10. Історія розвитку науки фінансового права

Історія науки фінансового права тільки починає розвиватися. Вперше термін фінанси було вжито у 18 столітті, його ввів Десницький. Він вперше визначив що фінанси складаються з доходів та витрат. Згодом в російських університетах вводять курс фінансового права. У 19 ст. у галузі фінансів працюють багато вчених - Янжул, Озеров, Ходський. У 1882р. виходить підручник з фінансового права професора Лебедева. Вітте (міністр фінансів Росії) випускає конспект лекцій. Україна була у складі Російської імперії, тому фінансова наука розвивалася ще повільніше, ніж у Росії. Підручники професора Одеського університету Іловайського, та Харківського університету Алєєксеєнка видавалися в друкарнях Росії. До 1954р. в СРСР було близько 20 фахівців з фінансового права, а в Україні 1964 р. з`явився перший кандидат наук. Із сучасних учених-фінансистів, які вивчають питання фінансів найвідоміші О.Д. Василик, І.О. Бланк, В.М. Опарін, AM. Поддерьогін, М.І. Савлук, Ю.В. Пасічник, С.І. Юрій, та ін.Окрім загальної теорії фінансів, об'єкт наукового інтересу професора ОД. Василика становлять державні фінанси, а саме бюджетна та податкова системи України. У праці "Податкова система України", автор з'ясував теоретичні основи податків, методи та принципи оподаткування, історичні аспекти виникнення та розвитку податків, становлення та розвиток податкової системи в Україні. У праці "Бюджетна система України" О.Д. Василик висвітлює теоретичні основи бюджету, його економічну сутність, стан і розвиток бюджетної системи держави, її складові принципи побудови. Проблеми розвитку фінансової системи України, становлення та особливості фінансового ринку України розглядає в своїй монографії "Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти )п професор Київського національно-економічного університету ВМ. Опарін. Вагомий науковий внесок у розвиток фінансової науки здійснив доктор економічних наук, професор Київського національного торгово-економічного університету І.О. Бланк^ своїми монографіями. У працях "Стратегія і тактика управління фінансами", "Управління прибутком", "Управління активами", "Управління формуванням капіталу", він розкрив питання щодо формування активів підприємств, їх використання в операційній та інвестиційній діяльності, керування за формуванням прибутку підприємства в процесі його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, управління фінансовими ризиками тощо.

Пит.№14.Поняття та призначення фінансового контролю в Україні

Фіна́нсовий контро́ль — це один із видів фінансової діяльності держави з перевірки суб'єктів господарювання всіх форм власності шляхом застосування встановлених чинним законодавством методів контрольної діяльності для виявлення недоліків у фінансовій звітності підприємств, установ, організацій в процесі створення, розподілу, використання грошових фондів.Призначення фінансового контролю в Україні полягає у сприянні успішній реалізації фінансової політики держави в цілому, забезпеченні процесу ефективного формування, розподілу й використання фінансових ресурсів в усіх ланках і сферах народного господарства. Фінансовий контроль забезпечує інтереси держави і сприяє охороні прав громадян, підприємств і організацій.Фiнансовий контроль є однiєю iз завершальних стадiй управлiння фінансами і водночас вiн є необхiдною умовою ефективностi управлiння фiнансовими вiдносинами в цiлому. Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що проявляється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.Значення фінансового контролю полягає в тому, що при його здійсненні перевіряються: - дотримання встановленого правопорядку в процесі фінансової діяльності органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадянами; - економічна обгрунованність та ефективність здійснення дій, відповідність їх завданням держави та місцевих (адміністративно-територіальних) утворень.Таким чином, фінансовий контроль слугує важливим способом забезпечення законності та доцільності здійснюваної фінансової діяльності.

Пит.12.Фінансово –правові норми ,їх зміст ,особливості та види

Фінансово-правова норма — це встановлене державою та забезпечене її примусовою силою загальнообов'язкове правило поведінки суб'єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, яке встановлює права та обов'язки їх учасників і має імперативний характер.Головна особливість фінансово-правових норм полягає в їх державно-владному, імперативному характері. За їх допомогою держава приписує (визначає) правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.Сутність і зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Зміст фінансово-правових норм — забезпечення державою регулювання фінансових відносин. За способом впливу на учасників фінансових відносин, визначення їх юридичних прав та обов'язків фінансово-правові норми (далі — ФПН) можна поділити на три види: зобов'язальні, заборонні та уповноважуючі. Зобов'язальними ФПН є більшість норм фінансового права. Вони вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки. Саме за допомогою цих ФПН переважно виявляється основний метод фінансово-правового регулювання — метод владних приписів Заборонні ФПН містять заборону на здійснення певних дій або встановлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від них. Кількість заборонних ФПН порівняно із зобов'язальними — незначна. Це пояснюється перевагою наявних зобов'язань, що містяться у приписах норм, оскільки у нормі є припис чітко додержуватися встановлених правил поведінки та немає потреби встановлювати додаткові заборони.Уповноважуючі ФПН установлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій. Ці норми дають можливість учасникам фінансових відносин приймати самостійні рішення, але у чітко визначених межах. Уповноважуючі ФПН також мають імперативний характер, оскільки учасникам фінансових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. За юридичним змістом норми фінансового права можуть бути матеріальними та процесуальними.1. Матеріальні ФПН закріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою та територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Переважна частина норм фінансово-правового інституту бюджетного устрою є матеріальними за змістом.2. Процесуальні і процедурні ФПН визначають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів. Зокрема цілий інститут фінансового права присвячений виключно процедурним питанням — бюджетний процес. Бюджетним кодексом встановлено процедуру складання проекту закону про ДБУ, розробку бюджетної резолюції, складання бюджетних запитів; розгляд і затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляд та затвердження звітності про виконання ДБУ.

ПИТ.№13.фінансово –правові відносини ,їх зміст особливості ,суб єкти та види

Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права.Ознаки фінансових правовідносин як різновиду правовідносин:— виникають відповідно до нормам права, які вказують умови їх виникнення і визначають учасників;— носять вольовий характер;— характерний зв'язок сторін у формі юридичних прав і обов'язків. Особливі риси фінансових правовідносин, обумовлені специфікою предмету і методу фінансово-правового регулювання:— виникають в процесі фінансової діяльності держави;— одним із суб'єктів повинен бути відповідний уповноважений державний орган;— виникають з приводу грошей.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами.Структура фінансових правовідносин:- Суб'єкт- Об'єкт- ЗмістСуб'єкти фінансових правовідносин - це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав. Вони поділяються на групи:а) суспільно-територіальні утворення;б) колективні суб'єкти;в) індивідуальні суб'єкти.Учасники правовідносин мають бути наділені такою юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію. Правосуб'єктність включає:— правоздатність - здатність бути носієм прав та обов'язків;— дієздатність - здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки.Слід розрізняти суб'єкт фінансового права - тобто особу, яка має правосуб'єктність, та суб'єкт фінансових правовідносин -тобто реальний учасник цих правовідносин.Під об'єктом фінансових правовідносин слід розуміти те, на що направлена поведінка учасників фінансових правовідносин. Об'єктом є гроші або грошові зобов'язання у зв'язку з утворенням і використанням грошових фондів.Права і обов'язки фінансових правовідносин утворюють зміст фінансових правовідносин.Класифікація фінансових правовідносин:1) за матеріальним змістом:— бюджетні;— податкові;— в галузі страхування;— в галузі кредиту;— з приводу регулювання грошового обігу;— в галузі розрахунків;— з приводу валютного законодавства. 2) в залежності від характеру фінансово-правових норм, що лежать в основі фінансових правовідносин:— матеріальні - виникають на основі матеріальних норм фінансового права і виражають правовий статус суб'єктів, що беруть участь у фінансовій діяльності;— процесуальні - в них виражається юридична форма, в якій відбувається отримання державою у своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл і використання.

Пит.№15 форми і види фінансового контролю

Фіна́нсовий контро́ль — це один із видів фінансової діяльності держави з перевірки суб'єктів господарювання всіх форм власності шляхом застосування встановлених чинним законодавством методів контрольної діяльності для виявлення недоліків у фінансовій звітності підприємств, установ, організацій в процесі створення, розподілу, використання грошових фондів.Види фінансового контролю поділяються:1. За характером взаємовідносин із суб'єктом — на внутрішній (за якого суб'єкт і об'єкт належать до однієї системи) і зовнішній (суб'єктом контролю є орган, що належить до іншої системи, ніж об'єкт).Внутрішній фінансовий контроль здійснюють організації, підприємства, установи як за власною фінансовою діяльністю, так і за фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до них. Зовнішній контроль здійснюється стороннім органом, уповноваженим на проведення компетентних дій у сфері перевірки стану додержання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансових відносин. 2. За часом проведення — на попередній, поточний та наступний. Критерій розмежування цих форм полягає у часі здійснення контрольних дій із процесами формування й використання фондів фінансових ресурсів. Попередній контроль здійснюється на основі глибокого аналізу і розрахунків фінансових результатів, що сприяє забезпеченню об'єктивності оцінки доцільності прийняття або неприйняття певних рішень у сфері фінансової діяльності, додержання фінансової дисципліни тощо. Поточний фінансовий контроль Він має систематичний характер і справляє найбільший вплив на процес формування та використання фінансових ресурсів.Наступний фінансовий контроль характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу виявити вади попереднього та поточного контролю. 3. За формами проведення — на ініціативний та обов'язковий.Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на основі рішень суб'єктів господарювання Обов'язковий фінансовий контроль здійснюється переважно за участю органів державної або місцевої влади, 4. За суб'єктами контролю — на державний, внутрішньогосподарський, відомчий, аудиторський та контроль фінансово-кредитних установ.Державний фінансовий контроль здійснюють органи державної влади насамперед законодавчої й виконавчої; Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюють економічні служби підприємств, установ, організацій (бухгалтерії, фінансові відділи, служби фінансового менеджменту та внутрішнього аудиту, відділи планування тощо). Відомчий фінансовий контроль здійснюють конкретні контрольно-ревізійні управління (відділи, групи) міністерств, відомств, державних комітетів та інших органів державного управління. Аудиторський (недержавний) фінансовий контроль здійснюють незалежні аудитори або аудиторські фірми, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Контроль фінансово-кредитних установ — це контроль за діяльністю суб'єктів фінансових відносин щодо дотримання фінансово-кредитного законодавства, оскільки фінансово-кредитні установи несуть на собі функцію фінансового забезпечення економічної, адміністративно-управлінської й соціальної сфери життєдіяльності держави. 5. За цільовою спрямованістю контрольних дій фінансових органів — на стратегічний і тактичний.В залежності від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;поточний, в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);наступний, що проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року.

55.використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; Державна фінансова інспекція України щомісячно надає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Міністерству фінансів України звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні місцеві ради з контролю за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють:1) контроль за виконанням рішення про місцевий бюджет;2) інші повноваження, передбачені цим Кодексом, законом про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет.

Пит.№16 методи фінансового контролю

Метод фінансового контролю - це сукупність способів, засобів і прийомів здійснення контрольних функцій.).Основними методами фінансового контролю є такі: спостереження, обстеження, облік, аналіз, перевірка і ревізія. Усі вони конкретизуються в різних відомчих методиках і правилах проведення контролю.Спостереження (моніторинг) - загальне відстеження фінансової діяльності контрольованого суб’єкта. Облік є досить специфічним фінансово-контрольним методом, сфера застосування якого обмежується переважно діяльністю органів контролю при здійсненні реєстрації суб’єктів контролю (наприклад, платників податків) чи в інших випадках, визначених чинним законодавством. Облік не обмежується суто реєстраційною роботою, а передбачає також аналітику і створення інформаційної бази.Обстеження проводять здебільшого у процесі попереднього контролю. Воно полягає у вивченні конкретних напрямів фінансової діяльності суб’єкта контролю. Зокрема, здійснюють діагностику його фінансового стану, досліджують звітність, проводять первинний аналіз дотримання фінансового законодавства, оцінюють відповідність його діяльності статутним документам.Спеціальними прийомами під час обстеження є опитування та анкетування.У разі виявлення в процесі обстеження якихось негативних результатів орган контролю приймає рішення про проведення перевірки або ревізії.Аналіз проводять за даними звітності (поточної чи за визначений період), застосовуючи такі спеціальні статистичні методи, як індексний, метод середніх і відносних величин. Перевірка. Розрізняють види перевірок за такими ознаками:1) організаційними:— планові позапланові 2) за підставою призначення:— повторні додаткова 3) за обсягом:повні часткові комплексні 4) повнотою охоплення:суцільні ;- вибіркові .5) місцем проведення:- виїзні (здійснюють за місцезнаходженням об’єкта контролю);- камеральні (проводять за місцем дислокації органу фінансового контролю);Ревізія(термін проведення не більш.30 днів)кнтролю, що вирізняється найбільшими дієвістю, глибиною і повнотою. Ревізію варто віднести до наступного контролю.Здійснюють ревізію спеціальні органи фінансового контролю для виявлення фактів порушення законності, вірогідності й доцільності. За результатом ревізії скл.акт.

Пит.№17Система органів фінансового контролю в Україні

У здійсненні фінансового контролю задіяна ціла система органів, наділених відповідною компетенцією (їх формування в Україні ще не завершене). Різноманіття і багатовекторність даних органів вимагають їх класифікації.Підстави класифікації таких органів можуть бути різними.Залежно від рівня органів контролю: а) загальнодержавні:Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України;б) органи місцевого самоврядування. Залежно від інститутів:податкові органи; органи фінансової інспекції органи державного казначейства; фінансово-кредитні установи тощо. Залежно від компетенції органів: загальної компетенції (для яких здійснення фінансового контролю не є основною діяльністю); спеціальної компетенції (спеціально створені для діяльності у сфері фінансового контролю).Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль при затвердженні Державного бюджету і внесенні змін у нього, при його виконанні, ухваленні рішення по звіту про його виконання. основне навантаження в здійсненні фінансового контролю припадає на спеціалізовані комітети Верховної Ради України — Комітет з питань бюджету і Комітет з питань фінансів і банківської діяльності. Рахункова палата (постійно діючий орган контролю, що створюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй).. До завдань Рахункової палати слід віднести:організацію і здійснення контролю за своєчасністю виконання видаткової частини Державного бюджету України, використанням бюджетних коштів;здійснення контролю за створенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності і доцільності витрат державного бюджету, валютних і кредитно-фінансових ресурсів; контроль за законністю і своєчасністю руху коштів Державного бюджету України і коштів в установах Національного банку України й уповноважених банків; Кабінет Міністрів України,розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку країни; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання після затвердження, направляє у Верховну Раду звіт про виконання Держбюджету; здійснює і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; Міністерство фінансів України - здійснює контроль за складанням проекту і виконанням Державного бюджету, за дотриманням банками правил касового виконання Держбюджету по доходах, установлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів витрат бюджетних установ, координує відомчий фінансовий контроль. Державне казначейство як орган фінансового контролю здійснює контроль за організацією виконання Державного бюджету України і за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, Державне казначейство веде облік касового виконання Державного бюджету України, складає звіт про стан виконання Державного бюджету України.Державна фінансова інспекція проводять ревізії і перевірки фінансової діяльності по використанню коштів, матеріальних цінностей і їх збереженню, стану достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності; проводить ревізії і перевірки використання і збереження державного і комунального майна (у тому числі майна, переданого в користування); проводить перевірки використання бюджетних коштів і коштів державних цільових фондів; належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів. Національний банк України - на нього покладене здійснення банківського регулювання і нагляду; здійснення сертифікації аудиторів, що проводять аудиторські перевірки банків; організація і здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами; аналіз стану грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин.

Пит.45 поняття та мета регулювання міжбюджетних відносин

Міжбюджетні відносини - відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.2. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень. За політичним устроєм Україна згідно зі ст. 2 Конституції України є унітарною державою – цілісною сукупністю адміністративно-територіальних утворень з єдиною в її національних межах системного права. Одночасно, згідно зі ст. 140 Конституції України громадам адміністративно-територіальних утворень надано право самостійно вирішувати питання місцевого значення (в межах Конституції і законів України), створюючи місцеве самоврядування. Зазначене зумовлює необхідність відповідного розмежування повноважень між державою, Автономною Республікою Крим і територіальними громадами та забезпечення їх виконання бюджетними фінансовими ресурсами в обсязі, передбаченому Конституцією України та законами України. Міжбюджетні відносини забезпечують узгодженість складових бюджетної системи, яка досягається організаційно-правовими та фінансовими відносинами між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо встановлення та розмежування бюджетних повноважень, фінансових ресурсів, прав, обов’язків та відповідальності в ході бюджетного процесу. Залежно від приводу, відповідно до якого виникають міжбюджетні відносини, вони поділяються на такі види:1) розмежування видаткових бюджетних повноважень щодо фінансування окремих галузей, програм, об’єктів;2) розподіл дохідних повноважень щодо окремих видів бюджетних надходжень, зміни ставок, збирання та управління доходами;3) фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості різних адміністративно-територіальних утворень; 4) визначення та дотримання прав, обов’язків і відповідальності усіх суб’єктів міжбюджетних відносин. Бюджетне регулювання здійснює перерозподільні процеси бюджетних коштів усередині бюджетної системи шляхом вилучення частини коштів у економічно більш розвинених і фінансово забезпечених територій (як надлишку понад їх потребу щодо визначених їм повноважень), та передачу їх територіям з недостатнім рівнем розвитку економіки та бюджетної забезпеченості фінансування повноважень за рахунок власних доходів. Балансування неповністю забезпечених власними доходами бюджетів досягається шляхом надання їм додаткових коштів, одержаних від державних зборів у більш розвинених територіях, що передаються іншим бюджетам у вигляді трансфертів. Цим досягається вирівнювання ступеня фінансової забезпеченості всіх бюджетів. Загалом бюджетне регулювання становить систему взаємозв’язаних методів, способів, правових норм формування, розподілу, перерозподілу бюджетних ресурсів країни для збалансування інтересів суспільства і громадян у процесі економічного та соціального розвитку.

Пит.№47поняття та види міжбюджетних трансфертів

Міжбюджетні трансферти — це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.Бюджетним кодексом України визначені такі види міжбюджетних трансфертів:— дотація вирівнювання (міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує);— субвенція (міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції);— кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;— інші дотації.У Державному бюджеті України передбачені такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:— дотація вирівнювання бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя,районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;— субвенція на здійснення програм соціального захисту;— субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;— субвенція на виконання інвестиційних проектів;— інші субвенції.Обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету АРК, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів, затверджуються у Державному бюджеті України.Дотація вирівнювання бюджетам міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК, міст обласного значення і районним бюджетам визначається як перевищення обсягу видатків, перелік яких визначено відповідними статтями Бюджетного кодексу України, і який обраховано із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів.Розподіл обсягу дотації вирівнювання та коштів, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів, між бюджетами міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення і районними бюджетами, визначається на основі формули, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Пт.№55 Контроль за дотриманням бюджетного законодавства1. Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства у процесі:1) визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період;2) розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України;2. До повноважень Комітету Верховної Ради України з питань бюджету належать:1) підготовка питання щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та попередній розгляд проекту закону про Державний бюджет України;2) надання до поданих на розгляд Верховної Ради України законопроектів висновків щодо їх впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини; Стаття 110. Повноваження Рахункової палати з контролю у бюджетному процесі1. До повноважень Рахункової палати належить здійснення контролю за використанням коштів Державного бюджету України, в тому числі на обслуговування і погашення державного боргу.Рахункова палата подає Верховній Раді України висновки та пропозиції щодо стану використання коштів Державного бюджету України за підсумками кожного кварталу.Стаття

111. Повноваження Міністерства фінансів України та місцевих фінансових органів з контролю за дотриманням бюджетного законодавства здійснює на кожній стадії бюджетного процесу як щодо державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України., реалізацію єдиної державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, координує та спрямовує діяльність органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства До повноважень Державного казначейства України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за:1) веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності;2) бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету; До повноважень органів Державної фінансової інспекції України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за:1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита);2) цільовим

Пит.№88 Правовий статус НБУ

Верхній рівень банківської системи України представлений єдиним органом - Національним банком України. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. (далі -Закон про НБУ) Національний банк України є центральним банкомУкраїни, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, повноваження і функції якого визначаються Конституцією України!, цим Законом та іншими законами України.Центральний банк у будь-якій державі є особливим органом. Це зумовлено його спеціальним правовим статусом, який передбачає покладення на нього низки особливих функцій, які має здійснювати лише одна інституція банківської системи - саме центральний банк держави. До таких функцій належать: забезпечення стабільності національної грошової одиниці, проведення грошово-кредитної політики, емісія грошей та організація їх обігу, організація системи рефінансування комерційних банків, банківське регулювання та банківський нагляд тощо.Найважливішою функцією центральних банків є забезпечення стабільності національної валюти. Про це свідчить ст. 99 Конституції України, у якій зазначено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України. Забезпечення стабільності національної валюти є прерогативою Національного банку України, і саме тому особливого значення набуває закріплення його правового статусу, який би забезпечував ефективну реалізацію центральним банком Його основної та інших функцій.Правовий статус центрального банку як системна категорія поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права спеціальну правоздатність суб’єкта права у питаннях відання» а також його повноваження, що, враховуючи публічні функції Національного банку, становлять його компетенцію2.Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене у ст. 2 Закону про НБУ: Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Використання законодавцем терміна "особливий центральний орган державного управління" при характеристиці Національного банку України є універсальним підходом за двома підставами.

Пит.№19 правові основи здійснення аудиторського контролю. На відміну від державного фінансового контролю, який здійснюють від імені держави різні контролюючі органи, аудиторський контроль здійснюють незалежні організації на договірних засадах.Аудит у сучасному розумінні існує понад 200 років. Виокремились два основних напрямки аудиторської діяльності — обов'язковий аудит (або за іншими визначеннями —аудит за законом) та ініціативний (або добровільний, чи "приватний").Обов'язковий аудит здійснюється у випадках, передбачених законодавством, з метою захисту інтересів засновників (акціонерів, пайовиків) і держави від навмисного викривлення показників фінансової звітності службовцями фірм.Перелік суб'єктів господарювання, для яких аудиторська перевірка є обов'язковою, визначається законодавчо-нормативними актами конкретної країни залежно від певних економічних критеріїв — виду власності, організаційно-правової форми діяльності, обсягів виробництва і реалізації продукції, чисельності працюючих тощо.Ініціативний аудит здійснюється на замовлення зацікавленої сторони (власників суб'єкта господарювання, партнерів у компанії) за приватною угодою незалежно від того, чи передбачена аудиторська перевірка законом.Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам. Аудиторський контроль забезпечує можливість отримання інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Аудит ґрунтується на таких принципах, як незалежність, об'єктивність, компетентність і конфіденційність.Незалежність аудитора базується на відсутності матеріальної зацікавленості в результатах діяльності суб'єкта господарювання, що перевіряється. Аудитор має виконувати роботу незалежно від волі замовника, спираючись тільки на законодавчо-нормативні акти.Об'єктивність означає неупередженість аудитора при дослідженні питань, поставлених замовником; формулювання висновків лише на основі результатів дослідження, які мають бути підтверджені системою доказів (первинних документів, норм і нормативів, облікових регістрів, інвентаризаційних описів, актів).Компетентність означає високу професійність при виконанні робіт, передбачених аудиторською угодою, досконале володіння методиками здійснення аудиту.Конфіденційність передбачає збереження таємниці інформації, наданої замовником аудитору для дослідження, а також нерозголошення результатів дослідження без згоди на те замовника.Аудиторський контроль здійснюють з використанням таких самих джерел інформації, методичних прийомів і контрольно-ревізійних процедур, що й інші види фінансового контролю (державний і внутрішньогосподарський).Аудиторський контроль залежно від завдань замовника виконує функції запобіжного (попереднього), перманентного (поточного), ретроспективного (подальшого) і стратегічного фінансового контролю. Запобіжний аудит має запобігти виникненню порушень у фінансовій діяльності. Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Пит.№20 Поняття фінансово –правової відповідальності. Фінансово-правова відповідальність є важливим інститутом фінансового права України й одним з дискусійних питань теорії та практики вітчизняного права. Для фінансово-правової відповідальності характерні всі ознаки юридичної відповідальності. 1. Фактичною підставою фінансово-правової відповідальності, як і інших видів юридичної відповідальності, є правопорушення. Визначення фінансового правопорушення в законодавстві відсутнє. 2. Фінансово-правова відповідальність установлюється державою й пов’язана із застосуванням санкцій правових норм до правопорушників уповноваженими особами в охоронних фінансово-правових нормах і містить у своїй структурі фінансово-правові санкції. Є в Митному кодексі, Законі України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», Бюджетному кодексі України та ін. Фінансово-правову відповідальність застосовують Державні податкові органи, Державне казначейство, Міністерство фінансів, Митний комітет, суди, господарські суди.3. Фінансово-правова відповідальність має на меті завдати правопорушнику негативних наслідків майнового характеру. Це зумовлене специфікою фінансово-правових санкцій, необхідністю для держави отримати відшкодування й покарати правопорушника в специфічній, характерній для фінансового права майновій формі.4. Реалізується в особливій процесуальній формі.

Пит.46 Характеристика видів видатків на здійснення повноважень

Видатки бюджетів поділяються на:1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, якіне можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпеченнянайбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.Основні повноваження держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громад, а також функції, віднесені до їх відома, визначаються у Конституції України. Повноваження та функції, покладені на органи місцевого самоврядування, деталізуються у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». При виконанні будь-яких повноважень та функцій виникають відповідні видатки.Частина повноважень та функцій, які відповідно до Конституції України закріплені за державою,виконується безпосередньо органами законодавчої, виконавчої та судової влади, а також державними підприємствами, установами, організаціями та закладами, і не може бути переданана виконання органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування. Ці повноваження та функції є власними повноваженнями і функціями держави. через те, що їх виконання не може бути передано органам влади Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування, видатки, пов'язані з виконанням цих повноважень і функцій, також не можуть бути передані до бюджетів відповідно органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Джерела фінансування цих видатків встановлюються частиною першою статті 83 цього Кодексу.Інша частина повноважень та функцій держави згідно із статтею 119 Конституції України здійснюється місцевими державними адміністраціями на відповідній території. Третій вид видатків на здійснення повноважень - це видатки, пов'язані з фінансуванням повноважень та функцій на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» такі повноваження називаються власними повноваженнями органів місцевого самоврядування. Вони встановлюються у статтях 140, 142 — 144 Конституції України та деталізуються в статтях 25 — 38 та 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування може передаватися від одних органів місцевого самоврядування іншим за відповідним рішенням цих органів. Тому видатки на виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування також можуть передаватися з одного місцевого бюджету до іншого відповідно до статті 92 цього Кодексу (див. також коментар до ст. 92 БК). Джерела фінансування таких видат­ків встановлюються частиною другою статті 83 цього Кодексу (див. також коментар до ст. 83 БК).

Пит.№48.Бюджетні повнов.ВРУ

Відповідно до п.4 ст.85 Конституції України, відповідно до якого до повноважень ВР України належить: • затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; • контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання [1].Відповідно до ст. 109 БК України ВР України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства, що виражається в такому:1) розробляє пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики (бюджетної резолюції) на наступний бюджетний період; 2) приймає постанову про схвалення або тип і до відома бюджетної резолюції; 3) розглядає проект закону про Державний бюджет в трьох читаннях; 4) ухвалює закон України про Державним бюджет та подає його на підпис Президенту України; 5) вносить зміни і доповнення до закону України про Державний бюджет; 6) контролює хід виконання Державного бюджету; Вважаємо, що перераховані контрольні повноваження ВР України за дотриманням бюджетного законодавства у своїй сукупності утворюють механізм бюджетного процесу, який можна поділити на окремі етапи (стадії).Під час складання проекту державного бюджету на відповідний бюджетний рік, тобто на першій стадії бюджетного процесу, повноваження ВР України щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства, зокрема БК України та інших нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні, реалізуються під час проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період, за результатами яких, відповідно до ст. 33 БК України та в порядку, визначеному Регламентом ВР України, парламентом має прийматися постанова про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.На другій стадії бюджетного процесу, тобто під час розгляду та прийняття закону про Державний бюджет України, контрольні функції ВР України полягають у тому, що саме остання, відповідно до ст. 85 Конституції України, наділена повноваженнями затверджувати Державний бюджет України [1]. Парламент, під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України до першого, другого та третього читань, розгляду його у цих читаннях, перевіряє проект й інші матеріали, що до нього додаються, зазначені у ст. 38 БК України, на відповідність бюджетному законодавству. За результатами такого контролю вживаються певні заходи, що сприяють попередженню вчинення порушень на наступних стадіях бюджетного процесу, особливо під час виконання бюджету . На третій стадії бюджетного процесу - виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, парламент також має відповідні контрольні повноваження.Під час такого етапу, як внесення змін до закону про Державний бюджет України, контрольні повноваження ВР України реалізуються шляхом перевірки запропонованих суб'єктами законодавчої ініціативи змін на відповідність бюджетному законодавству. Контрольні функції на четвертій стадії бюджетного процесу, відповідно до ст. 85 Конституції України [1] та ст. 62 БК України [4], парламент здійснює під час розгляду звіту про виконання закону про Державний бюджет України, що подає йому КМ України, за результатами обговорення якого приймається рішення. Свої висновки щодо надходження і використання коштів Державного бюджету України за попередній рік надає Рахункова палата України.

Пит.№52 Внутрішні та зовнішні запозичення з Державного бюджету

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України, з дотриманням граничного обсягу державного боргу. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов'язки (далі - Міністр фінансів України), за дорученням Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення. У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу. У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення державного боргу у зв'язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, зменшується (збільшується) обсяг державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями. 2. Кредити (позики) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів) залучаються державою на підставі міжнародних договорів України і відносяться до державних зовнішніх запозичень. Кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Відповідні міжнародні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом. 3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу). Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад триста тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради. Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради. 4. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цим Кодексом) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету). 5. При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов'язання від імені України, пов'язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов'язання з повернення запозичених коштів. 6. Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання (боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на таку мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет. 7. З метою ефективного управління державним (місцевим) боргом Міністерство фінансів України

Пит.№78 Порядок складання та затвердження кошторисів

Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис. Кошторис витрат — основний плано­вий документ, який визначає загальний обсяг, цільове надход­ження та використання, а також щоквартальний розподіл коштів, що відпускаються з бюджету на утримання бюджет­них установ або на здійснення централізованих соціальних, господарських, екологічних, культурних та інших заходів.Фінансування з бюджету виконується тільки на основі за­тверджених для цього кошторисів видатків. Витрати бюд­жетних коштів без затвердженого в установленому порядку кошторису не допускаються.Процес складання кошторису має назву кошторисного про­цесу та включає декілька етапів: складання, затвердження, виконання. Ці етапи є юридичними діями. Кожен етап вре­гульовується Законом України «Про бюджетну систему Ук­раїни» та іншими нормативними актами. За аналогією з ви­значенням стадії бюджетного процесу, стадії кошторисного процесу можна визначити як відокремлено-самостійні закін­чені етапи діяльності державних органів (посадових осіб), в результаті проходження яких індивідуальний фінансовий план переходить з одного якісного стану в інший.Кошториси витрат бюджетних установ складаються за фор­мами, які розробляє Міністерство фінансів України для ок­ремих типів установ (бюджетних закладів, підприємств, організацій). Кошторис вміщує лише видатки на поточне утримання, придбання обладнання та інвентаря, проведен­ня капітального ремонту. Капітальні вкладення, передбачені планами економічного та соціального розвитку, фінансуються на основі окремих самостійних кошторисів.Розміри видатків за кожною статтею кошторису встанов­люються шляхом використання норм та нормативів: сітьо­вих показників, економічних нормативів, вартісних та нату­ральних технічних норм.За своїми юридичними властивостями норми поділяються на обоє 'язкові та розрахункові (факультативні). Обов'язкові норми встановлюються актами виших органів державної влади та управління й не підлягають зміні (наприклад, ставки зар­плат). Нормативи, на відміну від розрахункових норм, не мають безпосереднього зв'язку з одиницею нормування, а встановлюються правовими актами. До них належать: став­ки заробітної плати, нарахування на заробітну плату (відра­хування до Пенсійного фонду України та на соціальне стра­хування, розміри стипендій тощо) та інші.Розрахунковими нормами є середні витрати на розрахун­кову одиницю.За змістом норми поділяються на натуральні (матеріальні) та грошові (фінансові). Натуральна норма — це кількісний набір продуктів або інших матеріальних цінностей на одну розрахункову одиницю.Поквартальний розподіл бюджетних асигнувань за кошто­рисами повинен відповідати поквартальному розподілу ви­датків відповідного бюджету. При виконанні кошторису про­тягом року в нього можуть бути внесені зміни вищестоя­щою організацією, яка затверджувала кошторис. Порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи та організації регулюється Положенням, яке за­тверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 164. У відповідності до цього Положення, єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним документом, який визначає загаль­ний обсяг, цільове надходження і поквартальний розподіл коштів установи і складається за встановленою Міністер­ством фінансів України формою.Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма ус­тановами на календарний рік і затверджується, як правило, керівниками вищестоящих організацій не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Одночасно з коштори­сом на затвердження вищестоящою організацією подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підроз­діли, які утримуються за рахунок спеціальних або інших по­забюджетних коштів.Кошториси і штатні розписи установ, які не мають вище­стоящої галузевої організації (центральні, районні, центральні міські лікарні тошо), затверджуються районними державни­ми адміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих Рад. Фінансування установ без затвердженого у встановленому порядку кошторису забороняється. Кошториси доходів і видатків штатні розписи окремих установ затверджуються:а) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київ­ської та Севастопольської міських Рад, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій — Мінфіном України;б) міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, ра­йонних Рад, районних державних адміністрацій, міських Рад та їх виконавчих органів — Радою міністрів Автономної Республіки Крим тощо.

Пит.№79 поняття кошторисно –бюджетного фінансування

Асигнування, що передбачені кошторисами, надаються розпорядникам бюджетних коштів. Розпорядниками бюджет­них коштів, згідно з Законом України «Про бюджетну сис­тему України», виступають керівники закладів, підприємств та організацій, яким надається право розпоряджатися за­твердженими для них бюджетними асигнуваннями. Найбіль­ша відповідальність за ефективне та цільове використання коштів покладається на головних розпорядників бюджетних коштів, які розподіляють і надають кошти розпорядникам нижчих ступеніВиділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соці­ально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх до­ходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторис­но-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безпово­ротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утриман­ня установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюдже­ту, на основі фінансових планів — кошторисів витрат.За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфе­ра суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях — у державному бюд­жеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюд­жетах. Кошторисно - бюджети е фінансування здійснюється на основі загальних принципів бюджетного фінансування.На кошторисно-бюджетному фінансуванні утримуються державні та комунальні:установи соціальної сфери;освітні установи — школи, середні спеціальні та вищі учбові заклади;установи охорони здоров'я — лікарні та поліклініки, медпункти, державні та дитячі дошкільні установи;установи культури — бібліотеки,будинки культури, дитячі театри, об'єкти фізичноїкультури; установи Міністерства оборони, Національної гвардії,

Пит.№80 Правовий режим державних цільових фондів

Централізовані спеціальні фонди утворюють особливу ланку фінансової системи держави. Вони, як правило, мають конкретне цільове призначення та визначену законодавством самостійність. Характерною рисою централізованих фондів є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою, тому їх склад та включення до бюджетів є різним. Кошти, що надходять до цільових фондів, переважно спрямовані на проведення соціальної політики держави - фінансування забезпечення зайнятості населення, державного страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, виплату державних пенсій тощо.Отже, основним призначенням державних цільових фондів є забезпечення соціального захисту населення шляхом виплат пенсій, субсидій, фінансування інфраструктури, а також фінансування природоохоронних заходів та сприяння розвиткові національного виробника шляхом розміщення мобілізованих до фондів ресурсів у національну економіку (у тому числі шляхом фінансування, кредитування, надання субсидій). Створення та діяльність цільових фондів регулюється відповідними законами та нормативно-правими актами, прийнятими на виконання таких законів. Кошти, що мобілізуються до цільових фондів, необхідні державі як гарантія постійного та реального фінансового забезпечення фінансування певних її потреб та завдань, що мають особливе значення і гарантуються законодавством, в першу чергу Конституцією України.З 2001 р., з моменту набрання чинності Бюджетного кодексу України, створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається (ч. 4 ст. 13).За цільовим призначенням фонди можна поділити на економічні та соціальні. До соціальних фондів, зокрема, належать Пенсійний фонд України, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. За способами утворення цільові фонди поділяються на такі, що включені до бюджету (цільові фонди, утворені Верховною Радою АРК, органами місцевого самоврядування та місцевої влади) та мають власний апарат управління (наприклад, Пенсійний фонд України). Джерелами формування доходів державних цільових фондів є бюджетне фінансування, обов'язкові відрахування юридичних та фізичних осіб, доходи від інвестування власних коштів, добровільні внески та спонсорська допомога тощо.Кошти державних цільових фондів, крім Пенсійного фонду України, обслуговуються органами Державного казначейства України. Водночас Кабінету Міністрів України протягом 2003 р. доручено здійснити організаційні заходи щодо консолідації коштів Пенсійного фонду України на єдиному казначейському рахунку Державного казначейства України.Правовий статус Пенсійного фонду України визначається Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121/200Г. Відповідно до Указу Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.Раніше Пенсійний фонд діяв на підставі "Положення про Пенсійний фонд України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 р. № 345.Основними завданнями Пенсійного фонду є: - участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення у межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.Законодавством закріплено, що рішення Пенсійного фонду України, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами. Для здійснення своїх завдань і функцій Пенсійний фонд повинен мати відповідні фінансові ресурси.

Пит.№ 81 правовий статус Пенсійного фонду

Правовий статус Пенсійного фонду України визначається Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121/200Г. Відповідно до Указу Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Раніше Пенсійний фонд діяв на підставі "Положення про Пенсійний фонд України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 р. № 345. Для здійснення своїх завдань і функцій Пенсійний фонд повинен мати відповідні фінансові ресурси. Бюджет Пенсійного фонду України формується за рахунок: збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами в порядку, визначеному законодавством; коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів; коштів, що надходять за регресними вимогами; добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян; сум пені, фінансових санкцій, штрафів, передбачених за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; банківських кредитів; інших не заборонених законодавством надходжень.Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджує Кабінет Міністрів України. Акумульовані кошти Пенсійний фонд спрямовує на: фінансування виплати державних пенсій та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, у тому числі громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон; погашення банківських кредитів та процентів за їх використання; створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування; утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази; організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється Правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджує Кабінет Міністрів України. Голову Правління Пенсійного фонду України та його заступників призначає на посаду та звільняє з посади Президент України у встановленому порядку.

Пит.№83 Порядок фінансування видатків державного управління

Видатки на державне управління — одну із основних функцій держави — фінансуються з бюджетів різних рівнів.Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міські, селищні, сільські голови зобов´язані забезпечити здійснення видатків з відповідних місцевих бюджетів з дотриманням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеними Бюджетним кодексом. Не допускається здійснення видатків, не віднесених до місцевих бюджетів, та видатків на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів упродовж бюджетного періоду.Видатки на державне управління включають такі витрати:

на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ради України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України, інші видатки);

на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міністрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);

на утримання Президента України та його апарату;

на утримання фінансових і фіскальних органів (Державної податкової адміністрації України, місцевих державних податкових ор­ганів, Головного контрольно-ревізійного управління України, Головного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України, на створення державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов´язкових платежів, витрати на Комп´ютеризацію Державного казначейства та інших фінансових органів, витрати на виготовлення марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби);

на загальне планування і статистичні служби (проведення статистичних досліджень і переписів, інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення орденів, медалей, документів до них; виготовлення та перевезення національної валюти, придбання устаткування для виробництва цінних паперів і монет; виробництво бланків цінних паперів і документів суворого обліку; утримання Пробірної палати України, утримання центру правових реформ і законопроектних робіт; утримання Фонду сприяння становленню місцевого та регіонального самоврядування; видатки на паспортизацію населення України; видатки на запровадження нового податкового і бюджетного законодавства);

на утримання судової влади і судів (Конституційного Суду України, Верховного суду України, обласних судів, районних (міських) судів, Вищого господарського суду, господарських судів, військових судів).

Планування видатків на утримання органів державного управління відбувається у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів доходів і видатків. Разом з кошторисом затверджується штатний розпис органів державного управління, включаючи їх структурні підрозділи. У ньому вказується кількість штатних одиниць у розрізі структурних підрозділів, посадові оклади для кожної посади і місячний фонд оплати праці у розрахунку на одну посаду.Кошториси центральних органів виконавчої влади незалежно від джерел утримання, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій затверджуються Міністерством фінансів України. Кошториси і штатні розписи органів виконавчої влади, підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій затверджуються відповідними державними адміністраціями після попередньої перевірки в обласних, Київському та Севастопольському міських фінансових управліннях. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів

Пит.№85 Поняття і види власних надх. Бюдж.установ.

Власні надходження бюджетних установ кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

2. Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи: перша - плата за послуги, що надаються бюджетними установами. Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законами та нормативно-правовими актами. Такі надходження мають постійний характер і обов'язково плануються у бюджеті.

Перша група поділяється на такі підгрупи: 1) плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ, а також за послуги із створення умов для початку реалізації інфраструктурних проектів;

2) надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності. До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень, тощо; квартирна плата та плата за гуртожиток; від працевикористання засуджених; відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, речове майно, комунально-побутові та інші надані йому послуги тощо. У разі створення для провадження господарської діяльності госпрозрахункових підрозділів, які мають статус юридичної особи, їх доходи та видатки не є власними надходженнями бюджетної установи і не включаються до спеціального фонду бюджету; Дія цього підпункту не поширюється на навчально- і науково-дослідні господарства аграрних вищих навчальних закладів, що належать до сфери управління Мінагрополітики; 3) плата за оренду майна бюджетних установ. Бюджетні установи отримують у повному обсязі плату за оренду майна, що їм належить, якщо інше не передбачено законом;

4) надходження бюджетних установ від реалізації майна. До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують бюджетні установи від реалізації необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, у тому числі списаних, за здані як брухт і відходи чорні, кольорові, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння у розмірах, що згідно із законодавством залишаються у розпорядженні установи, а також кошти, отримані Національною академією наук та бюджетними установами, що належать до її відання, від реалізації нерухомого майна. Надходження перших двох підгруп формуються за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватися бюджетними установами за плату, затверджуваними Кабінетом Міністрів України для відповідної галузі. Такі переліки складаються відповідно до груп власних надходжень із зазначенням конкретних напрямів використання коштів, які отримують бюджетні установи за надання цих послуг. Відповідальними за складання переліків визначаються центральні органи виконавчої влади, що є провідними у відповідній галузі; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ. Цю групу утворюють кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти та дарунки. Такі кошти не мають постійного характеру і плануються лише у випадках, що попередньо визначені рішеннями Кабінету Міністрів України, укладеними угодами, в тому числі міжнародними, календарними планами проведення централізованих заходів тощо. Друга група поділяється на такі підгрупи: 1) благодійні внески, гранти та дарунки. До цієї підгрупи відносяться всі види добровільної безповоротної та безоплатної допомоги як передача будь-яких видів майна, благодійні внески, гранти та дарунки, у тому числі внески від спонсорів та меценатів. Гранти надаються на безповоротній основі та спрямовуються на реалізацію цілей, визначених програмою їх надання, проектом міжнародної технічної допомоги тощо; 2) кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ. До цієї підгрупи відносяться також інвестиції, які згідно із законодавством надходять до бюджетних установ, у тому числі на спорудження житлових будинків.

Пит.№22 Поняття і види фінансових санкцій

Фінансові санкції – це засоби державного примусу, передбачені фінансово-правововими нормами, що покладають на правопорушників додаткові обтягнення у вигляді впливу на їх фінансовий стан.Фінансово-правові санкції, залежно від способу охорони бюджетних правовідносин, поділяються на: - правовідновлювальні, реалізація яких спрямована на усунення шкоди, заподіяної протиправними діяннями фінансовим інтересам держави, примусове виконання невиконаних фінансових обов’язків, а також на відновлення порушених фіскальних (бюджетних) прав держави. Правовідновлювальною фінансовою санкцією є пеня, функція якої полягає у компенсування державі чи місцевому утворенню ту шкоду, а точніше збитки, які вони несуть у зв’язку з несвоєчасною сплатою до відповідних бюджетів податків та інших обов’язкових платежів, несвоєчасним поверненням бюджетних коштів тощо. Пеня як фінансово-правова санкція є додатковим фінансовим обтяженням для правопорушника і відрізняється від пені як цивільно-правової санкції. Пеня як фінансова санція не може встановлюватися угодою сторін, перераховується виключно у доход держави чи місцевого утворення, її стягнення здійснюється у безспірному порядку уповноваженими державними ораганами;- каральні (штрафні), реалізація яких спрямована на попередження фінансового правопорушення, а також на виправлення і перевиховання порушників фінансового законодавства. Вони встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника, а також попередження нових правопорушень. Штраф як фінансово-правова санкція відрізняється від адміністративного штрафу і цивільно-правового штрафу. Штраф як фінансово-правова санкція на відміну від адміністративного не може бути замінений іншим стягненням, уповноважений орган на власний розсуд не може звільнити від накладення фінансового штрафу, виключається можливість стягнення і оскарження штрафу в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення і , досить часто, накладається разом зі стягненням недоїмки по податках та пені. На відміну від цивільно-правового штрафу він накладається за фінансові правопорушення, сплачується платником податків, отримувачем бюджетних кредитів за рахунок прибутку і не може встановлюватися угодою сторін.

Пит.№51 дефіцит бюджету ,джерела його фінансування

Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Причини виникнення дефіциту: — спад виробництва; — зниження ефективності функціонування окремих галузей; — несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; — великі воєнні витрати; — інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків. Бюджети в Україні можуть затверджуватись з дефіцитом лише при наявності обґрунтованих джерел його фінансування. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади АРК, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування. КМУ може брати позики в межах визначених законом України про Державний бюджет України. Запозичення використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави. За винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.Міністр фінансів має право обирати кредитора, вид позики і валюту запозичення з урахуванням вимог БК та з метою економії коштів та ефективності їх використання. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про ДБУ на таку мету, Міністр фінансів невідкладно інформує про це КМУ. КМУ невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат ВРУ та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону України про ДБ України. Емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту ДБУ

Пит.№ 84 Порядок фынансування видатків на націон.оборону

Конституція України закріплює як одну з найважливіших функцій держави, що є справою всього Українського народу, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17). Отже, наша держава, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава має Збройні Сили України з необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності. Саме на них покладено забезпечення оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Правовою основою оборони держави є Конституція України, закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України" "Про Раду національної безпеки і оборони України", інші законодавчі акти та відповідні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Враховуючи значення оборони для функціонування суверенної і недоторканної держави, цілком виправданим є здійснення фінансування її потреб виключно за рахунок Державного бюджету України, що визначається як Бюджетним кодексом України (ст. 87), так і спеціальним законодавством. Чинне законодавство також визначає мінімальну суму коштів, які мають бути спрямовані на фінансування потреб національної оборони - не менше 3 % запланованого обсягу ВВП (ст. 2 Закону України "Про оборону України").

Функціональна структура видатків на національну оборону (код 0200) включає видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони.

Витрати Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, фінансуються Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законодавством порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

Так, за рахунок коштів державного бюджету утримуються органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), об'єднаннями, з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління зазначених центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань загального військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. У межах встановлених повноважень Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, а також всебічно забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організує виконання робіт в інтересах Збройних Сил України і надання послуг.26. Пон. Предмет та джерела бюдж.права

Бюджетне право – це сукупність правових інститутів, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини, які виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з бюджетною діяльністю. Правові інститути бюджетного права: 1. бюджетний устрій;2. бюджетний процес.

Бюджетний устрій включає в себе норми щодо  - організації і принципів побудови бюджетної системи, її структури,  - взаємозв'язку між окремими ланками бюджетної системи. 

Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України. Бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Державний бюджет затверджується законом про Державний бюджет України. Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Місцеві бюджети затверджуються рішеннями відповідних місцевих рад. Предмет бюджетного права: 1. відносини щодо організації і побудови бюджетної системи; 2. міжбюджетні відносини; 3. відносини щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів; 4. відносини щодо виконання бюджету та здійснення контролю за його виконанням; 5. відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також щодо структури доходів та видатків. Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Це законодавче визначення.

27.Бюджетний кодекс України як джерелоБКУ-кодифікований законодавчий акт який систематизує орми бюджетного права,який визначає засади та структуру бюджетної системи,принципи,основи,правові засади функціонування бюджетного процессу та міжбюджетних відносин і відповідальність за порушення бюджетного законодавства З 1 січня 2011 набрав чинність Бюджетний Кодекс України , прийнятий 08.07.2010 за № 2456-VI в новій редакції. Бюджетний Кодекс визначає правові засади функціонування бюджетної системи. Складовими частинами бюджету згідно ст. 13 Кодексу може бути загальний і спеціальний фонд. Оскільки заклади освіти є бюджетними установами, всі витрати закладів освіти здійснюються через загальний і спеціальний фонд. Дата набуття чинності:24 липня 2001 року. Бюджетний кодекс України (на далі - Кодекс) визначає засади бюджетної системи України, структуру, принципи та правові норми її функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодекс визначає терміни, що застосовуються у бюджетному законодавстві, передбачає розмежування функцій в галузі бюджету між виконавчими органами державної влади та виконавчими органами місцевого самоврядування. Кодекс складається із Загальної частини, Особливої частини та Прикінцевих положень. Загальна частина Кодексу присвячена висвітленню спільних для бюджетів усіх рівнів принципів, основ організації бюджетного процесу та бюджетних процедур. Особлива частина визначає конкретний перебіг бюджетного процесу по складанню, прийняттю та виконанню Державного бюджету України, місцевих бюджетів всіх рівнів та регулювання міжбюджетних відносин.Прикінцеві положення визначають порядок набуття чинності Кодексу, а також особливості застосування окремих його положень протягом 2002 - 2006 років. Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України. Згідно Кодексу бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.Кодекс детально визначає порядок розгляду та прийняття Державного та місцевих бюджетів України, а також внесення змін до них.Кодексом забороняє створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами.