25. Політичні партії і рухи: виникнення та розвиток.

Політична партія – це організація, діюча в сфері політичного життя суспільства, що об'єднує людей за спільністю їх інтересів і переконань для політичної реалізації своєї політичної мети. Нормативна вимога існування будь-якої політичної партії - участь у політичній боротьбі при кардинальному завданні завоювати мандат на владу, щоб реалізувати свою політику. ..Основною ознакою, що відрізняють політичні партії від державних структур, - добровільність об'єднання..Перші політичні партії виникли в Стародавній Греції. ..Розвитку політичних партій сприяло зростання у другій половині XIX ст. робітничого руху. Саме робітничий рух створював умови розвитку організаційних форм політичних партій, сформувавши тип політичної партії з масовим членством, з розгалуженою мережею місцевих організацій, періодичними з'їздами, чітким статутом і фіксованими розмірами членських внесків. Певні такі риси політичних партій запозичені багатьма буржуазними партіями Європи…Політичні рухи і політичні партії діляться на класові, міжкласові і позакласові..Класовий аналіз дозволяє визначити, по-перше, яка суспільна база руху, по-друге, по відношенню до яких суспільних верств програма політичних партій - найбільш функціональна, по-третє, з якими соціальними спільностями зв'язані керівники, лідери руху і по-четверте, які суспільні верстви одержують найбільшу користь а діяльності політичної партії. .. Кадрові політичні партії виникли в XIX ст. з виборчих комітетів і парламентських груп і відрізняються небагаточисельні-стю, вільним членством, опорою, насамперед, на професійних політиків і фінансову еліту, спроможністю забезпечити політичній партії матеріальну підтримку. Такі політичні партії орієнтовані на виборчі функції. Класичний приклад, республіканська і демократична партії в США. Масові партії характеризуються бага-точисельністю (наявністю десятків сотень тисяч членів партії), ідеологічною орієнтованістю і домінуванням ідеологічних і виховних форм діяльності, наявністю тісного зв'язку апарату і партій] них мас, порівняно жорсткою організацією. .. В сучасній Україні існують та діють українофільські партії, партії радянського патріотизму, партії орієнтовані на історичні цінності російської імперії, слов'янофільські, євразійські, європейської інтеграції, євроамерикамської трансатлантичної єдності та інші політичні об'єднання, що базуються на культурно-історичних цінностях, інтересах, геополітичних програм та ін.

26. Політичні доктрини античності: Платон і Арістотель.

В галузі політичної філософії працями “Держава”, “Політика”, “Закон” прославився Платон (427—347 рр. до н. е.). Він стверджував, що потреба в державі і законах виникає через те, що більшість людей одними кращими зусиллями не можуть наблизитися до удосконалення. Держава грунтується на поділі праці між розрядами вільних громадян, яка забезпечує найкраще, найкорисніше для суспільства (головним чином для рабовласників) виконання кожним розрядом його спеціальної діяльності. Приватна власність і сім’я уявлялися Платону джерелом протилежних інтересів, які підтримували єдність суспільства, тому в своєму проекті ідеальної держави Платон розвинув план співжиття, заснованого на ліквідації для правителів і воїнів приватної власності, а також вчення про спільність жінок і про державне виховання дітей. .. Арістотель (384—322 рр. до н. е.), великий античний мислитель, заклав основи політичної науки як самостійної дисципліни. Порівняно з Платоном Арістотсль зробив величезний крок у бік практики. Це засвідчують як методи і прийоми його аналізу, так і серйозне реалістичне сприйняття ним об’єкта дослідження (політичної практики), а також теоретичні узагальнення. В цілому соціально-політична і державно-пра­вова проблематика висвітлюється Арістотелем з позиції ідеального розуміння держави як політичного спілкування вільних і рівних людей. У своєму розумінні і визначенні держави Арістотель виходив з ідеальних параметрів антич­ного поліса. Те, що він позначає як державу, є лише результатом еллінської культури і вищою формою спілкування греків. Варвари (європейські й азіатські), за Арістотелем, не здатні до державного життя…За своєю формою держава, за Арістотелем, є організацією і певною сукупністю громадян. Тут йдеться уже не про такі первинні елементи держави, як індивід, сім’я тощо, а про громадянина. Визначення держави як форми залежить великою мірою від того, кого вважати (формально і фактично) громадянином…Громадянин, на думку Арістотеля, це той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави. Кожній формі держави відповідає своє визначення поняття грома­дянина, свій добір кола осіб, які наділені сукупністю громадянських прав. Разом зі зміною поняття громадянина і форми держави змінюється і сама держава. Більш глибоким кореням держави, що входять в економіку, Арістотель не надавав значення.