4. Дифузні - асоціації - корпорації - колективи.

- дифузні - міжособистісні відносини ще не опосередковані змістом спільної діяльності і належність до яких не усвідомлюєть­ся (наприклад, черга);

- групи-асоціації, члени яких усвідомлюють свою належність до певної групи, міжособистісні стосунки в якій опосередковують­ся особистісно значущим для кожної людини змістом спільної ді­яльності (наприклад, навчальна група, виробнича бригада, спор­тивна команда);

- групи-корпорації, міжособистісні стосунки в яких опосередко­вуються особистісно значущим і водночас асоціальним (чи навіть антисоціальним) змістом діяльності (наприклад, злочинна група);

- колективи, тобто групи, в яких міжособистісні стосунки опо­середковуються особистісно значущим і суспільно бажаним зміс­том групової діяльності.

64. Види та ознаки малих соціальних груп, їх структура.

Мала соціальна група має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У більшості таких груп ці взаємини мають подвійний характер.

Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це – сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій.

Такі взаємини будуються за адміністративним, технологічним чи правовим принципами. Офіційно вони фіксуються і охороняються соціальними інституціями, законодавством або хоча б інструкціями та правилами і пов'язані з виконанням якоїсь конкретної справи. У соціології та соціальній психології подібні відносини називають по-різному: формальними чи офіційними, діловими чи функціональними. Відповідно і групи, об'єднані такими відносинами, називають формальними або офіційними. В організаційному і функціональному аспектах вони завжди пов'язані з організаціями і групами ширшого рівня - вторинними колективами, а через них - із соціальною структурою суспільства.

Діяльність особистості в такій структурі розглядається насамперед як діяльність цілком певного функціонера: канали спілкування в цьому разі хоч і залишають їй певну свободу вибору, але все ж досить жорсткі й обмежені.

Отже, формальна структура групи - це зовнішні комунікативні зв'язки, за допомогою яких здійснюється спілкування людей у праці, навчанні та інших різновидах діяльності. Головними особливостями такої структури, на думку Я.Щепанського, є: поділ праці та спеціалізація функцій; ієрархія посад; наявність системи координації дій; встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передачі інформації.

Головна характеристика таких груп – міжособистісне спілкування, що базується на неформальній організації та контролі.

65. Лідерство і керівництво в малій групі, їх стилі.

Проблема лідерства і керівництва - одна з кардинальних проблем соціальної психології. Вона стосується не тільки питань інтеграції групи, але й психологічно описує суб'єкт цієї інтегра­ції.

Лідерство (від англ leader - провідний, керівник) визнача­ється, по-перше, як провідне положення окремої особи соціальної групи, класу, партії, держави, що зумовлене більш ефективними результатами діяльності (економічної, спортивної та ін.), по- друге, як процеси внутрішньої самоорганізації і самоуправління групи, колективу, що зумовлені індивідуальною ініціативою їх членів.

Поняття «лідер» пов'язано з поняттями «управління» і «ке­рівництво». На відміну від лідера керівник завжди виступає посе­редником соціального контролю і адміністративно-державної влади. Лідер - це член групи, який добровільно взяв на себе зна­чну міру відповідальності у досягненні групових цілей, ніж того вимагають формальні приписи або суспільні норми. Формальний лідер призначається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника. Неформальний лідер - це член групи, який найбільш повно в своїй поведінці відповідає групо­вим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень ак­тивності порівняно з іншими членами групи.

Відмінності між лідером і керівником

У вітчизняній соціальній психології визначені відмінності в змістові понять «лідер» і «керівник». В.Д. Паригін відмічає такі відмінності:

- лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію мі- жособистісних стосунків у групі, керівник здійснює регу­ляцію офіційних відносин;

- лідерство виникає за умов мікросередовища, керівництво - елемент макросередовища, воно пов'язане з усією сис­темою суспільних відносин

- лідерство виникає стихійно, керівник або призначається, або обирається (процес підконтрольний соціальній сис­темі);

- явище лідерства менш стабільне, залежить від настрою групи, керівництво - більш стабільне;

- керівництво підлеглими порівняно з лідерством має ви- значенішу систему санкцій;

- процес прийняття рішення керівником значно складні­ший, він опосередкований обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі, лідер приймає без­посередні рішення, які стосуються групової діяльності;

- сфера діяльності лідера - здебільшого мала група, де він є лідер; сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезен­тує малу групу в більш широкій соціальній системі.

Однак лідер і керівник мають справу з однопорядковим ти­пом проблем, а саме: вони повинні стимулювати групу, націлю­вати її на вирішення певних завдань. У психологічних характери­стиках їх діяльності є багато спільних рис. Однак, лідерство - це чисто психологічна характеристика поведінки окремих членів групи. Керівництво у більшості є соціальною характеристикою відносин у групі, перш за все, з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування.

Стилі лідерства і керівництва

Поняття «лідерство» стало широко застосовуватися в соціа­льній психології після відомих експериментів К. Левіна (30-і рр. ХХ ст.), який вивчав «стиль лідерства» - систему прийомів впли­ву лідера на групу.

Ці експерименти виявили три типи лідерства, які по-різному впливають на ефективність групової діяльності. Експерименти проводилися в групі школярів, які зібралися для виготовлення масок із пап'є-маше. Ці групи було вирівняно за індивідуальними і груповими характеристиками, але вони відрізнялися стилем ке­рівництва: авторитарним (всі дії членів групи визначалися дорос­лим лідером), демократичним (всі дії визначались самою групою) і ліберальним (анархічним), коли група була віддана сама собі. Дослідження показали прямий вплив стилей лідерства на «групо­ву атмосферу» - соціально-психологічний клімат групи, робочу мотивацію дітей і виробництво їх праці.