49.Сутність та етапи «маржинальної революції»

Кардинальна переоцінка цінностей класичної школи, які сформувалисямайже за двісті років, відбулася в останній третині XIX ст. В економічнійлітературі її характеризують як "маржинальну революцію".

Пояснюючи суть цієї "революції", відзначимо, що маржиналізмґрунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяєзастосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах, яківідбуваються. У цьому його відмінність від класичної політекономії, авториякої користувались лише характеристикою суті економічних явищ (категорій),виражених у середній або сумарній величині. Ще одна "революційна"особливість маржиналізму полягає в тому, що класики поділяли економічніявища тенденційно, вважаючи зокрема сферу виробництва первинною щодо сфери

обігу, а вартість — вихідною категорією всього економічного аналізу, амаржиналісти економіку розглядають як систему взаємозалежних господарюючихсуб'єктів, які розпоряджаються господарськими благами, фінансовими ітрудовими ресурсами.

"Революційні" зрушення маржиналізм зумовив і в галузі кількісноїтеорії грошей. Класики, на противагу примітивному інфляціоналізму своїхпопередників — меркантилістів, ще з часів Д. Юма, тобто більше 100 роківтому, "доводили" ступінь ненейтральності грошей хоча б у короткостроковому

періоді. І висловлюючи незгоду з Юмом, вони не припускали можливостіпозитивної дії "повзучої" інфляції на виробництво і зайнятість. Згідно з їхінтерпретацією кількісної теорії грошей, мова йде про "просту і зрозумілутеорему пропорційності".

І, нарешті, "революційною" ще можна визнати ту особливість, щометодологічний інструментарій маржиналізму дозволив зняти таке важливе длякласиків питання, як первинність і вторинність економічних категорій. Цесталося насамперед завдяки перевазі функціонального підходу, який став

найважливішим засобом аналізу і перетворення економічної теорії в точнунауку.

Перший етап охоплює 70 — 80-ті роки XIX ст., коли відбувалосьузагальнення ідеї маржинального економічного аналізу у працях австрійця К.Менгера і його учнів, а також вуже згаданих англійця Джевонса і французаВальраса. На цьому етапі серед представників маржинальної теорії найбільше

визнання здобув К. Менгер, який очолив австрійську школу маржиналістів.

Другий етап "маржинальної революції" припадає на 90-ті роки XIX ст.З цього часу маржиналізм стає популярним і пріоритетним у багатьох країнах. Головне досягнення маржиналістів на цьому, етапі — відмова від суб'єктивізму і психологізму 70-х років з тим, щоб підтвердити, що метою "чистої економіки" завжди залишалось пояснення регулярного ходуекономічного життя за певних умов. . На перший план вийшли теорії англійця А. Маршалла, американця Дж.Б. Кларка та італійця В. Парето.

50. К .Менгер: теорія вартості, принцип компліментарності, концепція оплати праці й обміну.

Основоположником австрійської школи маржиналізму є Карл Менгер (1840-1921). У 1871 р. він опублікував книгу “Основи політичної економії”, де досліджував порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень.

Комплементарні блага вищого і нижчого порядку

  Про порядки благ в «Основах…» сказано; «Якщо ми володіємо комплементарними благами якогось вищого порядку, то спочатку ці блага мають бути перетворені в блага нижчого порядку і так далі, доки ми не одержимо благ першого порядку, які можна уже безпосередньо застосувати для задоволення наших потреб. Проміжки часу, що лежать між окремими фазами цього процесу, все ж цілком зникнути не можуть…». Отже, як вважає Менгер, безпосереднє задоволення потреб людини забезпечує володіння благом першого порядку, а володіння благом другого і більш віддаленого порядків вимагає, щоб їх «послідовним чином» можна було «пристосувати до задоволення наших потреб». При цьому цінним є зауваження вченого про те, що «ми ні в якому випадку не в змозі спожити одиничне благо вищого порядку для задоволення наших потреб, якщо водночас не володіємо рештою – комплементарними благами вищого порядку», оскільки, не маючи, наприклад, «у своєму розпорядженні… для виробництва хліба… блага другого порядку (без палива і води), … хліб не може бути виготовленим навіть при наявності … усієї решти необхідних для цього благ».

  Істотною є і та різниця, яку К. Менгер визначає щодо володіння суб´єктом благами вищого і нижчого порядків. У цьому зв´язку автор «Основ…» аргументує положення про те, що блага вищого порядку споживаються відповідно до «законів причинності», і «тільки через деякий час», зазнаючи «змін», перетворюються в блага першого порядку, тобто у той стан, який можна назвати задоволенням людських потреб. Блага вищого порядку, на думку Менгера, виступають як «засоби виробництва». Звідси «випливає закон, за яким реальна потреба в певних благах вищого порядку відносно якихось проміжків часу зумовлена наявністю в нашому розпорядженні комплементарної кількості відповідних благ вищого порядку».

  Цікавим є погляд Менгера на те, що являє собою «критерій економічного характеру благ». Цим критерієм, на його думку, не може бути «витрачена на благо праця", оскільки "її потрібно шукати виключно у відношенні між потребами у благах і кількістю доступних благ". Розвиваючи цю тезу, автор зауважує, що якщо створені природою для користування людини блага перевищують потребу в них, то вони тоді можуть зберегти "для споживачів економічний характер, коли той, у кого є влада, не дає решті господарюючих суб´єктів права розпорядження".