
- •1. Предмет і методи вивчення в економічній науці
- •2. Напрямки та етапи розвитку економічної думки
- •3.Первісне господарство
- •4.Первісне господарство східних слов’ян
- •5.Особливості економічного розвитку країн Стародавнього Сходу
- •6. Господарство Давнього Єгипту
- •7.Економічна думка Стародавнього Сходу (Єгтпет, Месопотамія)
- •8. Економічний розвиток Давньої Греції
- •9. Економічний розвиток Давнього Риму
- •11.Економічна дуика Китаю та Індії
- •12. Економічні погляди давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона, Аристотеля
- •13. Економічні ідеї Давнього Рима в працях Катона, Варрона, Колумелли
- •14. Формування феодалізму в королівстві Франків
- •15. Становлення феодалізму в кр
- •16.Сільське господарство Західної Європи в період класичного феодалізму
- •17. Середньовічне європейське місто
- •18. Ремесло і торгівля в кр
- •20. Середньовічна економічна думка арабського Сходу: Ібн-Хальдун
- •21. Економічна думка пізнього середньовіччя ф.Аквінський
- •22. Економічні причини та наслідки Великих Географічних відкриттів
- •23. Встановлення кріпацтва і формування козацтва на українських землях уXv – xviст.
- •24. Ранній меркантилізм і його особливості
- •25. Пізній меркантилізм і його особливості
- •26.Історичне значення меркантилізму. Кольбертизм
- •27. Первісне накопичення в Англії
- •28. Мануфактурний період в Англії
- •29.Розвиток капіталізму в Голландії (XVI – xviiIст)
- •31. Загальна характеристика класичної політичної економії
- •32.Економічні погляди у.Петті і п.Буагільберта
- •33.Економічне вчення фізіократів ф.Кене,а.Тюрго
- •34.Сміт в економічній науці
- •35. Економічний підйом Англії xiXст
- •36. Первісне накопичення у Франції
- •37.Особливості економічного розвитку Франції в 1813-1870 рр.
- •39. Пп у Німеччині
- •41. Теоретичні положення д.Рікардо про вартість, заробітну плату, прибуток, відтворення і ренту
- •42.Положення про три фактори виробництва і «Закон ринків» ж.Б.Сея
- •43. Т.Мальтус та його вклад у економічну науку
- •44. Економічні погляди соціалістів-утопістів поч..XIX ст. Р.Оуен, а.Сен-Симон, ш.Фурьє
- •45. Дж.С.Мілль про сфери «безсилля ринку» і соціальні реформи
- •46.Історичне значення економічного романтизму
- •47. Економічні погляди с.Сісмонді
- •48.Вчення к.Маркса
- •49.Сутність та етапи «маржинальної революції»
- •50. К .Менгер: теорія вартості, принцип компліментарності, концепція оплати праці й обміну.
- •51. Ф.Ліст: наука про національне господарство
- •52.Історична школа Німеччини(в.Рошер, б.Гільдебранд, г.Шмоллер, к.Бюхер)
- •53. «Теорія очікувань» о.Бем-Баверка
- •54. «Теорія витрат» Візера
- •55.Особливості теоретичних поглядів а.Маршалла
- •56. «Закон граничного виробництва» Кларка
- •58.Криза феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин на Україні у хіх
- •59. Економ думка 19-20 ст,
- •60.Англійський імперіалізм
- •61. Французький імпералізм
- •62. Німецький імпералізм
- •63. Американський імпералізм
- •64.Господарство України в к.19- поч.20 ст
- •65. Туган-Барановський: проблеми методології і теорії. Теорія цінності
- •66.Економічні проблеми в працях Леніна
- •67. Економіка сша у 20х р і криза 1929-1933рр.
- •68. «Новий курс» Рузвельта
- •69. Економічний розвиток Англії і Франції у 20-30ті рр
- •70.Господарство фашистської Німеччини
- •71. Господарство радянської України в міжвоєнний період 20-30ті рр
- •73. Особливості розвитку Англії після дсв
- •74. Економічний розвиток Франції після дсв
- •75. Економічне «чудо» фрн і його причини
- •76. Основні напрямки розвитку зх економічної теорії 20 ст
- •77.Міри державного регулювання у вченні Кейнса
- •78.Неокейнсіанство.
- •79. Теорія циклу Хансена
- •80. Неокласицизм:теорія лібералізму Хаека
- •81.Неоліберальні концепції:ордо лібералізм.Принципи неолібералізму
- •82.Інституціоналізму
- •83. Гелбрейт: концепція «зрілої корпорації», і «нового соціалізму»
- •84. Інституціональна-соціологічна традиція у Франції. Перру
- •85.Господарський розвиток України 50-90 рр
- •86. Розвиток радянської екон думки: етапи та напрямки
18. Ремесло і торгівля в кр
1).Особливо високого рівня розвитку в Київській Русі досягло ремісниче виробництво. Воно було багатопрофільним, а ремісничі майстерні — спеціалізованими. Існувало понад 60 різних спеціальностей. Центрами ремесел були міста.
Міське ремесло відрізнялося від сільського складнішим характером виробництва і вищою якістю виробів. Ковальство на кінець XI — початок XII ст. розділилося на низку спеціальностей. Від нього відокремились зброярі, щитники, гвіздочники. Ковальські роботи виконували і майстри, які вже не були безпосередньо пов'язані з металургією. Отже, можна говорити про початок відокремлення ковальства від металургії в містах.
Різноманітнішим, порівняно з селом, був і асортимент виробів у місті. Там виготовляли різні речі побутового призначення: ножиці, залізні скриньки для коштовних речей, замки досить складної конструкції, а також інструменти для ремісників різних спеціальностей, зброю і спорядження. Особливо якісними були давньоруські панцирі.
Високого рівня досягло виготовлення заліза у сиродутних горнів з болотних руд. Починають утворюватися залізообробні центри. Вони характеризувалися спільністю форм, розмірів і схожою технологією виготовлення. Серед них не менше 20 найменувань сільськогосподарських і промислових знарядь праці , понад 40 найменувань предметів побутового й господарського призначення тощо. Руські майстри славилися виготовленням мечів, шоломів, кольчуг.
Поширеним було деревообробне ремесло. З'явився токарний верстат, на якому обробляли дерево, збільшився асортимент дерев'яних виробів, ускладнилися їхні форми. Майстри навчилися робити дерев'яні колеса зі спицями. Продовжувалося виробництво предметів з кісток і рогів тварин. Кістковорізальні майстерні існували на Замковій, Старокиївській горах і на Подолі в Києві, Білгороді та в інших містах. З каменю виготовляли жорна, точильні бруски, пряслиці тощо. Одним із центрів виробництва жорен стало побережжя р.
Великої слави зажили давньоруські ювеліри, їм були відомі всі технічні прийоми, які знали майстри передових країн тодішнього світу. Вони оволоділи складною технікою черні, фігурного литва, і, нарешті, перегородчатої емалі, створили справжні шедеври художнього ремесла. Різні оздоби з міді, золота, срібла були широко відомі не тільки на Русі, а й далеко за її межами.
Свою продукцію майстри обмінювали на інші товари або продавали на торгах. Збільшилася кількість купців, які спеціалізувалися на купівлі-продажу різних товарів. Посилився їхній вплив на вирішення справ.
Досконалістю відзначались також вироби міських гончарів. їх вони випалювали в спеціальних горнах. Поширилось і виробництво цегли або "плінфи". Для декоративних цілей — оздоблення підлоги, стін — поряд з великими цеглинами використовували й плитки з поливою і складним візерунком.
Окремими видами ремесла в місті були: теслярство, ткацтво і кравецтво, обробка шкіри, льону і вовни, виробництво скла, обробка кості й каменю. У великих містах у цей час існувало понад 40 ремісничих фахів. Ремесло в Київській Русі досягло дуже високого рівня розвитку.
Помітних успіхів було досягнуто в будівельній справі та в архітектурі. В період Київської Русі побудовано такі прекрасні споруди, як Десятинна церква, Успенський і Софійський собори, а також Золоті Ворота в Києві, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові, численні князівські й боярські палаци. За Володимира Мономаха (XII ст.) на Дніпрі збудовано дерев'яний міст.
За соціальним станом ремісників Київської Русі можна поділити на кілька груп: 1) сільські ремісники-общинники; 2) ремісники-холопи (раби) в князівському, боярському або монастирському дворі; 3) вільні міські ремісники. Найчисленнішою була остання група.
Для охорони своїх інтересів міські ремісники об'єднувалися В організації, які можна вважати зародками цехів. Цех мав касу взаємодопомоги, будував цехову церкву (на честь свого патрона — покровителя окремого ремесла), приміщення, куди збирались на цехові збори, свята, де влаштовували братчини (бесіди) та ін. Повноправні члени цеху — майстри, власники майстерень — обирали цехових старшин. Останні наглядали за організацією роботи, довозом сировини, продажем виробів.
2). Основними торговельними маршрутами Київської Русі були: шлях "Від варяг до греків", який пролягав від Півночі до Півдня Європи через Чорне море до Константинополя; "Залізний шлях", що пролягав уздовж Дніпра, Чорного моря, Дунаю, з'єднуючи Україну з важливими економічними центрами Південно-Східної Європи; "Соляний шлях" сягав гирла ріки Дон, через Азовське море, до Кримського півострова і грецьких колоній на Чорному морі; ще один торговельний шлях був спрямований до хазарської' столиці, міста Ітіль, звідки суходолом уздовж західного узбережжя Каспійського моря рухалися каравани через Вірменію та Азербайджан у напрямі Великого Шовкового шляху; галицькі князі використовували водні артерії річок Прута і Дунаю для торгівлі з Візантією. Візантійська торгівля у X ст. відігравала визначальну роль у зовнішніх зносинах Київської Русі.
Найбільшим торговельним центром Давньої Русі був Київ, на території якого діяло вісім ринків, кожен з яких спеціалізувався на продажу певних товарів. Зокрема, міжнародна торгівля здійснювалася на спеціальному ринку під назвою "Бабин торжок", розташованому неподалік від Десятинної церкви, поруч із міською площею. В товарному експорті України переважали хутра, віск, мед, зерно. Імпортувалися в основному срібні та золоті вироби, шовк, килими, кераміка, ікони, витвори мистецтва, вина, фрукти, спеції.
Кримські купці виступали посередниками у торгівлі з Візантією. У Північному та Західному напрямах здійснювалась торгівля з російськими та скандинавськими племенами. Починаючи з другої половини XVIII ст. відбувалося відчутне скорочення міжнародних економічних зв'язків Київської Русі, викликане встановленням іноземного панування, зростанням соціальної напруженості, збільшенням власних продовольчих ресурсів. Водночас зовнішня торгівля Галичини, Волині та Західного Поділля розвивалася доволі стабільно. Ці регіони активно торгували з польськими містами (Краків), прусськими (Данціг і Торн), германськими (Нюрнберг і Регенсбург) та ін. Галицько-Волинське князівство встановило торговельні зв'язки з Грецією та Малою Азією. Головними центрами торгівлі Західної України були Львів і Луцьк.
Активні торговельні зв'язки розвивалися з Туреччиною та Кримом, втілюючись у договірні форми. Суперечливий характер мали торговельні відносини з Польщею.
Активно розвивалася транзитна торгівля, особливо після введення в дію чорноморських портів Одеси і Севастополя.