19. Поняття про здібності. Види здібностей, Індивідуальні відмінності у здібностях людей. Педагогічні здібності

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.

Здібності: виявляються у швидкості, глибині, міцності оволодіння способами і методами діяльності, у готовності до навчання; виявляються у цілеспрямованій діяльності особистості; обумовлюють, зумовлюють успіх виконання певних видів діяльності особистості, здійснення певної діяльності; є синтезом властивостей особистості; відбивають готовність людини до оволодіння певним видом діяльності, успішного виконання певного завдання; пов'язані з темпераментом і характером людини (але темперамент і характер не є здібностями); визначаються, насамперед, тим, наскільки індивід при рівних умовах з іншими індивідами швидко, досконало, легко оволодіває знаннями, уміннями, навичками; пов'язані із загальною спрямованістю особистості і стійкою схильністю людини до певної діяльності.

Природні передумови здібностей — це морфологічні й функціональні особливості будови мозку, які є природною передумовою розвитку здібностей. Глибокий аналіз проблеми здібностей був даний Б.М. Тепловим. Згідно його концепції, вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні й функціональні особливості людини, які створюють певні передумови для розвитку здібностей і називаються задатками. Задатки багатозначні, вони лише передумова розвитку здібностей. Здібності, розвиваючись на основі задатків, обумовлюються, але не визначаються ними. Задатки впливають (але не є вирішальними) на процес формування і розвиток здібностей, які формуються прижиттєво в процесі діяльності й виховання.

Види здібностей. Розрізняють здібності загальні та спеціальні. Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються В усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяльності тощо. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодівають різними видами діяльності, легко переходять від ОДНІЄЇ діяльності до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному засвоєнні різних навчальних дисциплін.

Спеціальні здібності (мовленнєві, математичні, творчі) — це здібності до певного виду діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так

20. Основні теорії психічного розвитку особистості (біогенетична, соціогенегична, двофакторна концепції). Рушійні сили розвитку особистості. Види протиріч у розвитку. Факторії психічного розвитку дитини

Основні теорії психічного розвитку особистості (біологічна, соціогенетична,

двофакторна концепції)-

Біогенетична концепція	Соціогенетична концепція
- особистість є продуктом дії фатальних біологічних чинників;	- розвиток є наслідком безпосередніх впливів навколишнього середовища;
- психічні властивості закладені у самій природі людини;	- розвиток дитини визначається лише вихованням, соціальними умовами життя;
- особистісні якості людини генетично зумовлені;	- в поведінці людини немає нічого вродженого, можна "виготовити" людину будь-якого складу;
- особливості розумового розвитку детерміновані спадковістю.	- всі діти від народження рівні; індивідуальні якості формуються у процесі соціальної взаємодії.

Суть принципу конвергенції двох факторів В.Штерна:

• обидва фактори однаково мають значимість у розвитку психіки дитини;

• між біологічним і соціальним факторами існує взаємодія;

• між біологічним і соціальним факторами має місце нескінченна боротьба за провідну роль. Сучасні уявлення про співвідношення біологічного і соціального базуються на положеннях Л.С. Виготського, Г.С.Костюка та інших. Узагальнено їх погляди можна представити таким чином:

• існує єдність біологічних і соціальних умов у процесі розвитку; останнє слово у розвитку належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов;

• біологічні передумови (генотип) визначають структуру організму, його морфологічні і фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать, динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв'язки тощо;

• соціальні умови діють на розвиток індивіда через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Розвиток особистості здійснюється тільки шляхом соціалізації.

• - елементарні функції (відчуття, сприймання) більш спадково обумовлені, ніж вищі функції (довільна пам'ять, логічне мислення, мова); вищі функції є продуктом культурно-історичного розвитку людини; чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетичного розвитку, тим менший вплив вродженого;

- роль біологічного і соціального у розвитку однієї і тієї ж властивості різна, в залежності від вікового періоду (мова розвивається під безпосереднім впливом соціального оточення, а психосексуальний розвиток у підлітковому віці більш залежить від вроджених моментів).

Рушійні сили розвитку особистості.

Рушійні сили психічного розвитку - це виникнення та розв'язання протиріч, які є результатом розвитку дитини на попередніх вікових стадіях. Розв'язання протиріч призводить до виникнення нових властивостей, нових видів діяльності, нових характеристик свідомості та особливостей особистості дитини. Це і складає зміст її психічного розвитку. Джерелом та внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей, внутрішні суперечності і протиріччя. Внутрішні суперечності на кожному етапі онтогенезу мають свій зміст, форму виявлення і способи подолання.

Види протиріч у розвитку: 1. Між наявними старими і новими утвореннями, між наявним рівнем знань (наявними способами дій і умінь) та недостатністю цього рівня у розв'язанні нових пізнавальних завдань в нових ситуаціях; між узагальненнями, що вже склалися і новими фактами. 2. Між новими цілями, прагненнями, потребами особистості і рівнем оволодіння засобами і можливостями, необхідними для їх задоволення (наприклад, розходження між потребою спілкуватися за допомогою мови і рівнем оволодіння мовою); між досягнутим рівнем розвитку індивіда, фізичними, психічними, соціальними можливостями дитини і наявним соціальним статусом (між бажаним майбутнім і теперішнім місцем в системі суспільних відносин); між фізичними та духовними можливостями дитини і старими формами взаємин і способами діяльності. 3. Між зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку; між біологічним і соціальним, коли фізичний і фізіологічний розвиток випереджає соціальний; між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку; 4. Між звичними способами життя і необхідністю їх змінювати зі зміною умов. 5. Між досягнутим рівнем психічного розвитку да способом житгя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин.

Фактори психічного розвитку. Фактори психічного розвитку - це провідні детермінанти розвитку людини ( спадковість, середовище та активність). Дія фактора спадковості виявляється в індивідних властивостях людини і виступає передумовою розвитку, дія фактора середовища (суспільства) - у соціальних властивостях особистості, дія фактора активності ~ у взаємодії спадковості і середовища. Фактори психічного розвитку - цс постійно діючі умови, які впливають на біологічне визрівання і психофізіологічний стан організму дитини; які впливають на її місце у системі людських соціальних відношень, на досягнутий рівень інтелектуального та особистішого розвитку.

Фактори психічного розвитку поділяються на: біологічні (вроджені, спадкові) -особливості анатомо-фізіологічної будови організму і нервової системи, природжені індивідуальні функціональні особливості; темперамент і задатки здібностей;

- соціальні - природне середовище, соціальне оточення, особливості образу життя; у розвитку психіки дитини важливу роль відіграє соціальна ситуація розвитку — особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов, типових для кожного вікового етапу. Це поєднання утворює умови та дає імпульс розвитку у дітей інтелектуальної сфери, пізнавальних здібностей, засвоєнню та дотриманню ними певних правил і норм поведінки;

-виховання і навчання як цілеспрямована передача людського досвіду конкретному індивіду; вроджені властивості організму, анатомо-фізіологічні особливості є необхідними передумовами розвитку, проте вони не визначають зміст і структуру психічного у дитини. Ні логічне мислення, ні творча уява, ні вольова регуляція дій не можуть виникнути лише шляхом органічного "визрівання" задатків. Для формування цих якостей потрібні певні соціальні з'мови та виховання (А.В.Запорожець);

- активність особистості.

Індивідуальні відмінності у здібностях людей. У структурі здібностей виділяють потенційні й актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності — це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте розвиток індивіда залежить не тільки від йото психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Обдарованість — високий рівень задатків особистості, сплав природженого і набутого індивідом. Талант — природний хист, високий рівень обдарованості людини до певного виду діяльності (наукової, творчої, Політичної, виробничої). Геніальність — вищий ступінь обдарованості людини, вияв її творчих сил, найвищий ступінь розвитку таланту, що дає змогу відкривати цілу епоху, нову еру в тій чи іншій галузі.

Структура педагогічної здібності

Найбільш узагальнено педагогічні здібності представлені В.А. Крутецьким, який дав такі загальні визначення. 1. Дидактичні здібності — здібність доступно передавати учням учбовий матеріал, розкривати матеріал, як проблему, ясно і зрозуміло, викликати інтерес до предмета, спонукати учнів до активного, самостійного мислення. 2. Академічні здібності — здібності до відповідної галузі знань (математики, фізики, біології, літератури і т.п.) Здібний учитель знає предмет не тільки в межах учбового курсу, а значно ширше і глибше, постійно слідкує за відкриттями науки, абсолютно вільно володіє матеріалом, проявляє до нього великий інтерес, прагне до дослідницької роботи. 3. Перцептивні здібності — здібності проникати у внутрішній світ учня, вихованця, психологічна спостережливість, яка пов'язана з глибоким розумінням особистості учня, його тимчасових психічних станів. 4.Мовленнєві здібності — здібності ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття за допомогою мовлення, а також міміки і пантоміміки. 5.Організаторські здібності — це, по-перше, здібності організовувати учнівський колектив, об'єднувати його, надихати на вирішення важливих задач і, по-друге, здібності правильно організовувати свою власну роботу. 6. Авторитарні здібності — здібність безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі завойовувати у них авторитет (хоча авторитет складається не тільки на цій основі, а, наприклад, на основі знання предмет}', чуйності і такту вчителя). 7.Комунікативні здібності — здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ними доцільні, з педагогічної точки зору, взаємовідносини, наявність педагогічного такту.

8.Педагогічна уява ( чи прогностичні здібності) — це спеціальні здібності, які виражаються у передбачуваності своїх дій, у виховному проектуванні особистості учнів, пов'язаному з уявленнями про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих чи інших якостей вихованця.

9. Здібність до розподілу уваги одночасно між кількома видами діяльності має особливе значення для роботи вчителя. Здібний," досвідчений вчитель уважно слідкує за змістом та формою викладу (чи думки учня) і в той же час тримає н полі зору всіх учнів, чутливо реагує на ознаки втоми, неуважності, непорозуміння, помічає всі випадки порушення дисципліни, і, врешті-решт, слідкує за своєю поведінкою (позою, мімікою пантомімікою, ходою).