33. Діяльність Києво-Могилянської Академії. Меценатство гетьманів і козацької старшини (кінець хvіі – початок хvііі ст.)

Найважливiшим культурним центром в цей час залишався Київ. Тут на зламі ХVII i ХVIII ст. досягла свого найвищого розвитку Києво-Могилянська академія, яка тривалий час була єдиним вищим навчальним закладом не лише для України, а й для всієї Схiдної Європи. Її вихованці були носіями науки й освіти в Росії, Білорусії, Сербії, Угорщині, Болгарії, Молдавії. Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.

У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.

Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною.

Центральною дисципліною, як і у західноєвропейських університетах, була філософія, яка мала свою традицію з часу заснування Братської школи (1615) і стала однією з найяскравіших сторінок розвитку науки в Україні ХVІІІ ст. Глибоке осмислення українськими філософами дістали твори античних філософії, Декарта, Спінози, Бекона. Після філософських творів С.Яворського, П.Прокоповича, Ю.Кониського найвищим досягненням філософської думки була творчість Григорія Сковороди (1722-1794), якому судилося відіграти в українському культурному процесі ту роль, що у французів відіграли Декарт і Паскаль, у англійців - Бекон і Юм, у німців - Лейбніц і Кант. У той час як у другій половині ХVIII ст. в українському суспільстві під тиском російського самодержавства посилювалися конформістські настрої, відмова відстоювати свій самобутній розвиток і внаслідок цього деморалізація, гонитва за чинами й матеріальними благами Сковорода проголошував палке слово проти «плоті», в оборону добра, всього вищого і духовного. Центральним питанням його філософії була проблема людини, її щастя, пошуків шляхів до нього. 3 філософії Сковороди випливали його етичні і суспільно-полiтичні погляди, які набували форми протесту проти соціальної нерівності, експлуатації, неосвіченості й темноти.

В історії благодійності та меценатства часів козаччини та гетьманування Б. Хмельницького знайшли своє відображення всі соціально-політичні складнощі епохи. Безсумнівною заслугою його було те, що у вирі воєнних та політичних подій у діяльності гетьмана знайшлося місце для милосердних, доброчинних та меценатських діянь. Гетьман опікувався розвитком освітніх установ. Зокрема, універсалами 1651 і 1656 рр. передбачалася матеріальна підтримка Києво-Могилянського колегіуму. Гетьман надавав великі пожертви Лубенському та Густинському монастирям, власним коштом збудував Іллінську церкву в с. Суботові поблизу Чигирина.

Приклад гетьмана наслідувала старшина. Зокрема, Сава Туптало (1600 – 1703) – сотник війська Богдана Хмельницького, ктитор Києво-Кирилівського монастиря – усе життя разом з дружиною був благодійником Кирилівської обителі. Допомагали Кирилівському монастирю грошима, коштовними подарунками й «трудами рук своїх» і доньки Сави Туптало, які заснували при Іорданській церкві жіночий монастир і по черзі були там ігуменями. Старша – Параскева Туптало у 1710 р. перед смертю відписала Кирилівському монастирю «дім свій отечний».

В Україні широко відома меценатська діяльність гетьмана Івана Мазепи (1639 – 1709). Його благодійництво та меценатство – це не примха магната і не бажання здобути собі славу і популярність. Своїми універсалами Мазепа підкреслює загальноукраїнське значення Києво-Могилянської академії. Гетьман України протягом свого 23-річного правління надавав на неімущих студентів 1 000 золотих щорічно, що зазначено в старшинських реєстрах про його меценатську діяльність, складених в еміграції 1709 р. Мазепа піклувався про розбудову академії, яка за його гетьманування досягла високого піднесення й здобула визнання у світі. У 1703 – 1704 рр. його коштом будується новий академічний навчальний корпус з високими вікнами, стрункою колонадою і тінистою галереєю, що став першою палацовою спорудою в Києві і отримав назву «Мазепин». У збудованому для академії Братському соборі відбувались урочисті збори, а професори влаштовували проповіді. Мазепа часто відвідував академію, бував на її диспутах та виставах. В Академії вчилися обидва Мазепині небожі – І. Обидовський та А. Войнаровський. За Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла завдяки його підтримці спорудити нові корпуси і збільшити до 2 тис. кількість студентів. Крім того, він заснував багато інших шкіл, друкарень, щоб «українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти»

Ще одним джерелом фінансування навчальних закладів України в умовах бездержавності були пожертвування громадськості, насамперед козацької старшини. Так, патроном колегіуму також був один з найбагатших представників козацької старшини чернігівського краю М. Б. Корсак. Меценат утримував декількох студентів, так званих клієнтів. Благодійність і меценатство, взагалі значення гетьмана І. Мазепи у сфері духовної творчості – це, можливо, найменш досліджена сфера діяльності цього видатного державника. Так, восени 2007 р. у Києві вулиця Січневого повстання, перейменована на вулицю Івана Мазепи. Названа вулиця прямує до духовної святині України і світу – Печерської Лаври. Ця неординарна подія змушує відкривати завіси правди на духовні і просвітницькі діяння Мазепи, який, ставши заможним, витрачав кошти на вказані цілі. Цим він намагався заглушити розмови про те, що він «лях», чужий, «скатоличений». Так, Мазепа «відновив Печерську Лавру, обвів її монументальною огорожею, що й тепер дивує око глядача, поставив гарні брами з церквами на них – так звану Святу браму і другу, так звану Економську». У Пустинно-Миколаївськім монастирі вибудував величаву церкву св. Миколая, відбудував також братську церкву Богоявлення.

Завдяки гетьманам-меценатам Богдану Хмельницькому, Івану Самойловичу, Івану Мазепі, Івану Скоропадському, Івану Полуботку, Петру Конашевичу, Данилу Апостолу Лаврі були подаровані маєтки. Так чинили й кращі родини України – Якубовичі, Кандиби, Борковські. На особливу увагу заслуговує меценатство Івана Мазепи. Зокрема, Троїцька церква Печерської Лаври зведена на кошти Мазепи.

Повернути Києву та Академії славу часів Мазепи не зміг уже ніхто. Хоча за Данила Апостола та за митрополита Рафаїла Заборовського академія стала поволі підноситися зі стану занепаду. Гетьман затвердив за нею всі маєтки, які залишилися в її володінні. Митрополит Рафаїл Заборовський з власних коштів підтримував академію та її професорів. Посилав бідних учнів до закордонних університетів, допомагав бідним учням, прибудував другий поверх на будинку академії, спорудженому Мазепою.

Гідний внесок у справу меценатства на розвиток духовності виховання, освіти, культури України зробив представник духовної еліти XVIII ст. Тимофій Щербацький (1698 – 1767), митрополит Київський (1748 – 1767). Він продовжив і завершив будівельні справи Рафаїла Заборовського, перебудову софійської дзвіниці, добудову будинку митрополита, при якому завів сади, створення іконостаса з розкішними царськими вратами. Було зведено величезний будинок чернечих келій на території Софії Київської, в якому пізніше розмістилася бурса. Митрополит збагатив кафедральну ризницю начинням, прикрасив намісні ікони срібними окладами, переважно за власний кошт. Ці та інші факти відображають моральні й духовні оцінки меценатства, які сприяли розвитку духовності виховання, освіти, культури. У наші дні історичний досвід меценатства є яскравим прикладом наслідування для державних діячів України. Цей досвід сприяє відродженню віри, надії, любові в суспільстві. Виховує гордість за величне минуле, любов до своєї Вітчизни, повчає гідного служіння на благо держави.