4) Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів

Ефективність уроку визначається ступенем розумово-мовленнєвої активності учнів, тому завдання вчителя полягає у залученні їх до активної внутрішньої розумової і зовнішньої мовленнєвої діяльності та підтримані її протягом уроку. До факторів, що стимулюють розумово-мовленнєву діяльність, відноситься використання змістовного та інформативного навчального матеріалу, що відповідає інтелектуальному розвитку учнів; завдань, що спонукають учнів до вирішення комунікативних задач, до висловлювання власних думок; прийомів навчання, що дають можливість кожному учню брати безпосередню участь у мовленнєвій діяльності та максимально збільшують їх активний час на уроці (самостійна робота, колективні форми навчання тощо). Стимулювання активності учнів має бути пов'язаним з розвитком у них мовленнєвої ініціативи. Це означає, що домінувати на уроці повинен учень, а не вчитель. Така вимога відпо­відає особистісно-діяльнісному підходу, згідно з яким у центрі навчання знаходиться суб'єкт-учень. Учитель в контексті цього підходу організує, спрямовує і коректує навчальний процес, виходячи з інтересів учня, його рівня знань та умінь.

5) Різноманітність форм роботи учнів

З огляду на сучасну тенденцію навчання, за якою учень розглядається як суб'єкт навчальної діяльності, актуальним є застосування таких її форм, що інтенсифікують навчання, спонукають до активної роботи кожного учня і разом з тим дають йому можливість самому регулювати темп та умови виконання діяльності. Вимога різноманітності форм роботи є особливо важли­вою для навчання усного мовлення, адже на відміну від аудіювання і читання, які легко організували як синхронну діяльність, усне мовлення потребує взаємних контактів, які й повинен забезпечити вчитель на уроці. Особливий ефект у цьому смислі дає поєднання індивідуальних форм роботи з колективними. До індивідуальних форм відносять роботу у фронтальному режимі (відповіді учнів по черзі), опитування окремих учнів, індивідуально-масове тренування (самостійне синхронне виконання завдань з аудіювання, читання, письма, а також говоріння у режимі "учень-диктор", проговорювання або читання хором за вчителем чи диктором). Колективні форми роботи охоплюють колективно-масове тренування в парах без змін або зі зміною партнерів (напр., прийоми "шеренги", "натовп") та в малих групах від трьох до п'яти учасників (самостійне синхронне виконання вправ учнями у двійках, трійках і т.д.), хорове реплікування в режимі група-група, група - один учень, один учень - група. Колективні форми роботи учнів є перспективними для навчання спілкування. Вони не тільки збільшують активний час діяльності учнів, але й знижують стан тривожності, допомагають подолати боязнь помилок, формують в учнів почуття колективізму.

6) Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності

Мотивація, під якою розуміють спонукальні сили до вивчення ІМ, зумовлена суб'єктивним світом учня, вона визначається його власними бажаннями, пристрастями, особистісною зацікавленістю учня у навчанні. На уроці ІМ мотивація забезпечується рядом факторів.

По-перше, матеріал, що використовується на уроці, повинен бути цікавим, відповідати смакам та уподобанням учнів. Це може бути не тільки цікавий текст, але також сучасна пісня, поезія, гумор тощо.

По-друге, прийоми роботи з навчальним матеріалом повинні приваблювати учнів. Цьому сприяють колективні форми роботи, де учень відчуває себе суб'єктом спілкування, навчальні ігри (ігри-конкурси, змагання, ігри на здогадку, рольові ігри, буквені ігри, рухові ігри і т.п.), що ставлять учнів у життєву ситуацію, проблемні завдання до вправ, що сприяють інтелектуальному розвитку учня.

По-третє, учень повинен усвідомлювати рівень своєї успішності у вивченні ЇМ, бо це викликає задоволення собою, відчуття прогресу в учінні. Успішність учіння досягається доступними та посильними навчальними завданнями, її оцінкою з боку вчителя та учнів. Щоб завдання було посильним, учень повинен мати можливість скористатися зразком виконання дії, необхідними опорами, ключами для самокорекції, що може забезпечуватись використанням різноманітних допоміжних засобів навчання, як нетехнічних, так і технічних. Оцінку успішності учня не слід ототожнювати виключно з балом. Учитель має широко використовувати заохочувальні репліки оцінного характеру типу:

That's excellent work.

That's a good start.

You're really trying hard.

Таке позитивне підкріплення на уроці сприяє росту інтересу до предмета, викликає впевненість у собі.

По-четверте, на мотивацію навчання позитивно впливає сприятливий психологічний клімат на уроці. Атмосфера спокійної врівноваженості, взаємної довіри, відчуття рівноправності, партнерства у спілкуванні викликає в учнів задоволення від навчального процесу, бажання брати в ньому участь. Сприятливу дію справляють також моменти релаксації (музичний фон, фізкультпаузи), що знімають втому в учнів, підвищують їх загальний тонус і, таким чином, перешкоджають спаду мотивації.

Знання вчителем вищезгаданих мотиваційних засобів та їх застосування може гарантувати успішне навчання ІМ.

Питання 30

Типи і структура уроків, їх взаємозв’язок. Особливості комбінованого уроку.

У педагогічній літературі зустрічаються різні класифікації типів уроків:

за змістом; за дидактичними цілями; за місцем уроку в системі уроків. Усвідомлення типу уроку полегшує побудову його структури. Структура уроку — це його склад елементів або етапів, їх послідовність і зв'язок. Є такі типи уроків:

Урок засвоєння нових знань. Структура уроку: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок, повідомлення теми, мети, завдань уроку; мотивація навчання школярів; сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування умінь, навичок. Структура уроку: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь, навичок; повідомлення учням теми, мети, завдань і мотивація навчання; вивчення нового матеріалу, вступні, мотиваційні, пізнавальні вправи; первинне застосування учнями знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок повторення і закріплення. Структура уроку: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь, навичок; повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація учіння школярів, самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу, одержані результати; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Узагальнюючий урок. Структура уроку: повідомлення теми, мети, завдань уроку та мотивація навчання школярів; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень, ідей науки; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Контрольний урок. Структура уроку: повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчання школярів; перевірка знань учнів (усна, письмова, комп'ютерна); збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок. Структура уроку: перевірка домашнього завдання; перевірка знань учнів; повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчання школярів; сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Найбільш доцільною є така структура сучасного уроку: 1.    Учитель у вступній бесіді намагається викликати інтерес до теми. 2.    Учитель пояснює практичне значення матеріалу, що вивчається. 3.    Учитель звертає увагу учнів на ті чи інші аспекти теми. 4.    Учитель просить учнів, працюючи над текстом підручника чи іншого джерела знань, знайти відповіді на запитання, які він заздалегідь підготував. 5.    Самостійна робота учнів, потім їхні відповіді на запитання, обмін думками, дискусії, які сприяють засвоєнню на уроці нового матеріалу. 6.    Творче домашнє завдання за інтересами учнів з метою поглиблення отриманих на уроці знань: читання рекомендованих книг, розв'язування додаткових задач за темою; написання рефератів, творів, інших письмових робіт; дослідницькі, практичні роботи.

Комбінований урок

Розкриємо зміст основних етапів комбінованого уроку.

Підготовка вчителя до уроку. Цей етап передбачає: вивчення учнів класу; стилю викладання інших вчителів у цьому класі; докладне вивчення змісту навчального матеріалу; планування навчальної роботи; підготовку навчально-матеріальної бази.

Підготовка вчителя до конкретного уроку. В. О. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Його підготовка до конкретного уроку включає: формулювання теми; визначення виховної, розвиткової та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визначення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і матеріалів; визначення форми контролю й оцінки знань, навичок і вмінь; визначення місця й ролі спостереження, демонстрування засобів наочності і опитування в рамках уроку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готовності учнів до уроку.  Тематичне планування передбачає визначення типу уроку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку засобів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.  Поурочний план включає дату проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; назву, тип уроку і його мету; структуру уроку; зміст уроку; методи роботи вчителя й учнів; навчальне обладнання і домашнє завдання.

Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна забирати багато часу, тому учнів бажано залучати до навчально-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку має бути динамічним, давати учням заряд енергії, бадьорості, діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителя й учнів; перевірка відсутніх; перевірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.

Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами:  1) більш відповідальним ставленням учнів до підготовки до уроку, бо їхні знання обов'язково перевіряються; 

2) актуалізацією знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу;  3) спрямованістю повторення і перевірки знань на розвиток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бути творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас.

З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поурочним оцінюванням.

Повідомлення теми, цілі й завдань уроку. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти.  Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення. Мотиви – це внутрішні імпульси, які спонукають учня до активної навчально-пізнавальної діяльності.

Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати таким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по класу; говорити голосно і чітко; темп розповіді має бути розміреним; мова доступною. При цьому важливо спиратися на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему; використовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.

Сприймання, осмислення і засвоєння нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань – це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються. Воно передбачає насамперед розкриття внутрішніх закономірностей цих явищ. Основними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння й узагальнення, моделювання, класифікація тощо.

Формування навичок і вмінь. Разом із засвоєнням навчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння, що формуються на основі знань. Основні компоненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння правила, яке лежить в основі навички; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички; закріплення досягнутого рівня навички та використання її на практиці. Основним методом формування навичок є вправи.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну як окремих учнів, так і всього класу.

Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань; визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.

Питання 31

Нетрадиційні, нестандартні форми навчання в сучасній школі. Їх роль та особливості. Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від планових, для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності студентів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення між предметних зв’язків, усунення перевантаженості учнів. Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню. До них відносять:

1. Уроки змістової спрямованості. Їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу – уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції.

2. Уроки на інтегрованій основі. (уроки-комплекси, уроки панорами). Їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об’єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо.

3. Уроки міжпредметні. Мета їх – «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів.

4. Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

5. Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, року.

6. Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

7. Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-заочні подорожування). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов’язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

8. Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки – «Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ.Нестандартні уроки руйнують застигли штампи в організації навчально-виховного процесу в школі, сприяють оптимальному розвитку і вихованню учнів.

Питання 32

Основні етапи підготовки вчителя до уроку іноземної мови

Підготовка до уроку – це розробка комплексу мір, вибір такої організації навчально-виховного процесу, яка в даних конкретних умовах забезпечує найвищій кінцевий результат. Кожен урок має сприяти ефективній реалізації основних функцій дидактичного процесу – освітньої, розвивальної, виховної.

Освітні (дидактичні) вимоги: чітке визначення мети і завдань уроку, використання нових технологій пізнавальної діяльності, вибір оптимальних методів і засобів навчання, раціональне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм діяльності, забезпечення контролю й оцінювання.

Виховні вимоги: формування й постановка реально досяжних виховних цілей, виховання учнів на загальнолюдських цінностях, формування життєво необхідних якостей, співробітництво з учнями.

Розвивальні вимоги: формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчання, проектування “зони найближчого розвитку”, розвиток мислення, уяви. Крім того урок повинен відповідати загальним вимогам:

- проведення уроку на основі наукових досягнень передового педагогічного досвіду;

- проведення уроку на основі методик гуманних дидактичних концепцій;

- особистісна спрямованість, тобто забезпечення учням умов для самореалізації та ефективної навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням їхніх інтересів, потреб, нахилів здібностей;

- оптимальне поєднання і системна реалізація на уроці принципів навчання;

- логічність, вмотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності учнів;

- тісний зв’язок з життям, з особистим досвідом учнів;

- формування практично необхідних знань, навичок, умінь;

- діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Щоб урок відповідав усім вимогам, необхідна ретельна підготовка вчителя до уроку, яка має два етапи: підготовчий і безпосередній. На підготовчому етапі вчитель вивчає навчальну програму, складає тематичний план, підбирає необхідну методичну літературу, наочність. На другому етапі вчитель, готуючись до уроку складає план уроку. У плані уроку мають бути відображені такі моменти: дата проведення уроку; назва теми уроку і класу, в якому він проводиться; цілі і завдання навчання, виховання і розвитку школярів; структура уроку з вказівкою послідовності його етапів і приблизного розподілу часу за цими етапами; зміст навчального матеріалу; методи і прийоми роботи у кожній частині уроку; навчальне обладнання, необхідне для проведення уроку; завдання додому. Готуючись до уроку, вчитель ще раз передивляється навчальну програму, перечитує матеріал підручнику, вивчає додаткову літературу, складає матеріали для диференційованого та індивідуального навчання, відбирає і передивляється засоби навчання (таблиці, схеми, роздатковий матеріал), обирає методи і прийоми, визначає тип і структуру уроку і все це пише у поурочний план.

Питання 33

Домашня навчальна робота учнів як педагогічна проблема. Вимоги до обсягу та раціональної організації домашньої роботи.

Домашня самостійна робота учнів – важлива і невіддільна частина навчального процесу. ЇЇ мета – розширити і поглибити знання, уміння, отримані на уроках, запобігти їх забуванню, розвивати індивідуальні здібності, обдарування, нахили. Домашня навчальна робота будується з урахуванням вимог навчальних програм, а також інтересів і потреб школярів, рівня їх розвитку. Вона спирається на самодіяльність, самостійність, активність та ініціативу самих дітей. Правильно організована домашня робота має також значення, як робота у класі.

Домашня самостійна робота виконує важливі дидактичні функції, а саме:

• закріплення знань, умінь, отриманих на уроці;

• розширення, поглиблення навчального матеріалу, який вивчався на уроці;

• формування умінь і навичок самостійного виконання вправ;

• розвиток самостійності мислення шляхом виконання індивідуальних завдань, які відповідають можливостям учнів;

Останні роки ведеться дискусія щодо доцільності домашньої самостійної роботи. Навіть є заклики працювати без домашніх завдань і багатьма вчителями сприймані як прогресивний крок в гуманізації шкільного навчання. Проте серйозних доказів недоцільності домашніх завдань немає. Навпаки, є багатовікова практика і педагогічні закони, які доказують, що якщо вдома знання, отримані на уроці, не повторюються, то вони забуваються. Відмова від домашньої роботи обов’язково приведе зниження якості навчання. Тому треба не відмовлятися, а вміло керувати цією роботою. Для того, щоб домашня робота формувала у школярів уміння самостійно працювати, розвивати пізнавальні інтереси необхідно:

• наполегливо стимулювати її самостійність і ретельність виконання;

• давати домашнє завдання за умови повного розуміння матеріалу, який вивчається;

• проводити інструктаж виконання домашніх завдань;

• більше практикувати творчі роботи, які викликають інтерес школярів;

• індивідуалізувати і диференціювати завдання;

• враховувати складність завдань;

• систематично перевіряти у класі виконання домашніх завдань;

• підтримувати зв’язок з батьками з цього питання.

Домашня робота має бути обов’язково перевірена. Способи перевірки домашніх завдань бажано урізноманітнювати. Треба уникати простого відтворення здобутих текстів, перечитування тексту, повторення заученого правила тощо. Успішне виконання домашніх завдань багато в чому залежить від взаємозв’язку між учителем і батьками. Відсутність контакту, єдиних вимог школи і родини позначається на учнях.Отже, домашні завдання багатофункціональні. Їх зміст і способи виконання мають формувати в дітей уміння самостійно працювати, закріплювати предметні уміння, навички, розвивати пізнавальні інтереси.

Вимоги до обсягу та раціональної організації домашньої роботи.

Вплив домашньої роботи на наступний урок теж значний, тому що учень повинен сам оволодіти матеріалом чи прийомами роботи, які застосовуватимуться на уроці. Діяльність на уроці і домашня робота взаємодоповнюють одна одну ще й як колективна та індивідуальна робота. На уроці робота має бути колективною, включати обговорення певних питань учнями всього класу, спільне подолання утруднень, що виникли, в розумінні матеріалу чи виконанні якихось дій з ним. Тут в основному переважає сприймання знань. При виконанні ж домашніх завдань переважає індивідуальна робота, відтворення знань, застосування їх кожним учнем, осмислення, закріплення.

Урок повинен служити зразком для організації домашньої роботи. Для цього слід розглянути приклади дій, передбачити можливі ускладнення. Після уроку учень повинен відчувати себе готовим до виконання завдання. Водночас завдання, виконані вдома, частково чи повністю можуть служити основою для продовження роботи на уроці. Чим тісніший взаємозв’язок форм навчання, тим більша його ефективність.

Проблемою організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці займаються як вітчизняні, так і зарубіжні педагоги, має вона місце і у працях педагогів минулого Я.А.Коменського, А.Ф.Дістервега, К.Д.Ушинського та ін. Державним управлінням освіти передбачене нормативно-правове забезпечення організації домашніх завдань. Виходячи з цього, а також деяких рекомендацій дослідників цієї проблеми можна виділити певні правила щодо організації домашніх завдань в початковій школі. Зокрема:

1. В 1-му класі домашні завдання не задаються.

2. Не рекомендується також давати завдання додому на канікули, на вихідні та святкові дні. Діти в ці дні відпочивають разом з батьками і можуть здійснювати туристичні прогулянки, відвідувати музеї та ін. Корисно один день в тиждень робити відпочинок від напруженої навчальної роботи.

3. У 2-4 класах обсяг навчального матеріалу для домашніх робіт орієнтовно повинен становити 1/4 обсягу, виконаного на уроці і бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2-му класі ― 45 хв., у 3 класі ― 1години 10 хв., у 4 класі ― 1 год. 30 хв. Для більш важчих завдань потрібно передбачити резерв часу. Наприклад, якщо в класі учні виконують завдання за 10 хв., то на самостійне виконання подібного завдання слід виділяти близько 15 хвилин. При визначенні обсягів домашніх завдань необхідним є врахування темпу і ритму роботи учнів, навантаженням їх навчальною роботою цього та наступного днів, стану їхнього здоров’я.

4. З основ здоров’я та фізичної культури, основ безпеки життєдіяльності, трудового навчання, художньої праці, мистецтва (музики, образотворчого мистецтва) домашні завдання, як правило, не задаються.

5. Добір завдань для домашньої роботи, інструктаж щодо їх виконання учитель продумує завчасно і фіксує в поурочному плані ― конспекті уроку.

6. Домашні завдання можна диференціювати в залежності від підготовки учнів, їх індивідуальних особливостей сприйняття, пам’яті, мислення, урізноманітнюючи при цьому зміст домашніх робіт та їх характер. Доцільно надавати право учням вибирати серед різних запропонованих варіантів (рівнів) завдання як для індивідуального виконання, так і для роботи в парах чи невеликих групах.

7. Домашню роботу молодшим школярам потрібно давати систематично. Інакше вони привикають до непослідовності вчителя, засмучуються, якщо, наприклад, сьогодні отримують домашнє завдання, і радіють, якщо завдань не задають. Така ситуація не сприяє вихованню позитивних мотивів учіння. Якщо вчитель вважає за необхідне не перевантажувати в даний день домашньою навчальною роботою, краще дати легке завдання, яке пов’язане з ігровою ситуацією, спостереженням, ніж зовсім не давати домашньої роботи.

8. Логіка домашнього завдання повинна бути простіша і доступніша, ніж система пояснення в класі. Потрібно вибирати таку вправу, задачу, приклад, текст, в яких добре виділяється основне положення, що вивчається.

9. В початкових класах особливо важливо, щоб домашні завдання викликали інтерес, включали елементи гри. Одним з активних засобів зацікавленості дітей виступає зв’язок домашньої навчальної роботи з життєвим досвідом дитини: спостереження за явищами, подіями навколишнього середовища; складання речень, текстів, математичних задач і прикладів на основі спостережень за реальними подіями, близьких дітям.

10. Молодшим школярам необхідні пояснення і поради про техніку виконання домашнього завдання. Дуже корисно в класі виконати приклад, задачу, які будуть подібні тим, що включені в домашню робоу. Вчителю потрібно провіряти, чи всі діти записали те, що їм було задано додому. Домашнє завдання чітко записують на дошці в постійному місці. Вчитель, як правило, звертається до класу із запитанням: “Кому що не зрозуміло із домашнього завдання?”

11. Місце подачі домашнього завдання може бути на будь-якому етапі уроку. Не можна робити цього “під дзвінок” або ще гірше під час перерви. Однак численні спостереження показують, що цей неприпустимий недолік дуже прижився у початкових класах через непродуманість структури уроку, нерозуміння важливості домашніх завдань, зневажливе ставлення вчителя до дитячого відпочинку на перерві. За такої постановки справи в учителя немає змоги перевірити, чи всі діти знають і зрозуміли, що і як виконувати вдома. Якщо діти відвідують групу продовженого дня, то на уроці не варто гаяти час на детальний інструктаж щодо виконаня домашньої роботи. Але в розмові з вихователем групи класовод зобов’язаний порекомендувати мету домашнього завдання, привернути увагу учнів, які потребують особливого підходу, вказати, кому дано індивідуальні завдання тощо.

Питання 34

Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності. Інноваційні уроки. Вчителі-новатори.

1.Учительська професія вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспільного буття, здатності до адекватного сприйняття, потреб суспільства і відповідного коригування своєї роботи. Школа повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методів навчання і виховання. Відповідно інноваційність має характеризувати професійну діяльність кожного вчителя. Нововведення (інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду.

Інновації (нововведення) – нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи та організації, а й різні сфери. Вони є суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховному процесі.

Інновація освіти – цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до модифікації мети, змісту, методів, форм навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог.

Головною рушійною силою інноваційної діяльності є вчитель. Педагог-новатор є носієм конкретних нововведень, їх творцем, модифікатором.

Виділяють критерії готовності до інноваційної діяльності: - усвідомлення необхідності інноваційної діяльності; - готовність до творчої діяльності щодо нововведень у школі; - узгодженість особистісних цілей з інноваційною діяльністю; - готовність до подолання творчих невдач; - рівень технологічної готовності до інноваційної діяльності.

Критерії педагогічних інновацій: - новизна; - оптимальність; - результативність та ефективність; - можливість творчого застосування в масовому досвіді.

Маючи чітке уявлення про зміст та критерії педагогічних інновацій, володіючи методикою їх застосування, учителі, керівники навчальних закладів послідовно впроваджують їх у свою практику. Часто поспішне впровадження нововведень приводить згодом до відмови від них. Увесь цей комплекс причин свідчить про не сформованість у школах потрібної морально-психологічної ділової атмосфери, іншими словами – інноваційного середовища.

2. Розвиток системи освіти вимагає від педагогічної науки й практики вивчення і впровадження нових методів навчання і виховання дітей. Інновації в педагогіці пов'язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, відновлення знань і форм соціального буття. Нині створюється нова педагогіка, характерною ознакою якої є інноваційність - здатність до оновлення, відкритість новому.

 Відомо, що інноваційний процес – це комплексна діяльність по створенню, освоєнню, використанню та розповсюдженню нововведень. Для того, щоб викликати інтерес в учнів до вивчення іноземної мови, ми, вчителі англійської мови, повинні шукати нові, цікаві і результативні форми і методи навчання. Під час навчання потрібно використовувати такі методи, при яких:

• в учнів виникає бажання до творчої, результативної роботи;

• учні стають активними, розкутими, намагаються досягти успіху, при цьому не порушують поведінку у класі.

 Інтерактивне навчання – це навчання основане на діалогічному мовленні, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня, при цьому вони - рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання і не відчувається домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. В таких умовах, учні швидше привчаються бути демократичними, сміливо спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані самостійні рішення.

Мета інтерактивного навчання – створювання комфортних умов навчання, при яких учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну досконалість. Потрібно пам’ятати, що суть інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес повинен бути постійно наповнений активною взаємодією всіх учнів. Це базується на співпраці, взаємо - навчанні: вчитель – учень, учень – учень.

На допомогу вчителеві можуть прийти уроки-казки, уроки-подорожі, уроки-діалоги, уроки-ділові ігри та використовуватися елементи гри в ході уроку, диференційне навчання ,інтегровані завдання , уроки-проекти, уроки з комп”ютерною підтримкою.

На своїх уроках я використовую роботу в парах, групову роботу. Діти були задоволені, зацікавлені та приймали активну участь в ході уроку. В шостому класі провела урок-подорож до Лондону з комп”ютерною підтримкою, на цьому ж уроці була використана рольова гра ( діти були пасажирами літака, був пілот літака та стюардеса, а в Лондоні був екскурсовод.). Під час вивчення теми « Професії» використовую рольові ігри ( діти обирають собі професію і розповідають про себе). Ім дуже подобається уявити себе дорослим і трішки помріяти про майбутнє. На своїх урока мені вдається зацікавити учнів за допомогою використання комп”ютеру. Проведення уроків з використанням комп’ютеру переконує у тому, що він має надзвичайно широкі можливості для вдосконалення навчального процесу. Дуже вдало використовувати на уроках ігрові форми навчання, особливо в початковій школі. Діти із задоволенням приймають участь, бо гра-це світ в якому живе дитина. Граючи, вони не помічають, як засвоїли новий матеріал. За допомогою ігор молодші школярі  вчаться будувати і конструювати, причому кожний учень має змогу вчитися у своєму стилі. Гра стимулює процес пізнання і навчання дітей. А також привчає їх до сумлінної праці. На сучасному етапі розвитку педагогічної галузі набуває популярності метод проектів. Метод проектів – це педагогічна технологія, яка містить сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю. Це спільна, навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів, яка має мету, узгоджені методи, засоби діяльності, спрямована на досягнення результату з розв”язання певної проблеми. Проекти бувають: дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні. На своїх уроках в початковій школі я використовую творчі  та ігрові проекти :    « Одягни ляльку»- учні переодягають ляльку і говорять про ії одяг, « Вітальні листівки», « Моя родина», «Мій улюбленець». В старшій школі я використовую: дослідницькі, творчі, інформаційні проекти. Я помітила, що діти активніше виконують домашнє завдання, коли воно має творчий характер і цікавістю слухають захист проектів своїх однокласників. Такі завдання дають змогу слабким учням покращити свої оцінки. З певністю, я можу стверджувати те, що як саме з перших уроків вчитель зацікавить учнів до вивчення англійської мови і сприятиме всебічному розвитку дитини , такий і буде його кінцевий результат. І якщо він не викличе інтерес в учня з перших днів, то ця дитина, назавжди залишиться глухою, байдужою до вивчення іноземної мови; буде жити без радощів пізнання і відкриття чогось нового і невідомого під час уроків англійської мови.

Досвід вчителів-новаторів.

На систему освіти України багато в чому впливають ідеї, які були сформульовані у працях теоретиків загальної і педагогічної психології (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, Ш.О. Амонашвілі та ін.) і передових педагогів-практиків (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, …). Ці ідеї знайшли відображення у педагогіці співробітництва як однієї з провідних основ сучасного навчання. Співробітництво – це гуманістична ідея спільної розвивальної діяльності дітей і дорослих, скріпленої взаєморозумінням, проникненням у духовний світ один одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності.

Проблема навчального співробітництва (колективних, групових, кооперативних форм навчання) активно і всебічно розробляється у нашій країні і за кордоном. Навчальне співробітництво представляє собою взаємодію за такими лініями: учитель – учень (учні); учень – учень в парах (діадах) і трійках (тріадах); загальногрупова взаємодія учнів.

Г.А. Цукерман виділяє ряд переваг навчального співробітництва:

- збільшується обсяг і глибина матеріалу, який вивчається;

- збільшується пізнавальна активність і творча самостійність дітей;

- менше часу витрачається на формування знань і умінь;

- знижується дисциплінарні труднощі, обумовлені дефектами навчальної мотивації;

- учні отримують задоволення від занять;

- змінюється характер взаємовідносин між учнями та ін.

Навчальне співробітництво організується за допомогою різних способів, прийомів, які одночасно регламентують діяльність учасників. Найбільш поширеними способами навчального співробітництва є дискусія, обговорення, проблемне питання.

Навчально-педагогічна діяльність, яка здійснюється у співробітництві учнів один з одним і з учителем має результативні переваги перед індивідуальною діяльністю, які залежать від форм організації співробітництва, кількості дітей, їх ставлення до спільної діяльності.

Питання 35

Сутність та функції контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Види контролю.

Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання учителем об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цю інформацію він отримує завдяки контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Контроль знань учнів дає можливість дізнатися про наявність прогалин у знаннях учнів, виявити помилкове або неточне розуміння вивченого, перевірити повноту знань, усвідомленість і міцність їх засвоєння.

Основними функціями контролю за успішністю є:

• освітня (полягає в систематичному спостереженні вчителем за навчальною діяльністю учнів, виявляє її результати і коригує її);

• діагностична  (учитель виявляє успіхи і недоліки у знаннях, уміннях і навичках, з’ясовує їх причини і визначає заходи  для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності);

• виховна (виховання в учнів свідомої дисципліни, наполегливості в роботі, працьовитості, почуття обов’язку і відповідальності);

• розвиваюча (обґрунтування вчителем оцінки сприяє розвитку в учнів логічного мислення, пам’яті, мови);

• стимулююча (добре вмотивоване і справедливе оцінювання успішності учнів є важливим стимулом у навчальній діяльності, який переростає у стійкий мотив обов’язку і відповідальності);

• управлінська (одержана інформація про стан успішності, успіхи і недоліки учня дає вчителю змогу правильно скоригувати роботу учнів).

  Усі ці функції взаємопов’язані та мають комплексний характер.

За формою розрізняють контроль у с н и й    і    п и с ь м о в и й .

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю: попередній ( здійснюються перед вивченням нового матеріалу для з’ясування якості опорних знань); поточний (здійснюється у процесі вивчення нового матеріалу для з’ясування якості засвоєння знань); періодичний або тематичний – покликаний перевірити, оцінити і скорегувати засвоєння певної системи знань після вивчення розділів навчальної); підсумковий (є обліком успішності учнів наприкінці навчальної чверті або року); заключний (здійснюється наприкінці навчального року у вигляді екзаменів, тестового контролю).

Питання 36

Контроль і оцінювання навчальних досягнень учнів. 12-бальна шкала оцінювання знань учнів з іноземної мови.

Під поняттям контролю розуміють виявлення, вимір і оцінку результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Процедуру виявлення і виміру називають перевіркою.

Контроль є важливим структурним компонентом навчального процесу. Його основною функцією є забезпечення зворотного зв'язку: зовнішнього (контроль, який здійснює учитель) і внутрішнього (самоконтроль учня). У школах деяких розвинутих країн при складанні контракту між учителем і учнем ставляться питання: "Ви бажаєте навчатися з контролем чи без контролю?", "Ви бажаєте одержувати оцінки чи будете опановувати курсом без оцінок?".

Аналітична функція контролю передбачає аналіз результатів засвоєння змісту навчальних програм, побудованих з урахуванням державних стандартів рівневої освіти; визначення якості знань, ступеня сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок, рівня оволодіння розумовими операціями, досвідом творчої діяльності, сформованості оцінних суджень учнів. Основними видами аналізу результатів навчання є: поточний, тематичний і підсумковий. Поточний аналіз допомагає щоденно фіксувати результати навчання, систематизувати і осмислювати їх. Тематичний аналіз спрямований на вивчення більш стійких залежностей, тенденцій у протіканні і результатах навчального процесу. Якщо предметом поточного аналізу може виступати окрема відповідь учня на уроці, то предметом тематичного аналізу є основні результати вивчення теми, їх визначає вчитель на основі вимог навчальної програми. Підсумковий аналіз використовується для визначення результатів навчання наприкінці семестру або навчального року. Інформація для підсумкового аналізу складається з даних поточного і тематичного аналізів, учнівських контрольних робіт і їх аналізу, відповідей учнів на іспитах, письмових екзаменаційних робіт тощо.

Діагностична функція контролю допомагає розглянути результати навчання у тісному зв'язку з шляхами і способами їх досягнення. Вона спрямована на виявлення прогалини у знаннях, уміннях учнів, з'ясування їх причин. За педагогічної діагностики враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні потреби, інтереси, мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів - мови й мислення; уваги, уяви й фантазії; пам'яті, емоцій, волі тощо. Тому педагогічна діагностика здатна з'ясувати не тільки умови і обставини, у яких формуються знання, уміння й навички учнів, а й умови розвитку і виховання особистості школяра в процесі оволодіння ним знаннями й вміннями. Результати діагностики слугують основою для внесення необхідних корективів в навчальний процес, прийняття рішень про удосконалення його змісту, методів і форм організації, управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів тощо.

Коригуюча функція контролю виробляє механізми подальшого функціонування навчального процесу або переведення його в русло нового якісного стану.

12-бальна шкала оцінювання знань учнів з іноземної мови.

Учитель перевіряє та оцінює успішність учнів, керуючись директивними документами, педагогічною теорією та практикою. Реформування загальної середньої освіти передбачає втілення у життя принципу гуманізації освіти, індивідуально-диференційований, особистісно орієнтований підхід до оцінювання навчальних досягнень кожного учня.

Система оцінювання покликана визначити на кожному етапі навчання рівень успішності учнів відповідно до вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, компетентності учнів, їх готовності до застосування засвоєних знань на практиці.

Чотирибальна система оцінювання знань, умінь та навичок учнів не відображала відмінність у рівнях навчальних досягнень учнів. Тому з 1 вересня 2000 року запроваджено 12-бальну шкалу оцінювання, побудовану з урахуванням підвищення рівня особистих досягнень учня. При оцінюванні вчитель має враховувати рівень успішності учня, а не ступінь його невдач.

Обов’язковими видами оцінювання навчальних досягнень є тематичне і підсумкове. За тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів у журналі відводиться дві по дві клітинки: для першої і можливо повторної (для підвищення оцінки) атестації. Тематичну атестацію проводять у різних формах. Четвертну оцінку виставляють на основі оцінок, одержаних за результатами тематичних атестацій наприкінці чверті.

Питання 37

Компетентнісний підхід у сучасній освіті. Реалізація компетентнісного підходу на уроках іноземної мови.

Розбудова системи національної освіти в напрямку входження до європейського і світового освітнього просторів передбачає узгодження всіх ключових параметрів з міжнародними стандартами. Акцент національної освітньої політики на результативності української освіти сприятиме підвищенню рівня її якості підготовки молоді до життя в сучасному суспільстві.

Нормативна база школи нової структури представлена у “Концепції розвитку 12-річної школи”. В цьому документі запроваджені поняття “життєва та соціальна компетентність”, виділені пріоритети у формування змісту – “забезпечення життєвої, соціальної, комунікативної та комп’ютерної компетентностей”.

На думку українських дослідників (О.Я. Савченко, Н.М. Бібік, О.І. Пометун) компетентність – це здатність (уміння) діяти на основі здобутих знань. Компетнтнісний підхід – це спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових) понять і предметних компетентностей особистості. результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини. Комптентнісний підхід пов’язаний з особистісно орієнтованим підходом до навчання, оскільки стосується особистості учня і може бути реалізованим в процесі виконання учнями певного комплексу дій.

Систему компетентностей в освіті складають такі: - умінні учитись; - громадянська; - загальнокультурна; - компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій; - соціальна; - підприємницька; -здоров’язберигаюча.

Компетентнісний підхід в освіті зазначений в Державних стандартах освіти, а їх реалізація представлена в “Критеріях навчальних досягнень” з низки предметів навчального плану загальноосвітніх шкіл.

Навчальні програми конкретизують обсяг і глибину системи освітніх компетенцій учнів. В тексті програми чітко дотримана поступовість формування предметних, загально предметних, метапредметних компетентностей учнів.

Проаналізувавши завдання освітньої галузі “Мова і література” з погляду компетентнісного підходу, ми виявили, що змістовий компонент з іноземної мови забезпечує мовну компетентність школярів як одного з засобів формування мовленнєвого розвитку, а провідною є комунікативна лінія, яка передбачає формування вмінь у всіх видах мовленнєвої діяльності – читання, аудіювання, говоріння, письма.

Формування в учнів ключових компетентностей розглядається як інноваційна педагогічна діяльність, у якій традиційні форми й методи навчання мають поступитись освітнім технологіям загалом і технологіям навчання зокрема.

Реалізація компетентнісного підходу на уроках іноземної мови.

 Останні роки ХХ та початок ХХІ століть ознаменувалися значними змінами у соціально-економічному розвитку України, у тому числі в її освітній сфері. Значно активізувалися міжнародні зв’язки нашої держави, посилився її авторитет у світовому і європейському просторі. Все це стало передумовою для вагомих трансформаційних процесів, які відбуваються у вітчизняній освітній галузі. Особливе місце серед них належить змінам у сфері навчання іноземних мов, зокрема оновленню та переосмисленню цілей навчання. Нова програма для загальноосвітніх навчальних закладів не містить традиційного формулювання цілей навчання іноземних мов, проте побудована на основних компонентах міжкультурної іншомовної комунікативної компетенції – лінгвосоціокультурній, дискурсивній, стратегічній та лінгвістичній. Попри досить активне дослідження сутності понять "компетентність", "компетенція" (П. Бех, О. Бігич, Т. Вольфовська, Б. Гершунський, Е. Зеєр, О. Пометун, В. Сафонова, О. Сібіль, О. Соловова) менше уваги приділяється розумінню й усвідомленню цілей навчання іноземних мов у світлі сучасного компетентнісного підходу.

Необхідно зазначити, що сьогодні у світовій освітній практиці провідними є діяльнісний, особистісно орієнтований і компетентнісний підходи. У сучасних навчальних програмах, зокрема в новій програмі з іноземних мов для загальноосвітніх навчальних закладів (2001р.), реалізується компетентнісний підхід, у той час як у прийнятому варіанті загальноосвітнього стандарту компетентнісний підхід у цілісному вигляді не реалізовано. Беручи до уваги вищесказане, зауважимо, що термін "компетентнісний підхід" є на сьогодні певною мірою новим і невизначеним. 

У чинній програмі для загальноосвітніх навчальних закладів з орієнтацією на рекомендації Ради Європи з мовної освіти цілі навчання іноземних мов визначено в термінах іншомовної комунікативної компетенції. За цією програмою, оволодіння учнями міжкультурним іншомовним спілкуванням передбачає формування у них певного рівня комунікативної компетенції, яка включає мовленнєву та мовну, соціокультурну та соціолінгвістичну, дискурсивну і стратегічну компетенції. Мовленнєва компетенція визначається як сукупність таких мовленнєвих умінь учнів: здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях навчально-трудової, побутової та культурної сфер спілкування; розуміти на слух основний зміст автентичних текстів; читати і розуміти автентичні тексти різних жанрів та видів з різним ступенем розуміння їх змісту (читання з розумінням основного змісту, читання з повним розумінням змісту); зафіксувати та передати письмово необхідну інформацію.

У проекті державного освітнього стандарту виділяються чотири типи цілей навчання іноземних мов: практичні, виховні, розвиваючі й освітні. Визначення мовленнєвої компетенції в новій шкільній програмі відповідає визначенню практичної мети у проекті державного освітнього стандарту. Дане порівняння дозволяє уточнити практичну мету навчання іноземних мов як формування в учнів мовленнєвої компетенції у чотирьох видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, говорінні, читанні і письмі) та мовних компетенцій (фонетичної, лексичної, граматичної, графічної).

Виховною метою є виховання культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі; ціннісних орієнтацій, почуттів та емоцій; розуміння важливості оволодіння іноземною мовою і потреби користування нею як засобом спілкування; таких рис характеру, як доброзичливість, колективізм, активність, працьовитість. Освітня мета передбачає усвідомлення учнями суті мовних явищ, іншої системи понять, через яку може сприйматися дійсність; порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою; розширення загальної ерудиції.