21• Голландський і фламандський живопис XV-XVII стт.

Особливості фламандського живопису 17-го століття найвиразніше виступають при порівнянні її з творами голландських художників цього періоду. Спільною рисою обох художніх шкіл була любов до життя, до її земних радощів. Але в той час як голландські художники зображували побут, повсякденне буденну дійсність, фламандські живописці, часто пов'язані замовленнями католицької церкви і знатних дворян, зверталися до релігійних та міфологічним тем.

У Голландії був розвинений тип скромного, точного документального портрета, а у Фландрії більше поширення отримав парадний портрет. Голландські натюрморти прості по композиції і включають, як правило, нечисленні предмети, а фламандський художник кожен натюрморт прагнув перетворити на гімн багатства і достатку дарів природи. Фламандському мистецтву було властиве прагнення створювати героїчні образи, великі багатофігурні сцени, різноманітні за змістом і характером.

Фламандський живопис до початку XVII століття в епоху її відділення від голландської представляла собою в основному наслідування італійським майстрам з домішкою грубого реалізму. Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) з'явився генієм, вдихнув нове енергію і став родоначальником блискучого, оригінального мальовничого стилю, що процвітало ціле століття - бароко, що відрізняється свободою композиції, широкої технікою, світлоносним блискучим колоритом, перейнятого рухом. Яскравими представниками були: Антоніс Ван Дейк, Якоб Йорданс.

Голландським живописцям властиво тонке відчуття кольору та світлотіні. Світло в їх картинах грає головну роль. Найбільшим художником свого часу став Рембрандт - в його творчості голландська живопис XVII століття досягла найбільшої вершини. Блискучий період голландського живопису тривав недовго - лише одне сторіччя. До визначення XVII століття у фламандському та голландською мистецтві завжди додають слово "золотий", перш за все тому, що це епоха Рубенса і Рембрандта.

22 Іспанський живопис XVI-XVII стт.

У культурному ж розвитку саме до XVII в. Іспанія досягла найвищого розквіту, в першу чергу в літературі та живопису. Оскільки Іспанія здобула незалежність і єдність досить пізно, створення національного художнього стилю уявлялося особливо важливим. Для країни, яка не мала міцно укорінених традицій, це було непросто.

Розвиток іспанського живопису і скульптури ускладнювалося також позицією Католицької Церкви: інквізиція встановила жорстку цензуру у відношенні мистецтва. Однак, незважаючи на цілий ряд суворих обмежень, іспанські майстри працювали практично у всіх жанрах і охопили у своїй творчості той же коло тем, що і їх сучасники з інших країн Європи.

В архітектурі традиції середньовічного європейського та арабського зодчества з'єдналися з впливом італійського Відродження, а з XVII ст. - Бароко. В результаті іспанська архітектура так до кінця і не звільнилася від еклектизму - поєднання в одному творі рис різних стилів. Набагато яскравіше національну своєрідність проявилося в скульптурі, зокрема в дерев'яній пластиці. У живописі поєднання європейського впливу і національних особливостей виявилося найбільш гармонійним і отримало глибоко оригінальне втілення.

Говорячи про культуру Іспанії, необхідно відзначити, що при всій увазі до мистецтва з боку королівського двору найбільш яскраві майстри працювали все ж у провінції. Саме їх творчість визначало головні художні напрями того часу.