3.Первісне господарство

Розвиток первісного суспільства поділяють на кілька етапів, але в цілому він має такі ознаки: низький темп розвитку продуктивних сил і повільне їх удосконалення; низький темп розвитку суспільства; колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва; рівномірний розподіл і соціальна рівність; відсутність приватної власності, експлуатації, класів, держави.

Первісне суспільство хронологічно збігається з кам’яним віком.

У ньому можна виділити три періоди: палеоліт (давній кам’яний вік):5 млн. – 12 тис. років до н.е.; мезоліт (середній кам’яний вік): 12-8 тис. років до н.е.; неоліт (новий кам’яний вік): 8-3 тис. років до н.е.

У різних частинах світу в різних племен і народів поява певної форми праці і суспільного життя відбувається в різні періоди. Проте їх об’єднує низка загальних рис: господарство привласнення (користування природними благами); колективна, общинна власність на засоби виробництва.

У період мезоліту було накопичено значні обсяги інформації, знань з метеорології та медицини; всередині рас виділилися гілки і почався процес формування народів. Відмінність у темпах і характері господарського розвитку окремих людських спільнот посилювалася.

Неоліт став періодом завершення переходу до вищих форм привласнюючого господарства і переходу до відтворюючого господарства, тобто заснованого на виробництві матеріальних благ, необхідних для життя і діяльності людей. Основними галузями економіки стализемлеробство, скотарство і ремесла. Вперше стало можливим постійне, а не епізодичне, як раніше, отримання додаткового продукту.

Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство і скотарство) і другий (виокремлення ремесла із сільського господарства) суспільні поділи праці. Це сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі прийнято називати неолітичною революцією.

Неолітична революція – процес переходу від привласнюючих форм господарювання до відтворюючих.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Поступово вдосконалювалася агротехніка. У ІV тис. до н.е. у землеробстві з’явились такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних і навіть поливних земель. У Європі, Західній і Середній Азії почався перехід від ручного землеробства до орного.

Важливою галуззю господарства стало скотарство. Скотарські племена жили у степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа було зоною переважно рослинного землеробства зі стійловим скотарством.

Найдавнішим ремеслом було гончарство. Гончарне горно вперше з’явилось на Сході. Гончарний круг відомий з ІV тис. до н.е.; його поява значно підвищила продуктивність праці. Розвивалось також ткацтво.

На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії у VІ-ІV тис. до н.е. зародилось металургійне виробництво. На кордонах племен з різною господарської діяльністю, а пізніше і всередині племен, все інтенсивніше розвивався обмін.

Перехід до відтворюючого господарства привів до помітного збільшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка являла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні житлових будинків і споруд. На межі 5-4 тис. до н.е. на Землі вже проживало 80 млн. осіб. Кам’яні знаряддя праці вичерпали свій потенціал у ІV тис. до н.е. У період неоліту матеріалом для виготовлення знарядь праці стає метал – спочатку мідь, залізо, потім бронза, починаючи з І тис. до н.е. – сплави заліза та його похідних, зокрема чавуну та сталі. Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення і плугового землеробства), посилення майнової нерівності, поява приватної власності привели до виникнення класів та держави.

Удосконалювалися знання, з’явились рахункові системи. Розвиток землеробства сприяв розвитку геометричних знань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту було винайдено колесо, почав розвиватись колісний транспорт. Винятково важливою подією було виникнення писемності. Це стало межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації.

Руйнування первісного суспільства у різних регіонах світу відбувалось у різний час. Відмінними були і моделі подальшого розвитку.

Перші держави виникли в Месопотамії та в Єгипті наприкінці ІV тис.до н.е.