55. Пряме зарубіжне інвестування тнк та його мотивація.

Для фірми пряме інвестування можна розглядати як діяльність, що задовольняє основні підприємницькі потреби, серед яких: по-перше, потреба у ринках; по-друге, потреба в ефективності виробництва; по-третє, потреба в сировині; по-четверте, потреба в інформаціях та технологіях; по-п’яте, потреба мінімізувати чи диверсифікувати ризики.

Сучасна фінансова теорія стверджує, що фірми діють у такий спосіб, щоб максимізувати ринкову вартість акціонерного капіталу підприємства, що розподілений між його власниками. Якщо це твердження правильне, то пряме інвестування має сприяти досягненню великих обсягів продажу, частки ринку і/чи прибутку. Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити: по-перше недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку; по-друге інтерналізацією та електричною теорією; по-третє, теорією портфеля. Недосконалість ринків продукції та факторів виробництва, фінансового ринку може виникнути: 1) природно 2) унаслідок діяльності уряду країни.

В еклектичній моделі відомого американського вченого Дж. Даннінга, яка дістала назву «правило OLI», враховані фактори, які впливають на можливості реалізації тієї або іншої форми виходу на зарубіжні ринки ТНК. Дж. Даннінг вважає, що при ухваленні інвестиційних рішень ТНК беруть до уваги наявність трьох основних умов: по-перше, специфічні конкурентні переваги (переваги власності) — owner­ship specific advantages (О); по-друге, переваги розміщення — location specific variables (L); по-третє, перевага інтерналізації — interna­li­zation incentive advantages (I).

Таким чином, еклектична теорія у цілому передбачає існування позитивної кореляції між конкурентоспроможністю фірми і ступенем її інтерналізації, а також пов’язує міжнародний успіх не тільки з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом їх глобальної мобілізації у межах створюваних внутрішньофірмових ринків. Теорія портфеля. Ця теорія дає змогу зрозуміти причини прямих зарубіжних інвестицій ТНК. Теорія портфеля полягає у тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований достатньою мірою — добре складений портфель інвестиційних проектів може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку. Також і ТНК, що диверсифікують свою діяльність і проникають на міжнародну арену, можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, хто діє в межах однієї країни. Отже, використання транснаціональними корпораціями прямих зарубіжних інвестицій обумовлено виробничо-економічними та маркетинговими, а також пропагандистськими, персональними й екологічними мотивами.

56. Ринки акцій країн, що розвиваються, та їх типии.

Однією з найважливіших класифікацій ринків цінних паперів є їх поділ на розвинені ринки (developed markets) та ринки, що формуються (emerging markets). За цією ознакою фондові ринки групуються відповідно до: рівня економічного розвитку країни, яку вони обслуговують; розміру доходів, що в них генеруються; ступеня зрілості фінансового сектору країни в цілому; ступеня зрілості самого фондового ринку. Поняття «країна, що розвивається» і «країна з emerging market» в цілому ідентичні. Згідно з визначенням Міжнародної фінансової корпорації (International Financial Corporation, IFC) до групи країн з «emerging markets» належать країни з валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення до 11 000 дол. США, однак фахівці найбільших міжнародних фінансових інститутів схильні розглядати ринки всіх країн, які не входять до складу ОЕСD, як emerging markets. Таким чином, до групи країн з emerging markets можна віднести практично всі країни, які ООН класифікує як країни, що розвиваються (за винятком Гонконга та Сінгапура, які мають розвинуті фондові ринки). Сюди ж належать і ринки «країн з перехідною економікою» — Східної Європи та колишнього СРСР. Отже, до країн з emerging markets входить близько 170 країн світу. Висока частка розвинених країн у сукупному світовому фондовому ринку призводить до того, що світові пропорції повністю визначаються пропорціями фондового ринку розвинених країн за впевненого домінування США.

Ринки акцій країн «третього» світу — це ринки країн, що розвиваються. Міжнародна фінансова корпорація щороку видає статистичний довідник про ці ринки. Термін «ринки, що розвиваються» охоплює три типи ринків: старі, давно створені ринки (Аргентина, Греція, Іспанія, Бразилія тощо); ринки, що розвинулись завдяки специфічним ситуаціям та обставинам (Сінгапур, Гонконг, Йорданія); та найновіші ринки (Південна Корея, Тайвань, Індонезія, країни СНД тощо). Ці ринки функціонують як сегментовані ринки довгострокового позичкового капіталу. Існує величезна кількість перешкод для іноземних портфельних інвестицій на цих ринках. Специфічні умови, що створили існуюче становище на ринках, що розвиваються (політична та економічна нестабільність, несприятлива грошово-кредитна та фінансово-бюджетна політика, максимальний рівень процентних ставок позик та банківських депозитів, недоліки інституціональної інфраструктури ринку та ін.), учені називають «стискуванням портфеля активів». Як результат, названі ринки можна схарактеризувати, як неефективні, де курс цінних паперів не відображає реалій, ринки з неадекватним регулюванням, з недостатньою ліквідністю, з недостатнім попитом та пропозицією. Але ці ринки можуть створити прибуток, вищий за середній рівень.