3. Культура Давнього Єгипту

Вклад стародавніх єгиптян у скарбницю світової культури неможливо переоцінити. Саме давні єгиптяни, за твердженням істориків, дали поштовх для виникнення та розвитку семітських та африканських алфавітних писемностей, які виникли на основі староєгипетського ієрогліфічного письма. Стародавнім єгиптянам, ми з вами, також завдячуємо господарсько-лічильною системою, котру в пізніші історичні часи запозичили та поширили по всьому світу стародавні перси та народи елліністичного світу. Сакраментальні досягнення староєгипетської архітектури та мистецтва вплинули на мистецький розвиток таких стародавніх народів як: сирійці, хети, ассирійці, Егейські народи, та послужили базою на якій розвивалось та утверджувалось високе грецьке мистецтво. Під впливом староєгипетської художньої словесності формувалася антична література, а відтак і взагалі європейська літературна творчість. Більш ніж вагомою виявилася староєгипетська спадщина у галузях науки, передусім медицини та математики. Староєгипетський сонячний календар, в подальшому, став основою європейської системи відліку років. Релігійно-міфологічні уявлення Стародавнього Єгипту вплинули на духовне життя тогочасних народів Середземномор'я та, в подальшому, на християнську релігію. Тільки в галузі філософської думки спадщина Стародавнього Єгипту виявилася надзвичайно мізерною, в зв’язку з чим, стародавнім євреям та грекам довелося відкривати для себе заново ті елементи, які вже втратили притягальну силу для Єгипту.

Вже стародавні народи шанобливо ставилися до спадщини староєгипетської культури. Греки, для прикладу, визнавали її високий рівень, хоча, чого гріха таїти, в розвитку наукової думки вони залишили єгиптян далеко позаду. Відзначимо також, що лише єгиптян, греки та римляни, ніколи не називали «варварами», тим самим немовби схиляючись перед їхнім творчим генієм. Відзначимо також той факт, що в подальшому історичному розвитку, староєгипетська культура, через її запозичення античними державами, лягла в основу сучасної культури.

В зв’язку з цим, ми розпочинаємо публікацію серії статей, у яких спробуємо розкрити основні досягнення різноманітних галузей культури Давнього Єгипту, та, по можливості, прослідкувати їх вплив на сучасну історію світової цивілізації.

4 Культура стародавньої месопотамії

Матеріальний побут Населення Південної Месопотамії використовувало в житловому будівництві майже виключно глину та очерет. Будинки, палаци та храми зводили з глини-сирцю, а з випаленої цегли робили лише фундамент. Міста в Месопотамії будували за чітким планом, вулиці в них перетиналися неодмінно під прямим кутом. За ассирійським законодавством тим, хто порушував пряму лінію вулиці, загрожувала шибениця чи паля. Всі міські будинки були схожі один на одного й неодмінно виходили на вулицю глухою побіленою стіною, причому стіна одного будинку впритул примикала до стіни сусіднього, через що цілий житловий квартал мав спільну стіну. Понуру одноманітність вулиць оживляли поодинокі ніші та виступи, а також вхідні двері у двори, що фарбувалися задля відлякування "нечистої сили" в магічний червоний колір. Сміття жителі викидали прямо на вулицю, воно втоптувалося перехожими, внаслідок чого рівень вулиці поступово підвищувався, так що іноді до входу в будинок доводилося робити невеликі східці.

Будинки в Месопотамії, як правило, не мали вікон і освітлювалися через дверну пройму, вузький просвіт між стіною та покрівлею й отвір у покрівлі, яким виходив дим. Вікон не робили, щоб утримати в помешканні приємну прохолоду та вберегтися від проникнення злодіїв, які в містах ніколи не переводилися. У будинку була кухня, проте господиня здебільшого куховарила у дворі, де дим менше роз’їдав очі. Будинки заможних городян навіть мали наполовину вриту в землю й вимощену асфальтом ванну кімнату, а також убиральню. В найбільших містах існували двоповерхові будинки, у верхні кімнати яких можна було потрапити з дерев’яної балюстради, куди підіймалися за допомогою приставної драбини. Влітку сім’я ночувала просто неба на плоскій покрівлі. Від спеки рятувалися також у підвальних приміщеннях, стіни яких поливали водою. Крили будинки очеретом та пальмовим листям. Така покрівля потребувала ремонту буквально після кожної зливи.

Хатнє начиння булопростим.Торгові інтереси вимагали існування надійних шляхів сполучення. До ассирійської доби намощених доріг у болотистій Месопотамії не було, доводилося задовольнятися добре утрамбованими шляхами в дорогу великими групами, наймали надійних провідників чи домовлялися про перевантаження товарів на півдорозі.

У Новоассирійському царстві уперше в світі з’явилися намощені дороги. Намощені дороги дали можливість Ассирії організувати надійну службу поштового зв’язку. Кореспонденція доставлялася до адресата кур’єрами, екстрені ж повідомлення — за допомогою сигнальних вогнів.

Найпоширенішим транспортом у Месопотамії служив нав’ючений осел. Верблюд з’явився в країні лише в Ново-ассирійську добу. Вантажі іноді перевозилися на дво- чи чотириколісних візках, у які впрягали ослів, або на спеціальних дерев’яних платформах, поставлених на котки.

Бездоріжжя та потреба раз по раз переправлятися через канали робили гужовий транспорт у Месопотамії ненадійним. Купецтво охочіше перевозило свої товари водним шляхом. Невеликий вантаж переправляли через річки та канали на поромі, причому люди та худоба слідували за поромом уплав. Для транспортування вантажів використовували також прості, але надійні річкові судна двох типів — куфу (сплетена з лози велика корзина, яку обтягували шкірою, а дно заливали асфальтом), та келек (дерев’яний пліт на надутих шкіряних бурдюках). У Перській затоці плавали на дерев’яних парусних суднах, керованих досвідченими корабельниками.

Проте у Старовавилонську добу з’являтися голими на людях уже вважалося непристойним (утім, траплялося, що вавилонці забували про новий етикет і, як і раніше, ходили в чому мати народила).

Робочим одягом у чоловіків був короткий фартух, вихідним — довга полотняна туніка з короткими рукавами. В негоду поверх туніки накидали на плечі короткий вовняний плащ, який стягували широким поясом. В одязі знайшли відображення соціальні відмінностізмінювалася, проте не так швидко, як у наш час. Неодмінною деталлю костюма ассирійського вельможі був меч при боці.

Робочий люд у Вавилонії ходив босоніж, представники елітних прошарків узували сандалії, причому іноді на шкарпетки. Ассирійці, які проживали в гористій місцевості, носили високі шкіряні чоботи без підборів, із загнутими носками та шнурівкою.

У Старовавилонський період чоловіки носили круглу повстяну шапочку з широкими загнутими полями чи ковпак. Згодом шапка вийшла з моди, чоловіки стали обходитися простою налобною пов’язкою. Заміжні жінки з кінця II тис. до н. е. з’являлися на людях в хустці й тонкому покривалі, яке опускалося з голови на плечі й спадало на всю фігуру, однак не завжди ховало лице. Покривало було ознакою вільної, добропорядної матрони, рабиням і представницям найдавнішої професії ходити в ньому заборонялося під страхом смертної кари.

І чоловіки, й жінки в Месопотамії любили носити прикраси, які вважалися чи не найпершою ознакою шляхетності. Жінки одягали на шию бронзовий чи срібний браслет, а то й важкий обруч, красувалися в яскравому намисті, носили сережки у формі звичайних кілець чи стилізованих виноградних гронсто.

У III тис. до н. е. шумерські та аккадські воїни були озброєні луками, списами та бойовими сокирами, а також малорухливими незграбними бойовими колісницями, а із захисної зброї мали лише гостроверхий мідний шолом. Воїни Стародавнього Вавилону користувалися також кинджалом і, можливо, мечем та бойовою сіткою, захищали тіло шкіряною чи повстяною "бронею" з мідними бляхами. Зброя та військове спорядження ассирійців були ще ефективнішими. На всіх чужинців наводив жах короткий двосічний ассирійський меч, виготовлений із сталі. Ассирійці використовували на полі бою також луки і списи, здобували ворожі укріплення за допомогою катапульт, штурмових драбин та пересувних таранів. У них на кожних 200 піхотинців припадала одна легка, маневрена бойова колісниця.

5.Біблія як пам’ятка давньої єврейської культури. Біблія – це релігійний і літературний пам’ятник. Вона відома всьому людству, переведена на 1800 мов світу. Біблію називають по-різному: Священним Писанням, Словом Божим, Книгою книг, Книгою спасіння, але найпоширеніша назва – Біблія, яке утвердилося у християн ще в IV столітті.

Всього в Біблії налічується 77 книг. Вони створювалися поступово протягом кількох століть (XII ст. До н. Е..). Автори (а їх було понад 40) займали різне соціальне становище в сучасному для них суспільстві. Мойсей, наприклад, був вихований у знатній єгипетській сім’ї; Петро був рибалкою; Соломон – царем; Матвій – збирачем податків; Павло – рабином.

Біблія створювалася на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській та грецькою. Складається вона з різних за формою і змістом книг: 50 з них складають Старий Заповіт, а 27 – Новий.

Саме слово заповіт можна пояснити словами союз, угода. Ця угода уклав Бог з людьми: з Адамом і Євою після їх гріхопадіння, потім з Ноєм після всесвітнього потопу і з Авраамом – основоположником єврейського народу. До основних творів Старого завіту відносять Давидові псалми, Книгу притчею царя Соломона і Книгу пророка Ісаї. У Давидових псалмах викладені моральні норми вчинків і поведінки гідного людини як основи щасливого життя, звучить протиставлення їм аморальності безбожників та злочинців, що веде до страждань і загибелі.

У Книзі притчею царя Соломона викладено моральні заповіді християнства. Головна мета цієї книги – познайомити читача з основними нормами праведного життя. Автор стверджує, що мудрість полягає в тому, щоб жити за Божими заповідями. Притчі царя Соломона побудовані за принципом протиставлення: мудрість і дурість, правда і брехня, віра і безвір’я, покірність і гординя, чесність і обман, любов і ненависть, радість і гнів, працьовитість і лінощі. Вони містять короткі афоризми, які близькі народної мудрості і мають величезне значення для формування індивідуальності.

У Книзі пророка Ісайї зображується життя праведників, зцілених Богом від різних хвороб і каліцтв, оновлення природи і її розквіт.

Новий завіт–це поетична розповідь про народження, духовному подвиг, смерті та воскресінняосновоположника християнства Ісуса Христа. Складається Новий Завіт з чотирьох Євангелій (від святих Матвія, Марка, Луки, Іоанна), однієї історичної книги Діяння святих Апостолів, 21 послання апостолів і Апокаліпсису. Новий заповіт виник завдяки появі Ісуса Христа як угоду, укладену з усіма народами, а не тільки, з єврейським, як Старий. Сам Ісус з’явився в палестинських містах, в Єрусалимі як молодий невідомий учитель, який творив чудеса: воскрешав мертвих, зцілював хворих, а головне – проповідував. І слова з його вчення були незвичайними. Потім його стали називати Христос. Христос – значить цар. Християни ведуть літочислення від дня створення світу і від дня народження Ісуса Христа, появи якого люди чекали тисячоліттями.

Особливе місце в Священному Писанні займає Євангеліє. Склали його чотири євангелісти: Матвій, Марк, Лука та Іоанн.