9. Альтернативні та експериментальні школи в Україні та за кордоном

Англійська „нова школа” А.Ніла та її послідовники. Англійський педагог А.Ніл (Нейл) (1883 - 1973) у 1924 р. організував у Саммерхіллі свою школу, діяльність якої була заснована на теорії вільного виховання.

Бельгійська школа “Ермітаж”. Успішно працює в Брюсселі (Бельгія) заснована на початку XX ст. О.Декролі школа “Ермітаж”. Це навчальний заклад:

• протистоїть словесно-вербальним традиціям;

• прагне опиратися на дитячі інтереси, які еволюціонують, навчаючи з урахуванням особливостей мислення дитини.

“Дальтон-план”. У сучасній школі використовуються елементи так званого “дальтон-плану”, що представляє собою систему індивідуалізованого навчання (автор - Елен Паркхерст).

При організації роботи з дальтон-плану:

• учні не пов’язувалися спільною класною роботою;

• їм надавалася свобода як у виборі занять, черговості вивчення розділів навчальних предметів, так і у використанні свого робочого часу.

“Метод проектів” - це система навчання, при якій учні набувають знань та умінь в процесі планування і виконання поступово ускладнюючих практичних завдань - проектів.

Метод проектів виник у другій половині XIX ст. у сільськогосподарських школах США і був потім перенесений у загальноосвітню школу. Він ґрунтується на теоретичних концепціях прагматичної педагогіки, яка проголосила “навчання за допомогою праці”.

“Вальдорфська педагогіка”. У 25 країнах світу, у тому числі і на Україні, успішно функціонують дитячі садки і школи, які реалізовують ідеї “вальдорфської педагогіки”, методологічні і дидактико-методичні основи якої розроблені Рудольфом Штайнером.

Рух за відкриття вальдорфських шкіл та інших відновився після другої світової війни, особливо з 60-х років, охопивши багато країн. До 1990 р. у світі нараховувалося близько 500 вальдорфських шкіл, близько 1000 дитячих садків. Це приватні установи, іноді з частковим державним субсидуванням (у різних країнах - від 30% до 80%),

Вальдорфські школи дають повну середню освіту (12 років навчання; для тих, хто вступає в університети є 13-й, так званий абітурієнтський, клас).

Завдання “вальдорфської педагогіки” полягає у вихованні духовно вільної особистості, здатної в індивідуальній творчості переборювати тенденцію суспільства до консервативного відтворення існуючих соціальних структур і стереотипів поведінки та у такий спосіб діяти на користь прогресу.

Школа Селестена Френе. Популярний у школі експеримент С.Френе, який розділяв основні ідеї нового виховання і прагнув застосовувати їх у своїй педагогічній роботі, відкидаючи “традиційні” методи навчання і виховання:

- у навчальному процесі великого значення надавав самостійності учнів. Діти систематично складали так звані вільні тексти, у яких розповідалося про свої сім’ї, друзів, планах на майбутнє тощо, а потім самі друкували їх. На думку Френе, шкільна друкарня - найбільш ефективний засіб активізації учнів, а “вільні тексти” допомагають розкрити психологію особистості дитини, її інтереси і прагнення;

- виступав проти застосування в початковій школі підручників, вважаючи, що вони виключають можливість індивідуалізованого навчання, нав’язують школяреві непосильну для нього логіку дорослого, прищеплюють сліпу віру в друковане слово. Замість підручників у школі Френе застосовувалися картки, які містять основний навчальний матеріал і розташовувалися в систематизованій картотеці. За допомогою вчителя кожен учень складав свій індивідуальний тижневий план-графік, що, на думку Френе, дозволяло дитині вивчати програмний матеріал у такому обсязі і таких темпах, які найбільше відповідають його здібностям та інтересам;

- приділяв багато уваги експериментам в сфері програмованого навчання; запропонував оригінальну конструкцію найпростішої навчальної машини;

- був супротивником “словесного” методу морального виховання; вирішального значення надавав особистому досвіду дитини, який набувається в результаті відповідної організації шкільного життя. Цій меті в школі Френе служило самоврядування учнів – “шкільний кооператив”, який контролював господарську діяльність школи, організовував роботу із самообслуговування, а також виступав вищою дисциплінарною інстанцією;

• прагнув перебороти книжково-вербальний характер навчання, збудити активний інтерес дітей до шкільних занять, встановити доброзичливий характер відносин між учнями і вчителем, широко використовувати різноманітні засоби навчання; прищеплювати учням трудові навички.

Система Марії Монтессорі заснована на ідеях вільного виховання. Ґрунтуючись на теорії “спонтанного розвитку дитини”, Монтессорі:

- прийшла до заперечення активної виховної ролі педагога: дорослі, нав’язуючи дітям власні установки, гальмують їхній природний розвиток;

- бачила задачу виховання в створенні таких умов, що відповідають потребам дитини, допомагають виявляти її запити і сприяють його самовихованню і самонавчанню.

Головна форма виховання і навчання за системою Монтессорі - самостійні індивідуальні заняття дітей або спеціально розроблений Монтессорі індивідуальний урок, основа якого - стислість, простота й об’єктивність (тобто максимальне зосередження дитини на предметі занять).

Ліцеї-пілоти. У 30-х роках лежать витоки експерименту зі створення у Франції зразкових ліцеїв - ліцеїв-пілотів (50 - 70-і роки). За задумом керівників експерименту (А.Блок, Р.Галь, Г.Моно), ліцеї-пілоти покликані були “покінчити з убивчим енциклопедизмом освіти”.

Ліцеї-пілоти особливо піклувалися про розвиток творчого початку в школярів. У цьому зв’язку заохочувався розвиток так званої творчої уяви підлітка. Маючи це на увазі, викладачі літератури пропонували фантазувати на яку-небудь літературну тему, викладачі математики вправляли в зображенні складних геометричних фігур, викладачі фізики заохочували до виготовлення моделей механізмів тощо.