1.2 Основні методи оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

Кожна наукова дисципліна має свій предмет та метод (спосіб) дослідження. Термін „метод” походить від грецького „methodos”, що в перекладі означає „шлях до чогось”, тобто знання про те, яким способом, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання. Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов’язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ [7, с. 52].

При аналізі ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства зазвичай застосовуються стандартні методи економічного аналізу.

Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються у їх взаємозв’язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засадах об’єктивних законів реальної дійсності.

Характерними рисами методу економічного аналізу є:

визначення системи показників, які всебічно характеризують господарську діяльність організацій;

установлення співпідпорядкованості показників з виділенням сукупних результативних факторів і факторів (основних і другорядних), що на них впливають;

виявлення форми взаємозв'язку між факторами;

вибір прийомів і способів для вивчення взаємозв'язку;

кількісний вимір впливу факторів на сукупний показник.

Сукупність прийомів і способів, що застосовуються при вивченні господарських процесів, складає методику економічного аналізу.

Способи аналізу економічної інформації використовуються на різних етапах дослідження для [27, с. 38]:

первісної обробки інформації (перевірки, групування, систематизації);

вивчення стану та закономірностей розвитку об’єктів, що досліджуються;

визначення впливу факторів на результати діяльності;

підрахунку невикористаних та перспективних резервів підвищення ефективності виробництва;

узагальнення результатів аналізу та комплексної оцінки діяльності підприємств;

обґрунтування планів економічного та соціального розвитку, управлінських рішень, різних заходів.

В аналізі господарської діяльності використовується багато різних способів (рис. 1.3).

Серед цих способів можна виділити традиційні способи, які широко застосовуються і в інших дисциплінах для обробки та вивчення інформації (порівняння, графічний, балансовий, середніх та відносних чисел, аналітичних групувань).

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та правильності вкладання фінансових ресурсів в активи. В процесі функціонування підприємства величина активів та їх структура потерпають постійних змін. Характеристику про якісні зміни в структурі засобів та їх джерел можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу звітності.

Рис. 1.3. Способи аналізу господарської діяльності підприємства [27, с. 39]

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства та їх джерел. Як правило, показники структури розраховуються у відсотках до валюти балансу. Відносні показники у певній мірі згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які істотно ускладнюють співставлення абсолютних показників в динаміці.

Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Слід відмітити, що в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу знижується [13, с. 35].

На практиці нерідко об’єднують горизонтальний та вертикальний аналіз, тобто будують аналітичні таблиці, які характеризують як структуру засобів підприємства та їх джерел, так і динаміку окремих її показників.

Для вивчення впливу факторів на результати господарювання та підрахунку резервів в аналізі застосовуються такі способи, як ланцюгові підстановки, абсолютні та відносні різниці, інтегральний метод, кореляційний, компонентний, методи лінійного, опуклого програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігор, дослідження операцій, евристичні методи розв’язання економічних задач на основі інтуїції, минулого досвіду, експертних оцінок спеціалістів тощо. Застосування тих або інших способів залежить від цілі та глибини аналізу, об’єкта дослідження, технічних можливостей виконання розрахунків тощо.

Розглянемо особливості деяких з цих методів.

Порівняння – це найбільш ранній та найбільш розповсюджений спосіб аналізу. Воно починається зі співвідношення явищ, тобто із синтетичного акту, за допомогою якого аналізуються явища, що порівнюються, виділяються у них спільні та відмінні риси. Існують декілька форм порівняння: із планом; із минулим; із кращим; із середніми даними [2, с. 48].

Важливою задачею аналізу господарської діяльності є всебічна оцінка виконання бізнес-плану. Цим зумовлено значення способу порівняння фактичних показників із планом. Обов’язковою умовою такого порівняння повинне бути співставність, однаковість за змістом і структурою планових ті звітних показників (за колом показників, що плануються, та звітних показників; за цінами, якщо аналізуються вартісні показники тощо). Виявлені в результаті порівняння звітних показників із плановими величини є об’єктом подальшого аналізу. При цьому встановлюються обставини, пов’язані із якістю самого планування. Зокрема, значні додаткові відхилення від плану можуть інколи виникати в результаті заниженого або недостатньо напруженого плану. Для забезпечення співставності дозволяється коректування планових показників. Так, можна та потрібно перерахувати планову суму витрат за статтями затрат, які залежать від обсягу промислової продукції, що виробляється та реалізується [2, с. 49].

Порівняння із попереднім часом, із минулим також широко застосовується в економічному аналізі. Воно виявляється у співставленні господарських показників поточного дня, декади, місяця, року із аналогічними попередніми періодами, із довоєнним та доперебудовним часом.

Порівняння із минулим пов’язане із великими складностями, які викликані значними порушеннями умов співставності. Економічно неграмотним є, наприклад, співставлення валової, товарної та реалізованої продукції за ряд років у поточних цінах; невірним буде і динамічний ряд, який характеризує рівень витрат за 3 – 5 та більше років (а іноді і за суміжні роки), що побудований без необхідного коректування. Порівняння із минулим періодом потребує перерахунку оборотів у однакові ціни (частіше за усе у ціни базового періоду), перерахунку ряду статей витрат із застосуванням індексу цін, тарифів, ставок, а порівняння із доперебудовним періодом викликає необхідність враховувати і ряд інших факторів: соціальних, етнографічних, природних [2, с. 49].

Порівняння із кращим – із кращими методами роботи та показниками, передовим досвідом, новими досягненнями науки і техніки – може здійснюватися як у межах підприємства, так і за його межами. Всередині підприємства порівнюються показники роботи кращих цехів, ділянок, відділів, найбільш передових робітників. Велике значення має економічний аналіз показників даного підприємства шліхом порівняння їх із показниками кращих підприємств даної системи, які працюють приблизно в однакових умовах, із показниками підприємств інших відомств (власників).

В економічному аналізі показники підприємств досить часто порівнюються із середніми показниками виробничого об’єднання (концерн, акціонерне товариство, пайове товариство із обмеженою відповідальністю тощо.), але й тут повинні дотримуватися певні умови та вимоги. Якщо у зведеній ланці об’єднуються різні за своїм виробничим профілем підприємства, то середні показники повинні розраховуватися за кожною однорідною групою підприємств [2, с. 50].

Таким чином, можна зробити висновок, що в економічному аналізі спосіб порівняння є одним із найважливіших, з нього й починається аналіз.

В процесі економічного аналізу, аналітичної обробки інформації застосовується ряд спеціальних методів та способів. Одними з таких методів є група економіко-логічних методів, до якої відносять метод ланцюгових підстановок, метод різниць, інтегральний метод.

Метод ланцюгових підстановок використовується для обчислення впливу окремих факторів на відповідних сукупний показник. Даний метод полягає в послідовній заміні взаємодіючих базисних (планових) факторних (окремих) показників фактичними (звітними) показниками. Важливими вимогами при цьому є [17, с. 28]:

результативний показник повинен бути мультиплікативно пов’язаний із факторними показниками;

розташування факторних показників повинне бути виконане у певному порядку, тобто спочатку розташовуються факторні показники, що характеризують кількісний бік факторів, за ними – відображаючі структурний бік, а потім фактори, що відображають якісну сторону факторів.

Ступінь впливу того чи іншого показника виявляється послідовним відніманням: із другого розрахунку віднімається перший, з третього – другий тощо. В першому розрахунку усі величини планові, в останньому – фактичні. Звідси випливає правило, яке полягає у тому, що кількість розрахунків на одиницю більше, ніж кількість показників розрахункової формули. Однак оскільки перший розрахунок включає лише планові величини, то його результати можна взяти у готовому вигляді із плану підприємства; результат останнього розрахунку, коли усі показники фактичні, - з квартального або річного звіту. Отже, практично кількість розрахунків є не на одиницю більше, а на одиницю менше, тобто здійснюються лише проміжні розрахунки [2, с. 55].

Метод ланцюгових підстановок може застосовуватися в процесі аналізу і в дещо модифікованій формі – у вигляді способу різниць. Цей спосіб вимагає меншої кількості розрахункових операцій, оскільки створюється можливість безпосереднього виходу на кінцевий результат.

Спосіб обчислення абсолютних різниць полягає у знаходженні різниці між фактичною та базисною величинами факторних показників, що зіставляються. При використанні цього методу необхідно дотримуватися такого правила: виявлене абсолютне відхилення по кожному з взаємодіючих факторних показників аналітичної формули множиться на попередні фактичні показники та на наступні планові показники [17, с. 30].

Метод ланцюгової підстановки та спосіб різниць мають загальний недолік, суть якого зводиться до виникнення залишку, що не розкладається, який приєднується до числового значення впливу останнього фактору. Цим пояснюється різниця в розрахунках при зміні послідовності підстановки.

Даний недолік ліквідується при використанні в аналітичних розрахунках інтегрального методу. Цей метод оснований на додаванні приростів функції, визначеної як часткова похідна, помножена на приріст аргументу на нескінченно малих проміжках. При цьому повинні дотримуватися певні умови [2, с. 129 – 130]:

неперервне диференціювання функції, де в якості аргументу використовується економічний показник;

функція між початковою та кінцевою точками елементарного періоду змінюється по прямій;

сталість співвідношення швидкостей зміни факторів.

Інтегральний метод забезпечує однозначність в оцінці впливу різних факторів, тоді як при використанні вищезгаданих методів можливі декілька послідовних варіантів з різними результатами розрахунків [18, с. 19].

Проте при незначних відхиленнях фактичних показників від планових (до 5 – 10%) та при прийнятних округленнях результати розрахунків будуть однаковими за будь-якої послідовністю підстановки, і метод ланцюгових підстановок та метод різниць в цих умовах цілком себе виправдують.

Методи математичної статистики знайшли широке відображення в аналізі господарської діяльності. Необхідність включення математико-статистичних методів в методику аналізу господарської діяльності підприємств залежить від значущості кількісних (стохастичних) задач, які вирішуються за допомогою даних методів. Можна виділити наступні найбільш типові задачі [2, с. 111]:

вивчення наявності, напряму та інтенсивності зв’язку показників господарської та фінансової діяльності підприємств;

виявлення аналітичної форми зв’язку міх показниками;

виявлення динаміки зміни (тренду) рівня показників;

виявлення закономірностей періодичних коливань рівня показників;

вивчення внутрішньої структури зв’язків в системі економічних показників тощо.

Для вирішення усіх цих задач в аналізі господарської діяльності підприємств застосовують наступні математико-статистичні способи [2, с. 112-113]:

кореляційний аналіз, який полягає в оцінці взаємозв’язку між показниками та значущості цього зв’язку ;

регресійний аналіз, який полягає у виявленні кількісних оцінок впливу факторів на результат, побудові рівняння регресії, вивченні взаємопов’язаного впливу групи факторів;

дисперсійний аналіз, що полягає у виявленні та оцінці значущості впливу якісних факторів, аналізі відмінностей виявлених груп;

сучасний факторний та компонентний аналіз, який полягає у виявленні кількісних оцінок зв’язків між реальними та гіпотетичними параметрами, виявлення показників, що описують окремі аспекти явищ, виявленні та зміні незалежних прихованих факторів для побудови аналітичної моделі, поєднанні інформації щодо незалежних аспектах явищ в один узагальнюючий показник, побудові порівнювальних факторних моделей;

трансформаційний аналіз, що полягає у порівнянні регресійних моделей за різними часовими та просторовими сукупностями та порівняльному аналізі факторних моделей в різних сукупностях;

деякі інші методи.

Математично-статистичні способи аналізу можна застосовувати в будь-якій сфері діяльності підприємства.

Отже, на різних етапах аналізу ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства використовуються різні технічні прийоми. При цьому немає ніяких нормативів щодо їх застосування, адже це залежить від мети аналізу, наявності па підприємстві інформаційного і технічною забезпечення, тому в реальному аналізі фінансової діяльності найчастіше комбінують різні технічні прийоми.