7.Економічна думка Стародавнього Сходу (Єгтпет, Месопотамія)

1). Із пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу найдавнішою вважається “Повчання гераклеопольського царя своєму синові” (Стародавній Єгипет, ХХІІ ст. до н.е.). У ньому мова йде про правила мистецтва державного управління та господарювання. Ще одна з найдавніших пам’яток економічної думки Стародавнього Єгипту початку ХVІІІ ст. до н.е. “Речення Іпусера” надає критичну оцінку стихійного, некерованого зростання масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки чому в країні почалась громадянська війна.

2). У ХVІІІ сторіччі до н.е. для Вавилонського царства, що було розташоване у межиріччі Тигру і Євфрату, виникла реальна загроза руйнування його цілісності і незалежності. Швидкий розвиток товарно-грошових відносин почав супроводжуватися різким скороченням надходжень податків у державну казну, а відповідно – послабленням ефективності діяльності державних структур, особливо армії. За умов, коли люди встигли звикнути до самостійності, до відносної волі, до прибутків від ринкової торгівлі, Хаммурапі виявив мудрість і визнав за підлеглими право самим турбуватись про своє життя. У його законах знайшли відображення розвиток товарно-грошових відносин та заходи, які сприяли розширенню торговельних угод. Закріплені в “Кодексі Хаммурапі” правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов’язавши їх не тільки з майновою відповідальністю. Так, за зазіхання на особисту власність мірою покарання могли бути рабство чи смертна кара. Намагання звільнити чужого раба чи сприяння його втечі також каралось смертю. Крадіжка майна в особи, що близька до царя, каралася суворіше, ніж аналогічний злочин, але скоєний проти селянина.

Хаммурапі почав стягувати податки не продукцією, а сріблом.

Новий закон також давав можливість царським воїнам та іншим громадянам-вавилонянам не втрачати свої земельні наділи за борги. Тому,хто віддавав або продавав за борги в рабство своїх дружину чи дітей, закон гарантував, що після трьох років рабства членів його сім’ї звільнять з одночасним анулюванням боргу. Масштаби лихварства були впорядковані таким чином, що межа грошової позики не перебільшувала 20 %, а натуральної позики – 35 % від первинної суми. Хаммурапі декілька разів скасовував всі накопичені в країні борги.

8. Економічний розвиток Давньої Греції

У період VІІІ-VІ ст. до н.е. (архаїчний період) економічний розвиток Стародавньої Греції характеризується значними змінами у господарському житті, що привели до створення нової економічної системи. Греція обігнала у своєму розвитку всі сусідні країни. Вдосконалення сільськогосподарського виробництва відбувалося шляхом інтенсифікації: селяни перейшли до вирощування більш прибуткових культур – винограду і маслин. Головними осередками сільського господарства були дрібне селянське господарство і більший фільварок родової знаті. Землі здавались в оренду, за яку аристократи виручали 1/2 врожаю. Набуло значного розвитку ремесло, що зосереджувалося в містах, чітко сформувалися його галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Гончарне виробництво мало масовий, серійний характер. Провідною галуззю стала зовнішня торгівля, почав утверджуватися товарно-грошовий обмін.

У цей же період здійснювалася велика грецька колонізація. Виділяють три основні напрями колонізації. Перший – західний, найбільш потужний (Сицилія, Італія). Другий – північно-східний (узбережжя Чорного моря). Третій – південний і південно-східний – найбільш слабкий,оскільки тут греки натрапили на потужний опір фінікійських купців.

В архаїчний період відбувалось формування античних полісів –міст-держав. В основі поліса лежить антична форма власності, що становила собою єдність державної і приватної форм власності. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни були могли бути власниками землі.

Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабезпечення) – основа економічної свободи.

В історії розвитку Стародавньої Греції виокремилися два види полісів:

1) аграрний, з абсолютним переважанням сільського господарства, слабким розвитком торгівлі і ремесла, товарно-грошових відносин, великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Бестії);

2) торговельно-ремісничий, з великою часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, втіленням рабської праці у виробництво, демократичним ладом (Афіни, Коринф, Сиракузи та ін.).

Основною рисою соціально-економічного розвитку класичного періоду (V-VІ ст. до н.е.) стало панування полісів і поширення в торговельно-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберігалась залежність типу ілотії.

В еллінський період (кінець ІV-І ст. до н.е.) розвитку давньогрецької цивілізації поліс не зник з історичної арени, а дістав новийімпульс для існування при залученні до складу великої держави, яка забезпечувала йому автономію і безпеку. У період існування елліністичної монархії відбувається синтез грецьких (еллінських) і східних елементів у всіх сферах життя – економічній, соціально-політичній,культурній та ін. Все це сприяло зростанню товарності та збільшенню торговельного обігу .