9. Форми переживання емоцій і почуттів. Методи подолання стресу

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з'ясуванні їхньої природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей. Настрої — загальний емоційний фон, тривалі емоції особистості, які забарвлюють всю поведінку. Настрій буває радісним або сумним, бадьорим або в'ялим, піднесеним або пригніченим тощо. Афект — це емоційний процес, що стрімко та бурно протікає, має вибуховий характер. Стрес дещо нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов ЖИТТЯ та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. Сильні подразники можуть порушувати діяльність вегетативної нервової системи, дезорганізовувати психічну діяльність людини, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Слабкі надають людині силу, енергію, ясність думки, спонукають до творчих звершень.

Фрустрація — це психічний стан, викликаний неуспіхом у задоволенні потреби, бажання. Характерною ознакою фрустрації є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Стан фрустрації супроводжується різними негативними переживаннями; розчаруванням, роздратуванням, тривогою, відчаєм тощо. Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті Пристрасті — це вищий прояв почуттів, емоційний стан, якісно своєрідний, який зустрічається тільки у людей.

Методи подолання стресу. Стрес — це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу. Різноманіття способів подолання стресу можна умістити в чотири великі категорії: 1) активна взаємодія зі стресором або вплив на саму проблему; 2) зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї або інша інтерпретація проблеми; 3) приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу; 4) комплексні способи, що поєднують в собі перелічені вище групи.

10. Поняття про волю. Вольові якості особистості. Розвиток та виховання волі у школярів

Воля - це активність особистості, передусім активність регуляції в умовах подолання труднощів ( В. Селиванов). Воля — це довільне створення спонукання до дії через уявний мотив (В. Іванников). Воля — здатність людини досягати поставленої цілі в умовах подолання перешкод; свідомо контролювати свою поведінку, вчинки; активно керувати своїми діями; долати перешкоди; свідомо керувати своєю поведінкою; мобілізувати сили для досягнення мети; пов'язана з активністю і свідомістю; є спрямованою активністю особистості, внутрішньою активністю психіки людини; належить до вищих психічних процесів (понятійне мислення, уява).

Вольові якості особистості — це відносно стійкі, незалежні ВІД конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою (О.В.Скрипченко). Енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості (В. К. Каліч). Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня Терплячість визначають як уміння підтримувати допоміжним вольовим зусиллям інтенсивність роботи на заданому рівні у разі виникнення внутрішніх перешкод (угома, поганий настрій, незначні хворобливі прояви). Витримка — здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення. Сміливість — здатність у разі виникнення небезпеки (житію, здоров'ю чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети (О.В.Скрипченко).

Ціла низка вольових якостей особистості є системними — - цілеспрямованість, напо­легливість, самостійність, ініціативність, рішучість, дисциплінованість, принциповість, організованість (В. Селиванов). Цілеспрямованість -- свідома і активна направленість особистості на певний результат діяльності. Наполегливість — уміння постійно і тривало переслідувати мету, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи па тиск суспільства, зовнішньої ситуації. Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до

встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій; здібність здійснювати спроби до реалізації ідей, що виникли у людини. Рішучість (в якій співвідносяться імпульсивність і поміркованість, афект і інтелект) виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні (тоді як нерішучість виявляється у марних роздумах, ваганнях, передуючих прийняттю рішення, у підкоренні волі людини, боротьбі мотивів, у постійному перегляді вже готових рішень). Дисциплінованість — свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленого порядку. Принциповість — це уміння людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми. Організованість полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.

Виховання волі. Головне правило виховання волі: треба вибирати якомога більше важких справ і їх долати, тобто виявляти щоразу свою волю. При цьому бажано заохочувати себе за свої успіхи, аби було ба­жання продовжувати ці тренування. Внутрішня боротьба між "я хочу" і "треба" — це боротьба мотивів. Мотив — те, що спонукає людину до діяльності, що є внутрішньою силою поведінки. Треба усвідомити, які стани треба пройти, щоб реалізувати вольове зусилля. Спочатку завжди йде усвідомлення мсти. Тепер треба усвідомити низку можливостей. Шляхами можна досягти мети: читати, перекладати, переказувати, заучувати слова і вірші. Після цього розпочинається боротьба мотивів: треба чи не треба вивчати іноземну мову. Причому за "треба" виступає бажання бути освіченою людиною, більше знати, випробувати свої сили, виявити характер. Л за "не треба" — інертність, небажання "перевантажуватися", працювати тощо. І ось той чи інший мотив перемагає. Треба зазначити, що вольові дії єдині, що приносять людині моральне задоволення. Поставивши перед собою мету, навіть найпростішу, треба прагнути обов'язково її досягти.

Правила виховання волі: 1. Перелічити для себе важкі, але корисні справи (на день) і налаштуватися на їх виконання, намагатися дотримуватися прийнятого рішення. 2. Поставити мету і поміркувати, який буде результат від цієї справи для себе і для інших. 3. Після прийняття рішення одразу братися за його виконання. 4. Займатися фізичними вправами і важкою працею для розвитку сили, витримки, швидкості, спритності. Для більшої ефективності роботи з виховання волі можна запропонувати вести щоденник самовиховання.

Активний вплив на проблему — коли атака проблеми передує способам зміни ставлення до неї, відображає природну логіку. Треба визначити проблему. Коли проблема правильно визначена, той, хто прагне з нею справитися, може дізнатися якомога більше про проблему. Зосередженість на роботі з проблемою має великі психологічні переваги: сприяє підвищенню самоповаги людини, ефективності її дій, контролю за зовнішніми ситуаціями.

Зміна погляду на проблему — інша інтерпретація проблеми, тобто сприймання проблеми по-новому, знайти сенс в даному нещасливому випадку, досяіти уміння піднятися над проблемою, відновити самоповагу, яка знизилася, почати знову ставитися до себе добре, незважаючи на опір складних обставин. Способи нової інтерпретації проблеми — переоцінка (все не настільки погано), соціальне порівняння (мені краще, ніж іншим), уникання (це не проблема), гумор (це смішно).

Приймання проблеми та зменшення фізичного ефекту стресу — релаксація або розслаблення. У тих, хто тривалий час використовує методи релаксації, часто виявляються позитивні зрушення у структурі особистості, спрямовані в бік зміцнення психічного здоров'я. Фізичні вправи і прояви: біг, танці, їзда на велосипеді (фізичні вправи), плач, сміх (фізичні про­яви) дуже важливі для підтримування здоров'я і зменшення стресу.

Комплексні способи подолання стресу — допомога іншим, "видужання через взаємодопомогу". Саме це веде до розв'язання проблеми, допомагає переоцінити конфлікт, побачити його очима інших, дозволяє розглянута проблему в перспективі замість перебільшення її значущості. Через такі складові, як терпимість (толерантність), прощення, відчуття зв'язку з людьми приходить допомога й полегшення. Зміна способу життя, наближаючи його до здорового і врівноваженого. Те, що з нами трапляється — це наслідок того, як ми живемо, що їмо, як поводимося, яких звичок дотримуємося. Варто змінити причину, щоб змінився наслідок.