39. Пп у Німеччині

Промисловий переворот у Німеччині розпочався у 30-ті рр. ХІХ ст. і лише в текстильній промисловості окремих німецьких держав. До середини ХІХ ст. він не вийшов за межі початкової стадії, що й зумовило переважання ремісничого виробництва. Це пояснювалось тим, що в першій половині ХІХ ст. зберігалась феодальна роздробленість, продовжувалось звільнення селян, Німеччина була віддалена від світових торговельних шляхів.

Створення митного союзу в 1833 р., який став першим кроком до об’єднання німецьких держав в одне економічне ціле, та буржуазна революція 1848 р., в результаті якої були ліквідовані залишки феодальних відносин та політичне домінування феодалів, частково усунули перешкоди на шляху індустріалізації країни.

Промисловий переворот у Німеччині мав свої особливості. У роки перевороту в країні розвивалась переважно важка промисловість, а легка – відставала. Основними стимулами розвитку промисловості було будівництво залізниць та воєнні потреби. У результаті прискореного будівництва залізниць Німеччина, розташована в центрі Європи, опинилась у центрі європейської сітки залізниць. Пруссія прагнула об’єднати Німеччину, тому виникла необхідність виробництва передової воєнної техніки. У зв’язку з цим провідну роль у промисловості відігравали саме воєнні підприємства, серед яких перше місце посідали артилерійські заводи Круппа.

До особливостей промислового перевороту в Німеччині варто віднести ту обставину, що промислові об’єкти будувались на півстоліття пізніше англійських і тому комплектувались найновішою на той час технікою, завезеною з Англії. У самій Німеччині в означений період були відкриті способи виробництва анілінових барвників, винайдено динамо-машину, що зумовило стрімкий розвиток хімічної та електротехнічної промисловості.

Специфікою промислового перевороту стало використання для розвитку промисловості капіталів поміщиків, які мобілізувались через акціонерне підприємництво. Промислові фірми та банки створювались як акціонерні, продавали акції юнкерам, отримуючи їх капітали.

Як наслідок, юнкери отримали міцні позиції не лише в сільському господарстві, а і в промисловості.

У результаті зазначених процесів Німеччина посіла третє місце усвіті за обсягами промислового виробництва, поступившись Англії та США. За першу половину ХІХ ст. обсяги зовнішньої торгівлі зросли вдвічі, а в 50-60-ті рр. – втричі. В експорті країни переважала промислова продукція (вугілля, машини, тканини), в імпорті – сировина та сільськогосподарська продукція.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві Німеччини відбувався шляхом перетворення феодальних маєтків у великі капіталістичні господарства (шляхом перетворення поміщиків (юнкерів) у сільських капіталістів), а селян – у найманих працівників. При цьому експлуататори та експлуатовані залишались на своїх місцях, змінювалась лише форма експлуатації. Такий шлях утвердження капіталістичних відносин у сільському господарстві В. Ленін назвав прусським. Він був досить болісним для селян, оскільки невеликі земельні наділи не могли забезпечити їх життя, прив’язували до господаря та дозволяли експлуатувати. Водночас юнкери переходили до великого товарного виробництва, застосовуючи інтенсивні технології.

40. ПП у США

У ХVІІ ст. Англія створила низку колоній на Атлантичному узбережжі американського материка. У результаті боротьби з Нідерландами і Францією вона значно розширила свої володіння в Північній Америці.

У північних англійських колоніях (Нова Англія) розвивались різноманітні промисли (хутряний, рибальство, скотарство), примітивні мануфактури (деревообробні, суднобудівні, текстильні). У сільському господарстві домінували дрібні і середні фермерські господарства товарного характеру. Земля могла вільно відчужуватись.

Північні колонії виникали з вільних союзів людей, яких влада європейських країн переслідувала за релігійні переконання (квакери, пуритани, індепендисти, гугеноти). Вони відзначались підприємливістю та енергійністю. На півдні англійські колонії засновувались торговельними компаніями та англійським урядом. Тут розвивались великі плантаційні господарства, які спеціалізувались на вирощуванні тютюну, рису, бавовни, цукрової тростини. Тютюн та рис стали основними статтями експорту, що давало великі прибутки. На плантаціях використовувалась праця рабів.

Колонії мали свої органи самоуправління – законодавчі зібрання, ради при губернаторах. Незважаючи на це, вони вважались частиною Англії, а жителі – підданими короля

Щоб обмежити конкуренцію американської буржуазії, Англія чинила опір економічному розвитку колоній. На основі навігаційних актів колонії позбавлялись права вільної торгівлі. Не дозволялось переробляти сировину, її можна було лише вивозити, а отже, можливості створювати фабрики обмежувались. З 1770 р. до Північної Америки заборонили вивозити щойно винайдені машини. Колоніям дозволялось торгувати лише з Англією, мито на іноземні товари було збільшене.

У такій ситуації постала проблема ліквідації британського панування та творення незалежної держави. Війна за незалежність закінчилась перемогою північноамериканських колоній. У 1776 р. було проголошено нову незалежну державу – Сполучені Штати Америки.

Одночасно ця війна була і буржуазною революцією, внаслідок чого знищувались феодальні маєтки, конфісковувались і розподілялись землі прихильників Англії. На Заході створювався фонд державних земель, що сприяло розвитку фермерства.

Поява потужної самостійної держави стала головним чинником її економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у Північних штатах в останньому десятилітті ХVІІІ ст. і тривав до середини ХІХ ст.