Типологія політичної влади.

16. Держава як основний інститут політичної сис- теми.

Термін “держава” ми зустрічаємо дуже часто в засобах масової інформації та побуті. Протягом тривалого історичного періоду не було наукового визначення цього поняття і його зміст часто мінявся. Наприклад, французький король Людовік XIV ототожнював державу із своєю верховною владою і говорив, що “держава — це я”. Він мав певну рацію, оскільки вся вища влада належала йому, але ототожнювати владу одного монарха з державою не можна, В колишньому СРСР вживався термін (лозунг): “Держа- ва — це ми”. Державу ототожнювали з усім народом. Хоча народ і громадяни дуже тісно пов'язані з державою, але ототожнювати їх неправильно. В.І.Ленін ототожнював державу з машиною для придушення одного класу іншим. Для певних історичних періодів такі порівняння можливі, особливо коли існують авторитарні або диктаторські режими. В даних порівняннях виражається суть держави, а не її поняття і визначення.

Науковий підхід до визначення поняття держави, як і будь-якого іншого поняття, вимагає відмежувати одне поняття від іншого або від аналогічних соціальних явищ. Такими аналогічними або близькими соціальними явищами є родове і громадянське суспільство, політичні партії, релігійні і громадські організації, колонії, напівколонії, домініони, мафіозні організації.

Держава від усіх цих соціальних явищ відрізняється такими найбільш важли- вими ознаками: 1) особливим апаратом публічної влади; 2) територіальною ознакою; 3) суверенітетом публічної влади; 4) наявністю законів, які видає держава; 5) стягуванням податків, правом взяття кредитів і позик.

1. В родовому суспільстві не було особливого апарату публічної влади, оскільки управління здійснювалось всіма членами роду або Радою старійшин на громадських засадах. Влада в родовому суспільстві має соціальний харак- тер, а з виникненням держави вона набуває політичного характеру. Апарат публічної влади відрізняється і від суб'єктів громадянського суспільства. Робота в державному апараті є основною, а в багатьох випадках і єдиною. Держава є ядром політичної системи суспільства і виступає від мені всього населення або панівного класу чи соціальної групи. Публічна влада має свою систему державних органів, які складаються історично і мають свої особливості. В своїй сукупності вони виступають як особлива політична організація народу, панівного класу або соціальної групи, яка використовує її для задоволення своїх потреб і інтересів або інтересів народу. Держава виступає і як суб'єкт міжнародних відносин від імені всього суспільства або народу. Апарат публічної влади складається із апарату управління і апарату примусу. До апарату управління відносяться законодавча і виконавча влада: парламент, Президент і його апарат. Кабінет Міністрів, міністерства і відомства, місцеві держадміністрації тощо. До апарату приму су відносяться армія, поліція (міліція), суди, прокуратура, виправно-трудові колонії тощо.

2. Другою ознакою держави є наявність території. Територія держави визначається її кордонами. В територію держави входить суша, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря в межах І2-мильнсй зони (20 км) — територіальні води, континентальний шельф, повітряний простір в межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські та військові морські і повітряні судна, літаки і космічні апарати. Держава закріплює своє населення за певними територіями, встановлює певний режим проживання і пересування в межах території, а також виїзд за кордон, в інші держави. Державна влада розповсюджується на всіх громадян і на всю територію держави Із цими двома ознаками пов'язаний інститут громадянства або підданства, залежно від форми правління. Громадянство — це політико-правова приналежність особи до певної держави.

Територія держави може мати постійний і відносно тимчасовий характер. Без цієї ознаки не може існувати держава, оскільки вся територія є власністю всієї держави, матеріальною базою розвитку суспільства. Без території держава не може бути суб'єктом міжнародних відносин.

3. Третьою ознакою держави є її суверенітет. Ця ознака також дуже тісно пов’язана з іншими ознаками. Суверенітет держави означає, що державна влада — єдина в межах своєї території, не залежить від інших політичних влад всередині країни і особливо від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет означає також, що державна влада (найвищі органи) може вільно приймати ті чи інші рішення в своїх інтересах або в інтересах інших держав. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За цією ознакою держава відрізняється від колоній, напівколоній, домініонів тощо.

4. Держава і суспільство не можуть функціонувати і розвиватись, якщо немає законів. Тільки держава має право видавати закони, які є загальнообов'язковими для всіх громадян і посадових осіб на всій території. Закони направлені на регулювання і охорону економічних, політичних та інших соціальних відносин і соціальних цінностей суспільства. Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної системи. Таких законів не мають права видавати інші суб'єкти політичної системи і громадянського суспільства. Законодавство є складовою частиною механізму функціонування всієї держави і суспільства.

5. Держава на відміну від інших суб'єктів суспільних відносин і родового суспільства стягує податки зі своїх громадян, підприємств і організацій, що знаходяться на її території. Крім того, держава бере займи і кредити Податки і займи йдуть на утримання державного апарату , бюджетних організацій і розвиток загальнонародних соціально-економічних і політичних програм: будівництво електростанцій, доріг тощо.

Крім того, держава має свою фінансову систему та гроші, без яких не може нормально функціонувати держава і суспільство; державну мову; національну культуру; державні символи — герб, прапор, гімн.

Отже, держава — це особлива політична організація публічної влади, яка має свою територію, суверенітет, видає закони, стягує податки з метою нормаль- ного функціонування суспільства, виступає як суб'єкт міжнародних відносин і виражає інтереси всього народу чи панівного класу (соціальних груп).

16. Унітарна форма державного устрою.

Унітарна держава — це проста єдина держава, частинами якої є

адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав.

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

1. єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн

світу);

2. єдина система вищих органів державної влади — глава держа- ви, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3. єдине громадянство і єдина державна символіка;

4. єдина система законодавства і єдина судова система;

5. адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь- яку політичну самостійність;

6. в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні — області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії — провінції.

Отже, залежно від ступеня централізації Україну можна віднести до числа відносно децентралізованих унітарних держав.

Основними рисами унітарної держави є:

• територія такої держави, що являє собою єдине ціле, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці;

• приймається і діє одна Конституція;

• існує єдине громадянство;

• наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових органів.

16. Політична система суспільства: сутність, стру- ктура, функції.

Політична система становить складне і специфічне явище в життєдіяльності суспільства, з внутрішньо організованими зв'язками і вла- стивостями елементів. Її можна визначити як системну сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів, ідей, пов'язаних із формуванням, здійсненням влади та управлінням суспільством.

Структура — внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворю- ють; стійка впорядкованість елементів; закономірні зв'язки ляж елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

Першим фундаментальним елементом політичної системи суспільства є політичні відносини між індивідами, соціальними та етнічними групами, націями, державами, державою і громадянами, громадя- нами і їх організаціями щодо влади, вироблення і здійснення політики. Тут політична діяльність виступає формою функціонування політичних відносин.

Головні функції політичної системи — це визначення цілей і завдань даного суспільства, а також мобілізація всіх ресурсів для досягнення цих цілей і регулювання режиму політичної діяльності. Функції інтеграції, легітимізації є не лише функціями політичної системи, а й духовно- культурної, економічної та інших систем.

Можна виокремити такі основні функції політичної системи

суспільства:

1. визначення цілей і завдань суспільства;

2. мобілізація ресурсів;

3. владно-політична інтеграція суспільства;

4. регулювання режиму' соціально-політичної діяльності;

5. легітимізація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

16. Типологія політичних систем.

Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну

типологію.

1. Залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні

системи:

-тоталітарні;

• авторитарні;

• демократичні.

2. За характером взаємодії з зовнішнім середовищем виділяють:

• відкриті системи;

• закриті системи.

3. В історичному аналізі використовується характеристика сис- тем з позицій формаційного підходу. Відповідно виділяються системи:

• рабовласницькі;

• феодальні;

• капіталістичні;

• командно-адміністративні.

4. Видшяють політичні системи перехідного типу, які включають у себе елементи модернізованої системи, що народжується, і елементи старої системи. Політична система сучасної України носить риси подібної перехідності, що проявляється у поєднанні лібералізму з авторитаризмом, у відсутності раціональної, тобто відповідальної і компетентної бюрократії, в слабкості інститутів громадянського суспільства,

Д. Алмонд і С. Вебер виділити такі типи політичних систем:

• англо-американську з секулярною, плюралістичною і гомоген- ною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми;

• континентально-європейську, яка характеризується фрагмен- тарною політичною культурою;

• до індустріальні і частково індустріальні з диференційованою політичною культурою;

• тоталітарну з гомогенною політичною культурою, причому сама гомогенність визначається відсутністю плюралізму і можливістю реалізації власного інтересу.

Особливістю політичної системи сучасної України є перехід впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів миролюбність і неагресивність, позбавлення власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної. Сучасну політичну' систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний «змішаний» політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів» демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократично- го.

4

16. Політичний режим.

Сьогодні немає чіткого визначення поняття "політичного режи- му", проте можна виділити ряд основних тлумачень:

• система засобів і методів здійснення політичної влади;

• модель, форма взаємодії державно-владних структур і населен- ня;

• сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між держав- ною владою та суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства.

Будь-який політичний режим визначається трьома основними чинниками:

• процедурами і способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням у влади;

• стилем ухвалення суспільно-політичних рішень;

• відносинами між політичною владою та громадянами.

Політичний режим залежить від:

• співвідношення політичних сил у суспільному організмі;

• рівня політичної стабільності суспільства;

• встановленої правової системи, її особливостей та характеру;

• особистості загальнонаціонального лідера та особливостей правлячої еліти;

• історичних і соціокультурних традицій, звичаїв народу;

• політичної культури населення.

Є тричленна класифікація режимів на:

• тоталітарні;

• авторитарні;

• демократичні.

16. Тоталітарний політичний режим.

Термін “тоталітаризм” запровадив Б. Муссоліні для характеристики фашистського руху в Італії та для відмежування його від нацистського руху в Німеччині.

Тоталітаризм (лат. іоїиз — увесь, повний; фр. Іоіаіііе - сукупність, по- внота) —■ спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

• наявність загальнообов'язкової ідеологи, яка доводить необхідність існування даного режиму;

• загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля “світлого” майбутнього;

• ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей ре- жиму;

• контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;

• відсутність легальної опозиції;

• поглинання державою сфери громадянського суспільства;

• відсутність плюралізму;

• нетерпимість до політичного інакодумства, жорстке переслідування будь-якого спротиву і навіть особистих думок та виправдовування з огляду' на це будь-яких форм насильства;

• концентрація влади в руках одного лідера чи партії, які представля- ють законодавчу і виконавчу владу;

• державний монополізм в сфері економіки

• підпорядкування інформаційного простору політичному лідерові чи

партії.

Порівнюючи Гітлера і Сталіна, автор відзначає близькість створених ними політичних режимів. Обидві політичні системи зросли з Першої світової війни, стали наслідком розвалу Російської та Німецької імперій і соціальних катаклізмів перших десятиріч XX ст. Сталінський соціалізм і націонал-соціалізм близькі між собою ставленням до демократичних інституцій, до земельного й селянського питань. Навіть хронологічно розви- валися однаково, оскільки переломним для них став 1933 рік. Автор особливо наголошує на тому, що Сталіна і Гітлера єднали також однакові «утопії» щодо України. Вона була потрібна обом диктаторам для розбудови їхніх соціалістичних держав. Сталін створював радянську' модель через голодомор в Україні, а Гітлер, коли захопив Україну, нав’язав їй окупаційний режим. Голод в Україні виявився найтяжчим штучним голодом в історії людства, а за часів панування Гітлера і Сталіна в Україні загинуло більше людей, ніж в усіх інших «кривавих землях», більше ніж в усій Європі та у світі загалом. Початок Голокосту припав на перші дні війни. Німці вбивали євреїв на новоокупованих територіях, звалюючи на них вину за злочини НКВД.

16. Авторитарний політичний режим.

На відміну від тоталітаризму, авторитарний політичний режим допускає існування обмеженого плюралізму в різних суспільних сферах, погоджується з існуванням окремих елементів демократії, таких як парламе- нтські вибори, багатопартійність. Проте його сутнісними ознаками залишається щоденна загроза репресій, використання армії та каральних органів.

Авторитаризм (від лат. аціогіїаз - цілковита влада, вплив) — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об'єднань, суво- рою регламентацією їхньої активності, можливістю застосування насильства чи примусу.

Основні ознаки авторитаризму:

перевага в діяльності державних органів методу адміністрування, диктату (за авторитаризму рідко застосовується компроміс із найважливіших політичних проблем);

• сильна виконавча влада;

• концентрація влади в руках одного чи декількох державних

органів;

• здійснення органами виконавчої влади нормотворчих функцій;

• звуження сфери гласності та виборності державних органів;

• обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, юридичні гарантії їх забезпечення;

• відчуження народу від влади;

• відсутність єдиної ідеології;

• опора на силу й готовність влади в будь-який час застосувати масові репресії;

• при боротьбі за владу використовуються як законні, так і незаконні методи;

• обмеження чи заборона діяльності опозиційних до існуючого режиму' об'єднань громадян;

• органи влади діють на власний розсуд (часто порушуючи при цьому закон), керуючись власним баченням політичної доцільності.

Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які перехо- дять від тоталітаризму до демократії. Характерно, що за авторитаризму існує

і громадянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регламентації зазнає переважно політична сфера. За цього політичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція, і якщо за тоталітаризму необхідно постійно доводити режимові свою особисту відданість і лояльність, то за авторитариз- му відданість не обов'язкова, головне — відкрито не виступати проти режи- му. За авторитаризму немає уніфікованої ідеології.

16. Демократичний політичний режим.

Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації, а у вузькому розумінні воно має тільки політичну спрямованість і означає владу народу. Розуміння демократії як народовлад дя грунтується на визнанні народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, суб'єктом визначення характеру і змісту владних функцій, стосовно яких державна влада відіграє обслуговуючу роль.

Демократичний режим - це форма організації суспільно- політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Основними ознаками демократичного політичного режиму с:

• наявність конституції, яка закріплює повноваження органів вла- ди й управління, механізм їх формування;

• визначено правовий статус особистості на основі принципу рівності перед законом;

• поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них;

• вільна діяльність політичних і громадських організацій;

• обов 'язкова виборність органів влади;

• розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства;

• економічний та політичний, ідеологічний плюралізм (заборони торкаються лише антилюдських ідеологій).

За демократії політичні рішення завжди альтернативні, законо- давча процедура чітка й збалансована, а владні функції є допоміжними. Демократії властива зміна лідерів. Лідерство може бути як індивідуальним, так і колективним, але завжди має раціональний характер. Демократичний режим характеризують високий рівень суспільного самоврядування, перева- жаючий консенсус у відносинах між владою й суспільством. Одним із голов- них принципів демократії є багатопартійність. У політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення, висуває своїх Претендентів на роль лідера. Головна функція опозиції за демократичного політичного режиму — визначати альтернативні напрями розвитку' суспільства та складати постійну' конкуренцію правлячій еліті. Сутнісними ознаками демократії є електоральні (лат. еіесіог — вибо- рець) змагання, можливість розподілу інтересів, націленість на консолідацію суспільства. За демократії держава функціонує заради громадян, а не навпа- ки, існують умови для подальшого розвитку громадянського суспільства. Ідеал демократії в принципі недосяжний, але необхідно знайти форму політичного життя, яка забезпечила б змагання політичних сил, можливість політичного консенсусу.

Демократія в ідеалі заснована на свободі, рівності, повазі людської гідності, солідарності. Нині є розбіжності між поняттям ідеалу демократії і реальністю. Характерні риси:, визначення суверенітету, верховної влади народу' в обранні своїх держ представників на обмежений строк; прийняття рішень за більшістю - мажоритаризм за допомогою конституції; вільний доступ до правдивої інформації. Референдум, вибори призедента досить далекий від ідеалу народовладді. ЗМІ хоч вважаються неза- лежними, але насправді слугують не народу, а їхнім власникам. Обмежен- ня народу деякими рамками дає підставу характеризувати державу, як соціально обмежену демократію. У людей завжди залишається потреба продовжувати удосконалення до нескінченості примарного абсолютного ідеалу і ніякою політичною системою їх не задовольнити. Демократія з усіма її принципами— не більше, ніж красива казка для простаків, з допомо- гою якої політична еліта ошукує народ. Та це зовсім не означає необхідності відмови від демократії, бо альтернативою її може бути тільки диктатура “А чи не повернемось ми в кінці шляху знову на теж саме місце, звідки починали?”. Найкращу відповідь дав У.Черчілль “демократія - сама погана форма правління, якщо не враховувати інші...”

16. Сутність, структура і функції політичних пар- тій.

Політична партія — це зареєстроване згідно з законом України «Про політичні парти в Україні» добровільне об'єднання громадян — прихи- льників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Функції:

• з'ясування, формулювання і обґрунтування інтересів великих суспільних груп, представлення цих інтересів на державному рівні;

• активізація та об'єднання великих суспільних груп;

• формування ідеології та політичних доктрин;

• участь у формуванні політичних систем, їх спільних принципів, компонен- тів;

• участь у боротьбі за владу в державі і формування програм її діяльності;

• участь у здійсненні державної влади;

• організація політичної боротьби, спрямування її в цивілізоване русло;

• формування громадської думки;

• політичне виховання суспільства або його частини;

• формування політичної еліти: підготовка й висунення кадрів для апарату держави, керівників громадських організацій, зокрема профспілок;

• рекрутування та соціалізація нових членів.

16. Типологія політичних партій.

Єдекілька класифікацій політичних партій за різними озна- ками.

1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні. До кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції.

2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

3. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

4. За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські.

5. За принципами організації та членства: кадрові та масові.

6. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.

7. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

8. За віросповіданням: християнські, мусульманські.

Деякі політологи виділяють партії прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.

5