4. Державне управління як наука та його функції.

Будь-яка нова наука народжується з потреби більш поглибленого пізнання тих чи інших явищ природи і суспільства. Порівнюючи проблеми суспільства столітньої давності, зразу стає зрозумілим, що сучасний розвиток характеризується такими новими викликами як екологічна криза, обмеженість та дефіцит природних ресурсів, різного роду техногенні катастрофи та епідемії, подолання яких під силу лише державі, а в окремих випадках лише завдяки спільним діям урядів більшості країн світу. На сьогодні вся суспільна наука вимушена зосередитись на проблемах державного управління та на міжкраїнової координаційної діяльності, в якій держава виступає як суб’єктом так і об’єктом управлінського процесу. Немає сумніву, що об’єктом державного управління як науки стають постійно виникаючі перед цивілізацією та й перед кожною країною суспільні проблеми, а предметом є пошук управлінських методів та інструментів їх вирішення. Використання принципу єдності історичного та логічного щодо пояснення логіки виникнення будь-якої науки дозволяє переконатись у правильності такого підходу. Потреби та проблеми, що постійно виникають в кожної людини (їх акумуляція формує суспільні потреби), сприяють зосередженню людських зусиль на їх подоланні, що й призводить до виникнення нових напрямків наукових досліджень та наукових дисциплін. Висновок: державне управління як наука є відносно відокремленою сферою наукових досліджень, предметом якої є державна управлінська діяльність в аксіологічному її вимірі, а об’єктом – конкретно визначені завдання з функціонування як суспільства в цілому, так і його складових. Предмет відображає пошук ефективних оптимальних та раціональних способів досягнення цілей державно-управлінської діяльності, об’єкт - характеризує оцінку соціальних, економічних, політичних, культурних, екологічних тощо наслідків функціонування суспільства та діяльності держави.

Міждисциплінарний характер науки державного управління зумовлює необхідність „використання напрацювань споріднених наукових галузей, які можна розглядати як своєрідний фундамент для подальшого структурування проблемного поля державного управління, узагальнення різних методологічних підходів у науці, формування понятійного апарату науки державного управління. Багатогранність науки „державне управління” передбачає використання досягнень фундаментальних та прикладних наук: технічних (прикладна математика, інформатика, технічна кібернетика, системо-техніка тощо), економічних (макро- і мікроекономіка, статистика, економетрія та ін.), політичні, юридичні, історичні, морально-етичні, соціологічні, організаційно-технічні, психологічні; природничих (гігієна праці, промислової медицини, екології, астрономії).

1. Методи досліджень держави та державного управління.

В теорії державного управління вирізняють три групи найважливіших методів дослідження, що відображають методологію аналізу та узагальнення:

- загальні методи дослідження явищ і процесів управління (іноді їх називають підходами);

- логічні методи пізнання;

- емпіричні методи досліджень.

До загальних методів дослідження явищ і процесів управління належать:

- екуменічний (плюралістичний) підхід, що передбачає розгляд державного управління через призму міждисциплінарного аналізу. Такий підхід є визначальним, так як власне держава як організація та державне управління, дефініції, що відображають прояв всіх сфер людської діяльності.

- соціологічний підхід відзначається тим, що управління розглядається насамперед як спільна діяльність людей. Сучасний стан державного управління характеризується зростаючим впливом соціального фактору;

- системний підхід розглядає організацію як цілісне явище, всі складові якої взаємопо­в'язані цілями, функціями, принципами, методами, структурами, процесами, кадрами і матеріа­льно-технічним забезпеченням. Ця єдність взаємодіє з іншими системами, реагує на стимули середовища і завдяки зворотному зв'язкові дістає інформацію про вплив своїх реакцій, але її внутрішні зв'язки міцніші, ніж зв'язки з зовнішніми системами;

- традиційний підхід концентрує свою увагу на цілях адміністрації - сприяти ефекти­вності (досягнення бажаних організаційних цілей) й продуктивності, (досягнення цілей без зайвих затрат) завдань - раціоналізації та розробки ефективного зв'язку між засобами і цілями;

- історичний підхід виходить з того, що як управлінські знання, так і інститути управ­ління, постійно удосконалюються, їх стан у кожний історичний період визначається конкрет­ними факторами, притаманними цим періодам. Ось чому для правильної оцінки стану та ви­значення напрямків розвитку науки управління необхідно знати історію та фактори, що впли­вають на її розвиток;

- культурологічний підхід встановлює залежність управлінської поведінки від рівня культурного середовища суспільства;

- біхевіористський (поведінковий) підхід, що розглядає організацію передусім через призму впливу психологічних факторів на прийняття управлінських рішень, які відображають стосунки, конфлікти й зв'язки, що їх ке­рівник не завжди спроможний зрозуміти й проконтролювати. На відміну від інших підходів біхевіористський погляд більше зосереджується на людях, їх взаємозв'язках та співпраці. Він наголошує на розвитку інтуїції та розуміння, які спираються на емпіричні дослідження, спону­каючи управлінців та науковців досліджувати нераціональні й раціональні, неформальні й фо­рмальні аспекти організаційної поведінки.

- інституційний підхід формальних та неформальних правилах і обмеженнях, традиціях та звичаях, що визначають поведінку всіх суб’єктів господарювання та учасників суспільного процесу.

Другу групу становлять логічні методи пізнання, їх основу складають теоретичні при­йоми - аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагаль­нення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та ін.

До третьої групи належать методи емпіричних досліджень, тобто сукупність конкрет­но-соціологічних прийомів, за допомогою яких нагромаджується і систематизується емпірич­ний матеріал і дані конкретних соціологічних, економічних, політологічних, правових та істо­ричних досліджень. Сюди входить і аналіз статистичних даних, прямих спостережень, вивчен­ня різноманітних документів, матеріалів опитування населення тощо. Кожен із названих мето­дів (їх груп) застосовують не ізольовано, а в комплексі. Це дає змогу отримати більш повні та всебічні результати досліджень.

Функції теорії державного управління - це основні напрями впливу на розвиток знань про державно-управлінську діяльність, на розв'язання проблеми демократичних перетворень у цій сфері та наближення державного управління до кращих світових зразків публічного адміністрування.

Основні функції теорії державного управління такі:

• пізнавальна - вироблення, систематизація і перевірка системи знань про загальні закономірності державного управління як соціального явища, пояснення причин його виникнення та зміни тощо;

• методологічна - використання положень теорії державного управління як загальних орієнтирів і засобів проведення досліджень у спеціалізованих сферах відповідної наукової галузі;

• прогностична - передбачення, формулювання та перевірка гіпотез про розвиток державно-управлінських (публічно-адміністративних) явищ;

• практично-прикладна - обґрунтування рекомендацій і пропозицій щодо свідомого впливу на державно-управлінську практику з метою її вдосконалення;

• освітньо-професійна - загальнотеоретична підготовка фахівців у відповідній освітній галузі, формування сучасної культури публічного адміністрування.

Таким чином, теорія державного управління в умовах переходу до демократії - це" фундаментальна наукова дисципліна, яка має відношення практично до всіх сфер та галузей суспільної діяльності, має конкретно-історичний характер і на міждисциплінарній та міжгалузевій основі досліджує закономірності демократичних перетворень, пов'язаних із трансформацією державного управління в публічне адміністрування.

Створити ефективне державне управління можна лише за умови поєднання наукових досліджень у сфері державного будівництва з практичною державно-управлінською діяльністю.

"Державне управління" як науковий напрям посів належне місце та існує вже тривалий час. Наприклад, у міжнародній Універсальній десятковій класифікації (УДК) "Державне управління" виділено в окремий напрям. У багатьох західних університетах поряд із наданням ступеня магістра державного управління (М.Р.А. Маstег оf РuЬІіс Аdministration) присуджується науковий ступінь доктора державного управління (DРА - Doctor оf РuЬІіс Administration). Для прикладу, в 1997 р. у Сполучених Штатах Америки нараховувалося 219 вищих навчальних закладів, які присуджують ступінь М.Р.А., ступінь D.Р.А. - 17, у Великій Британії - три вищі заклади освіти-»-надають ступінь D.Р.А., у Канаді присуджується науковий ступінь доктора філософії в державному управлінні (Рh. D. іn РubІіс Administration).

У зв'язку із формуванням засад глобального інформаційного суспільства, трансформаційними процесами, що відбуваються в Україні, її євроінтеграційними прагненнями, підвищенням рівня світової економічної і політичної конкуренції зростає пріоритетна роль державного управління, а значить і потреба його вдосконалення, модернізації, забезпечення високої ефективності.

Важливим чинником розвитку галузі науки "Державне управління" в Україні, забезпечення її інноваційної спрямованості є широке висвітлення та вивчення світових наукових досягнень та напрямів наукового пошуку, їх співвідношення із відповідними здобутками вітчизняної науки.

1 При цьому слід ввизнати, що наука управління появилася лише на рубежі ХІХ і ХХ століть, що обумовлено науковою організацією праці та управління виробництвом.

2 Про соціально-економічну та політичну сутність держави, її еволюції та взаємовпливу на модель державного управління буде розглянуто в наступних двох розділах.

3 Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, Д36 О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343 с

4 Райт Г. Державне управління: Пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленко, С Соколик. — К.: Основи, 1994. - 191 с

5 Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

6 Политологический словарь: В 2 ч. — Ч. 1. — М.: Луч, 1994. — С. 208.

7 Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Б. Авер'янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с; Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. — К.: НАН Украины, Ин-т государства и права, 1995. — 207 с; Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук, керів. В.В. Цветков. — К.: Оріяни, 1998. — 364 с.

8 Адміністративне право України. Академічний курс. У 2 т. — Т. 1. Загальна частина. — К.: «Юридична думка», 2004. (с.53)

9 Бандурка О. О. Державне управління проблеми уточнення поняття та визначення меж його використання // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2004. — № 3. — С. 26-32. (С.29).

10 Глазунова Н. И. Система государственного управлення. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. (С.13)

11 Глазунова Н. И. Система государственного управлення. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. (С.13-14)

12 Реформування державного управління в Україні: проблеми та перспективи (В. В. Цвєтков, керівник авт. кол.). — К.: Оріяни, 1998. (60-61)

13 Державне управління : Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А.Ф. Мельник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Знання, 2004. – 342 с.