9. Економічний розвиток Давнього Риму

Період республіки в історії Стародавнього Риму тривав протягом VІ-ІІ ст. до н.е. Рим у цей час – місто (держава) подібно до грецьких полісів, підкоряючи інші держави, не включав їх до складу поліса.

У Стародавньому Римі земля належала або знатним патриціанським сім’ям, або плебеям, але частина її була власністю міста – держави, вважалася загальною. Її можна було займати, вносячи до казни орендну плату. Спочатку плебеї не мали такого права, що змусило їх боротися протягом VІ-ІІІ ст. до н.е. за допуск до загальної землі, за зниження позичкового відсотка, за політичне рівноправ’я, а також проти боргового рабства. Щоб послабити боротьбу за землю, Рим почав засновувати на завойованих землях колонії і роздавати там землі плебеям. Заснування колоній у V ст. до н.е. супроводжувалося частковим задоволенням вимог плебеїв. Закони 12 таблиць закріпили приватну власність, рабство, зменшили позичковий відсоток до 8 % на рік, водночас заборонили шлюби між патриціями і плебеями.

У ІV ст. до н.е. плебс здобув ще низку перемог: було скасовано боргову кабалу для римських громадян і членів їх сімей, на рабів можна було перетворювати переважно військовополонених, було заборонено володіти більш ніж 0,25 га землі. У ІІІ ст. до н.е. плебеї домоглися і політичної рівноправності з патриціями.

Розвиток сільського господарства у ІV-ІІІ ст. до н.е. сприяв активізації ремесла і торгівлі. Активізувалися торгові контракти. Потребиторгівлі викликали появу карбованої монети. За даними істориків співвідношення рабської і вільної праці становило 3:5. Рабство сприяло переходу від дрібного до більшого централізованого виробництва.

Це свідчило про загальну інтенсифікацію виробництва. Хоча традиційний селянсько-общинний сектор займав важливе місце.

ІІІ-І ст. до н.е. – І-ІІ ст. н.е. – період розквіту Римської імперії.

Сільське господарство у ІІ-І ст. до н.е. переживало піднесення. Цеможна пояснити трьома причинами: 1) широке впровадження рабства, 2) встановлення ринкових зв’язків між селом і містом, які мали потребу в продукції один одного (товарною галуззю в маєтку, як правило,ставала лише одна), 3) перехід від дрібного до великого землеробства.

Найбільш поширеним був фільварок у декілька сот югерів, середня вілла сягала 200-300 югерів (50-60 га) землі з 10-20 рабами. У таких маєтках, де контроль за рабами був більш ефективним, використовувалися елементи простої і складної кооперації.

Найбільших успіхів Римська імперія досягла у І-ІІ ст. н.е. Пожвавилася економіка провінцій. Вводилися нові сорти зернових, використовувалися мінеральні добрива, удосконалювалася техніка. Житницею імперії став Єгипет. У той же час ознаки кризи рабовласницького сільського господарства стали помітними в Італії. На місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі маєтки, які охоплювали ділянки в декілька тисяч югерів. Склалося кілька типів латифундій: 1) централізована рабська, яка керувалася із центру і оброблялася рабами; 2) децентралізована з колонами (колон – вільна людина, вільновідпущеник або раб, який отримував в оренду ділянку землі та інвентар); 3) змішана, коли вся латифундія поділялася на дві частини, одну з яких обробляли раби, а другу подрібнювали на частки і здавали в оренду колонам.

Земельні відносини – основне питання в житті Риму. Сільському господарству було присвячено сотні творів римських та чужоземних авторів. Почесне місце серед авторів посідають Каттон, Варрон, Колумелла.