ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Тема 1. Сутність процесу виховання.

Виховання – соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості; вплив вихователя на вихованця з метою формування в нього бажаних соціально-психічних і фізичних якостей.

Виховання є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільності в цілому.

Загальна мета виховання – формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Об’єкт виховання – процес формування особистості в сукупності її ставлення до себе й інших людей, до праці.

Предмет виховання – специфічні для виховання проблеми та явища: закономірності й принципи, зміст, технології методи, прийоми та форми, спрямовані на реалізацію мети й завдань виховання.

Особливості процесу виховання:

1. двосторонній характер;

2. багатогранність завдань і змісту;

3. залежність від суб’єктивних і об’єктивних факторів;

4. трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати;

5. багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти;

6. неперервність процесу виховання;

7. тривалість у часі;

8. поступове виявлення результатів виховних впливів;

9. однакові виховні дії можуть викликати різні результати.

Компоненти процесу виховання:

1. свідомість особистості – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображені об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу;

2. почуття – психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її емоційне переживання і ставлення до навколишнього світу;

3. навички – застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій шляхом багаторазових повторень;

4. звичка – схильність людини до уставлених способів дій.

Етапи процесу виховання:

1. виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачаються виховати;

2. вивчення вихованців і діагностика – проектування на основі зразка-ідеалу;

3. засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей;

4. організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу;

5. спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.

ІІ. Рушійні сили виховного процесу.

Рушійна сила виховного процесу – результат протиріч між соціально-психічними і фізіологічними потребами та наявним рівнем вихованості особистості. Рушійні сили виховного процесу:

1. це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей;

2. між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя;

3. між зовнішніми впливами і внутрішнім прагненням;

4. між впливами сім’ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової інформації;

5. між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

6. між окремими впливами вчителів, які працюють у класі;

7. між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;

8. між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності;

9. між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків.

ІІІ. Концепція національного виховання.

Концепція – система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ та подій; основна ідея будь-якої теорії.

Концепція виховання – система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення педагогічних явищ; основна ідея теорії змісту й організації виховання людей.

Національне виховання – це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

Основні положення концепції національного виховання (аспект готовності педагога до здійснення виховної роботи):

1. народність;

2. високий рівень національної свідомості, знання національної психології, характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії і сучасного буття;

3. втілення в собі  типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;

4. високий рівень професіональної підготовки, широкий світогляд і наукова ерудиція, прагнення до постійного самовдосконалення;

5. любов до дітей і висока педагогічна культура в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;

6. досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;

7. розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, вміння відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

8. мистецьке володіння словом, уміння чітко та точно сформулювати, дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.

Принципи національного виховання:

1. етнізація;

2. демократизація;

3. гуманізація;

4. культуровідповідальність;

5. природовідповідальність;

6. народність.

ІV. Самовиховання і перевиховання.

Самовиховання – систематизована і цілеспрямована діяльність особистості, що спрямована на формування і удосконалення її позитивних якостей на подолання негативних.

Умови для самовиховання:

1. в дитячому колективі створено сприятливий для самовиховання морально-психологічний клімат;

2. у школярів сформований ідеал особистості;

3. в учнів сформований певний рівень свідомості, вони вміють правильно оцінювати свої дії, вчинки;

4. учні мають певні відомості з психології, можуть виявити свої позитивні риси і недоліки своєї особистості;

5. в учнів є певний рівень сили волі, уміння долати труднощі.

Прийоми самовиховання:

1. самопереконання;

2. самонавіювання;

3. самопідбадьорювання;

4. самозаохочення;

5. самоосуд і самопокарання;

6. самоаналіз.

Етапи педагогічного керівництва самовихованням учнів:

1. Підготовчий етап (переконання учнів в необхідності зайнятися самовихованням, можливість досягти бажаних результатів).

2. Допомога в складанні програми самовиховання і її реалізації.

3. Організація контролю за самовихованням, який згодом переходить у самоконтроль.

Перевиховання – система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей в діяльності.

Функції перевиховання:

1. Відповідна;

2. Компенсуюча;

3. Стимулююча;

4. Виправна.

Етапи перевиховання:

1. Підготовчий – детальне вивчення й аналіз позитивних і негативних рис і якостей педагогічно занедбаного учня, умов, що сприяли їх формуванню, визначаються шляхи, завдання і зміст процесу перевиховання.

2. Початковий – починається реалізація наміченої програми роботи з учнем.

3. Переломний – в ході реалізації програми підліток добровільно її сприймає і виконує свої обов’язки, виявляючи активність і самостійність.

4. Заключний – нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Принципи перевиховання:

1. Поєднання переконання з примусом;

2. Гуманне ставлення до педагогічно занедбаних учнів;

3. Об’єктивне ставлення до педагогічно занедбаного учня;

4. Педагогічний вплив на учня в неафективному стані;

5. Випереджаюче виховання позитивних якостей;

6. Невиділення педагогічно занедбаного учня з учнівської маси;

7. Провідна роль наставника у перевихованні.

V. Результати процесу виховання і їх виявлення.

Вихованість школярів – показник ефективності і якості навчального процесу. Якості особистості школяра є результатом інтеріоризації зовнішніх впливів у внутрішні, вираз єдності зовнішніх і внутрішніх факторів виховання і розвитку.

Основні показники рівня вихованості:

1. Зовнішній вигляд, культура поведінки в школі та за її межами;

2. Громадська активність;

3. Самостійність в усіх видах діяльності;

4. Сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості;

5. Ставлення до навчання;

6. Прилучення до національної і світової культури, мистецтва, літератури;

7. Фізичне здоров’я, потяг до занять спортом;

8. Працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

Рівні вихованості:

• Дуже низький рівень характеризується негативним досвідом поведінки, яка з труднощами виправляється педагогічним впливом, самоорганізація і саморегуляція не розвинуті.

• Низький рівень – слабкий прояв позитивного нестійкого досвіду поведінки, спостерігаються зриви, поведінка регулюється в основному вимогами дорослих, саморегуляція і самоорганізація інтуїтивні.

• Середній рівень – властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції і саморегуляції, організації і самоорганізації, хоч активна позиція по відношенню до діяльності і вчинків товаришів по класу ще не виявляється.

• Високий рівень – наявність стійкого і позитивного досвіду поведінки саморегуляції разом з прагненням до організації і регуляції діяльності поведінки інших людей, прояв активної позиції.