86

М ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ФАКУЛЬТЕТ КОМП’ЮТЕРНИХ НАУК І ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

С.В. Рекунова

Язичництво Давньої Русі: умови формування та етапи розвитку

Дипломна робота

Донецьк-2013

З МІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОГО ЯЗИЧНИЦТВА

1.1. Уточнення основних понять дослідження.

1.2. Методи та джерела дослідження давньоруського язичництва.

РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ЯЗИЧНИЦТВА ДАВНЬОЇ РУСІ

2.1. Генеза та умови формування давньоруського язичництва.

2.2. Етапи розвитку язичництва Давньої Русі.

РОЗДІЛ 3. ЯЗИЧНИЦТВО ТА ХРИСТИЯНСТВО: НАСТУПНІСТЬ ТА КОНФЛІКТ

3.1. Основні підходи до проблеми співвідношення язичництва та християнства Давньої Русі.

3.2. Історична доля давньоруського язичництва.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

В СТУП

Актуальність дослідження традиційних народних вірувань для наших днів пов'язана насамперед з питанням про історичне коріння існування релігії та їх подолання. Пояснити причини живучості тих чи інших стародавніх вірувань та обрядів можна, лише простеживши шляхи їх розвитку у зв'язку зі зміною соціально-економічного середовища: як еволюціонував зміст старих релігійних уявлень на новому історичному етапі, як вони деформувалися і трансформувалися; що з колишнього виявилося співзвучним подальшій епосі, що було відкинуто; з якими реліктовими явищами вони змикаються. Вивчення синкретичних форм релігії прояснює, по-перше, роль первісного шару в релігійному комплексі, сприяє розумінню долі пережитків язичництва в сучасних умовах, їх консервативної ролі у закріпленні залишків старого побуту.

За своєю суттю язичництво являє собою природну духовність, властиву людині від народження. Воно бере свій початок у самій природі і в родовій пам'яті народу, а не грунтується виключно на якійсь окремій точці зору. У різні історичні епохи язичницька віра наших предків приймала різні форми, зберігаючи при цьому свою початкову духовну суть. Деякі з цих формацій з плином часу природним чином відмирали, щоб звільнити місце новим, але це не означало виродження язичницьких традицій, можливо в силу того, що здатність самовідновлення - ознака живої сутності. Важливо підходити до вивчення даної теми, враховуючи її духовну складову, а не тільки з позиції сліпої реконструкції стародавнього побуту.

Язичництво древніх слов'ян було вірою простого народу, який природним чином був наближений до землі, природи. Це була, свого роду система магічних знань, яка могла померти тільки разом з народом. Поки народ здатний жити, і усвідомлювати себе на своїй землі спадкоємцем попередніх поколінь, буде жива і його традиція, і в даному випадку термін "традиція" необхідно сприймати як високорозвинене філософсько-етичне вчення.

Язичницька віра наших предків - це традиційна народна культура, родова система вірувань, комплекс світоглядів, спрямованих на гармонійний розвиток людини в природі, придбання нею необхідних здібностей, що використовуються на благо свого роду-племені. Можливо, саме цього не вистачає сучасному суспільству, отруєному своїм же руйнівним ставленням до організму планети і власним на ній існуванням.

Об’єктом дослідження є язичництво Давньої Русі як первісна основа формування багатьох релігій.

Предметом дослідження є умови формування та етапи розвитку язичництва Давньої Русі.

Мета дослідження - розглянути історичне значення давньоруського язичництва та його вплив на формування наступних релігійних комплексів.

Завдання - розглянути теоретико-методологічні підстави релігієзнавчого дослідження давньоруського язичництва, еволюцію язичництва та етапи його розвитку, наступність та конфлікт язичництва з християнством.

Джерела дослідження. Джерела відомостей про язичницькі уявлення діляться на три різнорідні групи: одна з них - це археологічний матеріал (який у свою чергу є дуже важливим історичним тлом); інша група - історичні відомості про слов'янських язичницьких богів, які з тією чи іншою часткою імовірності можна звести до передслов'янського періоду історії, і, нарешті, третя група - рясний етнографічний фольклорний фонд (казки, легенди) XIX - XX ст., який ніколи до цієї теми не залучався, але дозволяє, ретроспективне приурочення його до даного переломного періоду.

В ряду додаткових джерел, до яких звертаються дослідники для відновлення слов'янського язичництва, одне з перших місць належить багатющим етнографічним записам старовинних вірувань, обрядів, звичаїв; великому фольклорному спадку - міфам, чарівним казкам, повір'ям, змовам і іншим жанрам усної народної творчості; різноманітним матеріалом археологічних розкопок. Відбираючи з джерел достовірний фактичний матеріал, відокремлюючи пережитки старих народних вірувань, від пізніших релігійних нашарувань, розмотуючи складне переплетення ідей, уявлень, культів, породжених умовами соціального та економічного життя різних історичних епох, вчені підходять до розкриття язичництва як світоглядної системи. Головним, визначальним матеріалом для вивчення язичництва є етнографічний: обряди, хороводи, пісні, змови і заклинання, дитячі ігри, чарівні казки, зберегли фрагменти давньої міфології та епосу; важливий символічний орнамент вишивки та різьби по дереву. Етнографічні матеріали - скарбниця багатовікової народної мудрості, архів історії пізнання світу і природних явищ людством.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об’єктивності та позаконфесійності. При написанні дипломної роботи використовувались проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний та описовий методи. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимально використати опубліковані матеріали, наукові праці тощо.

Наукова новизна дипломної роботи полягає

Практичне значення дослідження. Язичництво Давньої Русі - багатошарова, складна для вивчення тема. З одного боку, вона веде нас у глибину віддалених тисячоліть первісності, з іншого - явно і повнокровно проявляється у фольклорі і традиціях, що дожили до наших днів. Народна культура зберегла і донесла до нас багату фольклорну спадщину наших предків у вигляді пісень, казок, змов, а традиційний селянський побут зберіг символіку вишивок та різьблення по дереву, яка також містить в собі давній язичницький зміст. Навіть християнство на Русі настільки ввібрало в себе язичницьку символіку та обрядовість наших предків, що єврейська і грецька складові поступово відійшли в ньому на другий план. Це однозначно вказує на те, що вивчення історії слов'янського народу, пізнання його культури і всіх видів народної творчості неможливо без виявлення їх архаїчної язичницької підоснови. Вивчення давньоруського язичництва - це не тільки поглиблення в первісність, але і шлях до розуміння культури свого народу.

По-друге, подібне дослідження плідно і для з'ясування характеру та особливостей офіційного руського православ'я, які багато в чому визначаються впливом дохристиянського компонента.

Апробація результатів. Публікація: "К питанню про значення слав'янського язичництва".

Структура роботи. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Перший розділ присвячено розгляду основних категорій дослідження і ступеню розробки проблеми в філософії та релігієзнавстві.

Другий розділ розкриває питання генези та еволюції давньоруського язичництва, основні етапи його розвитку.

Третій розділ присвячено розгляду основних підходів до проблеми співвідношення язичництва та християнства, та історичній долі давньоруського язичництва.

Завершають роботу висновки, які узагальнюють дослідження трьох розділів.

Загальна кількість сторінок складає __ одиниць.

Р ОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОГО ЯЗИЧНИЦТВА

1.1. Уточнення основних понять дослідження.

Язичництво - вкрай багатозначний термін, що виник у церковному середовищі для всього нехристиянського, дохристиянського. Немає більш туманного й невизначеного терміна, ніж "язичництво"; виникнувши в церковному середовищі, він спочатку означав все дохристиянське і нехристиянське; їм покривалася і ведична гімнографія Індії, і літературно оброблена міфологія класичної Греції, і річний цикл слов'янських чи кельтських аграрних обрядів, і шаманство сибірських мисливців.

При всій недосконалості і розпливчастості слова «язичництво», є позначенням широкого кола суперечних питань, які входять в поняття первісної релігії: магія, анімізм, пандемонізму, прамонотеізма, дуалізм тощо різноманітні, різнорідному комплексу цілком відповідає різноманітний у своєму наповненні термін - «язичництво». Потрібно тільки відмовитися від його вузького церковного розуміння і пам'ятати про його повну умовність.

Слов'яно-руську частину великого язичницького масиву ні в якому разі не можна розуміти, як окремий, незалежний і тільки слов'янам властивий, варіант релігійних первісних уявлень. Слов'янське язичництво - частина величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть і які послужили основою всіх пізніших світових релігій.

Розглядаючи слов'янське язичництво, його можна розуміти як суму тих релігійних уявлень, які християнство застало в VI - X ст. на слов'янських землях, але можна розуміти і як пошук якоїсь особливої, слов'янської специфіки цих уявлень.

Романтика язичницької старовини здавна, ще з часів Яна Длугоша і «Синопсиса» Інокентія Гізеля, привертала увагу істориків. Російські історики і філологи XIX - початку XX в. нерідко зверталися до тих чи інших аспектів слов'янського язичництва, але в більшості випадків це обмежувалося або відображенням слов'янської міфології в літописах і церковній літературі XI - XV ст., або ж з'ясуванням того, як російські селяни XIX в. вірили в русалок, лісовиків і будинкових та святкували масницю, Кострому і Купалу [42].

У російській гуманітарній науці ХVIII століття послідовний інтерес до проблеми давньоруської релігійності ще не простежується. Проте вже в працях В.М. Татіщева, М.В. Ломоносова намітилися певні підходи до дослідження духовного життя Стародавньої Русі. Почалося вивчення слов'янського язичництва через його зіставлення з античним політеїзмом; було висунуто положення про хрещення за часів Володимира Святого не тільки Києва, а й інших областей Руської землі, християнізація яких пов'язувалася з діяльністю перших руських єпископів і синів великого князя; відзначений поступовий характер утвердження християнства в давньоруському суспільстві.

Порубіжжя ХVIII-ХIХ століть характеризується різким зростання інтересу до слов'яно-руських старожитностей, до літописів і документальних матеріалів. З'явилися численні твори, присвячені поганським віруванням древніх слов'ян.

Напередодні першої світової війни і під час неї вийшли в світ чотири фундаментальні роботи, які підводили підсумки численним приватним дослідженням і нотаткам по слов'янському язичництву. Це - праця Є.В. Анічкова «Язичництво і Давня Русь» (СПб., 1913), двотомна робота М.М. Гальковского «Боротьба християнства із залишками язичництва в Київської Русі» (I том - Харків, 1916; II том - Москва, 1913), фундаментальне зведення Любора Нідерле в його відомому Многотомнику «Slovanske Starozitnosti» (Прага, 1916; 2-е вид. 1924) і загальний огляд Яна Махала у великій серії «Mythologie of all races» (Бостон, 1918). Радянські історики та етнографи, за незначними винятками, не розробляли заново цю найцікавішу і неосяжну тему в усьому її обсязі. Можна назвати тільки роботи В.І. Чічерова і С.А. Токарева. Серед новітніх праць про слов'янське язичництво слід вказати книгу відомого польського історика Генріха Ловм'янського «Religia slowian i jej upadek (w. VI-XII)», видану у Варшаві в 1979 р. Монографія оснащена докладною бібліографією останніх років.

Протягом тривалого часу проблема слов'янського язичництва в складному різноманітті її аспектів піднімалася відомим радянським істориком Б.А. Рибаковим. Його праці мають важливе методологічне значення розкривають язичництво як світоглядну систему, що розвивається і ускладнюється протягом століть, її специфіку і глибокі історичні корені. Вченим дана загальна схема еволюції язичницького комплексу, показаний його своєрідний характер.

У більшості досліджень російське язичництво постає перед нами як громіздке, але єдине ціле, розчленоване на дві теми лише за характером інформації про нього. Перша тема пов'язана з літописами і церковними повчаннями X - XIII ст., що говорять про повалення язичницьких богів і засуджують тривале шанування їх. Друга тема виникла в результаті зіткнення науки з етнографічними, побутовими пережитками язичництва в руському селі XVIII - XIX ст.

Обидві ці теми вивчалися по суті роздільно представниками різних наук, і якщо зливалися в загальних оглядах, то в більшості випадків механічно. Розгляд слов'янського язичництва виявився майже відокремленим від загальних проблем історії первісної релігії, хоча, зрозуміло, при аналізі етнографічних даних вказувалося на наявність пережитків тотемізму або на магічний характер змов і обрядів.

Проблема еволюції язичницького світогляду впродовж тих тисячоліть, які передували прийняттю християнства, майже не ставилася. Зазначалося лише вивітрювання, ослаблення язичництва, яке переходило в «двовір'я».

Світогляд і релігійні уявлення слов'ян почали формуватися у вельми віддалені часи, що неминуче вимагає екскурсів у глибини первісних епох. Концепція історії язичництва могла скластися тільки на основі комплексного вивчення даних всіх письмових джерел, етнографії, фольклору, епосу, народного мистецтва, археології, лінгвістики.

Без аналізу язичництва ми не зможемо зрозуміти ідеологію Стародавньої Русі. Лише знання народних язичницьких традицій дозволить нам правильно зрозуміти характер багатьох антицерковних рухів середньовіччя, культуру простого народу протягом всіх століть феодалізму ми можемо зрозуміти тільки в світлі аналізу всього поганського комплексу. Ізустна, традиційна багатовікова культура слов'янського села - це не тільки скарбниця цікавих для нас відомостей про її глибоке коріння, але водночас і самі ті корені, на яких встояла протягом важкої тисячі років маса трудового селянства, коріння, що живили не тільки село, а й міський посад , а в якійсь мірі і соціальні верхи. Народні казки, хороводи та пісні, билини і думи, барвисті і глибокі за змістом весільні обряди, народні вишивки, художнє різьблення по дереву - все це може бути історично осмислене тільки з урахуванням стародавнього язичницького світорозуміння.

Звернення до проблематики масової давньоруської релігійності вимагає врахування специфіки двох рівнів релігійної свідомості: буденного і теоретичного. Теоретичний рівень був наявний не лише в християнстві, але і в язичницької релігії народів Східної Європи. Однак духовне життя широких верств населення визначалася буденним рівнем релігійної свідомості, в якому «відсутня струнка система ідей» - воно містить в собі «несистематизований набір уявлень, образів і переживань» [5]. Емпіричні спостереження показують, що повсякденна релігійна свідомість характеризується традиційністю засобів передачі від покоління до покоління, стабільністю і стереотипністю форм існування; своєрідною субординацією нормативного, емоційного і концептуального компонентів, при якій провідним є регулятивно емоційний комплекс; особливу роль тут відіграють обряди, які ефективно закріплюють релігійні вірування в кожному новому поколінні. Повсякденна релігійна свідомість виробляє динамічні стереотипи, які потребують більш тривалого часу для їх руйнування. Індивід може трансформувати нові поняття і уявлення у відповідності з традиційними формами сприйняття дійсності. Вони настільки міцно вростають в механізм структури свідомості, що за тим спрацьовують автоматично і ефективно, не вимагаючи раціонального обгрунтовування.

Розробка проблеми слов'янського язичництва має велике значення для розвитку нашої історичної науки про всі докапіталістичні формації. Питання еволюції первісної релігії, перші спроби побудови картини світу і вироблення світогляду стародавніх землеробів, створення складної знакової системи в мистецтві, розробка задовго до християнства багатьох релігійних побудов, вражаюча живучість і багатогранність язичницьких уявлень - ось ті питання, які будуть розглянуті в рамках дипломної роботи.

Світогляд і релігійні уявлення слов'ян почали формуватися у вельми віддалені часи, що неминуче вимагає екскурсів у глибини первісних епох. Концепція історії язичництва могла скластися тільки на основі комплексного вивчення даних всіх письмових джерел, етнографії, фольклору, епосу, народного мистецтва, археології, лінгвістики.