Контрольні питання з іспиту

1. Предмет і завдання психології як науки.

Сучасна психологія,як наука,узагальнює життєві факти, явища, виявляє їх закономірності, умови формування і розвитку, і тим відрізняється від житттєвих практичних знань. Таким чином психологія є наукою про закономірності виникнення,функціонування і розвитку психіки. Предметом її вивчення є психічні явища, що поділяються на психічні процеси (явища,які мають динамічні характеристики і виступають первинними регуляторами поведінки), психічні стани, що дають цілісні характеристики психіки і мають якісні характеристики (низькі,середні і високі прояви),психічні властивості, що х-зують індивідуальні особливості кожної людини.

2. Характеристика психічних явищ та їх різновиди.

Усі психічні явища нерозривно пов'язані, але традиційно вони поділяються на три групи:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості особистості.

I. Психічні процеси - окремі цілісні акти відбивної-регуляционно діяльності. Кожен психічний процес має свій об'єкт відображення, свою регуляционную специфіку і свої закономірності.

Психічні процеси представляють собою вихідну групу психічних явищ: на їх основі формуються психічні образи.

Психічні процеси - активна взаємодія суб'єкта з об'єктом відображення, система специфічних дій, спрямованих на його пізнання і взаємодія з ним.

Психічні процеси підрозділяються на: 1) пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, уява і пам'ять), 2) вольові, 3) емоційні.

Психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.

II. Психічний стан - тимчасова своєрідність психічної діяльності, що визначається її змістом і ставленням людини до цього змісту. Психічний стан - поточна модифікація психіки людини. Воно являє собою відносно стійку інтеграцію всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю.

Психічний стан виявляється в спільному функціональному рівні психічної активності в залежності від спрямованості діяльності людини в даний момент і його особистісних особливостей.

Усі психічні стани підрозділяються на:

1) мотиваційні - засновані на потребах установки, бажання, інтереси, потяги, пристрасті;

2) стану організованості свідомості (проявляються в різних рівнях уважності, працездатності);

3) емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на дійсність, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація);

4) вольові (стану ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та ін; їх класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).

Відрізняються також прикордонні психічні стани особистості - психопатії, акцентуації характеру, неврози та стану затримання психічного розвитку.

III. Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості його психіки, особливості реалізації його психічних процесів.

До психічних властивостей особистості відносяться: 1) темперамент; 2) спрямованість особистості (потреби, інтереси, світогляд, ідеали); 3) характер; 4) здібності

3. Психоаналіз як напрям зарубіжної психології.

Психоаналіз —

1) група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань;

2) спосіб інтроспекції людини, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв'язків та процесів.

Засоби психоаналізу присутні у буддизмі та деяких індуїстських віруваннях, однак як науково-терапевтичний метод вивчення людини він був сформульований та поширився у Західній Європі та Америці у ХХ ст.[1]

Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 — початку 20 століття Зиґмунд Фрейд (Фрейдизм, класичний чи ортодоксальний психоаналіз). Вплив на теорію Фройда мали нові на той час поняття енергії, введене Гельмгольцем та теорія еволюції Дарвіна. Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури 20 ст., запропонувавши людству новий світогляд.

Як терапевтична техніка, психоаналіз відрізняється від психіатрії та психотерапії, маючи за основу ствердження про існування психічного несвідомого та наполягаючи на аналізі та інтеграції складників цього несвідомого в процесі терапії.

Психоаналіз спирається на клінічні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення тощо.

Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо — тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності.

В часи Фрейда у психології панувало сприйняття людини, як розумної істоти, котра усвідомлює свою поведінку та керує нею. Теорія Фрейда пропонувала іншу картину, згідно з якою людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела якого лежать у сфері неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань.

Психоаналіз називають психодинамічною теорією: він уважає поведінку людини детермінованою складною взаємодією конкуруючих психічних сил.