади на вимогу, які передбачають видачу вкладу за першою вимогою вкладника; б) строкові, за якими повернення вкладу відбувається після закінчення встановленого договором строку.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК).

Договір банківського вкладу є реальним, одностороннім, оплатним, публічним договором, (якщо вкладником є фізична особа). Договір банківського вкладу є за своєю суттю різновидом договору позики, оскільки грошові кошти передає вкладник, який є кредитором, бан- ку-боржникові.

Договір банківського вкладу укладається у простій письмовій формі, з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-право- вими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Ощадною книжкою підтверджуються укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом.

Сторонами договору банківського вкладу є банк і вкладник. Банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 1 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»). Вкладник— фізична або юридична особа, на ім’я якої внесено вклад.

Вкладник має право: – самостійно внести вклад на своє ім’я або одержати вклад від третьої особи, при цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом; – продовжити договір на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором і не вимагати повернення суми строкового вкладу зі закінченням строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення. Банк зобов’язаний: видати банківський вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, що встановлені договором, виплатити відсотки за ним і виконати розпорядження вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам у разі пред’явлення ощадної книжки, у разі її втрати або приведення у непридатний для пред’явлення стан банк за заявою вкладника видає, йому нову ощадну книжку.

При внесенні вкладу: банк набуває на нього право власності й може розпоряджатися одержаними у такий спосіб коштами на свій розсуд; вкладнику відкривається вкладний (депозитний) рахунок.

Ощадний (депозитний) сертифікат, який є борговим цінним папером, підтверджує суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (володільця сертифікату) — фізичної або юридичної особи — на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та відоткіе, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. У разі дострокового пред’явлення ощадного (депозитного) сертифікату до оплати банком виплачується сума вкладу і відсотки, що виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифікату не встановлений інший розмір відсотків.

Банк має право змінити розмір відсотків, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру відсотків на вклади на вимогу новий розмір відсотків застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення відсоків, після завершення одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.