1. Поняття "історія античності". Спільне і особливе в розвитку країн Стародавнього Сходу і античного світу. Історія античності починається з рубежу III - II тис. до н.е. - з виникнення перших державних об'єднань на о. Крит, а закінчується 476 р. н.е. – падінням Західної Римської імперії.Цей період в Історії людства отримав свою назву від латинського терміна "апtіqua" (старожитність) і має свої специфічні особливості розвитку у порівнянні з старосхідними суспільствами.Започатковує античну епоху Історія Стародавньої Греції.

Спільне в історичному розвитку древніх цивілізацій: 1)Хронологічна паралельність існування. Спільність географічного простору. Ойкумена – це спільний дім для всіх народів, спільна територія для всіх цивілізованих народів. Спільність історичних умов, із яких розвиваються цивілізації, як на Сході так і на Заході. Цивілізації зароджуються в умовах розкладу родоплемінного суспільства. Історичні сфери розвитку цивілізації : економічна, соціальна, політична. Економічна: Схід.Державна власність – основна. Залежність виробника від власника, основний засіб виробництва – земля. Захід. Приватна власність – основна, продаж землі – тільки для громадян. Основний принцип: вільний виробник – вільний підприємець. Раби не були задіяни в матеріальному господарстві; все створене працею вільних виробників. Соціальна :Схід. Суспільство являє собою систему соціальних верств та станів, кожен із яких визначається певною залежністю від інших верств або держави. Марк Фінлі охарактеризував суспільство, як «схему форм залежності». Існує чіткій розподіл між статусом вільної людини та раба Захід. Заборонялося перетворювати вільного в раба за будь – яких умов. Не рабство, а свобода визначає соціальний устрій греко - римської «цивілізації». Політична Схід. Провідна форма державної влади – монархія, де влада може набувати деспотичних форм, і яка здійснюється за допомогою ієрархічного бюрократизованого апарату, інколи з застосуванням військової сили; експлуатація підданих; Територіальна держава – величезна територія з великою кількістю населень. Захід. Основна форма держави – держава, яка співпадає з окремим поселенням або общиною. Кожне село, містечко – окрема держава, з своєю конституцією, законами, армією( народне ополчення).

2.Географічні і хронологічні рамки історії стародавньої Греції. Періодизація.Грецька історія розгорталася в основному у трьох регіонах: Материковій, або Балканській Греції, на островах Егейського моря і західному узбережжі Малої Азії.Перше проникнення греків в Елладу пов’язане з переселенням приблизно в кінці ІІІ – на початку ІІ тис. до н.е. племен, які поступово проникали до Пелопоннесу. Ми не знаємо справжньої назви цього народу, який у давнину іноді називали пеласгами. Зараз їх прийнято називати ахейцями (агейцями) – за найменням території, на берегах і островах яких вони проживали. Другою великою хвилею переселення грецьких племен був рух дорійців, які відтіснили ахейців і захопили значну частину Пелопоннесу, ряд островів Егейського моря і Крит на рубежі ІІ – І тис. до н.е.Самі терміни “Греція” і “греки” з’явилися досить пізно і не в Стародавній Греції, а в Римі. Самі ж греки спочатку називали себе данайцями і ахейцями, а пізніше еллінами, а свою країну Елладою. Загальна назва “елліни” для всіх грецьких племен з’явилася не раніше VIII-VII ст. до н.е. До цього кожне плем’я мало власну назву. Всю стародавньогрецьку історію прийнято поділяти на 5 великих етапів:

1. Егейський, або крито-мікенський (III тис. - XII ст. до н.е.) - утворення ранньодержавних утворень на о.Крит та в Ахейській Греції.2. Передполісний, або гомерівський (XI - ІХ ст. до н.е.) - панування родоплемінних відносин у Греції.3. Архаїчний (VIII - VI ст. до н.е.) - формування державних об'єднань у формі полісів.4. Класичний (V - перша половина IV ст. до н. е.) - розквіт стародавньогрецького суспільства, полісного устрою, грецької культури.5. Елліністичний (друга половина IV ст. - 30-ті рр. І ст. до н.е.) - утворення нових елліністичних суспільств на основі взаємодії та поєднання грецьких і східних начал.

3.Природні умови та населення Стародавньої Греції. Основні діалекти давньогрецької мови. Поділяється на 3 області:Північну,Півченну Середню. Балканська Греція та Егеїда. Близько 3000 островів. Північна:Епір(мати О. Македонського-Олімпіада,гірська ізольована область,клімат,дощ,громовиці.) Фесалія – рівнина на зах. Гори Пінда. Олімп( 2895 м), Фессалійська рівнина, найбільша в Греції і найбільш зручна для землеробства – житниця Греції,поставляла хліб,виноград,садівництво,скотарство,конярство). Середня: Аттика(Афіни,звідси Ахіллес) – кам*яниста,засушлива,але багата на сировину,срібно,свинець,мармур,глина,зручна для мореплавства. О.Евбея(вапняки,сади,Додана-оракул Зевса). Беотія-найродючіша(м.Фіви),землеробство,скотарство,виболовство. Танагра(статуетки). Фокіда-Піфія,лихварство,Оракул у Дельфах. Етолія – важкодоступна гірська країна ,річки з глибокими ущелинами,скотарство.Акарнанія(родюча долина. Південна: Ахайя(прибережна область,землеробство). Аркадія(суворий клімат»щаслива»,музи).Арголіда(родюча рівнина,але постійні засухи,каботажне мореплавство).Еліда – низина зручна для землеробства і скотарства(гай Олімпія,Олімпійські ігри). Лаконіка і Мессенія(родючі,розділені хребтом Таігет). Егеїда(Кіклади і Споради). Найбільше історичне значення острови Делос,Лесбос,Фасос,Хіос,Наксос,Парос,Родос. Геллесспонт з*єднувався з Пропонтидою. Найбільша площк займала Спарта,Беотія – 10 полісів,Фокіда – 22 поліси. Давньогрецька пройшла такі етапи розвитку: архаїчний (14-8 ст. до н. е.); класичний (8-4 ст. до н. е.); еліністичний (4-1 ст. до н. е.); пізньогрецький (1-4 ст.). У давньогрецькій мові існували діалекти: іонійсько-аттичний, дорійський, аркадо-кіпрський, еолійський, крито-мікенський (три останні об'єднують під назвою ахейський). Багата література класичного періоду була створена на іонійському діалекті (Гесіод, Геродот), на аттичному (Есхіл, Софокл, Евріпід, Аристофан, Платон, Арістотель, Фукідід, Ксенофонт, Демосфен), на еолійському (Алкей, Сапфо, Піндар). Епічна мова Гомера (8 ст. до н. е.) містить у собі кілька діалектних пластів: південно-ахейський, еолійський і власне іонійський. Наприкінці 5 століття до н. е. літературною мовою Греції стає аттичний діалект, в елліністичний період сформувалася загальна грецька норма — койне — на аттичній та іонійській основі.Звукова система давньогрецької мови складалася з 5 голосних, протиставлених за довготою/короткістю, і 17 приголосних. Існувало також придихання двох типів — густе і слабке. Важливим винаходом греків була створена у 9-8 ст. до н. е. на основі фінікійського письма грецька писемність — перший в історії справжній алфавіт з окремими знаками як для приголосних, так і для голосних, що стало новим етапом у розвитку письма.Для давньогрецької морфології були властиві 3 роди імен, показниками яких були артиклі. З числа (однина, двоїна, множина), 5 відмінків (називний, родовий, давальний, знахідний, кличний), 3 типи відмін. Дієслово мало 4 способи (дійсний, наказовий, кон'юнктив і оптатив), 3 стани (актив, пасив і медіопасив), 2 типи дієвідміни, 2 групи часів: головні (теперішній, майбутній, минулий доконаний) та історичні (аорист, імперфект, плюсквамперфект). Для синтаксису був властивий вільний порядок слів з розвиненою системою пара- і гіпотаксису. Багата словникова система включала питомі грецькі слова, догрецькі слова (так звані, пелазгійські) та запозичення з семітських, перської і латинської мов. Лексика давньогрецької мови, поряд з латинською, як відомо, стала джерелом формування сучасної наукової й технічної термінології європейських мов, запозиченої також до багатьох інших мов світу.

4. Джерела з історії Стародавньої Греції.У розпорядженні сучасних дослідників є численні джерела різних категорій. Це передусім письмові матеріали (історичні праці, твори художньої і наукової літератури, публіцистика, розмови ораторів, юридичні документи, листи, ділові документи та ін.), пам’ятники матеріальної культури, що в основному здобуваються під час археологічних розкопок .Нечисленні джерела цього часу підрозділяються на три основні категорії: письмові пам’ятники, написані складовим письмом, дані археологічних розкопок міст і поселень і зведення з історії II тисячоліття до н. е., що збереглися у творах грецьких авторів пізнішого часу.  Таблички, написані складовим письмом, були знайдені під час розкопок на Криті Евансом в 1901 р., проте лише в 1953 р. англійський вчений М. Вентріс розшифрував незрозумілу мову написів. Нині відомі декілька тисяч табличок, написаних складовим письмом. Вони знайдені на розвалинах Кносса на Криті, під час розкопок міст Пілоса, Мікен, у Фівах, Тиринфі, але понад усе (понад 90% усіх текстів) виявлено в архівах Кносса і Пілоса. Переважна більшість табличок датуються XIV—XII ст. до н. е. Таблички дають інформацію про функціонування палацового господарства, про взаємовідносини між палацом і нижчими адміністративними одиницями, про управління державою загалом, що дозволяє представити основні риси керування і економіки ахейських царств другої половини II тисячоліття до н. е.  Окрім табличок, знайдених в палацових архівах, збереглися написи, що складаються із скорочень окремих слів, наносилися фарбою або надряпані на стінках глиняних судин, окремі букви, що ставилися на глиняних пробках і бирках.  Найбільш важливі знахідки були виявлені під час розкопок великих палацових комплексів: в Кноссі і Фесті на о. Крит, в Мікенах і Пілосі в Пелопоннесі. У другій половині II тисячоліття до н. е. навколо палаців в Мікенах, Пілосі, Афінах, Фівах, з’являються поселення, в яких проживають ремісничий люд і торговці.  Прикладами сільських поселень, де проживала основна маса ахейського населення, є поселення, знайдені в Кораку (біля Коринфа), в Зигурієс (біля Мікен), і некрополь одного із сільських поселень в Аттиці в Спаті. Деяка інформація про історію ахейських і Критських царств міститься в пізній грецькій традиції. У поемах Гомера «Іліада» і «Одіссея», складених в IX—VIII ст. до н. е., збереглися не лише живі спогади про минуле, зокрема про події Троянської війни, але і цілі пісні і оповіді, складені в ахейську епоху. У поемах відбито політичне положення в Греції напередодні Троянської війни, зокрема переважання Мікен, основні союзники і супротивники греків, сам хід Троянської війни і її результати.У творах грецьких авторів V—IV ст. до н. е. (Геродота, Фукідіда, Арістотеля) і подальших століть (Страбона, Плутарха, Павсанія) збереглися окремі смутні спогади про славне минуле греків, про могутність Критського царя Міноса, створення великої держави, про високу культуру того часу. Цінні відомості про землеробство, важку селянську працю і сільський побут можна отримати з поеми «Праці і дні» беотійського поета Гесіода (рубіж VIII—VII ст. до н. е.). Йому ж належить інша поема — «Теогонія», де детально описані релігійні переконання греків, походження богів, їх генеалогія і взаємовідносини. Для вивчення соціально-політичної боротьби, що розгорнулася в грецькому суспільстві VII—VI ст. до н. е., важливі дані, які наводяться в політичних елегіях грецьких поетів, — Архілоха з Пароса, Солона з Афін, Феогніда з Мегар.Першими грецькими істориками були так звані логографи, з них найбільш відомі Гекатей з Мілета (540—478 рр. до н. е.) і Гелланік з Мітілени (480—400 рр. до н. е.). Першим власне історичним дослідженням була праця Геродота з Галікарнасса (485—425 рр. до н. е.), названого ще в давнину «батьком історії» ншим видатним твором грецької історичної думки була праця афінського історика Фукідіда, сина Олора (приблизно 460—396 рр. до н. е.), присвячена подіям Пелопоннеської війни (431—404 рр. до н. е.). Праця Фукідіда складається з 8 книг, в них викладаються події Пелопоннеської війни з 431 по 411 р. до н. е. (твір залишився нескінченим). Найбагатші відомості найрізноманітнішого змісту приведені в «Географії» Страбона (64 р. до н. е. — прибл. 23/24 р. н. е.). Праця Страбона — не стільки географія в загальноприйнятому сенсі, скільки енциклопедичне керівництво для практичних потреб державного управління. Тому Страбон самим ретельним чином описує не лише географічне положення, клімат, природні ресурси, але і особливості господарського життя кожної області, державний устрій, найбільш знаменні політичні події, пам’ятки культури. Велика частина об’ємистої праці Страбона (12 книг із 17) присвячена опису грецького світу. У книгах Страбона досить багато відомостей, що відносяться до архаїчного і класичного часу, але найбільша інформація дана якраз з елліністичного періоду грецької історії. Великою цінністю для ранньоелліністичної історії є твори Плутарха, особливо його біографії видатних грецьких і римських політичних діячів III—I ст. до н. е. Всього Плутарх дає опис біографій 9 видатних греків, у тому числі Александра і Пірра. Плутарх дає життєпис як елліністичних царів, так і політичних діячів різних грецьких полісів. Біографії Плутарха складені на основі численних, ретельно підібраних джерел, багато з яких не дійшли до нашого часу, і містять найбагатший матеріал з політичної історії, релігії і культури ранньоелліністичної епохи. В цілому біографії елліністичних діячів написані Плутархом з більшою ретельністю і точністю, ніж біографії греків архаїчного і класичного періодів. 

5. Відкриття пам*яток мінойсько-ахейської цивілізації. Дешифрування письма Б. У 1870 р. Г.Шліман розкопав та дослідив руїни давньої Трої на півострові Мала Азія (територія сучасної Туреччини). Він розкрив могутні мури міст, що в різний час існували тут. Серед знахідок Г.Шлімана – скарб із золотих речей, який він вважав багатствами царя Трої Пріама. Як з'ясувалося пізніше, його знахідка належала правителеві, що жив за тисячу років доПріама.Крім Трої, Г.Шліман дослідив Мікени. Дослідження археолога допомогли описати давньогрецькі міста та палаци правителів і довели наявність високорозвинутої Ахейської цивілізації.Палац царя Мікен розташовувався на акрополі, який захищали міцні мури, що простягалися майже на 900 м і мали товщину від 6 до 10 м. Вони були побудовані з величезних кам'яних блоків масою близько 6 т кожний. Головним входом до палацу слугували «Левові ворота». Вони символізували могутність Мікенської держави. Ворота, споруджені із чотирьох монолітів, прикрашала трикутна брила з рельєфом, який зображав двох левиць, що охороняли вхід. Від воріт звивалася на вершину пагорба дорога, яка сполучала їх із царським палацом. Його центром був мегарон – зала для свят і бенкетів з вогнищем посередині. Навкруг неї розміщувалися кімнати, комори, коридори. Навколо вогнища стояли чотири колони – опори для даху, що мав отвір, через який виходив дим. Шліман знайшов та дослідив також дев'ять гробниць. Найвідомішою з них є «Скарбниця Атрея». Це підземне приміщення висотою понад 13 м було споруджене у схилі пагорба. Здавна вважалося, що тут зосереджені казкові багатства мікенських царів Атрея й Агамемнона. Виявилося, що й справді поховання практично засипані виробами із золота й коштовного каміння. У першій гробниці Шліман та його експедиція знайшли золоті лаврові вінки і 15 золотих діадем, у другій – понад 700 золотих пластин із зображеннями тварин, медуз, восьминогів, золоті прикраси. Вони виконані з дивовижною майстерністю і засвідчують високий рівень розвитку ювелірного мистецтва.Визначними знахідками стали золота корона з 36 золотими листочками, золоті посмертні маски мікенських царів та золоті пластини, які вішали на груди померлим і які, на думку давніх греків, мали захищати небіжчиків від різних негараздів у потойбічному світі. Найвідомішою маскою з колекції Шлімана стала «маска Агамемнона». Вона доводить, що давні греки – суворі воїни – високо цінували прекрасне, а їхні майстри могли передати характер людини у мистецьких витворах. Скарби, знайдені в царських гробницях і гробницях заможних ахейців, є також свідченням поділу тогочасного суспільства на багатих і бідних.У 1884 р. археолог розпочав дослідження ще одного міста Ахейської цивілізації – Тіринфа, батьківщини легендарного Геракла. Шліман знайшов залишки величного палацу, спорудженого, як і палац у Мікенах, з велетенських кам'яних брил. У нижній частині палацу розташовувалися господарські приміщення і стайні, у верхній – з товщиною стін 11 м і висотою 16 м – жив правитель. Усі приміщення були побілені, а стіни прикрашені розписами.У середині ХVст. на Криті і в Південній Греції поширилося більш досконале лінійне письмо "Б", що зберегло 50% знаків письма "А". Знаки у критському письмі завжди писалися зліва направо,причому дотримувалися рядків і відокрмлювали слова. Переважна більшість знаків лінійного письма "Б" була прочитана завдяки працям чеського вченого Б.Грозного,болгарського історика В.Георгієва,американки Кобер і особливих англійських учених М. Вентріса і його сівробітника Дж. Чарвіка. Мова лінійного письма "Б" була одним із давніх грецьких діалектів. Докладному вивченню структури ахейських держав сприяла розшифровка англійським вченим М. Вентрісом архаічного ахейського діалект грецької мови, на якому розмовляло населення мікенської Греції ІІ тис. до н. е. Використано у написах лінійне складове письмо "Б" виникло на Криті на базі існуючої тут давньої системи писемності-лінійного письма "А" Ахейці, які захопили Крит у середині ХVст. до н. е., перейняли у мінолядйців складове письмо і пристосували його для передачі своєї мови.Прочитані М. Вентрісом таблиці пілоського і кносського архіві і мали вигляд "бухгалтерських" рахункових записів або "бухгалтерських розрахунків", які щорічно велися в палацах і дозволяють оцінити

6. Соціально-економічний і політичний розвиток мінойсько-ахейської цивілізацї.Найдавнішим осередком цивілізації в Європі був острів Крит. Час виникнення мінойськоі цивілізації - межа ІІІ-ІІ тис. до н.е. У цей час на Криті з'являються химерні споруди — палаци. Головна резиденція правителів знаходилася в Кносі.Під час розкопок кноського палацу археологи знайшли багато різноманітних творів мистецтва й художнього ремесла, виконаних з великим смаком і майстерністю. Це свідчило про високий рівень розвитку гончарства, ювелірної справи, живопису та ін. Центральною фігурою мінойського пантеону була велика богиня — "володарка". Релігія відігравала величезну роль у житті мінойського суспільства, накладаючи свій відбиток абсолютно на всі сфери його духовної і практичної діяльності. Вищою монархічною владою була "теократія" (один з різновидів монархії, коли світська й духовна влада належать одній і тій же особі). Цар -особа священна й недоторканна. На той час Крит був високорозвиненою державою, де споруджувалися мости, зрошувальні канали, прокладалися дороги, водопроводи. При цьому обов'язково здійснювався державний облік у всіх сферах за допомогою глиняних табличок. Мінойська держава мала широкі торговельні зв'язки з Єгиптом, Сирією та іншими країнами. Колонії і торгові факторії виникали на островах Кікладського архіпелагу, на острові Родос і навіть на узбережжі Малої Азії, у районі Мілета. Розквіт мінойської цивілізації припадає на XVI-XV ст. до н.е. У середині XV ст. до н. е. Крит пережив катастрофу, рівної якій острів не знав за всю свою багатовікову історію. Майже всі палаци й поселення були зруйновані, уцілілі мешканці покинули благодатний колись край, запустіння прийшло сюди на тисячоліття. Після такого удару мінойська культура вже не змогла більше ніколи відродитися. Одні вчені вважають, що загибель Мінойської держави була наслідком виверження вулкана на острові Фера. Інші вчені схиляються до думки, шо винуватцями катастрофи були греки-ахейці, які вторглися на Крит з материкової Греції.Ахейська (мікенська) цивілізація.Творцями мікенської культури були греки-ахейці, які вторглися на Балканський півострів на межі III-II тис. до н.е. з півночі, з Придунайської низовини. Характерні риси мікенської культури дають підстави вважати, що вона виникла на грецькому ґрунті й була успадкована від найдавніших культур цього району епохи енеоліту й ранньої бронзи. Гомер .Агамемнона — наймогутнішим серед усіх ахейських вождів, які брали участь у знаменитій Троянській війні. Мікенські царі були войовничими й жорстокими правителями, жадібними до чужих багатств. Уже в XVII ст. до н.е. в Мікснах сформувалася примітивна держава. Часом розквіту мікенської цивілізації можна вважати XV—XIII ст. до н.е. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Майже всі мікенські палаци були укріплені і являли собою справжні цитаделі, що нагадували своїм зовнішнім виглядом замки середньовічних феодалів. Усередині палаців стіни прикрашали фрески; обов'язковими елементами благоустрою були ванні кімнати, водопровід і каналізаційні системи. У невеликих кімнатах зберігався архів (у "Палаці Нестора" архів налічував понад 1000 глиняних табличок, написаних знаками лінійного складового письма). З табличок стало відомо, що на той час у Греції вже існувало рабство. Значна частина документів стосується обліку праці ремісників, серед яких — представники різних професій; ковалі, муляри, кравці, теслі, гончарі, зброярі, золотих справ майстри й навіть парфумери. Добре розвинутий державний бюрократичний апарат забезпечував як облік, так і розподіл продуктів праці. На чолі палацової держави стояв ванак, тобто пан, володар. До кола вищої знаті, що оточувала ванака, належали жреці головних храмів держави й вищі військові чини. Землероби й ремісники були політично безправними й не брали ніякої участі в управлінні державою. Хоч на той час ахейські держави, як правило, були розрізненими, але в окремі моменти вони могли об'єднуватися для проведення спільних військових акцій. Прикладом може бути знаменита Троянська війна.У поході на Трою брали участь майже всі основні області ахейської Греції — від Фессалії на півночі до Криту й Родосу на півдні. Очолював усе військо мікенський цар Агамемнон.

7.Поеми Гомера як історичне джерело. "Гомерівське питання". Після завершення Троянської війни ахейці повернулися додому, в Грецію, а у навколишніх селищах знайшли хто тимчасовий, а хто постійний притулок покалічені ветерани війни з обох воюючих сторін. Вони жебракували, заробляючи на прожиття виконанням пісень про події війни. Так склався цикл переказів про подвиги звитяжних героїв. Творча фантазія удосконалювала й змінювала тексти пісень, прикрашала події. Тепер уже розповідалося, що навіть боги брали участь у битвах. Кожен мандрівний співець, аед, складав свою пісню, а дехто з них об'єднував ці пісні у глави. Таких співаків називали рапсодами.Через чотири століття, близько VIII ст. до н. е., всі балади та пісні про Троянську війну було об'єднано в один твір, який отримав назву «Іліада», а через деякий час створено ще одну поему, як продовження першої, — «Одіссею». Стародавні греки вважали, що їх автором був Гомер — сліпий мандрівний аед, родом з острова Хіос. У давнину за право вважатися батьківщиною Гомера сперечалися сім грецьких міст у Малій Азії.Сучасні вчені не дійшли згоди щодо авторства поем. Дехто вважає, що Гомер — справжнє ім'я автора цих творів, їм заперечують ті, хто переконаний, що поеми створені мандрівними аедами, котрі об'єднали свої твори в один. Питання авторства «Іліади» та «Одіссеї» (т. зв. гомерівське питання) до сих пір не з'ясоване.Як би там не було, ці величні твори мали значний вплив на подальший розвиток усієї культури Еллади. Грецькі поети наслідували урочистий, величний стиль Гомера. Скульптори й художники зображували богів такими, якими їх змалював Гомер. Недаремно у давнину існувала приказка: «Богів грекам дали Гомер та Гесіод» (Гесіод—грецький поет, який жив у VIII ст. до н. е.).

«Іліада» розповідає про останній, десятий, рік Троянської війни, коли відбулися найдраматичніші події. Найхоробріший воїн ахейців —Ахілл, посварившись з Агамемноном, відмовився від участі у битвах. Без нього та його війська ахейці значно поступалися силою троянцям. Вони зазнавали однієї поразки за іншою. В одній із битв, у двобої з Гектором — найхоробрішим з троянців, загинув друг Ахілла — Патрокл. Від тяжкої втрати Ахілл ледь не збожеволів. Щоб помститися за його смерть, він вступає у бій і вбиває Гектора. Прив'язавши до колісниці тіло ворога, тягне його у свій табір. Уночі до його намету потай приходить батько Гектора—троянський цар Пріам, який благає повернути тіло сина. Ахілл зглянувся на прохання царя і батька. Наступного дня троянці та ахейці ховали своїх героїв. На цьому «Іліада» закінчується.«Одіссея» розповідає про мандри одного з учасників війни — Одіссея. Долаючи всілякі перешкоди та зазнаючи численних пригод, Одіссей прагне дістатися до рідної Ітаки, де його чекають дружина Пенелопа та син Телемак, який був ще немовлям, коли батько відправився на війну.На острові циклопів Одіссей та його супутники спромоглися вислизнути з полону одноокого велетня — Поліфема, син Посейдона. Опинившись у його печері, мандрівники чекали смерті. Одіссею вдалося напоїти циклопа вином, і, коли той заснув, супутники Одіссея викололи йому єдине око й утекли.Одіссей благополучно обминув острів сирен, що не вдавалося до нього жодному мандрівникові, бо сирени, дивні створіння з тілом птаха та головою жінки, своїм чарівним співом заманювали у пастку всіх, хто їх слухав. За порадою Одіссея його супутники заліпили вуха восковими кульками, а його самого прив'язали до щогли, щоб той міг почути чарівний спів. Так корабель без перешкод проминув острів, а Одіссей став єдиним зі смертних, кому вдалося почути спів сирен і зостатися живим. Багато небезпечних випробувань чекало ще на Одіссея, поки він дістався до рідної землі.

Поеми Гомера містять цінні відомості про різні сторони життя стародавніх греків у період від Троянської війни і до VIII ст. до н.е. Тому часи з XI по IXcm. do н.е. називають «гомерівським періодом». Ми дізнаємося з тексту поем, що стародавні греки мали досить розвинене скотарство, бо мірилом вартості у них була домашня худоба. Ремесло також було високо розвинутим і вважалося почесною справою, котрої не цуралися навіть царі. У Гомера згадуються численні види ремесел. Була у пошані і торгівля, але нею займалися переважно іноземні купці — фінікійці. На той час у греків уже існувало рабовласництво, але держава ще не утворилася. Родові та общинні відносини слабшали, населення об'єднувалось у сусідські общини.

8. Ілліада. Кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів, і приписується Гомеру, найдавніша зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою і об'єднанням численних сказань Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.Дія віднесена до десятого року облоги Трої (Іліону) об'єднаним ополченням грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення ОлениПарісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей,Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само як і результат війни (загибель Трої), передбачаються в Іліаді відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу, епізод з історії облоги Трої.Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст.до н.е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті: і тих, і тих було по 24. Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають за собою довгу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і відноситься до кінця 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті і навіть містять низку імен, до сих пір відомих лише з давньогрецького епосу.В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» представляють собою давніх, а іноді ще догрецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, в самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають базисне значення у побудові сюжету «Іліади» теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гніві Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом та Герою — з циклу міфів про Геракла. Гомерівська Іліада побудована на Троянському циклі міфів, що розповідає про десятирічну війну між захисниками міста Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю. Події Троянського циклу міфів добре відомі всім грекам, тому Гомер на них лише натякає у своїй поемі. Сама ж "Іліада" розповідає тільки про один епізод десятого року війни під Троєю, що тривав 53 дні - це гнів наймогутнішого героя ахейського війська Ахілла.Сюжет започатковується на тому, що греки під верховним командуванням Агамемнона десятий рік поспіль тримають Трою в облозі після того, як була викрадена Єлена, дружина спартанського царя Менелая, троянським царевичем Парісом, сином царя Пріама. Під час розорення сусідніх областей була захоплена в полон дочка Хріса, жерця бога Аполлона, і віддана на відкуп Агамемнону.Поема відкривається зверненням до Музи та викладом теми: нею є гнів Ахілла і власне жахливі наслідки цього гніву, що сталися з воліЗевса. Сама дія «Іліади» починається з приходу в ахейський (тобто грецький) табір Хріса, який пропонує викуп за дочку. За ініціативою Ахілла, найхоробрішого з ахейських воїнів, скликаються збори, на яких оракул Калхант пояснює причину божественного гніву. Агамемнон погоджується відпустити полонянку за умови, що втрата буде йому відшкодована, і вимагає у відповідь на різкі докори Ахілла полонянку останнього — Брісеїду. Через це Ахілл відмовляється брати подальшу участь у боях.Мати Ахілла, морська богиня Фетіда, отримує від Зевса обіцянку, що ахейці будуть терпіти поразки до тих пір, допоки не відшкодують образу, завдану її синові.Ця обіцянка викликає на Олімпі сварку між Зевсом та його дружиною Герою, покровителькою та заступницею ахейців (Книга 1). Воїни негайно кидаються до кораблів, і лише Одіссей, важко переборюючи хвилювання, жорстоко побивши при цьому Терсіта, який завжди «ображав царів». Ахейці вишиковуються до бою, за цим слідує довгий перелік кораблів, племен та вождів грецького війська. Троянці, зі свого боку, виходять із міста під проводом свого хороброго Гектора, сина Пріама. За цим епізодом також слідує короткий перелік сил троянців та їхніх союзників (Книга 2). Умови єдиноборства були такими: Єлена залишиться за переможцем. Під час приготувань до двобою Єлена показує Пріаму зі Схейської вежі головних ахейських полководців — Агамемнона, Одіссея, Аякса, Ідоменея (сцена «Огляду зі стіни»). Особливою відвагою відрізняється ахейський воїн Діомед, якому допомагає Афіна: він вбиває Пандара та ранить богів-покровителів троянців Афродіту та Аресу (Книга 5). Вночі, за порадою мудрого Нестора, Агамемнон споряджає посольство до Ахілла, обіцяючи повернення Брісеїди, багаті дари, навіть руку своєї дочки, якщо той погодиться знову взяти участь у війні. Триває третій день бою. Зевс посилає Ворожнечу, яка спонукає ахейців до бою. Блискучі подвиги Агамемнона, Діомеда, Одіссея не можуть зупинити наступу троянців, усі ці герої вже поранені. Навіть Ахілл втрачає спокій і посилає свого улюбленого друга Патрокла до Нестора. Старець просить Патрокла або переконати Ахілла вступити у бій, або надягти обладунки Ахілла, щоб принаймні налякати .Прокинувшись, розгніваний Зевс змушує богів припинити будь-які спроби допомоги ахейцям, перевага знову переходить на бік троянців.  Несподівано Ахілл погоджується, щоб Патрокл одягнув його лати, але лише для того, щоб відігнати троянців від кораблів. Побачивши зброю Ахілла, налякані троянці відступають. Патрокл, порушуючи наказ Ахілла, жене їх далі до самих стін Трої, поранивши при цьому троянського воїна Сарпедона, сина Зевса, але беззбройний Аполлоном Патрокл гине від руки Гектора.Навколо тіла Патрокла розгортається запеклий бій, в якому особливо відзначається Менелай. Але Гектор уже заволодів зброєю. Про перебіг подій посилають повідомити Ахілла .Ахілл впадає у розпач. Мати його, Фетіда, виходить з моря і обіцяє отримати від бога Гефеста нову зброю. Ахілл покриває поле тілами ворогів, але не зустрічає ще Гектора, йому зустрівся Еней, якому судилося царювати над троянцями. Посейдон рятує Енея від Ахілла (Книга 20). Водний потік Ксапер, загачений трупами, марно переконує Ахілла послабити наступ та навіть обрушуються на нього своїми хвилями. Ахілла рятує Гефест, запаливши потік (Книга 21). Зрештою троянці тікають у місто. На полі бою залишається один Гектор, який бажає, незважаючи на переконання близьких, воювати із супротивником, але з наближенням Ахілла його охоплює страх, і він тікає. Зевс зважує на терезах жеребки Ахілла і Гектора — жереб Гектора падає, заступник Аполлон залишає його. За підступно намовою Афіни Гектор, нарешті, приймає бій з Ахіллом і в цьому бою гине. Плач батька Пріама, матері Гекуби та дружини Андромахи про Гектора. Душа Патрокла являється Ахіллу і вимагає якнайшвидшого поховання. Похорон та опис змагань, влаштованих Ахіллом на знак вшанування пам'яті героя змальовані. Ахілл щоденно прив'язує тіло Гектора до колісниці і волоче навколо могили Патрокла. Одного разу вночі до нього з волі Зевса приходить Пріам із викупом і благає повернути тіло сина для поховання, Ахілл погоджується. Плачем за Гектором та його похованням.

9. Зміст «Одіссеї».-епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війни, царя ІтакиОдіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не є безпосереднім продовженням «Іліади».Як «Іліада», «Одіссея» — епос епохи становлення античної суспільно-економічної формації. Відповідно до цього «Одіссея» створює для героїв набагато менш архаїчне культурне тло, ніж «Іліада», досить близько відображаючи сучасність: час падіння царської влади в грецьких громадах і початкові періоди розвитку іонійської торгівлі та мореплавання.Більшість дослідників відносить час оформлення «Одіссеї» до 7 століття до н. е. «Хитромудрий» і «багатостраждальний» Одіссей є вже героєм зовсім іншого типу, ніж богатирі «Іліади»; поле поетичного зору розширюється підвищеним інтересом до чужих земель, до побуту дрібного люду, до психології жінки; світовідчування Одіссея не позбавлене нальоту сентиментальності. У той час як «Іліада» побудована на переказах героїчної саги, в «Одіссеї» переважає матеріал побутовий та казковий, власне кажучи не пов'язаний з героїчною сагою.У поемі викладені події після закінчення Троянської війни, зокрема повернення Одіссея до рідної Ітаки на десятий рік його блукань. Про долю інших героїв Гомер згадує лише побіжно, оскільки їм була присвячена окрема поема. «Одіссея» охоплює 40 днів.Одіссей нудиться на острові, насильно утримуваний німфою Каліпсо; у цей час на Ітаці до його дружини Пенелопи сватаються численні женихи, що бенкетують у його будинку і марнують його багатства. За рішенням ради богів Афіна направляється в Ітаку і схиляє юного сина Одіссея Телемаха відправитися в Пілос і Спарту, щоб розпитати про долю батька. У Спарті, радо прийнятий Менелаєм і Єленою, Телемах довідується, що Одіссей знаходиться у полоні у Каліпсо. Женихи, злякані від'їздом Телемаха, влаштовують засідку, щоб погубити його на зворотному шляху.Боги посилають Гермеса до Каліпсо з наказом відпустити Одіссея, який на плоті пускається по морю. Врятувавшись чудом від бурі, піднятої ворожим йому Посейдоном, Одіссей випливає на берег острова, де живе щасливий народ — феаки, мореплавці з казково швидкохідними кораблями. Цар Алкіной гостинно приймає мандрівника у своєму розкішному палаці і влаштовує в його честь бенкет і ігри, де сліпий співак Демодок оспівує подвиги Одіссея.Оповідання («апологи») Одіссея:Одіссей відвідав країну лотофагів, що харчуються лотосом, кожен, хто покуштував лотоса, забуває про батьківщину.Велетень-людожер, кіклоп Поліфем, зжер у своїй печері декількох товаришів Одіссея, але Одіссей напоїв і засліпив киклопа і врятувався з іншими товаришами з печери під вовною баранів.За це Поліфем накликав на Одіссея гнів свого батька Посейдона. Бог вітрів Еол вручив Одіссею міхи із зав'язаними в ньому вітрами, але недалеко від батьківщини супутники Одіссея розв'язали міхи, і буря знову відкинула їх у море.Людожери-лестригони знищили всі кораблі Одіссея, крім одного, який пристав до острова чарівниці Кірки (Цірцеї), що обернула супутників Одіссея у свиней. Переборовши чари за допомогою Гермеса, Одіссей протягом року був чоловіком Кірки.Одіссей спускався в царство мертвих, щоб розпитати віщуна Тіресія і розмовляв з тінями матері і померлих друзів.Плив повз Сирен, що затягають мореплавців чарівним співом і гублять їх; проїжджав між стрімчаками, на яких живуть чудовиськаСкилла і Харибда. На острові сонячного бога Геліоса супутники Одіссея вбили бика бога, і Зевс наслав бурю, що погубила корабель Одіссея з усіма супутниками. Одіссей виплив на острів Каліпсо.Феаки відвозять його на батьківщину, і розгніваний Посейдон обертає за це їхній корабель у стрімчак. Перетворений Афіною у жебрака, Одіссей відправляється до вірного свинопаса Евмея. Телемах, що повертається зі Спарти, благополучно уникає засідки женихів і зустрічається у Евмея з Одіссеєм, який відкривається сину. Одіссей повертається у свій будинок під виглядом жебрака, піддаючись образам з боку наречених і слуг. Лише стара нянька Евриклея впізнає Одіссея по рубцю на нозі. Пенелопа обіцяє свою руку тому, хто, зігнувши лук Одіссея, пропустить стрілу через 12 каблучок. Злиденний прибулець один виконує завдання Пенелопи, після чого вбиває женихів, і страчує слуг, що зрадили його. Пенелопа впізнає нарешті Одіссея, який повідомляє їй відому лише їм двом альковну таємницю. Поема закінчується сценами прибуття душ наречених у пекло, побачення Одіссея з його батьком Лаертом і укладання миру між Одіссеєм та родичами убитих.

10 .Суспільний лад і господарське життя грецьких общин. При вивченні економічного ладу грецьких племен основну увагу варто направити на все те, що пов’язане із сільським господарством.Різноманітність землеробських культур, агротехнічні прийоми, знаряддя праці дозволяють судити про рівень розвитку сільського господарства. При аналізі соціальних відносин у грецькому суспільстві XI – IX ст. до н.е. варто звернути особливу увагу на роль родових відносин і на поступове витиснення основ родового ладу в результаті розвитку майнової й соціальної нерівності. При цьому варто виділити основні групи вільного населення.Описуючи положення рабів, необхідно зупинитися не тільки на характері експлуатації рабської сили, але й розкрити сутність домашнього рабства, встановити зв’язок «гомерівського» рабства із класичним.Рядові общинники обробляли переважно ячмінь й овочі [10;32]. Пшениця зрощувалась лише на полях родової знаті, якій надавалися ділянки найбільш родючої землі.Обробка земель часто виконувалась дерев’яною сохою ,широко використовувався плуг, причому особлива увага зверталася на його міцність.Для запашки поля звичайно вживалися мули, а в більш заможних господарствах – воли.Сільськогосподарська практика греків в XI – IX ст. ґрунтувалася на багатій традиції хліборобів ахейського часу. Тоді, як показує і епос, землю ретельно обробляли. Як добриво використовували гній. Багато місця поет приділяє садівництву й виноробству. Він докладно описує сад царя феаків Алкіная («Одиссея», VII, 112 – 128), садові роботи батька Одиссея Лаерта, зі знанням справи говорить про виноробство, трохи менше про оливководство. кщо форми володіння землями не виступають у поемах досить ясно, то можна з визначеністю сказати, хто працював на землях знаті: батраки (фети), невелике число рабів (як у господарстві Лаерта). Найбільш відданим рабам могли виділятися клери, і вони засновували свої домогосподарства.Фети – працівники, що наймалися за плату (за їжу й одяг). Вони використовувалися головним чином у сільському господарстві. Повна незахищеність фетів, нестійкість їхнього матеріального становища, імовірно, і спонукали поета (Od., XI, 489 – 491) як сама гіршу долю на землі назвати долю фета, у бесклерної людини (тобто такої, яка сама не має засобів на існування).Поряд із землеробством велику роль грало скотарство. Відомі два види пасовищ: рівнинні й гірські. Основне пересуване багатство знаті полягало у великих чередах. Щодо цього дуже характерним є багатство будинку Одиссея: у нього на вигонах паслося 12 черід биків й 60 черід дрібної рогатої худоби (овець, кіз) і свиней. Дрібний хлібороб, або зовсім не мав великої рогатої худоби, або володів одним волом, декількома вівцями, козами й свинями, відтискується на гірші вигони. Помалу родова знать захоплювала пасовищні землі, приєднуючи їх до своїх племен [11;47].Рахунок цінностям взагалі ведеться в биках. Особливу роль у скотарстві займало конярство. У давнину коні не були робітничою худобою, тому що орали на мулах і волах. Кіньми володіла знать і застосовувала їх у військовій справі або у військово-спортивних змаганнях знаті.У період , коли складався гомерівський епос, залізо було вже досить широко поширене, причому з нього робилися не тільки прикраси й озброєння, але й знаряддя виробництва. У гомерівських поемах описуються більш віддалені часи, і тому в них говориться про бронзу як про основний метал. Кількаразове згадування в епосі заліза є для часу Троянської війни, про яку говорилося в поемах, анахронізмом, але воно повністю відповідає історичній обстановці, коли поеми складалися [3;641]. Крім бронзи й заліза в поемах описується застосування й інших металів (міді, олова, золота, срібла), про що свідчить наведений вище уривок з «Іліади». Народні збори фігурують у поемах як твердо встановлений звичаєм й освячений релігійною традицією політичний інститут, без якого поет не уявляє собі нормальне людське життя .На своїх зборах народ (а саме чоловіки – воїни у віці від 17 до 60 років) приймає рішення , якими в значній мірі визначається все внутрішнє життя громади. У компетенцію народних зборів входять, наприклад, різні питання «фінансового» характеру, у тому числі розподіл військової здобичі, розподіл земельних ділянок, устрій колективних бенкетів і т.і. Кожна із цих операцій містить у собі виділення особливої почесної частки (землі, здобичі, вина або м’яса), призначеної в нагороду царям й особливо героям, що відзначились. Цікаво, що самі царі розцінюють ці дарунки саме як дарування народу за їхню військову доблесть й інші заслуги перед громадою.Безпосередньо наступна за цим сцена «посоромлення Терсита» служить як би наочною ілюстрацією до попередньої сцени, демонструючи повну перевагу героя – аристократа над людиною юрби, демагогом і вискочкою, як і в розумовому, так й у фізичному відношенні. Тема безсилля демосу перед свавіллям сильної особистості, її неприборканою спрагою самоствердження, своєрідним лейтмотивом проходить через весь епос.Мовчать і громадяни Ітаки, яких Телемах скликав на площу (уперше за 20-літню відсутність Одисея) для того, щоб поскаржитися їм на розбій і свавілля, що коїлись в його будинку нареченими Пенелопи. У душі народ співчуває Телемаху й жаліє його, але з якихось причин не зважується встати на його захист. На першу вимогу одного з наречених Леокрита збори безмовно розходяться, так нічого й не почавши.Таким вождем, що виконав «крім військових … ще й жрецькі й суддівські повноваження» [8;121], був басилій.Від старовини збереглася рада родових старійшин як дорадчий орган при басилії. Басилій і рада старійшин виносили свої рішення на обговорення й твердження народних зборів.Нерідко ми бачимо, як царі вирішують важливі питання у своєму колі, навіть не спитавши у народу про його згоду, хоча формально вважається, що вони в цих випадках діють від його імені [2;100]. Суд ще не відділений від народу, хоча рішення суду виноситься старійшинам, а народ тільки криками висловлює співчуття тій або іншій стороні.Отже, формальне народовладдя при фактичному пануванні верхівки родової знаті – ось, мабуть, найбільш точне визначення суті тієї системи політичних відносин, що зображує Гомер у своїх поемах.Безсилля демосу не можна вважати продуктом поетичного вимислу, тому що тут знаходить своє природне вираження внутрішня слабість родової громади, що вже вступила в стадію свого розкладання .

11. Архаїчний період в історії Греції. Архаїчна Греція — доба в історії Греції, яка охоплює період VIII—VI століть до н. е.Термін «архаїчна Греція» був прийнятий серед істориків у 18 столітті і виник фактично у ході вивчення грецького мистецтва. Початково архаїчний період ставився до етапу розвитку грецького мистецтва, в основному декоративного і пластичного, проміжного між періодомгеометричного мистецтва та мистецтвом класичної Греції. Пізніше термін «архаїчних період» був розповсюджений не тільки на історію мистецтва, але й на суспільне життя Греції, оскільки в цей період, що наступив наступним за «темними століттями», спостерігався значний розвиток політичної теорії, підйом демократії, філософії, театру, поезії, відродження писемної мови (поява грецького алфавіту замість забутого в період «темних століть» лінійного письма Б). Мікенська Греція була розділена на царства, населення кожного з яких мешкало у містах та великих передмістях, що належали знаті. Царствами правили царі, що претендували на божественне походження, правили зі столиць — «полісів», в яких знаходилися палаци абоцитаделі-акрополі («високі міста»), які для цілей ефективної оборони зводилися на найбільш високих в даній місцевості пагорбах. Протягом «темних століть» палаци, царі і садиби припинили своє існування, населення полісів зменшилося, міста були покинуті або перетворилися на дрібні поселення серед руїн, а на зміну царської бюрократії прийшли примітивніші форми влади у вигляді племенной структури.Різке зростання населення на початку архаїчного періоду стало причиною повернення до міського способу життя, заснування нових міст і розширення старих центрів. Маргаліт Фінкельберг^[1]присвятила своє дослідження звичаїв успадкування легендарних та історичних царів у докласичній Греції, де успадкування від батька до сина не було нормою, а існував інший звичай: новий цар, звичайно вигнаний з будь-якого іншого царського роду, завойовував своє право стати «зятем» колишнього царя, що легітимізувалось шлюбом з його «дочкою» (термін, очевидно, також умовний).Така традиція неодноразово повторюється у грецькій міфології і пов'язана з такими відомими іменами, як Пелопс, Беллерофонт, Мелампой, Пелей, Теламон, Тевкр, Андраймон, Діомед,Менелай та низкою інших. У Греції аж до елліністичного періоду відсутній перелік царів, настільки характерний для Близького Сходу і Анатолії. Якщо владу царя успадкував його «зять», то, як зазначає Фінкельберг (1991:305), це означало, що владу цариці наслідували її дочка, притому, що в іншому культура залишалася патріархальною: «Це означає, що в Спарті, очевидно, і в інших місцях, де засвідчене царствування за правом шлюбу швидше, ніж за правом спадковості, ми спостерігаємо лінію цариць від матері до дочки».До кінця архаїчного періоду, царі були зміщені тираном, з'явився новий вид уряду міст-держав, також званий полісом. Царства остаточно зникли, навіть попри те, що продовжували існувати царські династії, пам'ять про яких зберігалася суспільством. Натомість виникла нова організація: багато великих населених пунктів стали автономними, на чолі з урядом республіканського типу. Цей процес позначає давньогрецький термін сінойкізм, що означає поглинання сіл і включення племенних структур до складу полісів. Типовою публічною будівлею при цьому стає акрополь.

12. Соціально-економічний розвиток у VIII-VI ст. до Р.Х. Криза патріархального ладу і боротьба демосу зі знаттю. Основні напрямки боротьби. Об*эднання Аттики в межах однієї афінської общини і намагання її оформити:зростання значення ремісничого виробництва,втягування общинників у товарно грошові відносини,розвиток торгівлі ,зміни в сільському господарстві – наростання цих процесів призвело до кризи. Проявилась у зростанні майнового розшарування та приватної власності,вивільнення особистості з-під гніту родової організації.В умовах кризи аристократія посилює свій наступ на демос. Жадоба багатства ,що виявилась у розвитку торгівлі,аристократі отримувала свій прибуток,зусереджує у своїх руках карбування монети ,випускає її із власним гербом роду,занняття лихварством ,яким не гребує займатись знать приводить до виникнення іпотеки – застави під позику земельних наділів(боргові камені – горой), Більшість ставали орендарями землі – гектемори. Пелати(залежність від багатих). Поштовхом до подолання кризи стала Кілонова смута(родом з евпатридів,олімпіоніком,зятем мегарського царя Феагена. Заручившись підтримкою своїх родичів,друзів,оракулом Аполона намагався встановити тиранію в Афінах,захопив Акрополь).Аристократичні роди об*єднались перед загрозою тиранії,рід Алкмеонідів виступив проти. Демос не підтримав Кілона. Фукідів писав,о Кілону вдалось втекти,а решта змовників заховались у святилищі. Коли закінчилась їжі архонти на чолі з Мегаклом Алкмеонідом вступили у переговори. Змовники їм не повірили і прив*язали нитку до статуї Афіни . Проте нитка порвалась і Алкмеоніди закидали змовників камінням. Алкмеоніди вигнані з міста за святотатство,трупи родичів викопані.Втрата позицій над о.Саламін(що був ключем до гавані Афін і Мегари – втрата контролю над Саронічною затокою.

13. Першопочаткова реформа

Фактори що сприяли до появи першопочаткової реформи:

1.Демографічний вибух (зросла військова активність греків, гоплітська реформа – створення фаланги з важкоо зброєнних воїнів, здешевлення амуніції воїнів – врезультаті сновою військової сили стає середній клас). 2 Особливість аристократичної етики (агон – змагання аристократів за владу та в інших змаганнях: спорті, мистецтві). 3. Зближення аристократії з верхівкою демосу (аристократи почали одружуватися з представниками ремісників та багатих торговців здля збагачення, гроші зрівняли аристократів та демос

Реформа зводилась . Положенння реформи:

1.Кодифікація діючого права (запис звичаєвого права). Аристократія втрачає юридичні важелі контролю за суспільством. (писемна фіксація,судочинство перестає бути привілеєм аристократії,можливість критики – удосконалення)

2.Територіальний поділ община ділиться на територіальні округи не за родовим, а за сусідським принципом.

3.Заборона кабального(боргового) рабства.

4.Перерозподіл земельної власності (відновлення контролю общини за землями). Заборона на земельну власність іноземцям в Греції.

5.Відновлення роботи народних зборів, які стають верховним законодавчим органом влади і яким були підпорядковані всі інші владні структури.

6.Греція переорієнтувалася на особливий античний шлях розвитку.

Значення: гарантом свободи стає община,особливий тип держави – поліс,громадянин включається в організацію влади,народні збори – носій найвищої влади.демократизація).

14. Велика грецька колонізація. Її причини, основні напрямки і наслідки.

Напрямки:На відміну від фінікійської колонізації грецька йшла у 3-х основних напрямках:1. Західному (побережжя і острови Іонійського моря на північний захід від Греції: Італія, Сицилія, Південна Галія та Іспанія).2. Північно-східному (північне узбережжя Егейського моря, Геллеспонт, Пропонтида, Боспор Фракійський, береги Чорного моря — Понта Евксідського).3. Південно-східному і південному (південний берег Малої Азії, Африка).Найінтенсивніше колонізаційний процес йшов у двох перших напрямках, а піонерами виступали евбейські міста — Халкіда та Еретрія. Вони знаходилися на березі протоки, мали поклади міді, досить родючі землі, тобто були найрозвиненішими. Слідом за ними на шлях колонізації стали Коринф, Мегара, острівні держави (Парос, Родос) і малоазіатські міста (Мілет, Фокея).Перш за все елліни вирушили на захід. 774 р до н. е. на невеликому о. Пітекусса (західне узбережжя Центральної Італії) з'являється перша колонія халкідян і еретрійців. Саме ці два міста володіли найбільшою армією і флотом.(Про могутність еретрійців розповідає Страбон).Близько 750 р до н. е. свою першу колонію — м. Куми в Італії заснували халкідяни.724 р до н. е. еретрійці створили м. Капую, пізніше — Неаполь та інші.Досить рано розпочалася колонізація й о. Сицілія. Найважливішим грецьким містом на цьому острові стали Сиракузи, засновані 733 р до н. е. коринфською експедицією на чолі з Архієм. У колонізації Сиракуз брали участь і мегари, які на північ від Сиракуз заснували Мегару Гіблейську, родосці і критяни — Гелу.Наприкінці VІІІ — напочатку VI ст. до н. е. греки проникають у протоку Геллеспонт і далі на північ. Провідну роль тут відіграли поліси Східної Греції (Самос, Хіос, Мілет, Мітілена, Колофон), а також Мегара. Досить швидко береги Геллеспонту, Пропонтиди і БоспоруФракійського покрилися сіткою еллінських колоній, серед яких виділялася мегарська колонія Візантій на березі Боспору, — протоки, яка вела в Чорне море. Майже всі міста Південного, Західного, Північного і Східного Причорномор'я засновуваллися Мілетом. Таким чином протягом двох з половиною століть греки освоїли значну частину узбережжя Середземного мор'я, все Причорномор'я, більшу частину Приазов'я.Причини колонізації: 1)Зацікавленість у встановленні торгових контактів з іншими народами, пошук ринків збуту для продукції грецьких ремісників. Зацікавленість в придбання тих видів сировини, яких не було в самій Греції: залізна руда, деревина (історики з'ясували, що вже в цей період лісу в Греції були в значній мірі вирубані) 2)Аграрна проблема в Греції (лише 20-30% території Греції були придатні для занять сільським господарством). До того ж тільки землевласник мав право бути громадянином поліса. 3)Демографічна проблема - збільшення населення на Балканах. 4)Суспільно-політична боротьба на Балканах між демосом і аристократією. Переможена угруповання часто була змушена була відправитися у вигнання. Наслідки Великої грецької колонізації: 1)Пожвавлення економічних зв'язків між регіонами. Прискорюється перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Раніше все необхідне вироблялося в межах поліса. Починається спеціалізація полісів, починають виробляти якийсь один вид товару, орієнтований на експорт. 2)Збільшення кількості рабів у Греції. Раби звичайно були платою за грецькі товари. Це значно прискорює ліквідацію боргового рабства. Згодом кількість рабів збільшується настільки, що їх стають використовувати в основному виробництві (відбувається перехід від патріархального рабства до класичного). 3)До соціальних наслідків можна віднести збереження греками-переселенцями статусу повноправних громадян. Це закріпило за собою поліс як форму держави. 4)Відбувається культурний обмін з народами, на землях яких знаходилися грецькі колонії. В основному, у варварів сприймали методи ведення сільського господарства в місцевих умовах, одяг, пристосовану до місцевого клімату. Варвари сприймали у греків нові методи ведення сільського господарства, писемність і так далі. Еллінізація торкнулася в першу чергу, варварську верхівку. Деякі царі стають жити в грецьких містах, переймають їхні звичаї. Відбувається варварізація еллінів і еллінізація варварів. На 5 ст. пріхоідтся розквіт поліса як вищої форми держави. Цей період отримує назву «класичний». У цей період склалися два типи полісів: аграрні та торгово-ремісничі поліси.