1. Виникнення та становлення порівняльної педагогіки як науки, основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки.

Вперше термін „порівняльна педагогіка” був уведений у 1817 році французьким дослідником Марком Антуаном Жульєном Паризьким (1775-1848 рр.) у його невеличкій брошурці „Нарис і попередні зауваження до дослідження з порівняльної педагогіки”. В цій роботі зроблено спробу визначити мету й функції порівняльно-педагогічних досліджень та намітити деякі методи збору й систематизації відповідного фактологічного матеріалу в різних країнах.

Влада й педагогічна громадськість виявляли чималу зацікавленість у отриманні ґрунтовної та достовірної інформації про зарубіжний досвід. Найбільш результативними „педагогічними мандрівниками” стали визначний філософ, професор Сорбонни та член Вищої ради народної освіти В.Кузен; діяч просвіти Ж.-М.Боуден; Е.Дрейфус-Бриссак; В.Фрідель, Ф.Тирш; Л.Штерн; А.Баумейстер; Г.Манн; Г.Барнард; А.Флекснер; Ж.Браун; Ж.Ф.Скотт; М.Арнольд; М.Седлер; К.Д.Ушинський; М.П.Померанцев; Н.Х.Вессель; Д.Н.Семенов; П.Г.Мижуєва; П.Капніст; Н.К.Крупська.

Протягом XIX ст. та початку XX ст. поступово й послідовно розширюється робота вітчизняних педагогів та діячів просвіти зарубіжних країн по збиранню, класифікації та первинному аналізові фактологічних матеріалів про стан освіти за рубежами своїх держав. Однак більшість їх праць позначена переважно описовим, аніж аналітико-зіставним характером.

Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки

Враховуючи погляди вчених та сучасні тенденції розвитку педагогічної компаративістики можна виділити п’ять історичних періодів.

Перший період – класичний (за В.Брікманом – передісторичний) з найдавніших часів до XIX століття. Інтерес до того, як виховується підростаюче покоління в чужоземних країнах, виявлявся ще в далекій давнині.

Другий період – період запозичень (за Дж.Бередеєм), або описовий період (за Д.Вілсоном) – протягом XIX століття, характеризується виникненням і розвитком порівняльної педагогіки як самостійної галузі педагогічного знання.

Третій період – початок наукових досліджень та створення інституційної бази у галузі порівняльної педагогіки – початок ХХ століття – до другої світової війни. Західні компаративісти Дж.Бередей, Д.Вілсон, Х.В.Даел пов’язують його початок з появою роботи М.Седлера „Яку практичну цінність може мати ознайомлення із зарубіжними системами освіти” (1900).

Четвертий період – період активізації розвитку методології науки (за Д.Вілсоном) – друга половина 50-их – 70-ті роки ХХ століття.

П’ятий період – період теоретичних змагань (a phase of theoretical contention – за Д.Вілсоном) – 80-ті роки ХХ століття – початок XXI століття. Відбувається подальший процес інституалізації: створюються нові національні товариства порівняльної педагогіки на Тайвані (1987), Ізраїлі (1992), Сингапурі (1993), а також континентальна Асоціація азіатських товариств порівняльної педагогіки (1995).

2. Об’єкт, предмет, завдання та функції порівняльної педагогіки

Порівняльна педагогіка – це наука про співставлення особливостей загальних і окремих тенденцій, законів та закономірностей розвитку освіти у світовому, регіональному, національному та федеративному масштабах; це наука, яка переважно у змістовному плані аналізує стан, основні тенденції та закономірності розвитку освіти, в глобальному масштабі розкриває співвідношення всезагальних тенденцій та національної або регіональної специфіки, виявляє позитивні і негативні аспекти міжнародного педагогічного досвіду, форми і способи взаємозбагачення національних педагогічних культур.

Порівняльна педагогіка – це міждисциплінарна складова педагогічної науки, яка вивчає педагогічні явища і факти у взаємозв’язку з соціальним, політичним, економічним і культурним контекстом, у їх порівнянні за принципами подібності і відмінності в двох чи більше регіонах, континентах або ж загалом у світовому вимірі з метою усвідомлення унікальних особливостей власної освітньої системи та встановлення загальних чи універсальних законів (фактів) як цінних і корисних для цієї системи з метою її вдосконалення.

Об’єктом дослідження порівняльної педагогіки вважають:

– розвиток освіти в сучасному світі (Б.Л.Вульфсон, З.А.Малькова);

– педагогічну теорію і практику в різних країнах та регіонах світу (М.Л.Родіонов);

– освіта та виховання в сучасному світі (А.Н.Джуринський).

Предметом порівняльної педагогіки є :

• стан, тенденції та закономірності розвитку світового (зарубіжного та вітчизняного) педагогічного досвіду та національних педагогічних культур сучасності (З.Н.Курлянд, О.С.Цокур, І.М.Богданова та ін.);

• стан, основні тенденції і закономірності розвитку освіти в різних країнах, геополітичних регіонах і в глобальному масштабі; співвідношення загальних тенденцій і національної або регіональної специфіки, позитивні і негативні аспекти міжнародного педагогічного досвіду, форми і способи взаємозбагачення національних педагогічних культур (Б.Л.Вульфсон, З.А.Малькова);

• компаративізм (порівняння) і узагальнення виховання й освіти, шкільного педагогічного досвіду країн з яскраво вираженими відмінностями (А.Н.Джуринський).

Основні завдання порівняльної педагогіки:

– систематичне описування новітніх та маловідомих фактів, що відображають реальні процеси розвитку освіти в зарубіжних країнах та геополітичних регіонах (на рівні вивчення одиничних, унікальних феноменів);

– систематизація та аналіз кількісних даних про розвиток освіти в масштабах зарубіжних країн та регіонів (на рівні масових явищ):

– виявлення та аналіз найважливіших глобальних закономірностей і тенденцій розвитку освіти з дотриманням суворого обліку їх специфічного переломлення в різних країнах та різних культурах;

– розробка науково обґрунтованих критеріїв оцінки якості та ефективності освіти в тій чи іншій країні, регіоні, у глобальному масштабі;

– визначення пріоритетних напрямків освітньої політики;

– зіставний аналіз досягнень та недоліків освіти в зарубіжних країнах;

– зіставлення національних систем освіти в плані виявлення специфічних відмінностей і схожих рис;

– уніфікація та впорядкування термінів, що використовуються у освітянській документації різних країн;

– виявлення закономірностей, суперечностей, проблем і тенденцій перспективного розвитку освіти та врахування їх специфічних проявів у різних країнах та культурах.

Провідні функції порівняльної педагогіки:

– уніфікація та впорядкування термінів і понять педагогічної документації різних країн з метою полегшення вивчення зарубіжного досвіду спеціалістами;

– порівняльний аналіз реальних ситуацій освіти в різних країнах та геополітичних регіонах сучасності; теоретичних концепцій, покладених в основу реформ освітніх інститутів;

– зіставлення різних моделей освіти та освітньої політики, теоретичних установок зарубіжних і вітчизняних педагогів та діячів освіти;

– прогнозування вірогідних напрямів розвитку освіти в майбутньому;

– розробки регіональних планів розвитку освіти в сучасному світі.