3. Поняття «інтеграція» в сучасній педагогічній науці

Слово інтеграція походить від латинського, у перекладі означає відновлення, відбудова, наповнення. У довідковій літературі цей термін тлумачиться як об'єднання в єдине ціле раніше ізольованих частин, елементів, компонентів, що супроводжується ускладненням і зміцненням зв'язків та відношень між ними. Категорію інтеграції пов'язують із виникненням якісно нових аспектів, трансформацією об'єктів, які з'являються в результаті утворення та взаємопроникнення істотних зв'язків між речами, процесами, явищами та визначають їх функціонування.

Під інтеграцією у найширшому розумінні вбачають процеси становлення цілісності, переплетіння, взаємовпливу понять і теорій різних галузей знань.

Зважаючи на це, можна зробити висновок, що інтеграція у навчанні передбачає об'єднання узагальнених знань про предмет, поняття, явище та підпорядкування їх цілому на основі міжпредметних зв'язків.

Поняття «інтеграція» вживається звичайно в широкому розумінні як об’єднання яких-небудь елементів в єдине ціле. Але нам уявляється більш точне визначення, що данне Н.М.Світловською: інтеграція - це процес пристосування і об'єднання елементів в єдине ціле (або частин освітньої діяльності в єдиний процес) при умові їх цільової та функціональної однотипності.

Виникла інтеграція як явище в фундаментальних галузях науки на фоні своєї протилежності - диференціації наук і галузей. Поглиблення процесу диференціації є однією з причин, яка веде до протилежного прагнення до суцільності, до інтеграції.

Інтеграція як педагогічний феномен має давні традиції. Багато шкільних предметів здавна мають інтегрований характер. Шкільний курс літератури завжди розглядався як інтеграція науки про літературу, читацького досвіду і досвіду написання творів. Шкільний курс образотворчого мистецтва розглядається як інтеграція різних видів мистецтва до практичної творчої діяльності. В класичній педагогіці найбільш повне психолого-педагогічне обґрунтування дидактичної значущості інтеграції дав К.Д.Ушинський. В теорії Ушинського ідея міжпредметних зв’язків виступає як частина проблеми системності навчання. Процес засвоєння знань розуміється як встановлення зв’язку між набутими знаннями і новими. В єдиному процесі пізнання і розвитку проходить взаємодія почуттів і мислення, уваги і пам’яті.

Перспективною явилась думка Ушинського про зв’язок між предметами на основі провідних ідей та загальних понять. Зв’язок між поняттями та їх розвиток в загальній системі предметів веде до розширення та поглиблення знань учнів.

Серед методичних принципів по об’єднанню предметів найбільш актуальні:

• опора на знання по іншим предметам;

• взаємозв’язок в змісті окремих дисциплін;

• зближення споріднених предметів;

• розвиток загальних для ряду предметів наукових ідей.

В сучасній методиці як синоніми вживаються терміни “інтеграція”, “міжпредметні зв’язки", “комплексний підхід”. На наш погляд є необхідність чіткого розмежування цих понять.

“Міжпредметні зв’язки” - це необхідність відображення в навчальному процесів взаємозв’язку явищ природи та суспільства, розвиваюче функціонування паралельних понять та категорій, їх позитивний вплив на розумовий розвиток дитини. Міжпредметні зв’язки встановлюють тісні взаємовідносини окремих предметів. Тому вони являються необхідною умовою якісного процесу інтеграції, але не замінюють його як такий.

Термін «комплексний» підхід виник в перші роки існування радянської школи як досвід використання зв’язку навчальних предметів з виробничою працею.

Комплексний підхід призводить до прагнення до узагальнення знань з різних шкільних курсів, являє собою міжпредметну систему, що об’єднує знання з різних наук про той чи інший об’єкт дійсності. Таким чином комплексний підхід виступає як наслідок навчального процесу, як його узагальнюючий компонент.