3Агальні принципи управління педагогічними системами.

Управління навчально-виховними закладами здійснюється на основі положень Конституції України, Закону «Про освіту», Положення про загальноосвітній навчальний заклад, спираючись на принципи управління системою освіти, до яких належать:

Принцип демократичності управління школою. Полягає у поєднанні громадського самоврядування з єдиноначальністю директора/ Головним органом самоврядування є конференція представників громадськості, педагогів, батьків, учнів старших і середніх класів, на якій обирають директора і раду школи. Основні питання роботи школи директор зобов'язаний узгоджувати з радою. Крім того в школі діє педагогічна (дорадча) рада.

Положенням про загальноосвітній навчальний заклад чітко окреслюються права та обов'язки вчителів, учнів, працівників школи. Статут школи, правила внутрішнього трудового розпорядку є її демократичною правовою базою. Школа постає маленьким «острівцем» правової держави, де все регулюється нормами і правилами.

Принцип гуманізації. Ґрунтується на усвідомленні людини як найвищої цінності, необхідності поваги до неї. Передбачає створення гуманних стосунків, оптимальних умов для повноцінної життєдіяльності дитячого і педагогічного колективів.

Принцип гласності, відкритості управління. Зобов'язує до відкритого прийняття рішень педагогічної ради школи, обговорення поточних питань (розподіл навчальних годин, прийом та звільнення з роботи вчителів, інших працівників). Гласність та відкритість запобігають соціально-психологічній напруженості в педагогічному, учнівському та громадському середовищах.

Принцип регіональності школи. Оскільки у межах України регіональність виявляється як належність до певного регіону (Донбасу, Слобожанщини, Півдня, Центральної України, Криму, Галичини, Закарпаття, Буковини), кожен з яких має специфічну організацію життя, побуту, мовні особливості, традиції, це зумовлює специфіку школи, створення у ній своєрідних культурно-освітніх центрів, організацію гуртків, фестивалів тощо.

Принцип плановості Передбачає чітку систему перспективного і щоденного планування усіх видів навчально-виховного, організаційно-господарського процесу з урахуванням об'єктивних умов та соціально-економічних можливостей конкретного закладу освіти. При цьому всі плани мають бути спрямовані на вирішення основних завдань школи.

Принцип перспективності Випливає з необхідності передбачення та прогнозування діяльності школи не лише на семестр, навчальний рік, але й на увесь цикл навчання учнів у школі.

Принцип компетентності Вимагає високого рівня науково-педагогічної підготовки, загальної ерудиції, професіоналізму вчителів.

Принцип оптимізації. Спрямований на створення в навчально-виховному закладі найсприятливіших соціально-психологічних та економічних умов для ефективної діяльності учасників педагогічного процесу.

Принцип поєднання єдиноначальності, колегіальності й персональної відповідальності Виявляється в персональній відповідальності керівника навчально-виховного закладу перед вищими органами освіти, суспільством, державою, законом за стан справ у керованій ним установі. Директор має

право в межах закону самостійно приймати рішення, вимагати їх виконання від усіх працівників закладу. Він поєднує свою діяльність із колегіальними органами — радою, педагогічною радою — і несе відповідальність за реалізацію рішень цих органів.

Принцип об'єктивності оцінювання виконання учасниками педагогічного процесу функціональних обов'язків за результатами конкретних справ. Передбачає необхідність систематичного контролю за діяльністю посадових осіб, об'єктивного оцінювання результатів роботи (рівень успішності й вихованості учнів). Ця робота має відбуватися гласно, з урахуванням думки педагогічного колективу.

Принцип участі громадськості. Полягає у створенні різноманітних комісій, які сприяють роботі школи.

Функціонування та розвиток загальноосвітньої школи залежить від сукупності зовнішніх факторів прямого й опосередкованого впливу на школу. Передусім — це особливості соціально-економічного, політичного і культурного розвитку країни, зосереджені в системі освіти матеріально-фінансові, кадрові ресурси, культурний простір, в якому формуються особистість, тенденції розвитку освіти, рівень розвитку наук, що працюють на школу, система державного управління освітою, нормативно-правова база, що забезпечує функціонування школи. Вся ця сукупність поетапно змінюваних зовнішніх умов під дією об'єктивно-суб’єктивних факторів трансформується.

Питання 70

Характеристика основних типів навчальних закладів України.

Система освіти України охоплює дошкільні, шкільні, позашкільні, професійно-технічні, вищі заклади освіти, наукові, науково-методичні, методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні та місцеві органи управління освітою, а також самоврядування в галузі освіти.

Система освіти(гр. systema — утворення) — сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують,навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства.

Згідно із Законом України «Про освіту» структура освіти в нашій державі має такі ланки: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, самоосвіта громадян, аспірантура, докторантура.

Дошкільна освіта. Дошкільними закладами освіти дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла — садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні та комбінованого типу комплекси (для дітей, які потребують коригування фізичного і психічного розвитку) з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.

Дошкільні заклади у тісній взаємодії із сім'єю зміцнюють фізичне та психічне здоров'я дітей, забезпечують їх повноцінний розвиток, готують до школи, збагачують життєвим досвідом. Метою дошкільного виховання є практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі; формування пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в іграх та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури; прищеплення національних і загальнолюдських цінностей.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») окреслює стратегію розвитку дошкільного виховання на найближчі роки і на перспективу. Відповідно до цієї програми воно є початковою ланкою в системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості. Програма «Освіта» передбачає такі основні шляхи реформування дошкільного виховання:

— комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання в сучасних умовах;

— встановлення вікових нормативів фізичного, психічного та духовного розвитку дітей;

— створення організаційно-методичної служби сім'ї, її психолого-педагогічне забезпечення з урахуванням необхідності відроджувати родинні традиції, сучасної культурно-побутової сфери;

— створення оптимальних науково-методичних, організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, матеріально-технічних, естетичних умов для функціонування дошкільних виховних закладів різних типів і профілів;

— розроблення державних та авторських програм дошкільного виховання, вироблення критеріїв їх експертизи та оцінки на основі психофізичних, соціально-психологічних, педагогічних, гігієнічних вимог;

— створення мережі дошкільних виховних закладів нового покоління; оновлення змісту, форм і методів виховання і розвитку дітей дошкільного віку.

Загальна середня освіта.

Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. Результатом цієї ланки освіти є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта — обов'язкова складова безперервної освіти.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальну середню освіту» загальну освіту здобувають у таких навчальних закладах:

— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — стариша школа з профільним спрямуванням навчання);

— спеціалізована школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

— загальноосвітня школа — інтернат (школа — інтернат) — загальноосвітній заклад із частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

— спеціальна загальноосвітня школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітня санаторна школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів із відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

— школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);

— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для тих, хто не має змоги відвідувати школу з денною формою навчання.

До інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти відносять:

— позашкільний навчально-виховний заклад — навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

— міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, що дає профорієнтаційну, допрофесійну підготовку;— професійно-технічний навчальний заклад — навчальний заклад, у якому здобувають професійно-технічну і повну загальну середню освіту.

Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти становить у загальноосвітніх навчальних закладах:

1) ступеня — 4 роки;

2) ступеня — 5 років;

3) ступеня — 3 роки.

З 2003/2004 навчального року в практику середньої загальноосвітньої школи України втілюється Концепція профільного навчання, яка ґрунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні. Концепція профільного навчання розроблена з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду організації профільного навчання у старшій загальноосвітній школі.

Потреба переходу до профільного навчання обумовлена вимогами вищих та професійно-технічних навчальних закладів.

Профільне навчання — форма диференційованого навчання, яка забезпечує глибоке засвоєння системи навчальних предметів певного напряму і достатній рівень оволодіння рештою навчальних дисциплін.

Воно передбачає врахування освітніх потреб, нахилів, здібностей учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення. Головною метою профільного навчання є забезпечення рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки; неперервної освіти упродовж життя; виховання особистості, здатної до саморегуляції, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства. Ця форма навчання спрямована на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток інтелектуальних, творчих, моральних, фізичних, соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

Основними напрямами та профілями навчання учнів старшої школи є:

— соціально-гуманітарний напрям. До нього належать такі профілі: іноземних мов, історико-філологічний, історико-правознавчий, історико-географічний;

— природничо-математичний напрям. Включає профілі математики і комп'ютерної техніки, хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний;

— фізкультурно-військовий напрям. Представлений фізкультурно-оздоровчим і військовим профілями;

— художньо-естетичний напрям. До нього належать профілі образотворчого мистецтва, художніх народних промислів, вокально-хоровий, вокально-інструментальний тощо;

— виробничо-технологічний напрям. Включає профілі: механізації, будівельний, електротехнічний, агротехнічний, косметико — перукарський.

Профільне навчання запроваджується з 10 класу. Підготовка до нього розпочинається у початковій школі. Полягає вона у виборі вчителями та батьками додаткових занять, спрямованих на інтелектуальний та фізичний розвиток дітей. На підготовчо-розвивальному етапі проводять дослідження психологічних можливостей учнів. У початковій школі домінує розвивальна спрямованість навчальних занять за рахунок спеціальних уроків, які сприяють оптимальному розвитку виявлених природних задатків учнів і підготовці їх до вибору в основній школі факультативних курсів.

На підготовчо-орієнтаційному етапі (основна школа) створюють умови для самостійного вибору учнями додаткових годин з метою більш глибокого вивчення предметів інваріантної частини навчального плану та факультативних курсів, які доповнюють або поглиблюють навчальні дисципліни інваріантної частини плану. На цій основі діти готуються до вибору навчального закладу старшої школи (ліцею, гімназії, реальної школи, професійно-технічного училища, навчального закладу І—II рівня акредитації).

Позашкільна освіта.

Позашкільні освіта і виховання є частиною структури системи освіти і спрямовані на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів, потреб у професійному визначенні. Здійснюють її позашкільні заклади, до яких належать палаци та будинки дитячої творчості, центри і станції юних техніків, центри і станції юних натуралістів, центри (станції) юних туристів, дитячі спортивні школи, дитячі залізниці, дитячі пароплавства, дитячі бібліотеки та інші заклади. Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями.

Останнім часом з'явилися позашкільні навчально-виховні заклади нового типу: навчально-дослідницькі та творчо-виробничі центри творчості, туризму, краєзнавства; школи мистецтва; спортивно-технічні школи; клуби заклади; театральні комплекси; соціально-педагогічні комплекси; кіноцентри; міжшкільні клуби тощо.

Професійно-технічна освіта.

Професійно-технічна освіта дає змогу громадянам здобути професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей, а також підвищити професійну кваліфікацію. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості отримати повну загальну середню освіту.

Здобувають професійно-технічну освіту в професійно-технічних училищах, професійно-художніх училищах, професійних училищах соціальної реабілітації, училищах — агрофірмах, училищах-заводах, вищих професійних училищах, навчально-виробничих центрах, центрах підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсових комбінатах, інших типах закладів, що надають робітничу професію. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати стаціонар, вечірнє відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

Учні державних професійно-технічних закладів освіти, які є сиротами, залишилися без піклування батьків або потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави. Інших учнів цих закладів забезпечують безкоштовним харчуванням і стипендією.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюють кваліфікацію «кваліфікований робітник» з набуттям професії відповідного розряду (категорії).

Вища освіта.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку відповідно до покликань, інтересів і здібностей громадян, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Здійснюється вона на базі повної загальної середньої освіти.

Прийом до вищої школи відбувається на конкурсній основі відповідно до здібностей — незалежно від форми власності закладу освіти та джерел плати за навчання. Навчання у вищих навчальних закладах державної форми власності оплачує держава.

До вищих навчальних закладів належать інститути, консерваторії, академії, університети та ін.

Вищі навчальні заклади готують фахівців за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, магістр.Крім фахівців цих освітньо-кваліфікаційних рівнів, вищі навчальні заклади готують та атестують наукові, науково-педагогічні кадри; займаються науково-дослідною роботою; спеціалізацією, підвищенням кваліфікації, перепідготовкою кадрів; культурно-освітньою, методичною, видавничою, фінансово-господарською, виробничо-комерційною діяльністю тощо.

У шляхи реформування вищої освіти:

— розроблення державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») намічено такі основні та впровадження науково обґрунтованої методики, яка допомагала б визначити перспективну потребу держави у фахівцях різного рівня кваліфікації;

— розроблення та впровадження аналітичних, статистичних, імітаційних, ситуаційних моделей прогнозування обсягів підготовки фахівців з урахуванням розвитку галузей господарства та особливостей регіонів України;

— поєднання можливостей державної і недержавної системи вищої освіти для підготовки фахівців різних спеціальностей з урахуванням запитів окремих регіонів;

— удосконалення системи комплектування контингенту студентів вищих навчальних закладів;

— визначення напрямів базової вищої освіти та відповідних спеціальностей за кваліфікаційними рівнями, розроблення кваліфікаційних характеристик фахівців з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та за участю замовників;

— оптимізація мережі вищих навчальних закладів на основі наукового аналізу схеми їх розміщення;

— визначення місця і змісту університетської освіти, перетворення університетів на провідні національні освітні, наукові, культурні та методичні центри;

— створення навчально-наукових комплексів (університет, інститут, коледж, технікум, професійне училище тощо), міжнародних університетів у їх складі, регіональних і галузевих університетів;

— розширення обміну педагогічними працівниками з провідними зарубіжними навчальними закладами;

— використання вищих навчальних закладів інших країн для здобуття вищої освіти громадянами України;

— організація комплексних наукових досліджень із проблем вищої освіти;

— забезпечення міжнародного визнання дипломів вищих навчальних закладів України;

— розроблення системи діагностики якості освіти т.1 системи тестів для визначення відповідності рівня освіти державним стандартам;

— акредитація вищих навчальних закладів усіх рівнів та форм власності.

Подальший розвиток і вдосконалення системи вищої освіти в Україні має забезпечити високу якість навчання і виховання студентської молоді, кращу теоретичну і практичну підготовку майбутніх спеціалістів до професійної діяльності, сприяти всебічному розвиткові їх духовних і фізичних сил, формуванню національної самосвідомості.

Післядипломна освіта.

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) дає змогу набути нову кваліфікацію, нову спеціальність та професію на основі наявної з використанням досвіду практичної діяльності, а також поглибити професійні знання.

Післядипломну освіту дають такі заклади:

— академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

— підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та ін.);

— професійно-технічні заклади освіти;

— відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Ці заклади можуть працювати за денною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

Самоосвіта громадян.

Для самоосвіти громадян державні органи, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, окремі громадяни створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, навчальні теле-, радіопрограми тощо.

Аспірантура.

Аспірантура в Україні є основною формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує стаціонар (три роки навчання) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чотири роки навчання). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педагогічної діяльності, мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вищого навчального закладу не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні іспити. Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторантура.

Це найвищий щабель у системі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, невід'ємна ланка системи безперервної освіти. Діє при вищих навчальних закладах, наукових установах. До докторантури з відривом від виробництва приймають осіб у віці до сорока років, які мають науковий ступінь кандидата наук і досягли значних успіхів у обраній галузі. Терм і підготовки в докторантурі — три роки. Він зараховується до стажу науково-педагогічної роботи. Докторам там виплачують державну стипендію. Для надання допомоги докторантам у проведенні дисертаційних досліджень за місцем їхньої підготовки призначають наукових консультантів. Подальший розвиток і вдосконалення системи освіті, в Україні мають забезпечити високу якість навчання виховання школярів, належну теоретичну і практичну підготовку фахівців з вищою освітою, створити умови для навчання громадян протягом усього життя. Взявши орієнтир на входження в освітній простір Європи, Україна чітко окреслила напрями модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог, працює над при єднанням до Болонського процесу.

Питання 71

Внутрішкільне управління. Шляхи демократизації внутрішкільного управління.

Внутрішкільне управління є діяльністю управляючої підсистеми, яка спрямована на реалізацію мети школи шляхом створення умов, необхідних для ефективного розвитку педагогічного процесу.Управління навчальним закладом здійснює директор і його заступники. їх функціональні обов'язки, порядок призначення чи обрання визначаються Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, Статутом загальноосвітньої школи чи іншого навчального закладу.

Функціональні обов'язки посадових осіб загальноосвітніх навчальних закладів. 

Директор загальноосвітнього навчального закладу виконує такі функціональні обов'язки: забезпечує реалізацію державної освітньої політики; представляє інтереси навчального закладу в державних і громадських органах;організовує навчально-виховний процес, здійснює контроль за його ходом і результатами, відповідає за якість і ефективність роботи педагогічного колективу; створює необхідні умови для організації позакласної та позашкільної роботи; створює умови для творчого зростання педагогічних працівників, пошуку та застосування ними ефективних форм і методів навчання та виховання; за погодженням з радою навчального закладу призначає і звільняє своїх заступників, педагогічних працівників; організовує в установленому порядку раціональне використання виділених навчальному закладу бюджетних асигнувань; несе відповідальність за свою діяльність перед учнями, батьками, педагогічними працівниками, та загальними зборами (конференцією), засновником, місцевими органами державної виконавчої влади.

Визначені функціональні обов'язки директора навчального закладу суттєво доповнюються у статуті закладу залежно від типу закладу, територіального розташування, складу учнів і особливостей педагогічного колективу, системи роботи з батьками і громадськістю, яка вже склалася, тощо. Керівництво окремими напрямами роботи в школ і здійснюють заступники директора. Кількість заступників може бути різною і в основному залежить від числа учнів у школі. Для ефективної організації навчальної і виховної роботи необхідні три заступники: з навчально-виховної, виховної і наукової роботи.

До обов'язків заступника директора з навчально-виховної роботи входить організація педагогічного процесу, виконання освітніх програм і Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, здійснення контролю за якістю знань учнів і їх поведінкою; регулювання навчального навантаження учителів і учнів, складання розкладу занять; керівництво методичною роботою в школі, впровадження педагогічних інновацій, стимулювання діяльності учителів у плані підвищення рівня педагогічної культури. Обов'язки заступників директора школи визначені у Статуті школи. В ньому обґрунтовується, в свою чергу, розподіл функціональних обов'язків між декількома заступниками з навчально-виховної роботи.

Заступник директора з виховної роботи (організатор позакласної і позашкільної роботи) відповідає за організацію і якість позакласних і позашкільних заходів. Він планує, Організовує і контролює проведення позакласних виховних справ у школі і за місцем проживання. Працює з класними керівниками над удосконаленням змісту, форм і методів позакласної виховної роботи, надає їм методичну допомогу. В коло обов'язків організатора позакласної і позашкільної виховної роботи входить налагодження зв'язків із закладами додаткової освіти - палацами і будинками дитячої творчості, станціями юних натуралістів, юних техніків, клубами та іншими дитячими об'єднаннями. Він надає допомогу і підтримку дитячим громадським організаціям, які діють відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини.

У нових типах шкіл - гімназіях, ліцеях та інших за рішенням ради школи може бути введеною посада заступника директора школи з наукової роботи. У його обов'язки входить встановлення контактів з ученими, викладачами вузів, науковцями.

Загальні принципи управління загальноосвітніми навчальними закладами.Управлінська діяльність, як і навчальна, виховна, будь-яка інша діяльність, грунтується на дотриманні ряду принципів, якими керуються директор і його заступники при виконанні всіх управлінських функцій. Принцип управління - це основне положення, що випливає із закономірностей управлінської діяльності.

До основних принципів належать: принцип прогностичності внутрішкільного управління; єдності державних і внутрішкільних механізмів управління; демократизації і гуманізації управління; раціонального поєднання централізації і децентралізації; єдності единоначальства і колегіальності; інформаційної достатності; системності в управлінні.

Принцип прогностичності внутрішкільного управління,  Принцип єдності державних і внутрішкільних механізмів управління.  Принцип демократизації і гуманізації управління 

Принцип поєднання централізації і децентралізації ; єдиноначальності і колегіальності; об'єктивності і повноти інформації ; системності в управлінні 

Демократизація внутрішкільного управління навчально-виховним процесом передбачає активну участь учителів, батьків та учнів у здійсненні всіх необхідних заходів для підвищення якості навчання й виховання учнівської молоді відповідно до вимог держави і суспільства. Гарантом такого забезпечення їх участі у вирішенні важливих питань життєдіяльності учнівського і педагогічного колективів є громадський орган — рада школи. До її складу входять педагоги, батьки та учні. Збирається вона 4— 5 разів на рік для вирішення важливих шкільних проблем.

Питання 72

Методична робота в школі, її напрями, види і форми. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.

У процесі методичної роботи здійснюється підвищення наукового рівня вчителя, його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій їх реалізації, постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, вивчення і впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду тощо.

Методична робота в сучасній школі передбачає такі напрями:

• Поглиблення філософсько-педагогічних знань, спрямованих на відродження й розвиток національної освіти в Україні, вивчення педагогічної теорії та методики навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета.

• Вивчення діалектики і принципів розвитку української національної школи, збагачення педагогічних кадрів надбаннями української педагогіки, науки, культури; володіння сучасними науковими методами; вивчення і реалізація оновлених програм і підручників тощо.

• Освоєння методики викладання додаткових предметів.

• Освоєння і практичне застосування теоретичних положень загальної дидактики, методики та принципів активізації навчальної діяльності учнів.

• Систематичне інформування про нові методичні рекомендації, публікації щодо змісту й методики навчально-виховної роботи, глибоке вивчення відповідних державних нормативних документів.

• Упровадження досягнень етнопедагогіки, психології та окремих методик і передового педагогічного досвіду.

Основні форми методичної роботи в школі

Індивідуальні форми:

• Самоосвіта: систематичне вивчення літератури, участь у роботі методичних об’єднань, семінарів, конференцій, проведення експериментальних досліджень, підготовку доповідей тощо.

• Стажування: проходять молоді вчителі за місцем роботи упродовж першого року. Мета: набуття практичних умінь і навичок педагогічної діяльності. Керівник закладу призначає для молодого вчителя наставника з числа кращих учителів відповідного фаху.

Колективні форми:

• Відкриті уроки. Мета: підвищення майстерності всіх учителів, упровадження в практику роботи вчителів передового педагогічного досвіду і результатів досліджень педагогічної науки. Обов’язковий аналіз і обговорення.

• Взаємовідвідування вчителями уроків.

• Предметні методичні об’єднання вчителів або предметні комісії – центр методичної роботи, вивчення і втілення досягнень теорії та передового досвіду в практику навчання конкретних навчальних дисциплін. Створюються у великих школах, де один предмет викладають кілька вчителів. Складають плани роботи на рік. Засідання – один раз на чверть.

• Методичні кабінети – знайомлять учителів з досягненнями педагогічної науки і передового педагогічного досвіду. Тут зібрані кращі зразки тематичних та поурочних планів, методичні розробки класних годин, зразки художньої та технічної творчості учнів тощо.

• Семінар-практикум – учителі самостійно опрацьовують педагогічну літературу з обговорюваної проблеми, аналізують власний досвід. Опрацьовані матеріали оформлюють у вигляді рефератів або доповідей.

• Педагогічні читання – мають на меті узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду і проводяться з актуальної педагогічної тематики.

• Науково-практична конференція (районна, обласна, республіканська). З темою конференції педагогічну громадськість знайомлять заздалегідь. Передбачається роботу пленарного засідання та секцій.

• Діяльність шкіл передового досвіду.

• Опорні школи.

• Експериментальний педагогічний майданчик.

Творчі звіти вчителів.

Підвищення кваліфікації, методичної майстерності педагогів відбувається завдяки внутрішкільній системі методичної роботи та навчанню з відривом від основного місця роботи.

Підвищення кваліфікації вчителі проходять один раз на 4-5 років в закладах післядипломної освіти, на факультетах підвищення кваліфікації на базі педагогічних університетів.

Для стимулювання діяльності вчителів щодо підвищення їх професійної кваліфікації, методичної майстерності запроваджено їх атестацію.

Атестація педагогів – комплексна перевірка, що здійснюється спеціальною атестаційною комісією з метою визначення рівня кваліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня. Відповідно встановлено кваліфікаційні категорії: спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії, а також педагогічні звання: старший учитель, учитель-методист.

Питання 73

Планування роботи школи, види планування. Внутрішньошкільний контроль та шляхи його вдосконалення.

В науці про управління існує два поняття - "дія" і "результат".

Дія – це певні операції, конкретні заходи, вечори, походи, збори тощо, які можуть проводитися регулярно, зовні ефективно і демонструвати непогану організацію діяльності виконавців. Але дія — це лише засіб для досягнення якоїсь мети, а не сама мета.

Результат – це кінцевий підсумок, заради якого і здійснюва­лись операції, це рівень знань, умінь і навичок учнів, їх вихованість, загальнокультурна підготовка, ступінь самостійності та ін.

Суть управління – в умінні планувати результат, цілеспрямовано регулювати сам процес навчання і виховання, вибирати такі операції, які забезпечували б при найменшій витраті сил, часу і засобів ефективне виконання завдань.

Розробити план – це значить передбачити певний комплекс заходів, спрямованих на вирішення конкретних питань навчання і виховання.

Планування – підготовчий етап кожного управлінського циклу, тому йому відводять одне з важливих місць у системі управління школою.

Обґрунтований конкретний план — один з показників наукової організації і управління школою.

План повинен бути коротким, чітким і зрозумілим.

За формою планування може бути  текстовим,  графічним  і  змішаним  (текстовим і графічним). У будь-якому випадку в школі повинно існувати календарне планування, тобто всі загальношкільні заходи повинні плануватися за чвертями, місяцями, тижнями, окремими числами. Кожна школа планує свою роботу, виходячи з місцевих умов і можливостей, але кожний план повинен бути педагогічно цілеспрямованим, передбачати систему заходів, спрямованих на виконання визначених завдань.

У практиці роботи кращих шкіл існують такі види планування:

¾ перспективний план роботи школи на 3-5 років;

¾ план навчально-виховної роботи школи (річний);

¾ графічний план організаційної, методичної і позакласної роботи (на чверть) (витяг з річного плану роботи школи);

¾ план-графік шкільного контролю (на чверть);

¾ план роботи громадських організацій.

Терміни планування визначаються його завданнями. Так, річний план передбачає терміни з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року, включаючи літню практику і підготовку школи до нового навчального року. Річний план складається у травні-червні, затверджується педрадою школи в кінці серпня. В процесі роботи вносяться окремі зміни в планування, але з відома педради школи.

Перспективний план розвитку школи передбачає напрями діяльності школи з урахуванням роботи районних органів влади. Його завдання - накреслити найважливіші орієнтири, головні віхи функціонування і розвитку школи на певний період.

План навчально-виховної роботи школи на навчальний рікпередбачає основні питання, над якими необхідно працювати колективу школи. Його не варто загромаджувати методичними порадами, правилами внутрішнього розпорядку, загальними міркуваннями. Його структура:

1. Вступ: а) особливості мікрорайону і роботи школи; б) короткий аналіз результатів роботи школи за минулий навчальний рік; в) основні завдання школи на новий навчальний рік.

2. Виконання Закону України "Про освіту".

3. Організація роботи з кадрами: а) розстановка кадрів і розподіл обов'язків; б) основні науково-практичні теми, над якими працює колектив; в) підвищення кваліфікації і методична робота; г) вивчення й поширення передового педагогічного досвіду; д) науково-педагогічна інформація в школі.

4. Керівництво навчально-виховним процесом: а) організація навчально-виховного процесу; б) позаурочна навчально-виховна робота.

5. Педагогічний контроль за навчально-виховним процесом.

6. Робота з батьками, шефами і громадськістю.

7. Зміцнення науково-технічної бази в школі і господарська робота.

8. Додатки:

а) План роботи методичних об'єднань.

б) План роботи бібліотеки.

в) План роботи батьківського комітету.

г) План літньої оздоровчої роботи з дітьми.

Керівництво навчально-виховним процесом.

Навчальний і виховний процеси нерозривно пов'язані. У преамбулі до розділу необхідно вказати головні завдання навчальної і виховної роботи, а потім конкретизувати заходи, що забезпечують виконання цих завдань.

Організація навчально-виховного процесу. У цьому розділі перелічуються заходи, спрямовані на створення умов для нормального функціонування навчального процесу: обладнання кабінетів, забезпечення технічними засобами, поповнення фондів бібліотеки; вивчення вчителями навчальних програм і пояснювальних записок, нормативних документів Міністерства освіти і науки України; складання тематичних планів, рекомендованих списків літератури; придбання дидактичних матеріалів і методичної літератури, робота факультативів.

Навчально-виховна робота після уроку. В підрозділі планується створення органу самоврядування, загальношкільні заходи, а також організація і діяльність наукових товариств, предметних гуртків, "усних журналів" та ін. Головна увага приділяється позаурочній виховній роботі. З цією метою планується:

а) терміни виборів дитячого самоврядування;

б) трудове виховання і трудові справи;

в) естетичне виховання;

г) фізичне виховання, туризм.

Планування виховної роботи повинно бути конкретним, у кожному з розділів накреслюються заходи, що визначають роботу школи в цілому і класних колективів, зокрема, визначаються відповідальні за виконання і точні терміни. Планується робота гуртків, товариств, клубів та ін.

Організація контролю за навчально-виховним процесом.

Контролюється виконання закону про всеобуч, робота вчителів, виконання програм, якості знань учнів, виховна робота і т.д.

Цей контроль варто планувати графічно. Рік розбивається на чверті, чверті - на місяці, місяці - на тижні. Для кожного класу або всієї школи фронтально чи вибірково з циклу класів визначаються завдання перевірки, її форми, відповідальні за перевірку. У графіку передбачається перевірка планів роботи, журналів, учнівських зоши­тів; якості знань і умінь учнів, проведення директорських контрольних робіт, усні опитування. Плануються тематичні і комплексні відвідування уроків, перевірка виховних заходів, збереження меблів, вивчення стану трудового навчання і виховання та ін.

Контроль здійснюється адміністрацією, профспілковим активом, залучаються кращі вчителі школи. Чіткість планування дозволяє здійснювати контроль ритмічно, протягом навчального року, охопити всі аспекти навчально-виховного процесу різних учителів, своєчасно вживати заходи, спрямовані на усунення виявлених недоліків. У цьому розділі планується робота з шкільною документацією і контроль за виконанням наказів Міністерства освіти і науки України, місцевих органів влади, рішень педагогічних рад.

Робота з батьками, спонсорами і громадськістю.

У цьому розділі планується педагогічна пропаганда серед батьків: батьківські збори, лекторії, університети, а також робота батьківського комітету або Ради школи, спільна робота громадських комісій сприяння сім'ї і школі, а також робота за місцем проживання.

Літня робота передбачає конкретні заходи організації літнього міського табору, туристичного, спортивного, трудового приміських таборів, п'ятої трудової чверті, літньої практики в школі; експедиції, дальні походи, туристичні зібрання, екскурсії по містах України, зарубіжні поїздки.

Зміцнення матеріально-технічної бази і організаційно-господарча робота. Планування цього розділу пов'язане з перспективним планом роботи школи: створення і оснащення навчальних майстерень, спортзалу, приміщень для гурткової роботи, пришкільної ділянки, обладнання ігрових кімнат; зберігання, ремонт і порядок користування технічними засобами навчання, наочними посібниками та Ін. В підрозділі, присвяченому господарській роботі, накреслюються плани поточного і капітального ремонту приміщень, своєчасного ремонту меблів, вікон, електрообладнання і тепло-системи, санітарно-гігієнічного режиму, забезпечення протипожежної безпеки, а також складання кошторису і розподіл коштів.

На основі загального шкільного плану складається календарний план організаційної, методичної і позакласної роботи на поточну чверть (окремо педагогічного і учнівського колективу). По горизонталі позначаються тижні і дні навчальної чверті, по вертикалі — організаційні форми роботи з учителями і учнями, прізвища відповідальних, тематика.

Плануються такі розділи.

Педрада.

Засідання методичних об'єднань.

Профспілкові збори і виробничі наради.

Наради при директорі.

Засідання місцевого комітету.

Загальношкільні батьківські збори.

Шкільні вечори.

Спортивні змагання.

Масові культпоходи і туристичні походи.

Загальношкільна газета.

Робота наукових товариств, клубів, організація виставок і олімпіад.

Чіткий план дозволяє уникнути дублювання, дає можливість наперед визначити, в який час і на яких питаннях необхідно сконцентрувати увагу, допомагає спланувати роботу класного керівника і особистий час учителів.

Внутрішньошкільний контроль спрямований на перевірку адміністрацією школи роботи педагогічного колективу або окремого вчителя з метою визначення рівня відповідності реального стану навчально-виховного процесу вимогам державного стандарту.

Ефективність проведення внутрішкільного контролю підвищується, якщо враховуються вимоги систематичності, об’єктивності, дієвості, компетенції, гуманізації й індивідуалізації.

Змістом внутрішкільного контролю є цілісний педагогічний процес. Тому він повинен бути спрямований на виконання освітніх програм і державних освітніх стандартів, якість знань, умінь і навичок учнів, рівень вихованості їх, стан викладання навчальних дисциплін тощо.

Виділяють два види контролю:

Тематичний контроль спрямований на поглиблене вивчення якого-небудь конкретного питання в системі діяльності педагогічного колективу, групи вчителів або окремого вчителя.

Фронтальний контроль спрямований на всебічне вивчення діяльності педагогічного колективу, методичного об’єднання або окремого вчителя.

У практиці роботи школи використовуються такі форми контролю: персональний, класно узагальнюючий, комплексно-узагальнюючий.

Персональний контроль здійснюється за діяльністю окремого вчителя, класного керівника, вихователя.

Класно-узагальнюючий контроль спрямований на вивчення факторів, що впливають на формування класного колективу. Перевіряється система роботи вчителів, які працюють в одному класі: як ведеться робота з розвитку пізнавальних інтересів і потреб учнів, індивідуалізації і диференціації навчання, організації навчально-пізнавальної, трудової, художньо-естетичної та інших видів діяльності, яка динаміка успішності, вихованості і т.д.

Предметно-узагальнюючий контроль застосовується у випадках, коли вивчається стан і якість викладання окремого предмета в одному класі або в паралелі класів чи в цілому в школі.

Основні методи внутрішньо шкільного контролю:

- спостереження (відвідування уроків, позакласних заходів з наступним обговоренням);

- перевірка документації (класних журналів, щоденників учнів, планів уроків, особових справ учнів тощо);

- опитування (усне, письмове);

- тестування тощо.

Питання 74

Система керівництва роботою школи у досвіді В.О. Сухомлинського.

Слід зазначити, що педагогічні погляди В.О. Сухомлинського сформувалися в ході й унаслідок натхненної копіткої учитель­ської праці (розпочав викладати рідну мову і літературу у Ва­сильківській, потім Зибківській школах Онуфріївського району в 1935 р. і скінчив свій шлях 2 вересня 1970 року на посту ди­ректора Павлиської середньої школи), творчої діяльності вчено­го (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв'язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О. Сухо­млинського як вченого, педагога-експериментатора, учителя-но­ватора.

Володіючи неабияким даром слова, Василь Олександрович розповів про свої педагогічні пошуки, ідеї і знахідки в статтях, брошурах і книгах, присвячених найрізноманітнішим питанням педагогічної теорії і практики. У своїй сукупності вони дають уяву про цілу педагогічну систему, на формування якої впливали філософські і поетичні традиції українського народу. За 34 роки напруженої роботи його погляди еволюціонували від окремих сторін навчально-виховного процесу до створення цілісної педагогічної системи формування всебічно розвиненої особистості. Наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. він шукав нові підходи до підвищення грамотності і успішності учнів та вдосконалення форм навчання, досліджував взаємозв'язок умов і результатів навчання, атакож хвилювали і проблеми організації керівництва навчальною і виховною роботою ("Замітки директора", "Наша робота з батьками", "З практики директора школи", "Директор на уроці" та інші). Колектив він розумів як багатство індивідуальностей, у якому дозріває особистість. Василь Олександрович збагатив і систематизував теорію і методику виховання шкільного колективу, розробив форми його організації, мету і мотиви діяльності. У своїй практиці він застосовував індивідуальне виховання, у якому враховувалися співвідношення суспільних, колективних і особистих інтересів. В центрі його уваги перебувають питання організації і керівництва всією навчально-виховною роботою школи. В 1955 р. Василь Олександрович за­хищає кандидатську дисертацію на філософському факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка «Директор школи — керівник навчально-виховної роботи».

За висловлюванням самого В. О. Сухомлинського, з того часу, як його призначили директором школи, він дедалі більше почав задумуватись про необхідність наукового управління розумовою працею учнів. Дослідження поглядів В. О. Сухомлинського на проблему управління процесом шкільного навчання не було ще предметом спеціального вивчення, хоча фрагментарно до аналізу цього аспекту в спадщині павлиського вченого зверталися В. І. Бондар [1], А. М. Луцюк [3], І. Є. Остапйовський [4], Н. М. Островерхова [5]. Однак недостатньо представленим залишається внесок В. О. Сухомлинського в науково-практичну розробку цієї актуальної проблеми. Тому метою статті є роз-

криття сутності трактування вченим поняття „управління процесом навчання”, висвітлення його поглядів на зміст і характер управлінської діяльності вчителя, керівників шкіл.

Управлінська діяльність — це праця творча, яка мало піддається чітким вимірам.

Приділяючи серйозну увагу проблемі управління процесом шкільного навчання, В. О. Сухомлинський у неопублікованій статті „Про управління процесом навчання” зазначає: „Наукове управління школою повинно полягати, на мій погляд, в тому, щоб, виділивши непередбачене — те, що не можна передбачити, спланувати, розрахувати, знайти в навчально-виховному процесі найбільш важливе, найбільш головне; визначити те, що не тільки входить до сфери наукового передбачення, а й немислиме без передбачення”.

У поглядах В. О. Сухомлинського, уміння й грані гуманістичного управління навчанням полягають і залежать від того, наскільки глибоко розуміє вчитель найтонші деталі педагогічного процесу, його глибинні джерела — духовний світ школяра, особливості його розумової праці, процес опанування знаннями, формування переконань. Кожен учитель, директор школи та його заступники покликані бути знаючими, досвідченими педагогами й психологами, майстерними дидактами та вихователями дітей.

Результати проведеного дослідження дозволяють дійти висновку, що найважливішим в управлінні процесом навчання з боку вчителя, директора та його заступників В. О. Сухомлинський вважає всебічне знання дитини, передбачення, моделювання активної розумової праці учнів, турботу про самостійне добування ними нових знань і способів діяльності. Правильне, глибоко продумане управління працею дитячої думки на уроках — передумова успішних навчальних досягнень школярів, шлях до усунення перевантаження їх домашніми завданнями.

Міністр освіти і науки України, Президент Академії педагогічних наук України В. Кремень вважає, що в основу формування особистості мають лягти передусім ідеї гуманістичної парадигми особистісно-орієнтованої освіти та виховання, метою якої є не сформувати й навіть не виховати, а знайти, підтримати, розвинути людину в людині, закласти в ній механізм самореалізації. Ці й суголосні з ними підходи В. Сухомлинського варто покласти в основу теорії та практики управління процесом шкільного навчання, гармонійного розвитку молоді.

Питання 75

Болонський процес як крок до євроінтеграції вищої освіти України

Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає на всі сфери життя держави, не оминув він і освіти. Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог. Європейський вибір у розвитку України зумовлений історичними, економічними та соціальними чинниками. Його суть полягає у виборі шляху розвитку в напрямку європейської цивілізаційної моделі, що дає можливість досягти прогресу в усіх сферах життєдіяльності суспільства і держави. Європейський вибір України – це одночасно і рух до стандартів демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства.

Оскільки процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, базове значення у них повинна відігравати освіта. Сфера освіти та навчання ще донедавна на рівні Україна – ЄС не розвивалася, а залишалася в полі зору місцевих, регіональних та національних ініціатив. У листопаді 2002 р. Україна подала пропозиції ЄС щодо подальшого розвитку співробітництва у цьому напрямку для розгляду в рамках відповідного підкомітету.

Україна та Євросоюз співпрацюють з метою підвищення рівня загальної освіти та професійної кваліфікації в Україні, що передбачає: - удосконалення системи вищої освіти та системи підготовки в Україні згідно з сучасними вимогами; - співробітництво між навчальними закладами, фірмами; - мобільність для вчителів, випускників, молодих учених і дослідників; - навчання мова країн ЄС;

- підготовку журналісті та викладачів.

Розвиток транскордонного співробітництва та розширення міждержавних стосунків з країнами-учасниками ЄС та країнами-кандидатами на вступ до ЄС сприятиме підвищенню ефективної реалізації ними практичних завдань щодо впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенню власних освітніх здобутків у Європейському Союзі, а також зростанню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища. Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає на всі сфери життя держави, не оминув він і вищої освіти. У 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни, в тому числі і Україна. Згодом ці країни сформулювали принципи Болонської декларації, які в повному обсязі мають бути впроваджені у 2010 році.

Починаючи з 1998 року, європейське освітнє співтовариство активно консолідується задля реалізації освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названою Зоною європейської вищої совіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів її функціонування. Численні різнорівневі зустрічі, робочі наради, конференції країн-учасниць Болонського процесу дозволили сформулювати ключові позиції щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору:

1. Введення двоциклового навчання. Запропоновано ввести два цикли навчання: здобуття академічного ступеня (від 3-ох до 4-ох років) і отримання упродовж другого циклу ступеня магістра або докторського ступеня.

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти EСТS (європейська система пере зарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), концепції “навчання впродовж життя”.

3. Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитацій них агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники.

4. Розширення мобільності. Виконання попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання і уміння випускників мають знаходити практичне застосування.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу.

7. Важливість соціального аспекту Болонського процесу. Збільшення конкурентоспроможності повинно відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти.