18• Італійська архітектура, скульптура,живопис XVI ст.

Діяльність Мазаччо мала велике значення для історії італійського живопису. У його картинах відчувається благородність, витонченість, гармонія тонів.

Разом з живописом в Італії процвітала і бронзова скульптура. Скульптори перевершували живописців знанням анатомії. Становище змінилося тільки післяВерроккьо, який був одночасно і скульптором, і живописцем. Андреа дель Верроккьо (1435-1488) був учителем великого Леонардо да Вінчі, і перші пізнання з анатомії знаменитий учень отримав від нього. Картина Верроккьо «Хрещення Ісуса Христа» становить особливий інтерес.

Живопис в період 1490—1520 рр.

В період 1490—1520 рр. живопис Італії переживає справжній розквіт і вищу фазу свого розвитку. Ще в повну силу працюють талановиті представники кватроченто — Доменіко Гірляндайо, Сандро Боттічеллі, Перуджино, Джованні Белліні. Але підросла і активно захоплює провідні позиції в мистецтві нахабна нова генерація митців, що мало рахується з живими авторитетами нещодавнього мистецького минулого. Їх значно менше, ніж майстрів 15 століття (кватроченто за італійцями), але їх обдарованість і майстерність — майже недосяжні. Їх перелік не перевищує і 10 осіб, але всі вони — велетенські таланти, титаниВідродження, серед яких Леонардо да Вінчі,Джорджоне,Тиціан,Рафаель Санті,Мікеланджело Буонарротті

Пізнє Відродження в Венеції додасть ще постаті Паоло Веронезе та Тінторетто.

В Італії доби раннього Відродження розвиток скульптури випередив на деякий час розвиток інших різновидів мистецтва. Скульптура почала домінувати на площах міст і в перших зразках заміських вілл, в затишних садах, в оздобах фонтанів.Фонтани зі скульптурами набули такої популярності, що італійськї зразки були запозичені в сади Англії, Франції, Чехії ( Прага, фонтан в саду Королівського літнього палацу ).

19. Італійський живопис XVI ст.

Мистецтво Джерела художньої величі Італії походять з ХІV ст., від здобутків живопису флорентійської школи, найбільшим представником якої був Джотто ді Бондоне. Джотто порвав з манерою візантійського живопису, що домінувала в італійському середньовічному мистецтві, і додав природне тепло та емоційність фігурам, зображеним на його великих фресках у Флоренції, Ассізі та Равенні. Натуралістичні принципи Джотто і його послідовників продовжив Мазаччо, який створив величні реалістичні фрески з майстерною передачею світлотіней. Інші видатні представники флорентійської школи епохи раннього Відродження - живописець Фра Анжеліко і скульптор та ювелір Лоренцо Гіберті.  На початку ХV ст. Флоренція перетворилася у великий центр італійського мистецтва. Паоло Уччелло досягнув високого рівня майстерності в передачі лінійної перспективи. Донателло, учень Гіберті, створив вперше з часів Древнього Риму оголену скульптуру і кінну статую. Філіппо Брунеллєскі переніс стиль Відродження в архітектуру, Фра Філіппо Ліппі і його син Філіппіно писали витончені картини на релігійні теми. Графічну майстерність флорентійської школи живопису розвивали такі художники ХV ст., як Доменіко Гірландайо і Сандро Боттічеллі. Наприкінці ХV - на початку ХVІ ст. в італійському мистецтві виділялися три видатних майстри. Це Мікеланджело Буонаротті, найбільший з діячів епохи Відродження, прославився як скульптор (П'єта, Давид, Мойсей); живописець, який розписав стелю Сікстинської капели, і архітектор, який проектував купол собору св. Петра в Римі. Картини Леонардо да Вінчі "Таємна вечеря" і "Мона Ліза" належать до числа шедеврів світового живопису. Рафаель Санті у своїх полотнах ("Сікстинська Мадонна", "Святий Георгій і дракон" та ін.) втілив життєстверджуючі ідеали епохи Відродження. Розквіт мистецтва у Венеції настав пізніше, ніж у Флоренції, і тривав набагато довше. Венеціанські художники порівняно з флорентійськими менше пов'язані з визначеним напрямком, але на їхніх полотнах відчувається кипіння життя, емоційна насиченість і розмаїття фарб, що забезпечили їм вічну славу. Тіциан, найбільший з венеціанських художників, істотно збагатив живопис, застосувавши вільне письмо відкритим мазком і найтонший барвистий хроматизм. У ХVІ ст. разом з Тіцианом у венеціанському живописі домінували Джорджоне, Пальма Веккіо, Тінторетто і Паоло Веронезе. Провідним італійським майстром ХVІІ ст. був скульптор і архітектор Джованні Лоренцо Берніні, який створив проект колонади на площі перед собором св. Петра, а також багато монументальних скульптур у Римі. Караваджо і Карраччі створили нові важливі напрямки в живописі. Венеціанський живопис пережив короткий період підйому у ХVІІІ ст., коли діяли художник-пейзажист Каналетто і творець декоративних розписів і фресок Джованні Баттіста Тьєполо. Серед італійських художників ХVІІІ-ХІХ ст.ст. виділяються гравер Джованні Баттіста Піранезі, який здобув популярність картинами руїн древнього Риму; скульптор Антоніо Канова, який працював у неокласичному стилі; група флорентійських живописців, представників демократичного напрямку в італійському живописі 1860-1880-х років - Макк'яйолі. Італія дала світу багато талановитих живописців, і в ХХ ст. Амедео Модільяні прославився своїми меланхолічними оголеними фігурами з характерними витягнутими овальними обличчями і мигдалеподібними очима. Джорджо де Кіріко і Філіппо де Пісіс розвили метафізичний і сюрреалістичний напрямки в живописі, вони здобули популярність після Першої світової війни. Багато італійських художників, включаючи Умберто Боччоні, Карло Карра, Луїджі Руссоло, Джакомо Бала і Джино Серверіні, належали до футуристичної течії, модної у 1910-1930-х роках. Представники цього напрямку частково успадкували техніку кубістів і широко використовували правильні геометричні форми. Після Другої світової війни молоде покоління художників у пошуках нових шляхів звернулося до абстрактного мистецтва. Лучо Фонтана, Альберто Буррі та Еміліо Ведова відіграли ключову роль у післявоєнному відродженні італійського живопису. Вони заклали підвалини того, що пізніше отримало назву "мистецтво убогості" (arte povere). Останнім часом міжнародне визнання завоювали Сандро Кіа, Міммо Паладіно, Енцо Куккі і Франческо Клементе. Серед видатних сучасних італійських скульпторів виділяються уродженець Швейцарії Альберто Джакометті, відомий мистецьки виконаними виробами з бронзи і теракоти, Мірко Базальделла, який створює монументальні абстрактні композиції з металу, Джакомо Манцу і Маріно Маріні. В архітектурі найбільше прославився П'єр Луїджі Нерві, який використовує нові інженерні принципи при будівництві стадіонів, ангарів для літаків і заводів.

— одна з типових особливостей культури XV—XVI ст. Доба Відродження повністю охоплює два століття — XV і XVI. Однак «прелюдія» починається вже з XIV ст. Першими «людьми Відродження» вважають італійців філософа й поета Кола ді Рієнці і поета Франческо Петрарку. Саме від них бере свій початок європейське Відродження. Прийнято вважати також, що «на порозі» цієї доби стояв видатний італійський поет Данте Аліг´єрі, якого називають останнім поетом Середньовіччя і разом із тим — першим поетом Нового часу. «Епілог» доби припадає на поч. XVII ст. — останнім представником Відродження вважається італійський письменник-гуманіст Томмазо Кампанелла. В Італії доба Відродження тривала близько трьох століть, а в інших країнах лише кілька десятиліть, останній період пізнього або високого Відродження та Ранньої Реформації можна розглядати тільки виходячи з умов загальноєвропейського розвитку, хоча специфіку кожної окремої країни необхідно враховувати. У 20—50-ті pp. XVI ст. у культурному житті не лише Італії, а й інших країн Європи починається якісно нова доба, яку називають «добою маньєризму». Відповідно формується новий стиль. В італійській літературі стиль «маньєризм» сформувався до початку Контрреформації. Він виник як один із закономірних наслідків внутрішніх протиріч доби Відродження. До доби маньєризму або контрренесансу в літературі Північного Відродження належить ціла низка письменників Франції й Англії. Це поети Плеяди, Монтень і Шекспір.