1. Становлення розуміння культури

Культу́ра — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Культура є складною системою буття. У ХХ столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й привели в своїй праці, 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на 17 Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття.

Поняття культура об'єднує в собі науку і освіту, мистецтво, мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією,етнографією, соціологією, психологією, історією.

2 поняття культури та функції культури

Культу́ра — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Головною функцією

культури, на думку багатьох вчених, є людинотворча, або гуманістична.

Всі інші функції так чи інакше пов'язані з нею і навіть випливають з

неї.

Однією з найважливіших функцій будь-якої культури є передача соціального

досвіду. Тому її називають інформаційною.

3. Матеріальна та духовна культура

Матеріальна культура  — сукупність усіх матеріальних цінностей, створених певною культурою, її уречевлена складова. Оскільки для різних суспільств характерні різні культури, то відповідно до рівня узагальнення розглядають матеріальну культуру людства, окремого народу і тому подібне.

Духо́вна культу́ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

4. поняття національного типу культури. периодизація історії української культури

Предметні й особисті форми культури являють собою неподільну цілісність і становлять певний тип культури. Свій тип культури притаманний кожному народові як етнічній та історичній цілісності. Культурна цілісність характерна і для регіонів (культура європейська, африканська, арабо-мусульманська та ін.), а також історичних епох (антична культура, культура Середньовіччя, доби Просвітництва та ін.). І хоч зі зміною історичних епох змінюється тип культури, це зовсім не означає розриву культурної спадщини і традицій, бо кожна нова доба з необхідністю успадковує культурні досягнення попередньої.

5. місце української культури в контексті світової

Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.

Внаслідок труднощів історичного шляху України народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві.

6. Витоки української культури

На сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців:

1) теорія “споконвічності” - українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років;

2) теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців становило населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;

3) теорія “єдиної колиски” (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;

4) теорія “незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

7. культура первісної доби

Пе́рвісна культу́ра — культура первісної доби, найбільшого періоду в історії людства — від виникнення людини (близько мільйона років тому) і до появи державності.

У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть тепер живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру — що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV — початок III тисячоліття до н. е.), і традиційну первісну культуру.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення — магічні дії із забезпечення успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури — пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

8. первісні форми релігій

Багато дослідників погоджується з тим, що переважній більшості первісних проявів релігії були притаманні такі особливості:

1) Відсутність абстрактних уявлень про Бога як безлику, керуючу природою і людьми силу, що знаходиться над світом. Замість цього давні люди поклонялися безпосередньо матеріальним предметам, природним явищам, тваринам і рослинам, шо наділялися надприродними властивостями і якостями. Найчастіше надприродність первісних об’єктів релігійного шанування зводилася до поєднання двох головних ознак:

• до їхньої невидимості, невідчутності або не вразливості для звичайних людей у звичайній ситуації, тобто до перебування "над" природним і людським світом;

• до можливості вирішальним чином втручатися в перебіг природних процесів (наприклад, викликати дощ або припиняти тривалу зливу) або в долю кожної окремо взятої людини.

2) Змішання життя і культу, у цьому зв’язку прийнято навіть говорити, що життя первісної людини було її богослужінням. Кожна її дія здійснювалася відповідно до освячених тисячолітньою традицією обрядів і правил, що було важливо для накопичення, збереження й передачі від одного покоління до іншого моральних приписів, правил поведінки, елементарних знань і навичок, необхідних для виживання в навколишньому світі.

3) Родоплемінний, а не світовий характер релігійних культів, коли кожне первісне плем’я мало свої власні релігійні культи: одні поклонялися ведмедю, інші вірили в чудодійну силу померлих предків тощо.

9. початки людської цивілізації на території україни

на наших етнічних територіях почала формуватися цивілізація задовго до того, як на цій землі з’явилися зародки українства, тобто приблизно 1 млн років тому (початок ашельської доби).  Тогочасна спільнота складалася, на думку більшості вчених, із вихідців з Передньої Азії, які опинилися тут шляхом просування через Балкани та Центральну Європу. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території сучасної України знайдені біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Архантропи раннього палеоліту (до 150 тис. р. тому) жили невеликими групами, які формували стада. Вони займалися присвоюючим господарством і будували міжособистісні відносини на основі кровнородинного устрою. Знайдені найпримітивніші знаряддя праці свідчать про зародження елементарного мислення в найперших поселенців на території України.

10. трипільська культура

Трипі́льська культу́ра, культу́ра  — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

11. культура давніх славян

Культура древних славян

Была представлена скотоводством, охотой, земледелием. Ремесленные поселки – зародыши будущих городов – представляли собой собрание хижин, окруженных забором или земляным валом, внутри возвышались святилища. В VI–VIII вв. уже выделились кузнецы, литейщики, ювелиры, позднее – гончары. Торговый водный путь, который шел из Византии через все восточнославянские земли к Балтийскому морю, назывался «из варяг в греки».

Язычество – характерная черта культуры восточного славянства, особое значение оно имело в догосударственный период и первые десятилетия Киевской Руси. Его отличает светлый характер, оптимизм, поэтизация природы. Языческое мировоззрение нашло художественное выражение в народном творчестве: устная народная поэзия – это заговоры, заклинания (охотничьи, пастушеские, земледельческие), пословицы и поговорки (как отражение древнейшего быта), загадки (следы древней магии). Былинный эпос, сказки связаны с язычеством. «Растительный», «звериный» стили – излюбленные мотивы орнамента в русском прикладном искусстве.