19. Інкасо як форма міжнародних розрахунків (схема).

Інкасо використовується як при розрахунках на умовах платежів готівкою, так і в розрахунках на умовах комерційного кредиту. Інкасова форма розрахунків є однією з найстаріших форм банківських операцій. Вона регулюється спеціальним документом — "Уніфікованими правилами по інкасо", розробленими Міжнародною торговою палатою.

Інкасо міжнародне — форма міжнародних безготівкових розрахунків, яка означає зобов'язання банку однієї країни отримати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передання документів (фінансових, комерційних) і перерахувати її експортеру. Відповідно до Уніфікованих правил та сформованої практики розрахунки з інкасо здійснюються у вигляді чистого або документарного інкасо. Чисте інкасо — інкасо, за якого платіж або акцепт переказного векселя здійснюються при наданні переказ-них векселів, простих векселів, чеків або інших фінансових документів, які використовуються для одержання грошового платежу; при цьому транспортні й інші комерційні документи не надаються. Документарне інкасо — інкасо, за якого платіж чи акцепт переказного векселя здійснюються при наданні рахунків, відвантажувальних документів, документів про право власності або інших документів, що підтверджують підставу платежу чи акцепту векселя (комерційні документи); при наданні зазначених документів і виписаних на їх підставі переказних векселів або інших фінансових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, засобом якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахункових документів належні йому кошти від платника за відвантаженні на його адресу товари або за надані йому послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку. В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахунках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіритель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент). Інкасова форма платежу передбачає передачу експортером доручення своєму банку на отримання від імпортера певної суми платежу проти пред'явлення йому відповідних товарних документів і може здійснюватись за принципом "платіж проти документів" або "акцепт проти документів". Відповідальність банків при здійсненні інкасових операцій обмежується, в основному, пересилкою і наданням документів проти оплати чи акцепту, але без власного зобов'язання виконати платіж, якщо покупець не виконає своїх обов'язків по інкасо.

20. Інституційні інвестори міжнародного фондового ринку та особливості їх діяльності.

До інституційних інвесторів відносять: пенсійні фонди; страхові компанії; інститути колективного інвестування (ІКІ), що, у свою чергу, включають інвестиційні компанії (фонди) різних типів, хедж-фонди, довірчі департаменти банків.

Інституційні інвестори набувають все більш важливого значення у розвитку фінансової системи країни. Це є один з найбільших «каналів», який, через забезпечення трансформації вільних фінансових ресурсів бізнесу та приватних заощаджень у інвестиції, стимулює їх перетікання до фірм, що відчувають потребу в додаткових ресурсах, і до держави. Все це, в цілому, сприяє подальшому розвитку та зростанню економіки.

Інституційні інвестори можуть стимулювати розвиток фондового ринку через функції, такі як: кліринг та врегулювання платежів, об’єднання активів, переміщення економічних ресурсів, управління ризиком, введення фінансових інновацій, використання цінової інформації, тощо. Це призводить до збільшення ліквідності та ринкової капіталізації, зменшення цінових коливань і запровадження більш ефективної оцінки активів, а також до збільшення міжнародної інтеграції фондового ринку та покращення його інституційних показників. Таким чином, відбувається причинно – наслідковий зв'язок між діяльністю інституційних інвесторів та розвитком фондового ринку. Варто зазначити, що існує і зворотній зв'язок, адже, розвиток фондових ринків призводить до диверсифікації фінансових інструментів, збільшення фінансової стабільності та ефективності ринку капіталів, що в свою чергу, стимулює фінансові інновації, збільшення грошових потоків, а також збільшується попит на ризик менеджмент та вдосконалюється структура портфеля інституційних інвесторів. Отже, розвинуті фондові ринки стимулюють подальший розвиток інституційних інвесторів.

Як інституціональні інвестори можуть виступати різні фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові компанії, траст-компанії. З одного боку, вони залучають грошові кошти своїх клієнтів, з іншого - значну частину залучених коштів без збитку інтересів своїх клієнтів інвестують в різні фондові цінності. Як інституціональний інвестор на ринку цінних паперів можуть бути компанії споживчого кредиту, кредитні спілки, а також численні інвестиційні фонди. Інвестиційні фонди, випускаючи власні акції і продаючи їх населенню, вкладають кошти, які отримують від продажу власних акцій, в цінні папери держави й інших підприємств від імені фонду, тобто формують власний портфель цінних паперів.