24. Ранній меркантилізм і його особливості

Ранній меркантилізм виник ще до Великих географічних відкриттів і тривав до середини XVI ст. Найвизначнішим представником цього періоду був Уїльям Стаффорд. Для досягнення позитивного сальдоу зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали необхідним, поперше, встановлювати максимально високі ціни на товари, які експортуються; по-друге, в цілому обмежувати імпорт товарів; по-третє, не допускати вивезення із країни золота і срібла (з якими ототожнювали грошове багатство держави). Таким чином, теорія раннього меркантилізму може розцінюватися як теорія “грошового балансу”.

Представники раннього меркантилізму не мали чіткого уявлення про зв’язок торгівлі і грошового обігу. Їхня концепція номіналістичного походження грошей, яка бере свій початок ще зі стародавніх часів, зокрема з праць старогрецького філософа Аристотеля (IV ст. до н.е.), була помилковою. Останній, як відомо, вважав, що монета “існує не за природою, а встановлена людьми, і їм під силу змінити її або вилучити із обігу”. Міркуючи так, меркантилісти заперечували не лише товарну природу грошей, але й їхній зв’язок з дорогоцінними металами.

25. Пізній меркантилізм і його особливості

Пізній меркантилізм тривав з другої половини XVI ст. до середини XVII ст., хоч окремі його елементи продовжували проявляти себе і в XVIII ст. На цьому етапі торговельні зв’язки між країнами стають розвиненими і регулярними. Цьому сприяло заохочення розвитку національної промисловості й державної торгівлі. Щоб досягти активного торговельного балансу, меркантилісти вважали за необхідне, по-перше, завоювати зовнішній ринок, пропонуючи відносно дешеві товари (держава, на їх думку, мала стимулювати виробництво товарів на експорт), а також перепродувати товари одних країн в інші; по-друге, дозволяти імпорт товарів, крім предметів розкоші, при збереженні в країні активного торговельного балансу; по-третє, вивозити золото і срібло для здійснення вигідних торговельних угод шляхом посередництва, тобто для збільшення їх маси у країні і збереження активного торговельного балансу, який приведе до активного платіжного балансу, а отже, – до припливу золота і срібла із-за кордону. Пізні меркантилісти змінили акцент у теорії монетаризму, протиставляючи ідеї “грошового балансу” ранніх меркантилістів ідею “торговельного балансу”, згідно з якою держава стає тим багатшою, чим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів.

Визнаючи товарну сутність грошей, їх цінність пізні меркантилісти, як і їхні попередники, вбачали у природних властивостях золота і срібла. Але саме вони зумовлювали перехід від металевої до кількісної теорії грошей і системи монометалізму. Якщо ранні меркантилісти ототожнювали багатство країни із золотом і сріблом та зводили функцію грошей до засобу нагромадження, то представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який можна перетворити на зовнішньому ринку у гроші, що для них були не тільки засобом нагромадження, а й засобом обігу. Виступаючи за посередницьку торгівлю, представники пізнього меркантилізму відстоювали обіг грошей як капіталу.