ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..2
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТИХ УСТАНОВ
Сутність та функції фінансово-кредитних установ ………………………...5
Роль державних банків та інших державних фінансово-кредитних установ на грошовому ринку…………………………………………………………10
Функціонування державних фінансово-кредитних установ за кордоном……………………………………………………………………..15
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ
2.1 Діяльність державних банків в структурі фінансово-кредитних установ на грошовому ринку України………………………………………………………19
2.2 Аналіз діяльності Державного пенсійного фонду України……………….25
2.3. Особливості функціонування інших державних небанківський фінансово-кредитних установ ………………………………………………………………………….... 29
РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ……………………….. 35
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….. 40
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….43
ВСТУП
Актуальність теми. В сучасному світі розвиток економіки не можливий без ефективного функціонування державних фінансово-кредитних установ, адже юридичні та фізичні особи не завжди спроможні фінансово забезпечити свою діяльність, а залучення та позичення коштів від комерційних фінансово-кредитних установ є дорогим та недоступним джерелом для них. Саме державні фінансово-кредитні установи за рахунок пільгового кредитування, інвестування державних коштів та коштів міжнародних організацій сприяють покращенню інфраструктури та розвитку економіки.
Діяльність державних банківських установ – це необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.
Роль банківських установ на грошовому ринку полягає в тому, що з одного боку існують суб’єкти (підприємства, фізичні особи) що потребують коштів для фінансування своєї діяльності, а з іншого суб’єкти з надлишком коштів (вкладники державних банків). За рахунок цього відбувається перерозподіл даних коштів на пільгових умовах і за сприяння держави, і разом з тим ефективне їх використання, що сприяє розвитку економіки та підвищення рівня життя населення.
Так, державні банки кредитують за пільговими ставками (меншими ніж у приватних банках) та на лояльних умовах населення та підприємства. Та крім того забезпечують стабільність економіки і банківської системи за рахунок державного контролю, який здійснюється безпосередньо через ці банки.
Небанківські фінансово-кредитні установи, такі як державні інноваційні фінансово-кредитні установи, реалізують державні та міжнародні програми розвитку бізнесу інвестуючи кошти в найважливіші галузі економіки, для сприяння розвитку малого та середнього бізнесу та державоорієнтованих галузей.
Не менш важливою є діяльність Державного пенсійного фонду, що спрямована на перерозподіл коштів між частиною працюючого населення та частиною населення літнього віку, тобто можна сказати, що за рахунок його функціонування реалізується система соціального захисту населення країни.
В даній роботі досліджується основні положення та показники діяльності державних кредитно-фінансових установ на грошовому ринку, а також здійснюється пошук вирішення існуючих проблем та напрямів удосконалення діяльності державних кредитно-фінансових установ.
Мета роботи – узагальнення теоретичних основ та особливостей функціонування державних кредитно-фінансових установ на грошовому ринку та визначення напрямів удосконалення їх діяльності в Україні.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання такого комплексу завдань:
дослідження теоретичних основ функціонування фінансово-кредитних установ;
визначення ролі державних фінансово-кредитних установ;
дослідження діяльності закордонних фінансово-кредитних установ;
аналіз діяльності державних банків України;
характеристика показників діяльності Державного пенсійного фонду України.
вивчення сфер діяльності інших державних небанківських фінансово-кредитних інститутів.
визначення проблем та напрямів удосконалення діяльності державних фінансово-кредитних установ в Україні.
Об’єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникли в процесі діяльності держаних фінансово-кредитних установ.
Предметом дослідження є роль державних фінансово-кредитних установ у перерозподілі коштів а грошовому ринку.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Перший та другий розділи мають три підтеми, а третій – одну.
Інформаційною базою дослідження стала наукова монографічна література, статті зарубіжних та вітчизняних вчених у періодичних виданнях, законодавчі та нормативні акти, статистичні дані НБУ. Так, зокрема, були дослідженні праці таких вітчизняних науковців: Савлука М.І., Лисенкова Ю.М., Круш П.В., Майорової Т.В..
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети роботи використано такі методи дослідження: метод системного підходу, метод порівняння, аналіз та синтез, класифікаційно-аналітичний, статистичний та графічний методи.
Розділ і теоретичні основи діяльності фінансово-кредитних установ
1.1 Сутність та функції фінансово-кредитних установ
На сьогодні фінансово-кредитна система є однієї з найважливіших ланок всієї економічної системи і її роль важко недооцінити. А установи, що функціонують в ній мають забезпечувати ефективність господарювання, розвиток та стабільність економіки всієї країни.
Так, згідно Закону Україні «Про Національний банк України»: фінансово-кредитна установа – це юридична особа, яка проводить одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів від населення [42].
Фінансово кредитна система складається з банківської та небанківської фінансово-кредитної системи, які мають свою структуру (Рис. 1.1).
Фінансово-кредитна система
Банківська система
Небанківська фінансово-кредитна система (парабанківська система)
Комерційні
(неемісійні) банки
Центральні
(емісійні) банки
Поштово-ощадна
система
Спеціальні
фінансово-кредитні установи:
Спеціалізовані
банки
Універсальні
банки
-
Лізингові компанії -
Факторингові компанії -
Брокерські і дилерські компанії -
Страхові компанії -
Пенсійні фонди -
Фінансові компанії -
Ломбарди -
Інвестиційні компанії
Інноваційні
Інвестиційні
Облікові
Ощадні
Іпотечні
Банківські
об’єднання
Рис. 1.1 Структура фінансово-кредитної системи
Джерело:складено автором на основі [19, с.23; 25, с.163]
Так, банківська система України є дворівневою: на першому рівні знаходиться Національний банк України, а другий рівень складається з комерційних банків, їх в Україні налічується 177 [31].
Основними функціями банківської системи є:
трансформаційна функція. Дана функція зумовлена посередницькою місією банків, мобілізуючи тимчасово вільні кошти одних суб’єктів та надаючи їх іншим, банки трансформують: строки грошового капіталу, розміри та фінансові ризики [17, с.21].
емісійна функція або творення платіжних засобів та регулювання грошового обороту передбачає зміну грошової маси в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до попиту на гроші .
стабілізаційна. Сутність даної функції полягає в прийняті ряду нормативних актів, які регламентують діяльність як комерційний банків, так і центрального банку. Також дана функція передбачає створення ефективного механізму державного контролю та нагляду за дотриманням даних нормативних актів [5, с.192].
На сьогодні банки а Україні можуть створюватись лише у формі акціонерних товариств та кооперативних банків, а за формою власності можуть бути державними, приватними та кооперативними. В Україні функціонує лише 2 державні банки: ПАТ «Державний Ощадний банк України» (Ощадбанк) і Український експортно-імпортний банк (Укрексімбанк) [48, с.216].
Комерційні банки в залежності від діапазону операцій, які вони виконують поділяються на універсальні (виконують всі види банківських операцій) та спеціалізовані (банк, є спеціалізованим, якщо більше 50% його активів є активами одного одного типу).
Також слід зазначити, що в Україні існує один системоутоврюючий банк – це банк, зобов’язання якого перевищують 10% зобов’язань всієї банківської системи – ПриватБанк.
Що ж стосується парабанківської системи, то вона поділяється на спеціалізовані фінансово-кредитні установи та поштово-ощадну систему.
У своїй діяльності небанківські кредитно-фінансові установи мають багато спільного з банками:
формуючи свої ресурси, вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків;
розміщуючи свої ресурси в прибуткові активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів;
діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності [5, с.214].
Парабанківські (небанківські) фінансово-кредитні установи відрізняються від банківських наявністю вузької спеціалізації запропонованих послуг. Крім того, основною сферою банківської діяльності є виконання трьох базових операцій - депозитних, кредитних та розрахункових. У сукупності їх можуть здійснювати лише банківські установи. Ті ж фінансові посередники, для яких такі операції не є базовими, відносяться до парабанківських [21, с.31].
До спеціалізованих кредитно-фінансових установ належать договірні фінансово-кредитні установи (лізингові компанії, факторингові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди) та інвестиційні фінансово-кредитні установи (фінансові компанії, інвестиційні компанії, кредитні спілки та кредитні товариства). Наведемо короткі характеристик кожної.
Основними формами розміщення капіталу страхових компаній є акції та облігації промислових корпорацій, державні цінні папери, інвестиції у венчурні фонди, нерухомість тощо, причому довготермінові інвестиції здійснюються переважно за рахунок накопичень від страхування життя, а формування грошових фондів від страхування майна має короткотерміновий характер [56, с. 140].
Недержавні пенсійні компанії є надійним і пільговим засобом забезпечення після виходу на пенсію вищого життєвого рівня, ніж той, який спроможна забезпечити лише державна система. Важлива роль пенсійних компаній також полягає в тому, що акумулюючи заощадження населення в рамках пенсійних програм та інвестуючи їх у різні фінансові інструменти, пенсійні фонди здійснюють довгострокове фінансування економіки [32, с.48].
Інвестиційні компанії (фонди) — фінансові посередники, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів і розмішують їх у фінансові активи. У свою чергу, інвестори отримують певні права на придбані компанією фінансові активи та отримуваний від них прибуток. Вони здатні задовольнити найрізноманітніші вимоги інвесторів стосовно дохідності, надійності, ліквідності вкладень. Акумулюючи заощадження клієнтів, дані фонди суттєво впливають не лише на фінансовий ринок, а й на економіку загалом [2, с. 43].
Щодо кредитної спілки, то її визначено як фінансову установу, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг. Кредитна спілка - одна з форм об’єднання на кооперативних засадах учасників економічних відносин в фінансовій сфері, з метою використання тимчасово вільних коштів для надання взаємної фінансової допомоги. Кредитна установа – це неприбуткова організація тому, що основною метою їх діяльності є надання фінансових послуг і захист заощаджень лише своїх членів за собівартістю. Особливістю є те, що у собівартість послуг не включається чистий прибуток, а всі члени спілки одночасно є і клієнтами і власниками [16, с.82].
Фінансові компанії - це фінансово-кредитні установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), здійсненні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3-6 міс). Вони акумулюють грошові кошти промислових і торговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою - населення. Фінансові компанії сплачують вкладникам вищі відсотки, ніж комерційні банки.
Ломбарди - фінансові установи, виключним видом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду [41]. Кредитування населення через мережу ломбардів здійснюється винятково на споживчі цілі. Цей вид кредитування є дорожчим, порівняно з банківським. Перевагами ломбардів є швидкість надання позик та простота процедури оформлення кредиту. Ризики порівняно незначні, адже ломбарди надають позики під заставу високоліквідного майна [29, с.303].
Факторингові компанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингової операції формується з двох частин - з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. Однак великі суми платіжних документів, що купуються, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достатні доходи, щоб розвивати цей бізнес [5, с.264].
Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною у виключне користування другій стороні на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [4].
Перевагами лізингу є по-перше, держави надають податкові пільги при придбанні майна в лізинг, по-друге, лізингові компанії гнучкіше, ніж банки, підходять до розгляду як клієнта, так і самої операції [20].
Сьогодні функціонує велика кількість різних фінансово-кредитних установ, що спеціалізуються на найрізноманітніших фінансових послугах. В єдності вони забезпечують ефективне функціонування всієї фінансової системи.