пмк з пол_толог_ї для в_тчизняних студент_в пе

Тести з курсу «Політологія»

для підсумкового модульного контролю

І рівень (150 питань)

1. Політика виникла:

1. в період первіснообщинного ладу;

2. в період розпаду первіснообщинного ладу;

3. із створенням держави;

4. із створення феодальних держав.

5. 0.

2. Політика як термін походить від держави:

1. давньогрецької.

2. давньокитайської;

3. давньоєгипетської;

4. шумерської;

5. 0.

3. Політика це:

1. боротьба за владу та її здійснення;

2. мистецтво управління державою;

3. вироблення цілей і напрямків розвитку суспільства та організація його на їх досягнення;

4. 0;

5. все вищеозначене.

4. Політологія це наука про:

1. державу та державний устрій;

2. владу, її структуру, функції та закономірності розвитку;

3. політичну систему, її структуру та функції, закономірності розвитку;

4. політику у широкому розумінні;

5. про політичні процеси, що відбуваються у суспільстві.

5. Витоки політології як науки знаходяться у:

1. історії;

2. атеїзмі;

3. риториці;

4. філософії;

5. 0.

6. Аристотель стверджував, що людина за своєю природою є істотою політичною, тому що вона:

1. живе в державі;

2. живе в суспільстві;

3. живе в країні;

4. живе в сім’ї;

5. 0.

7. Основними категоріями конфуціанства у політиці були:

1. необхідність підтримки влади матеріально та захист держави;

2. необхідність підтримки влади шляхом створення і утримання великої професійної армії;

3. поняття благородного мужа, батьківської любові до людини, правила ритуалу;

4. необхідність беззаперечної покори владі, її недоторканість.

5. 0.

8. Легізм, як напрямок китайського вчення про державу базувався на:

1. регламентації суспільного життя на основі традицій;

2. регламентації діяльності влади на основі ритуалів;

3. жорстокій регламентації всіх норм суспільного життя на основі законів;

4. упорядкуванні відносин «держава-народ» через чітку структуризацію влади;

5. 0.

9. Трактат Платона, у якому він аналізує форми державного правління називався:

1. Одисея;

2. Політика;

3. Форми правління;

4. Держава;

5. Закони.

10. Платон відкриває закон історичного розвитку форм правління згідно з яким:

1. законні правильні форми правління ніколи не перероджуються у неправильні;

2. правильні форми правління є тільки умовно правильні;

3. держава розвивається згідно із законами діалектики;

4. навіть правильні форми правління з часом перероджуються у неправильні;

5. 0.

11. На думку Платона «ідеальною державою» є:

1. монархія;

2. аристократія;

3. демократія;

4. олігархія;

5. 0.

12. «Ідеальна держава» Платона позбавляла владу (правителів):

1. всього означеного;

2. власності;

3. сім’ї, дітей;

4. можливості змінити рід занять;

5. розкоші.

13. «Політія» Арістотеля означає:

1. владу виборної більшості із кращих представників суспільства.

2. царську владу, яка утверджувала справедливість у державі;

3. аристократію, що переймалась піклуванням про народ;

4. ліквідацію рабовласницької держави;

5. 0.

14. Арістотель вважав, що найбільш ефективними заходами по недопущенню неправильних форм правління є:

1. виборність влади із аристократів та мудрих людей (філософів);

2. утвердження верховенства закону;

3. виборність влади на певний строк із кращих представників суспільства і контроль за нею;

4. утвердження верховенства права;

5. верховенство правового закону.

15. Держава, на думку Арістотеля, поряд із державним управлінням повинна виконувати:

1. звільнити рабів;

2. військово-патріотичну функцію;

3. зовнішньополітичну функцію;

4. божественну функцію;

5. морально-виховну функцію.

16. Принципи права і відповідності закона праву вперше обґрунтував і відстоював:

1. Платон;

2. Ціцерон;

3. Сократ;

4. Арістотель;

5. Геродот.

17. Справедливість, на думку Ціцерона, полягає у:

1. верховенстві закону;

2. служінні влади народу;

3. суровому дотриманні законів;

4. праві людини (на власність, свободу, життя, вибір);

5. 0.

18. Н. Макіавеллі у відносинах церковної і світської влади утверджував можливість:

1. використання будь-яких засобів, які дозволяють досягти мети у згоді із нормами християнської моралі;

2. пріоритетність церковної влади;

3. використання владою будь-яких засобів, які дозволяють досягти мети: «Ціль виправдовує засоби»;

4. відлучення церкви від держави;

5. пошуку компромісу між церквою і державою.

19. Н. Макіавеллі вважав, що форма держави визначається:

1. розподілом політичних сил у суспільстві та умовами в яких держава розвивається;

2. волею влади;

3. конституцією країни;

4. політичною елітою суспільства;

5. на народному референдумі.

20. Томас Гоббс відстоював:

1. республіканський устрій держави;

2. абсолютну монархію як ефективну форму держави

3. теорію божественного походження держави і влади;

4. суверенітет народу;

5. ідею розподілу влади.

21. Джон Локк започаткував основи:

1. ліберального напрямку політичної думки;

2. божественного походження держави і влади;

3. неподільності державної влади;

4. відсторонення народу від політичної діяльності;

5. необхідності контролю влади.

22. Ш. Монтеск’є вперше обґрунтував:

А. неподільність і недоторканість державної влади;

C. основну мету діяльності влади – благо народу;

B. необхідність розподілу державної влади за її основними функціями: законодавство, управління (організація виконання законів), контроль та судочинство;

D. необхідність надання державі додаткових повноважень для досягнення політичних цілей;

E. 0.

23. На думку Ш. Монтеск’є законодавча влада повинна належати:

1. однопалатному;

2. двопалатному парламенту;

3. монарху;

4. монарху і кардиналу;

5. тільки кардиналу.

24. Ж.-Ж. Руссо відстоював ідею:

1. можливості відступу від принципів моральності політики;

2. необхідності беззаперечної покори владі та її підтримки матеріальними засобами;

3. республіканської держави, створеної на основі волевиявлення народу;

4. необхідності постійного удосконалення структури влади;

5. 0.

25. На думку Ж.-Ж. Руссо причиною нерівності у суспільстві стала:

1. виділення влади із суспільства;

2. безконтрольність влади;

3. узурпація влади багатими;

4. неосвіченість народу.

5. поява і розвиток приватної власності;

26. Ж.-Ж. Руссо відстоював ідею:

1. прямого народовладдя;

2. пріоритетності освіченої політичної еліти;

3. суверенітету народу та принцип народоправства;

4. верховенства закону;

5. верховенства права.

27. На думку Ж.-Ж. Руссо громадянином може називатися той, хто:

1. дотримується єдності прав і обов’язків;

2. чітко виконує вимоги влади;

3. вимагає від влади повного забезпечення його прав;

4. не порушує суспільний порядок;

5. не був осуджений.

28. Родоначальником сучасної теорії «правової держави» був:

1. Ш. Монтеск’є;

2. Ш. Де Голь;

3. Г. Гегель;

4. Ж.-Ж. Руссо.

5. І. Кант.

29. Змінювати та удосконалювати державний устрій за І.Кантом можна:

1. на конституційних засадах через внесення відповідних змін до конституції;

2. внесенням змін до конституції монархом;

3. прийняттям відповідного закону;

4. на вимогу парламентської більшості;

5. 0.

30. Г.Гегель був першим, хто дав наукове визначення:

1. правової держави;

2. політичної партії;

3. громадянського суспільства;

4. влади;

5. держави.

31. Основу громадянського суспільства складають інтереси:

1. політичні;

2. економічні;

3. соціальні;

4. патріотичні;

5. національні.

32. За висновком К. Маркса класовий антагонізм (непримиримість інтересів між класами) у буржуазній державі виникає з приводу:

1. несправедливого розподілу продукта у цій державі;

2. незахищеності державою пролетаріату;

3. небажанням пролетаріату працювати на буржуазію;

4. приватної капіталістичної власності на засоби виробництва;

5. недосконалості конституцій у буржуазних державах.

33. Марксизм відстоював концепцію:

1. реформування буржуазної держави через розподіл влади і введення до парламенту представників пролетаріату;

2. прямого і загального народовладдя шляхом поступового переходу від диктатури пролетаріату до загального народовладдя;позбавлення буржуазії виборчого права;

3. добровільної передачі влади пролетаріату;

4. зближення інтересів держави і народу.

34. Першим законодавчим упорядкування у Київський Русі була:

1. Повчання Володимира Мономаха;

2. Повість минулих літ;

3. Слово про закон і благодать Іларіона;

4. Руська Правда;

5. Слово о полку Ігореве.

35. Зупинив завоювання Європи Батиєм та зберіг державність на території України:

1. князь Володимир Мономах;

2. князь Володимир Великий;

3. князь Данило Галицький;

4. князь Святослав;

5. апостоли Петро і Павло.

36. Відродження політичної діяльності і політичної думки на території України починається у добу:

1. формування козацької республіки і особливо з початком національно-визвольних змагань;

2. з утворенням Галицько-Волинського князівства;

3. з прийняттям першої Конституції Війська Запорізького;

4. з ліквідацією кріпацтва;

5. 0.

37. Конституція П. Орлика «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького» була прийнята:

1. 1710 року в Полтаві;

2. 1710 року в Бендерах;

3. 1709 року в Батурині;

4. 1709 року в Києві;

5. 1709 року в Запорізькій Січі.

38. Відтворенню демократичного спрямування політичної думки в Україні передували:

1. переможна Вітчизняна війна 1812-1813 рр. та похід російської армії в Європу;

2. створення таємних політичних організацій, гуртків;

3. виступ декабристів у 1825 р.;

4. відкриття Харківського і Київського університетів.

5. все вище означене.

39. Одним з програмних положень кирило-мефодіївців було:

1. збереження цілісності Російської імперії з наданням політичних прав національним окраїнам;

2. створення на федеративних засадах союзу слов’янських республік;

3. утворення незалежної України;

4. утворення союзу України, Білорусі з Росією під проводом демократичної Росії.

5. 0.

40. На думку В. Антоновича справжній політик повинен:

1. володіти широким політичним кругозором і вміти донести свої думки до людей;

2. сприяти поширенню політичних знань у суспільстві;

3. не лише володіти знаннями, а і бути спроможним втілювати їх в життя та робити політичні передбачення, прогнози;

4. уміти організувати політичну еліту і спрямувати її на активну діяльність;

5. 0.

41. В. Антонович був прихильником майбутнього України:

1. у федерації південно-західнослов’янських республік;

2. як незалежної держави;

3. у федерації з Росією;

4. як недержавного співіснування народу;

5. у союзі з Польщею.

42. Політична програма М. Драгоманова включила наступне:

1. еволюцію існуючої політичної системи, проведення широких політичних реформ;

2. революційну заміну існуючого ладу;

3. використання будь-яких засобів для досягнення головної мети – свободи та демократичного переустрою держави;

4. підвищення авторитету держави;

5. 0.

43. Представниками новонародницького напрямку політичної думки в Україні були:

1. М. Грушевський і В. Липинський;

2. М. Грушевський і Р. Лащенко;

3. В. Липинський і С. Томашівський;

4. М. Грушевський і С. Томашівський;

5. Р. Лащенко і С. Петлюра.

44. Михайло Грушевський вважав, що пріоритетними інтересами в українській державі повинні бути:

1. інтереси еліти суспільства, яка вела б за собою народ;

2. інтереси бізнесу, як активної економічної сили;

3. вільного селянства, як найбільш масової частини суспільства;

4. інтереси трудового народу в цілому, як головної продуктивної сили;

5. інтереси робітничого класу.

45. Консервативний напрямок політичної думки в Україні започаткували:

1. В. Липинський, С. Дністрянський;

2. В.Кучабський, С. Шелухін;

3. М. Драгоманов, М. Грушевський.

4. М. Грушевський, В. Липинський;

5. В. Липинський, С. Томашівський.

46. Національно-державницький напрям в українській політичній думці започаткували:

1. В.Липинський, О.Ейхельман;

2. С.Дністрянський, С.Рудницький;

3. О.Ейхельман, В.Кучабський;

4. С.Рудницький, С.Томашівський;

5. С.Дністрянський, М.Грушевський.

47. Націонал-державницька ідея передбачала:

1. створення федерації українських земель під єдиним центральним проводом;

2. створення національної держави під проводом українця-гетьмана і парламенту;

3. створення національної республікансько-демократичної держави, яка забезпечила б розвиток української нації;

4. створення парламентської республіки українського народу, але при абсолютній більшості при владі українців;

5. Україна для українців.

48. Означте найбільш повне визначення політичної системи суспільства:

1. сукупність політичних, економічних та соціальних інститутів та відносин;

2. сукупність політичних інститутів, відносин, засобів, норм в межах яких досягається і здійснюється політична влада, відбувається політичне життя суспільства;

3. сукупність організацій за закладів за допомогою яких здійснюється влада;

4. сукупність органів та закладів державної влади, способів і методів здійснення їх повноважень;

5. 0.

49. Яке з положень у найбільшій мірі виражає функціональне призначення політичної системи суспільства:

1. здійснення політичної влади;

2. регулювання економіки;

3. вирішення соціальних проблем суспільства;

4. створення умов для політичної участі народу.

5. проведення ефективної зовнішньої політики.

50. Влада у найбільш узагальненому визначенні це:

1. узгодження кимось (людиною, організацією) дій учасників тих чи інших процесів;

2. встановлення певного порядку у суспільстві;

3. такий порядок у суспільстві, коли хтось має можливість виявляти свою волю, незалежно від супротиву;

4. можливість однієї особи або певної групи підпорядкувати собі волю інших та домогтися виконання цієї волі;

5. можливість використання суспільного багатства для власних потреб.

51. Політична влада вимагає:

1. розуміння, осмислення і усвідомлення політичних потреб і і інтересів суспільства;

2. панівного положення суб’єкта влади у суспільстві;

3. здатності і готовності суб’єкта влади здійснювати свою політичну волю і нести за це відповідальність;

4. наявності політичних організацій для здійснення влади.

5. всього означеного.

52. Формами політичної влади є:

1. державна влада;

2. партійна влада;

3. всі означені;

4. влада громадських організацій;

5. інформаційна.

53. Державна влада у першу чергу виражає волю:

1. корінного населення країни;

2. всього населення країни;

3. економічно та політично панівної частини суспільства;

4. політичної еліти суспільства;

5. глави держави.

54. У відповідності до основоположних функцій державна влада ділиться на:

1. законодавчу, виконавчу, судову та адміністративну;

2. законодавчу, виконавчу, судову та місцеву (регіональну);

3. законодавчу, виконавчу та судову;

4. законодавчу, виконавчу, судову та інформаційну;

5. 0.

55. Закони держави (у тому числі конституція) відносяться до засобів влади:

1. утилітарних;

2. примусових;

3. традиційних;

4. нормативних;

5. авторитарних.

56. До найбільш ефективних засобів влади традиційно відносять:

1. економічні;

2. силові;

3. соціальні;

4. культурно-інформаційні;

5. заохочувальні.

57. Революція як найбільш радикальний шлях завоювання влади передбачає:

1. повну заміну існуючої влади без докорінних змін в економіці;

2. повну заміну існуючої влади та деякі зміни у соціальній політиці;

3. повну заміну існуючої влади та жорсткі репресії до неї;

4. переворот у будь-якому виді та прихід до влади нової еліти.

5. повалення існуючої влади та зміну старого ладу, докорінні перетворення у всіх сферах суспільства.

58. До чинників політичного режиму Ж.-Л. Кермонн відносить:

1. легальність політичних організацій;

2. легітимність влади, партійну систему, інститути волевиявлення народу, державний устрій;

3. гласність та свободу слова;

4. рівноправність титульної нації та національних меншин;

5. відносини між владою та суспільством.

59. Політичний режим це:

1. сукупність політичних відносин, засобів і методів реалізації влади та функціонування політичної системи суспільства в цілому;

2. спосіб здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

3. можливість захисту прав і свобод людини у країні;

4. наявність законів, які проголошували б права і свободи громадян даної країни;

5. характер відносин між гілками влади.

60. За характером політичних відносин та методами здійснення функцій політичної системи політичні режими класифікуються на:

1. монархічні і республіканські;

2. капіталістичні, соціалістичні, змішані;

3. демократичні і авторитарні;

4. доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні, інформаційні;

5. рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, тоталітарні.

61. Демократичним режимам притаманні:

1. багатопартійність;

2. чесність, конкурентність та регулярність виборів влади;

3. реальна можливість захисту прав особистості і будь-якої меншини;

4. змінність уряду після виборів.

5. все вищеозначене.

62. Демократичний режим забезпечує:

1. можливість свободного добровільного волевиявлення на виборах;

2. свободу об’єднання у політичні організації за інтересами;

3. активну діяльність представницьких органів влади;

4. рівноправність всіх громадян і рівну відповідальність за свої дії.

5. всі відповіді вірні.

63. Авторитарний політичний режим об’єктивно необхідний в умовах:

1. докорінної перебудови політичної системи суспільства;

2. у післяреволюційний перехідний період;

3. в екстремальних ситуаціях в країні;

4. всі відповіді вірні;

5. 0.

64. Тоталітарний режим характеризується:

1. всеосяжним контролем суспільством політичної системи;

2. високим рівнем відповідальності влади перед суспільством за дотримання законів;

3. утвердженням політичного панування єдиної політичної партії та її ідеології у всіх сферах життя суспільства;

4. високим авторитетом влади у суспільстві, що унеможливлює непокору і неповагу до неї;

5. незалежністю державної влади від внутрішніх і зовнішніх чинників.

65. Вперше поняття «тоталітарний режим» з’явилось:

1. в Італії при диктатурі Муссоліні;

2. у фашистській Німеччині;

3. у Радянському Союзі;

4. у франкистській Іспанії;

5. у Китаї.

66. Тоталітарний режим відрізняється від авторитарного тим, що при ньому:

1. забороняється діяльність будь-яких політичних організацій;

2. доводиться до абсолютизму панування однієї ідеології;

3. верховна влада знаходиться у руках вождя;

4. повністю ліквідується розподіл влади;

5. влада переходить до військових.

67. В основу сучасної концепції походження держави покладені обґрунтування:

1. патріархальної концепції;

2. марксистської теорії;

3. теологічної концепції;

4. договірної концепції;

5. насильницької теорії.

68. Марксистська теорія походження держави обґрунтовує її появу наступним:

1. неспроможністю суспільства протистояти силам природи і створенням влади як дару Божого;

2. агресивністю людей і намаганням завоювати нові території;

3. створенням сім’ї і її розвитком на більш високому рівні;

4. договором суспільства, як результатом його свідомої діяльності і прагненням до об’єднання під якимось проводом.

5. поділом суспільства на класи, виникненням на цій основі протиріч і необхідності їх узгодження.

69. Держава це:

1. певна територія з населенням;

2. особлива форма організації політичної влади, яка має суверенітет, здійснює управління, організацію суспільного життя в країні;

3. країна, яка має кордони і владу;

4. територіальне об’єднання громадян, що управляється владою;

5. об’єднання людей для спільного проживання під владою.

70. Головними ознаками держави є:

1. наявність спеціальних органів і установ, що здійснюють державну владу;

2. наявність державної атрибутики: герб, гімн, прапор;

3. вірні відповіді B, D, E;

4. наявність права;

5. наявність території.

71. Утворення Української Народної Республіки проголошується:

1. З’їздом Рад у грудні 1917 р.;

2. Третім Універсалом Центральної Ради у листопаді 1917 р.;

3. Другим Універсалом Центральної ради;

4. Гетьманом П.Скоропадським у 1918 р.;

5. Директорією у 1918 р.

72. Першим Президентом Української Народної Республіки був:

1. В.Винниченко;

2. С.Петлюра;

3. М.Грушевський;

4. П.Скоропадський;

5. Л.Кравчук.

73. Першим Президентом незалежної України було обрано:

1. Л.Кучму;

2. Л.Кравчука;

3. В.Ющенка;

4. В.Мосола;

5. В.Фокіна.

74. За способами організації вищої влади історично склалися такі форми держави:

1. демократія і автократія;

2. доіндустріальні і постіндустріальні;

3. унітарні і федеративні;

4. монархія і демократія.

5. монархія і республіка.

75. Абсолютна монархія – така форма правління, при якій: