32.Економічні погляди у.Петті і п.Буагільберта

Основоположником класичної школи політичної економії в Англії вважається Уїльям Петті (1623-1687). Він є автором таких творів:“Трактат про податки і збори” (1662 р.), “Політична анатомія Ірландії” (1672 р.), “Політична арифметика” (1676 р.), “Декілька слів з приводу грошей” (1682 р.).Петті є першим автором трудової теорії вартості. Він розрізняв внутрішню вартість, яку називав “природною ціною”, і ринкову ціну. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва завдяки праці. Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.

Приплив дорогоцінних металів вважав джерелом зростання цін. Надлишок грошей, за твердженням дослідника, призводить до зростання цін, а їх нестача – до скорочення обсягів робіт, що виконуються, і низького рівня податкових платежів. Петті створив економічну статистику і запропонував метод обчислення національного прибутку.

Він також дав пояснення понять “рента”, “диференціальна земельна рента” та “позичковий відсоток”.

Фундатором класичної школи економічної думки у Франції став П’єр Буагільбер (1646-1714). У працях “Докладний опис стану Франції” (1696 р.), “Обвинувачення Франції” (1707 р.) та “Трактат про природу багатства” (1707 р.) розкритикував політику меркантилізму і дав пояснення кризової ситуації в економіці Франції. Незалежно від У. Петті він дав обґрунтування трудової теорії вартості, в якій величину “істинної вартості” визначав витратами праці.

Джерелом багатства вважав сферу виробництва, а сфера обміну є умовою для розвитку економіки. Вважав за необхідне заохочення розвитку як промисловості, так і сільського господарства, причому в останньому вбачав основу для економічного зростання Франції. До поняття “багатство” включав не лише гроші, а й інші речі та блага.П. Буагільбер вважав, що гроші заважають обміну товарів за “істинною вартістю”, пропонував звести їх роль до простого засобу обігу.

33.Економічне вчення фізіократів ф.Кене,а.Тюрго

Фізіократія (з гр. – “влада природи”) стала одним з напрямів класичної політичної економії у Франції, представниками якого є Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, В. де Гурне, П. Мерсьє де Ла Рів’єр. Фізіократи критикували меркантилізм, центр ваги теоретичних досліджень перенесли зі сфери обігу до сфери виробництва, вперше дали аналіз капіталу, чистому продукту і розподілу доходів, поставили проблему продуктивної і непродуктивної праці, започаткували теорію відтворення і теорію корисності.

Фундатором економічної школи фізіократів став видатний французький економіст Франсуа Кене (1694-1774), який виклав свої погляди у працях “Загальні принципи економічної політики землеробської держави” (1758), “Економічна таблиця” (1758), “Природне право” (1765). У теоретичній системі Ф. Кене виокремлюють кілька елементів: 1) вчення про “природний порядок”; 2) вчення про “чистий продукт”; 3) вчення про капітал; 4) модель суспільного відтворення (господарського кругообігу).

Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781) у своїх працях “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766) і “Цінність та гроші” (1789) узагальнив фізіократичну систему, розглянув проблеми ціноутворення, вартості та грошей, проаналізував капітал і доходи.

Істотний вплив на подальший розвиток економічної науки справили сформульовані фізіократами положення про природну закономірність суспільного життя, розвиток економіки за об’єктивними законами; джерело утворення багатства (вартості), яким є не товарний обмін, як стверджували меркантилісти, а виробництво; розмежування продуктивної і непродуктивної праці; капітал, його структура і роль у суспільному виробництві та відтворенні; господарський кругообіг продукту, пропорційність суспільного відтворення; спадний характер віддачі капіталу в землеробство (закон спадної родючості землі); необхідність утвердження принципів економічного лібералізму.