13. Свідомість людини як вищій рівень розвитку психіки.

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, с свідомість. Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідо­мість — особливе утворення, що сформувалось у ході сус­пільно-історичного розвитку на основі праці як специфіч­ного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспря­мованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекват­ному, узагальненому, цілеспрямованому активному відобра­женні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що пос­тійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні люди­ною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання —у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Отже, свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

14. Поняття про особистість, її сутнісні властивості, фактори формування та розвитку.

В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.

І. Людина – представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).

ІІ. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретна самість.

ІІІ. Особистість – суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.

ІV. ІнЛюдина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та Індивідуально неповторного.

Індивідуальність — це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного складу. Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього треба стати особистістю.

Розвиток людини — процес становлення та формування п особистості під впливом зовнішніх і внутрішнє, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.дивідуальність – сукупність неповторних рис в людини.

Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють три види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і самоформування.

15. Структура особистості, роль самосвідомості людини та її спрямованості.

особистість - багатовимірна і багаторівнева система психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальне своєрідність, тимчасову і ситуаційну стійкість поведінки людини.

є чотирьох компонентна структура особистості, яка в якості основних структурних блоків включає в себе: спрямованість, здібності, характер і самоконтроль.

Спрямованість - це система стійких переваг і мотивів особистостей, що задає головні тенденції поведінки особистості. Людина з яскраво вираженою спрямованістю має працьовитістю, цілеспрямованістю.

Здібності - індивідуально-психологічні властивості, які забезпечують успішність діяльності. Виділяють загальні та спеціальні здібності. Люди відрізняються не тільки за рівнем загальних здібностей, але й по сполученню спеціальних здібностей.

Характер - сукупність морально-етичних та вольових якостей людини. Морально-етичні властивості відбивають уявлення особистості про основні нормативних діях людини, закріплених у звичках, звичаях і традиціях. Вольові якості включають рішучість, наполегливість, мужність і самовладання, які забезпечують певний стиль поведінки і спосіб вирішення практичних завдань.

Самоконтроль - це сукупність властивостей саморегуляції, пов'язана з усвідомленням особистістю самої себе. Даний блок надбудовується над усіма іншими блоками та здійснює над ними контроль: посилення і ослаблення діяльності, корекцію дій і вчинків, передбачення і планування діяльності і т.д.

Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей.

Спрямованість завжди соціально обумовлена ​​і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час (наприклад, образотворчим творчістю, фізичними вправами, риболовлею, спортом та ін.)

У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах та ін:

16. Діяльність людини як фундаментальна психологічна категорія.

Діяльність людини-це вияв зовнішньої та внутрішньої активності, що зумовлюється її потребами та спрямовується на перетворення навк. світу та самої себе. Перехід зовн предметних видів активності у внутр має назву - інтеріорізація, протилежний процес - екстеріорізація.

17. Психологічна структура людської діяльності.

Діяльність є цілеспрямованим процесом взаємодії людини з навколишнім світом. У ній людина реалізує своє ставлення до світу, людей, предметів, явищ і до самої себе. У діяльності ніби «зливається» людська індивідуальність, її сутність і об'єктивний світ. Дієвість механізму такої взаємодії розкривається у виявленні функціонального призначення кожного структурного елемента діяльності, що у своїй сукупності характеризують діяльність як систему.

Традиційно виокремлюють два рівні психологічної структури діяльності: мікроструктуру й макроструктуру. Мікроструктура діяльності: мотив - ціль - спосіб, засіб - результат. «Навіщо робити?», «чому робити?», «чим і як робити?», «що вдалося зробити?» - от психологічна мікроструктура діяльності.