Семінари Історія України Тема і. Німецький окупаційний режим в Україні в 1941 – 1944 рр.

4 год.

План.

Заняття № 1.

1. Розчленування території України.

2. Фізичне знищення цивільного населення та військовополонених.

3. Геноцид проти єврейського населення України.

Заняття № 2.

4. Насильницьке вивезення українців до Німеччини.

5. Економічне пограбування України окупантами.

6. Знищення та пограбування культурних цінностей та історичних пам’яток.

Заняття 1.

1. Розчленування території України.

Через три тижні після вторгнення, 16 липня 1941 р., Гітлер скликав нараду щодо перспектив "освоєння" новоздобутих територій. "Остаточне врегулювання" питання він розглядав як приєднання до Німеччини територій, частково або повністю очищених від населення. В різних місцях протоколу цього засідання думки фюрера викладалися з різночитаннями. Зокрема, в одному місці вказувалося: "Крим повинен бути звільнений від усіх чужоземців і заселений німцями. Також староавстрійська Галичина стане територією Рейху". В іншому місці протоколу зазначалося: "Крим разом із тилом (територія на північ від Криму) повинен стати територією Рейху". Між Кримом і Галичиною знаходилася Південна і Правобережна Україна. Виходить, що вона теж повинна була увійти у Велику Германію. Через день після наради Гітлер підписав наказ про передачу Східної Галичини до Генерального губернаторства, тобто вона мала стати частиною Німеччини. 19 липня була укладена німецько-румунська угода про передачу Одеси з прилеглою територією у розпорядження румунського королівського уряду. Ця територія площею у 40 тис. кв. км складалася з Одеської області і сусідніх з нею південних районів Вінницької та західних районів Миколаївської областей. Вона отримала назву "Трансністрія" (Зад-ністров'я).

У вересні 1941 р. почали діяти два рейхскомісаріати - "Остланд" та "Україна". Перший з них складався з територій трьох республік Прибалтики і Білорусії. До складу рейхскомісаріату "Україна" входило шість генеральних округів (генеральбецирків) - Волинь, Житомир, Київ, Миколаїв, Таврія і Дніпропетровськ. На пропозицію Герінга рейхскомісаром було призначено гауляйтера Східної Пруссії Е.Коха. Штаб-квартира Коха була в Рівному. Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська і Ворошиловградська області УРСР разом із Кримом перебували у прямому управлінні військових властей.

Водночас нацисти, щоб полегшити собі завдання воєнного розгрому СРСР, прагнули вбити клин у відносини між Росією та національними республіками. Розенберг заявляв, що ставлення до населення у кожному рейхскомісаріаті повинне бути іншим. Зокрема, на Україні треба розвинути деякий потяг до незалежності, дозволити певне культурне піклування, підняти історичну свідомість українців, відкрити у Києві університет і т. п. Крім того, Гітлера турбувало, щоб плани "остаточного врегулювання" передчасно не вийшли на поверхню. Він був твердо переконаний: "Не повинно бути й мови про те, щоб дозволити створення якоїсь військової сили на захід від Уралу, навіть якщо для цього нам треба буде воювати сто років. ...ніколи не дозволяти, щоб хтось інший, окрім німців, носив зброю... Росіяни недавно віддали наказ вести партизанську війну за нашим фронтом. Ця партизанська війна має й вигоду: вона дає нам можливість знищувати всіх, хто протистоїть нам".

Трохи згодом, під час обіду з рейхсміністром Ламмерсом і рейхскомісаром Кохом 18 вересня 1941 р., фюрер заявив: "Слов'яни - це родина кроликів. Якщо клас господарів їх не підштовхуватиме, вони самі ніколи не зможуть піднятися вище рівня кролячої родини. Природний стан, якого вони прагнуть, - це загальна дезорганізація. Будь-яке знання, дане їм, у кращому випадку перетвориться в них у напівзнання, яке зробить їх незадоволеними й анархічними. Саме з цієї причини ідея університету в Києві повинна бути відкинута".