7. Поняття про увагу. Властивості та види уваги. Способи організації і керування увагою школярів

Увага — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. Функції уваги — відбір значущих предметів, об'єктів та ігнорування інших впливів; збереження діяльності протягом певного часу, затримка об'єкта у фокусі свідомості, що пов'язано з процесом зосередженості; регулювання й контроль діяльності, поведінки, протікання психічних процесів.

Властивості уваги: зосередження або концентрованість уваги, стійкість, переключення, розподіл та обсяг уваги. Концентрованість — зосередження уваги на певному об'єкті. Інтен­сивність зосередження залежить від глибини інтересу до об'єкта діяльності. Стійкість уваги — тривалість зосередження на об'єктах діяльності. Відвертання уваги — це її коливання, зміна інтенсивності. Переключення уваги — це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність, вміння швидко переносити увагу з одного об'єкта на інший, зберігаючи при цьому високу продуктивність. Здатність розподіляти увагу властива всім людям, але вона має індивідуальні особливості. Деяким людям важко зосереджуватися на двох різновидах діяльності, а дехто здатний одночасно виконувати кілька різновидів діяльності. Обсяг уваги — це кількість об'єктів, що можуть бути охоплені увагою та сприйняті в найкоротший час.

Види уваги: мимовільна, довільна, після довільна. Мимовільна увага — виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності або на дозвіллі, під виливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму. Довільна увага — це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психологічній діяльності. Післядовільна увага — виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги.

8. Поняття про емоції та почуття. Класифікація емоцій. Вищі почуття

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями. Емоція — це безпосереднє тимчасове переживання певного більш постійного почуття. Емоція — це душевне хвилювання, душевний рух. Почуття — відображення в свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволенні чи незадоволені вищих потреб. Основні функції емоцій — регуляторна, відображальна, передінформаційна і Сигнальна, стимулююча, підкріплююча, переключальна, пристосувальна, комунікативна.

Класифікація емоцій за К.Ізардом: інтєрес-хвилюиаппя, радість, горе-сграждання, гнів, відраза, презирство, страх, здивування, сором, вина.

Класифікація емоцій за Б. Додоновим. Альтруїстичні емоції — переживання, які виникають на основі потреби в допомозі, підтримці іншим людям: бажання приносити людям радість, почуття занепокоєння долею іншої людини, іурбота про неї. Комунікативні емоції виникають на основі потреби у спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками та переживаннями. Глоричні емоції (від лат."Слава"); пов'язані з потребою у самоповазі та славі: прагнення завоювати визнання; почуття гордості, почуітя переваги, почуітя задоволення собою, своїми успіхами. Праксичні емоції—- такі емоції викликані діяльністю, змінами в ході роботи, успішністю та неуспішністю, труднощами здійснення та завершення; бажання дійти успіху в роботі; почуття напруження; захопленість роботою; приємне задоволення від того, що робота зроблена.

Пугнічні емоції (від лат."боротьба"), визначаються потребами в подоланні небезпеки, інтересом до боротьби; жадоба до гострих почувань; почуття ризику; почуття Спортивного азарту; рішучість. Романтичні емоції— прагнення до всього незвичайного, очікування чогось світлого, доброго; почуття лйховісно-таемнйчого, містичного. Гностичні емоції (від грецького "знання"), пов'язані з потребою у пізнавальній гармонії, прагнення зрозуміти те, що відбувається, проникнути в сутність явища. Естетичні емоції пов'язані з ліричними переживаннями, жадоба краси та гармонії, почуття прекрасного. Гедоністичні емоції пов'язані із задоволенням потреб в тілесному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями -— від смачної їжі, сонця, почуття безтурботності, почуття веселості. Акизитивні емоції (від франц."надбання"), породжуються інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, володіння.

Вищі почуття. Моральні — почуття; які переживають люди при сприйманні явищ дійсності і порівнянні цих явищ з нормами, які вироблені суспільством. Вони нерозривно пов'язані з нормами поведінки, прийнятними в певному суспільстві, з оцінкою відповідності цим нормам дій, вчинків, намірів людини. До моральних почуттів можна віднести почуття любові до своєї країни, почуття патріотизму, почуттям гуманності, честі, гідності, совісті. Естетичні — емоційне ставлення людини до прекрасного в природі, житті людей і мистецтві. Інтелектуальні — переживання, які виникають в процесі розумової, пізнавальної діяльності людини. Такими є почуття любові до знань, почуття нового, здивування, сумніву, впевненості, невпевненості. Моральні, інтелектуальні, естетичні почуття переживаються людиною в діяльності та спілкуванні й називаються вищими почуттями у зв'язку з тим, що вони поєднують усе багатство емоційних ставлень людини до соціального оточення (О.Скрипченко).

Способи організації уваги: 1. Створення умов для виникнення післядовільної уваги. 2. Мотивація у вивченні предмету (для чого?). 3. Переключення уваги — заміна слухової інформації на зорову, зміна на короткий час темпу роботи. 4. Підтримка творчого підходу до завдання, відповідального ставлення до результату діяльності- 5. Використання фактору новизни, використання спірних тверджень, інтриг. 6. Використання прийому запланованої помилки. 7. Надання можливості особистісної інтерпретації матеріалу слухачами, раптове зупинення початої думки, 8. Формування обсягу й розподілу уваги як певних трудових навичок виконання кількох дій у високому темпі. 9. Урахування статевих відмінностей уваги, розуміння і врахування вікових особливостей. 10. Використання гумору для зняття втоми. 11. Розумне використання наочності. 12. Зведення елементів співпраці. 13. Активізація розумової діяльності, використання порівнянь, зіставлень, узагальнень, класифікацій, аналізу, наведення власних прикладів, стимуляція до розмірковування. 14. Для повного засвоєння тексту певного параграфа підручника або статті, необхідно декілька разів прочитати цей текст. Щоб уникнути виникаючих при цьому коливань уваги, необхідно перед кожним наступним читанням ставити нові завдання. Наприклад; "Перший раз читаю для загального ознайомлення, наступного разу чигатиму, щоб засвоїти логіку доведень, далі важливо зрозуміти, як цей матеріал пов'язаний з попереднім" і так далі.

Керування увагою школярів під час уроку передбачає: 1. Доведення до свідомості учнів мети уроку, належна її мотивація. 2. Виховання в учнів умінь швидко включатися у виконання поставлених завдань. 3. Послідовність і доступність викладу матеріалу. 4. Вміле поєднання нового, невідомого з уже відомим учням матеріалом. 5. Навчання переборювати посильні для дітей розумові труднощі. 6. Вміння поєднувати роботу з окремими учнями з роботою класу в цілому. 7. Оптимальний темп викладу матеріалу. 8. Живий контакт вчителя з класом. 9. Вміння спостерігати за станом уваги учнів, вчасно її підтримувати. 10. Вимогливість учителя до уваги учнів. 11. Здійснення індивідуального підходу.

Умови підтримання уваги: 1, Будувати урок у швидкому темпі. 2. Чіткість, доступність пояснень. 3. Максимальна опора на мислительну діяльність дітей. 4. Різноманітні форми і види роботи. 5. Емоційне викладення матеріалу.