Ііі розділ. Застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх та шляхи його вдосконалення

3.1. Характерні особливості застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх з урахуванням судової практики

Стан підліткової злочинності викликає глибоке занепокоєння та зумовлює необхідність пошуку нових засобів запобігання їй, вжиття з боку державних органів і громадськості додаткових заходів, що сприятимуть поступовому скороченню злочинних проявів у середовищі неповнолітніх. Серед загальних заходів профілактики зазначених явищ вкрай важливою є процесуальна діяльність органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини, вчинені неповнолітніми. У цій роботі необхідно значно підвищити якість розслідування і судового розгляду зазначеної категорії кримінальних справ¹²⁷.

Суди не повинні допускати застосування кримінального покарання до неповнолітніх, які вчинили злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, якщо виправлення неповнолітніх може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК.

Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовуються: у випадку прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК; до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння; при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК суд вправі звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності тільки у випадку, якщо він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості і за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

У 1994 р. примусові заходи виховного характеру були застосовані до 3,6 тис. неповнолітніх, 2002 р. до 4228 неповнолітніх, що на 9,8 % менше, ніж 2001 році, у 2004 р. – до близько 5 тис., а у 2005 р. – до 3,8 тис. неповнолітніх осіб. У першому півріччі 2006 р. кількість неповнолітніх, щодо яких справи закрито із застосуванням примусових заходів виховного характеру, зменшилася на 33,3% і становила лише 1,4 тис. осіб. У 2007 р. по всій Україні примусові заходи виховного характеру були застосовані до 2,2 тис. неповнолітніх, що на 18% менше, ніж у 2006р., а в 2010 році до 1871 підлітків, що на 26,3 % більше, ніж у 2009 році¹²⁸. Більше половини неповнолітніх (57,2 % – 2002р., 1344 – 2010р.), до яких застосовано примусові заходи виховного характеру, є дітьми, що вчинили суспільно небезпечні діяння у віці від 11 до 14 років¹²⁹.

З вище наведеної діаграми, бачимо, що кількість застосування таких заходів має тенденцію до збільшення і досягнення піку в 2004 році, досягнувши позначки 5 тис. і згодом йде на спад – 1,9 тис. у 2010 році.

На жаль, точно оцінити масштаби застосування в Україні примусових заходів виховного характеру досить важко, оскільки відповідні статистичні дані враховують застосування таких заходів у порядку ст.105 КК України (при звільненні від покарання), разом із неповнолітніми, до яких ці заходи були застосовані у порядку ст. 97 КК України, тобто при звільненні від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 105 КК суди у 2002 році застосували до неповнолітніх такі примусові заходи виховного характеру:

1. застереження – до 406 підлітків (9,6 %);

2. передача під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, – 3 246 (76,8 %);

3. зобов’язання відшкодувати заподіяні майнові збитки – 12 (0,3 %);

4. обмеження дозвілля – 65 (1,5 %);

5. направлення до спеціальної навчально-виховної установи:

• до школи – 432 (10,2 %),

• до училища – 67 (1,6 %)¹³⁰.

Відповідно до частини другої статті 105 КК України суди в 2010 році застосували до неповнолітніх такі примусові заходи виховного характеру:

1. застереження – до 215 підлітків;

2. передача під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, – 1838;

3. зобов’язання відшкодувати заподіяні майнові збитки – 1;

4. обмеження дозвілля – 64;

5. направлення до спеціальної навчально-виховної установи:

• до школи – 124,

• до училища – 21¹³¹.

Суди повинні мати на увазі, що перелік примусових заходів виховного характеру вичерпний. Суд вправі призначити один або декілька з них і разом з цим призначити неповнолітньому вихователя. Але, як свідчить практика, суди застосовують до неповнолітнього лише один примусовий захід виховного характеру, переважно (76,8 %) – передачу неповнолітнього під нагляд батьків.

Під нагляд батьків у 2010 році судами всього було передано 1,8 тис. неповнолітніх, до яких застосовано примусові заходи виховного характеру. Цими особами вчинено такі суспільно небезпечні діяння:

• злочини проти власності – 1,4 тис.,

• умисні вбивства – 3,

• умисні тяжкі тілесні ушкодження – 10,

• зґвалтування – 2,

• злочини проти громадського порядку та моральності – 64,

• проти безпеки руху – 21,

• у сфері обігу наркотичних засобів – 62¹³².

Проте, як свідчить судова практика, примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків у багатьох випадках є малоефективним, оскільки часто такі неповнолітні вже давно вийшли з-під батьківського контролю, батьки негативно впливають на них або позбавлені батьківських прав, а отже, підлітків передають під нагляд тих, хто вже виявив неспроможність виховати свою дитину належним чином, а то й сам втягнув її у злочинну діяльність.

Невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей сприяє вчиненню неповнолітніми правопорушень. За ухилення від таких обовʼязків у 2010 році судами накладено адміністративні стягнення на 35,8 тис. осіб.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону від 24 січня 1995 р. у державній системі охорони здоров’я повинні бути створені центри медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також для неповнолітніх, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації. Але центри медико-соціальної реабілітації створено лише в Автономній Республіці Крим та трьох областях і тільки для неповнолітніх, які вживають алкоголь та наркотики¹³³.

Варто зазначити, що судом часто не вказуються підстави за яких суд дійшов виновку при виборі того чи іншого примусового заходу виховного характеру, чим самим унеможливлюючи максимальний вплив на неповнолітнього під час його перевиховання. Також, практика свідчить, що судами не перевіряється здатність реального впливу на неповнолітню особу батьками, особами, що їх замінюють, трудовими колективами тощо, що у свою чергу може призвести до неконтрольованої поведінки неповнолітніх і частіш за все така поведінка є неправомірною та може тягнути за собою скасування примусових заходів та розгляду справи на загальних підставах, оскільки неправомірні дії будуть розглядатись як ухилення від застосування виховних заходів.

Так, Апеляційний суд міста Севастополярозглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу прокурора на ухвалу Ленінського районного суду міста Севастополя, яким ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Севастополя, громадянин України, учень 11 класу ЧП «Середня загальноосвітня школа розвитку у системі державної освіти» зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживаючий в АДРЕСА_2, раніше не судимий, звільнений від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 125 КК України із застосування до нього примусового заходу виховного характеру у вигляді передачі неповнолітнього під нагляд педагогічного колективу ЧП «Середня загальноосвітня школа розвитку у системі державної освіти» строком на 4 місяця. Апеляція мотивована тим, що в оскаржуваній ухвалі суду, крім задовільних характеристик особи неповнолітнього, не вказано підстав, на за яких суд дійшов висновку про можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання.

До цього ж, судом не з'ясовано наявність у педагогічного колективу реальної можливості позитивно впливати на неповнолітнього, контролювати його поведінку (відповідно до ухвали суду ОСОБА_8 вчинив злочин під час шкільних занять в приміщенні іншої школи, жоден з представників педагогічного колективу в судовому засіданні не допитаний, не з'ясовано умови навчання неповнолітнього в цьому закладі – кількість годин на добу, які неповнолітній проводить на заняттях і т.п.).

Крім того, як вказано в ухвалі суду, педагогічний колектив клопотав перед судом про передачу ОСОБА_8 на поруки, порядок та умови звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки визначаються ст.ст. 44, 47 КК України. Однак, судом до ОСОБА_8 застосовано примусові заходи виховного характеру у виді передачі під нагляд педагогічного колективу, що передбачено ст. 105 КК України. При застосовуванні примусового заходу виховного характеру у виді передачі неповнолітнього під нагляд педагогічного колективу не отримано згоду на це від останнього, як того вимагає ст. 105 ч. 2 п. 3 КК України¹³⁴.

Одним із найменш суворих заходів є застосування застереження, що полягає в оголошенні судом у постанові (ухвалі) осуду поведінки неповнолітнього і вчиненого ним злочину або суспільно небезпечного діяння і попереджує неповнолітнього про недопущення в його подальшій поведінці таких дій.

Хотинський районний суд Чернівецької областірозглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу по обвинуваченню: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 громадянина України, не працюючого, студента, не одруженого, не судимого, у злочині, передбаченому ст. 185 ч.1 КК України, – постановив: провадження у справі закрити, звільнивши неповнолітнього ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 185 КК України та застосувати відносно нього примусовий захід виховного характеру у вигляді застереження¹³⁵.

Лише в деяких випадках судом було застосовано декілька примусових заходів виховного характеру.

Наприклад, Подільський районний суд м. Києва розглянувши у відкритому судовому засіданні відносно неповнолітнього, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, освіта середня, студента 1-го курсу Київського професійного енергетичного ліцею, не працюючого, не одруженого, раніше не судимого, проживає за місцем реєстрації по АДРЕСА_1, за обвинуваченням у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, ухвалив Відносно неповнолітнього обвинуваченого, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, кримінальне провадження за ч. 1 ст. 309 КК України закрити. Застосувати до ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження та передачі під нагляд батьків: матері – ОСОБА_1 та батька – ОСОБА_6, на термін – до досягнення повноліття¹³⁶.

Згідно з даними судової практики, суди не завжди виконують вимоги частини третьої статті 105 КК України щодо призначення строку тривалості заходів виховного характеру.

Рівненський міський суд Рівненської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, студента ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не військовозобов'язаного, проживаючого: ІНФОРМАЦІЯ_4, за ст.15 ч.1 ст.185 КК України, – постановив: звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст.105 КК України із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Передати неповнолітнього ОСОБА_2 під нагляд матері ОСОБА_3¹³⁷.

Саме строк тривалості заходу виховного характеру Рівненський міський суд Рівненської області не призначив, визначивши лише вид заходу.

Необхідно зазначити, що деякі судді не завжди розуміють різницю між звільненням від кримінальної відповідальності неповнолітнього із застосуванням заходів виховного характеру і звільненням від покарання із застосуванням таких же заходів.

Апеляційний суд міста Севастополя розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду міста Севастополя кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача на вирок Ленінського районного суду міста Севастополя від 14 грудня 2010 року, яким неповнолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Севастополя, раніше не судиму, що проживає у АДРЕСА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до 80 годин громадських робіт і, відповідно до ст. 105 КК України, звільнено від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру: застереження та передачі її до досягнення повноліття під нагляд батька.

В обґрунтування апеляції прокурор зазначає, що у разі надходження в суд кримінальної справи з обвинувальним висновком і при наявності підстав для застосування примусових заходів виховного характеру, суд зобовязаний закрити справу. Проте, замість постанови про закриття справи суд першої інстанції постановив вирок з призначенням покарання і наступним звільненням особи від цього покарання та застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання апеляції, а також перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляція підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 447 КПК України, яка регламентує порядок застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком прийде до висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, він виносить ухвалу, а суддя – постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України. Як вбачається із справи, ОСОБА_5 притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення вперше умисного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, який, згідно зі ст. 12 КК України, класифікується як злочин середньої тяжкості.

За таких обставин, встановивши при розгляді справи щодо ОСОБА_5, що вона вчинила суспільно небезпечне діяння, віднесене законом до злочину середньої тяжкості, і є підстави для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України, суд мав діяв відповідно до вимог ст. 447 КПК України винести постанову про закриття кримінальної справи і вирішити питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру. Проте в порушення цих вимог кримінально-процесуального закону суд продовжив розгляд справи в загальному порядку і постановив обвинувальний вирок¹³⁸.

Ааналіз справ, наданих для узагальнення, дозволяє зробити висновок що загалом, призначаючи покарання неповнолітнім, судді не завжди дотримуються вимог чинного законодавства і часто виходять за межі, визначені статтями 97-105 КК України. Також спостерігається тенденція до зменшення злочинності неповнолітніх і відповідно кількості примусових заходів виховного характеру, але причиною до зменшення кількості таких заходів є не лише зменшення загального числа злочинності, а й вчинення більш тяжких суспільно-небезпечних діянь за які застосовуються кримінальні покарання.