23. Англійський театр XVI-XVII стт.

Перші лондонські театри

Театр «Лебідь». 1596. Єдине зображення внутрішнього устрою єлизаветинського театру, що збереглось донині

Перша загальнодоступна театральна будівля в Лондоні з'явилась 1576 року за межею міста у Шордичі. Театр, що отримав назву «Театр», був збудований Джеймсом Бербеджем на зразок гостинного двору, де ставили свої постанови трупи бродячих акторів. В «Театрі» грала трупа «слуги лорда-камергера», яку очолював син Джеймса Бербеджа Річард. У 1598 році власник землі, де розташовувався «Театр», підвищив орендну платню. Будівлю було розібрано, будівельний матеріал використовували для спорудження нового театру, що отримав назву «Глобус», на іншому березі Темзи.

До 1592 року в Лондоні було вже три театри. Всі вони розташовувались за межами міста: міська рада, в якій були сильними позиції фанатично налаштованих пуритан, вважав театри розсадниками чуми, окрім того вони були місцем скупчення великої кількості публіки, яка не завжди була добре налаштована. Проте сама королева любила театр й міській владі доводилось із цим миритись. Спектаклі давались у загальнодоступних театрах під тим приводом, що акторам потрібно проводити репетиції п'єс перед викликом до королівського двору. Виступи при дворі були престижними, але основний прибуток давали саме загальнодоступні театри.

Театр був популярною розвагою не лише аристократів, але й нижчих шарів суспільства. Успіх драми як видовища пояснюється формою, запозиченою у народних вистав, зверненням до почуття патріотизму публіки, злободенністю: події, що хвилювали глядачів не раз ставали сюжетом вистави.

24. Іспанська та португальська література і театр XVI-XVII стт.

Основні напрями і жанри іспанської літератури були такі:

• ренесансна лірика, яка розвивалась під сильним впливом арабських традицій (андалузька поезія);

• лицарський роман у прозі — дуже популярним був "Амадіс Гальський" (1508) Гарсіа Родрігеса де Монтальво;

• шахрайський роман;

• в окремий напрям виділяють творчість драматурга Лопе де Вега (1562-1635), автора п’єс "Собака на сіні", "Учитель танців", "Зірка Севільї", "Фуенте Овехуна" та багатьох інших;

• творчість Сервантеса (1547-1616), автора роману «Дон Кіхот» (1605, 1615), теж складає окремий напрям.

У тісному зв’язку з іспанською розвивалась література Португалії, класиком якої вважають Луїса де Камоенса (1525-1580), автора "Луїзіади" (1572). Видатний іспанський письменник Мігель Сервантес є основоположником реалістичних традицій в національній літературі. Його твір "Дон-Кіхот" належить до числа шедеврів літератури епохи Відродження. За свідченням Сервантеса книга була задумана ним для вирішення досить скромного і, водночас, надзвичайно актуального для тодішньої Іспанії завдання – пародіювання лицарських романів, поголовне захоплення якими набуло тоді всезагального характеру. Суть образу головного героя роману – в трагічному протиріччі самосвідомості Дон-Кіхота і його життєвих можливостей. Дон-Кіхот – символ загибелі епохи Відродження, загибелі великої, титанічної особистості.