Суб’єкти та об’єкти державного управління

Головною рисою суб’єкта державного управління є наявність у нього певної компетенції і владних повноважень, які дають змогу втілювати свою волю у формі управлінських рішень, керівних команд, обов’язкових до виконання. Владний вплив, що виходить від суб’єкта до об’єкта управління дозволяє підпорядковувати волю і діяльність останнього волі першого, що є необхідною умовою досягнення цілей і вирішення завдань, визначених суб’єктом управління. Відповідно об’єкт державного управління зобов’язаний підкорятися владній волі суб’єкта і в обов’язковому порядку виконувати його рішення.

Отже, суб’єкт управління – система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень обов’язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.

У державному управлінні до суб’єктів управління належать: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керівний склад цих органів (політичні діячі; посадові особи, службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Відповідно можна зробити висновок, що об’єктами державного управління є система, на яку спрямовується владний вплив суб’єктів управління. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб’єкт, є підпорядковані йому сектори (галузі) державного управління.

Отже, об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Слід зазначити, що між суб’єктом і об’єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб’єктом відносно того чи іншого об’єкта, сама, в свою чергу, може бути об’єктом управління з боку іншого суб’єкта. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу у межах області, є суб’єктом управління щодо районних державних адміністрацій даної області, одночасно будучи об’єктом управління відносно уряду, останній в свою чергу, є об’єктом управління з боку глави держави і парламенту.

Суб’єкти управління мають суттєві ознаки, які характеризують їх сутність як найважливіших елементів державного управління. Слушно зауважує у цьому зв’язку Ю. Тихомиров, що суб’єкт управління забезпечує реалізацію інтересів певної соціальної спільноти – народу, певної верстви суспільства, нації, професії тощо. Існує певна ієрархія інтересів, яка відображає структурованість суспільства, що закріплено Конституцією та іншими правовими актами. Механізм погодження та гармонізації інтересів розрахований на подолання суперечностей з метою досягнення загальних соціальних цілей. Такий механізм, звичайно, спирається на діючі структури державного управління.

Державно-управлінські відносини – це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру, що встановлюються в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, визначається економічними та політичними основами суспільного устрою.

Ці відносини типу «влада-підпорядкування» можуть мати різний характер залежно від повноважень суб’єкта, ступеня самостійності об’єкта управління та багатьох інших факторів. Вони можуть бути формальними (субординації) і неформальними (координації), галузевими, міжгалузевими, територіальними та ін. Відносини управління формуються на основі закономірностей, принципів, функцій і методів державного управління. Найчастіше ці відносини виникають за ініціативою одного з учасників, а у разі порушення адміністративно-правових норм порушник несе відповідальність перед державою.

Узгодження (упорядкування) управлінських дій приводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків – субординації, тобто підпорядкування одного інтересам іншого. Субординаційні відносини розрізняються за певними видами: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування, ієрархічне підпорядкування. Всі ці види субординації мають свої особливості та певний обсяг у конкретних системах управління залежно від методів, які використовуються відносинах «суб’єкт-об’єкт».

Встановлення між ними горизонтальних зв’язків має назву координації, тобто поєднання двох і більше однорівневих з точки зору визначеного критерію дій, що забезпечують досягнення запланованого результату. Координаційні відносини розрізняються за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія.

Функції держави - це сукупність функцій управління. Основними управлінськими функціями держави є керівництво, координація, організація, контроль, прийняття рішень з метою збереження і розвитку соціуму, впорядкування його структури і діяльності, забезпечення' безпеки Іромадян, створення оптимальних умов для їх різнобічної життєдіяльності. В залежності від різноманітних критеріїв (рівня, галузі, характеру і обсягу управління) можна виокремити різні види державного управління: координаційне, субординацшне, галузеве, територіальне, стратегічне, тактичне, оперативне, антикризове, регіональне, муніципальне, приватне та інші. Таким чином ми бачимо, що держава проявляє себе як унікальна і універсальна організація суспільства, яка наділена різноманітними і динамічними характеристиками і виконує унікальні функції по управлінню всіма важливими сферами суспільної діяльності.

Класифікація видів державного управління: