7. Моделі та загальна характеристика систем професійно-технічної освіти у провідних країнах світу (на вибір: сша – Великобританія, Франція – Німеччина, Японія – Україна).

Всі наявні у світі варіанти профпідготовки можна звести до п’яти типових моделей:

1.МОДЕЛЬ-1 (М1) містить поєднання загальної освіти і професійної підготовки на заключній стадії середньої освіти з тривалістю навчання два-чотири роки. Вся молодь отримує право продовжувати навчання у вищих закладах освіти чи розпочати активну трудову діяльність відповідно до фахового сертифікату.

2. МОДЕЛЬ-2 (М2) передбачає створення мережі спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти з кількарічними програмами, які здебільшого складаються з двох головних частин – загальноосвітньої і фахової. Навчання в аудиторіях і лабораторіях цих закладів доповнюється більш-менш тривалою виробничою практикою за профілем підготовки. Право на продовження освіти отримує більшість випускників, залежно від успіхів у навчанні і змісту отриманих дипломів чи сертифікатів.

3.МОДЕЛЬ-3 (М3). Комбіноване („дуальне”) навчання, яке відбувається одночасно на робочому місці і в спеціалізованому закладі освіти. Найбільш поширені варіанти передбачають розподіли часу двох видів навчання 4:1, 3:1 чи 2:1, а також підписання індивідуального контракту між учнем і керівником того підприємства, на якому проходить виробнича підготовка. Можливості подальшого навчання випускників цієї моделі профосвіти залежать насамперед від змісту програм навчання і досягнутих успіхів.

4. МОДЕЛЬ-4 (М4). Ця модель цілковито спирається на виробниче учнівство і зберігає всі головні риси підготовки молоді у часи Середньовіччя, оскільки не потребує створення спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти. Учень є працівником фірми чи підприємства довільного розміру і форми власності. Складання випускних екзаменів дає право на суто фаховий сертифікат і виключає можливість безпроблемного вступу у вищу школу. Ця модель лишається найпоширенішою і в наш час, оскільки, за даними учасників V Міжнародної конференції з проблем освіти дорослих (Гамбург, 1997), 85% всіх працюючих у світі людей отримали професійну освіту шляхом традиційного учнівства.

5. МОДЕЛЬ-5 (М5). Ця модель передбачає надання дуже різноманітної за місцем навчання і тривалістю програм професійної підготовки особам, які можуть розглядатися як безробітні (випускники закладів середньої освіти, що не спромоглися вступити у заклади вищої освіти; дорослі особи, що втратили місце роботи і бажають змінити фах тощо). У межах подібного підходу професійно-технічна освіта стає засобом боротьби з безробіттям і соціального захисту частини населення, що спричинює фінансування з позаосвітніх джерел – фондів боротьби з безробіттям, соціальної підтримки осіб з низьким рівнем освіти.

Але чимало випадків переваги однієї з них над усіма іншими. Наприклад, М1 є характерною ознакою Швеції й досить поширена у решті країн Скандинавії. М3 винайдена й удосконалена до межі можливого у Німеччині, лишаючись основою підготовки кваліфікованих робітників і помічників майстрів у ФРН, Австрії, частині Швейцарії та ін. Більшість країн Європейського Союзу, Центральної Європи, СНД використовують М2. Японія – переважно М4. Великобританія обрала п’яту модель.

Характеристика системи професійно-технічної освіти провідних країн світу

США

Професійно-технічна освіта здійснюється на базі середньої школи. Після закінчення молодшої середньої школи учні, які бажають отримати певну практичну спеціальність, можуть обрати виробничий профіль навчання. Крім того професійно-технічну освіту здійснюють професійні курси, які координуються школами або промисловими концернами. Протягом перебування на курсах учні поєднують навчання з роботою. Підвищити кваліфікацію після навчання на курсах або на виробничому профілі середньої школи можна в корпоративних школах або професійних училищах із спеціальностей: сільське господарство, охорона здоров’я, домашнє господарство, промислове мистецтво, канцелярська справа, технічне навчання, торгове або промислове навчання.

Професійна освіта США охоплює не тільки підготовку робітників, але й осіб, зайнятих у сферах послуг, конторської праці тощо.