67. Поняття і види правочинів. Договори й односторонні правочини

З огляду на специфіку цивільного права, одним із найбільш поширених юридичних фактів є правочин. Під правочином слід розуміти дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин характеризується такими основними ознаками:

1) правочин це вольовий акт, тобто в ньому наявна єдність волі (внутрішнє бажання особи досягти поставленої мети) та волевиявлення (зовнішній вияв волі, який може бути юридично оцінений);

2) правочин – це правомірна дія, що вчинена відповідно до вимог закону;

3) правочин направлений на виникнення, припинення чи зміну цивільних правовідносин, внаслідок вказівки на це в законі.

Залежно від різноманітних ознак, правочини можуть бути розподілені на декілька основних класифікацій.

1) Залежно від кількості осіб, вираження волі яких необхідно та достатньо для укладення правочину:

а) односторонній правочин – це правочини, для вчинення яких достатньо волі однієї особи, наприклад, прийняття спадщини, оголошення конкурсу тощо.

б)двосторонній правочин– це правочини для вчинення яких потрібно узгодження волі двох осіб (зустрічної та співпадаючої).

в) багатосторонній правочин – це правочини, для вчинення яких потрібно узгодження волі більш аніж двох осіб, наприклад, договір про сумісну діяльність.

При цьому, двосторонні та багатосторонні правочини іменуються договорами. Тому кожен договір є правочином, проте не кожен правочин є договором.

2) Залежно від того, чи має правочин на меті відплатність:

а) відплатний правочин - правочин, в якому одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо.

б) безвідплатний правочин - правочин, в якому майнове відшкодування, або інше зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад, договір позички.

3) Залежно від моменту виникнення правочину:

а) консенсуальний правочин - правочин, який вважається укладеним з моменту досягнення домовленості між сторонами за всіма істотними умовами, наприклад, купівля-продаж, підряд.

б) реальний правочин – правочин, для якого досягнення домовленості є недостатнім, і моментом його укладення вважають момент фактичного виконання дій, наприклад, позика, перевезення, дарування.

4) Залежно від значення підстав правочину для його дійсності:

а) каузальний правочин – це правочин, із якого чітко видно, яку правову мету він переслідує, і не дотримання цієї умови тягне за собою недійсність правочину.

б) абстрактний правочин – це правочин, в якому його мета (підстава) є юридично неважливою, наприклад, вексель.

68. Умовні правочини, їх види

Окремо слід виділяти також і умовні правочини, тобто за якими виникнення цивільних правовідносин ставиться в залежність від якої-небудь обставини (дії чи події), яка може наступити чи не наступити в майбутньому. Основною характерною ознакою умовного правочину є невизначеність на момент його укладення того, чи наступить вказана обставина, чи ні та об'єктивна можливість її настання. Правочин може бути укладено під:

а) відкладальною умовою, тобто, коли сторони поставили можливість виникнення правовідносин залежно від настання умови;

б) скасувальною умовою, тобто, коли сторони поставили можливість припинення залежно від настання умов.

При цьому, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. І навпаки, якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.