5. Закономірності й принципи навчання біології.

  Принципи навчання — це провідні положен- ня, нормативні вимоги до організації та здійснення навчально-виховного процесу, які мають характер загаль­них указівок, правил і норм, що випливають з його закономірностей.

Сучасні принципи навчання біології зумовлюють вимоги до всіх за­значених вище компонентів навчального процесу. Вони виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації навчального процесу. Принципи тісно пов'язані із законо­мірностями навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання всім дисциплінам, визначаючи певною мірою їхній зміст, засоби та прийо­ми. Реалізація кожного принципу здійснюється за допомогою розроб­лених практикою дидактичних вимог, якими обов'язково керується педагог.

Перші спроби створення цілісної системи принципів навчання на­лежать Я. А. Коменському, Й. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервегу. Ваго­мий внесок у цю справу зробив К. Д. Ушинський. У принципах зафік­совано тисячолітній досвід ефективної реалізації навчання й вихован­ня, скоригований науковими дослідженнями та надбанням передової шкільної практики.

Принципи навчання виконують регулятивну функцію, яку можна розглядати в двох аспектах: по-перше, як спосіб моделювання дидак­тичних теорій; по-друге, як спосіб регуляції практики навчання.

Розглянемо загальну характеристику цих принципів.

Принцип науковості полягає в тому, що на навчальних заняттях пропонуються для засвоєння точно встановлені в науці положення, тобто зміст біологічної освіти має відображувати наукові факти, по­няття, закони, теорію. Цим зумовлюються підвищені вимоги до змісту кожного заняття й відповідно сприятливі умови для всебічного розвит­ку особистості учня.

Реалізується цей принцип насамперед під час розробки навчальних програм і підручників із біології. велике значення для забезпечення принципу науковості на уроках біології мають використання методів

проблемного навчання, проведення лабораторних, практичних і само­стійних робіт, формування вмінь спостерігати біологічні процеси і явища, обґрунтовувати свою точку зору, працювати з науковою літера­турою.

Принцип доступності передбачає відповідність змісту, характеру та обсягу матеріалу, що вивчається, віковим особливостям і рівню під­готовки учнів. Доступність навчання не означає його легкість. Із цим принципом у дидактиці пов'язується поступове, згідно з ростом пізна­вальних можливостей учнів, ускладнення змісту освіти та обсягу нав­чального матеріалу, яким учням необхідно оволодіти.

Основна вимога цього принципу — не допускати непосильного на­вчання учнів, здійснювати його таким чином, щоб учні могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, цілком використовуючи свої інтелектуальні й фізичні мож­ливості.

Принцип наочності в навчанні, який використовується від старо­давніх часів, вимагає залучення до сприймання всіх органів чуттів учня. В сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосе­редні зорові сприйняття: передбачається також сприймання через мо­торні, тактильні чуття. Тому під час навчання слід застосовувати різні види наочності — натуральну, образну, схематичну, аудіовізуальну (звуконаочну), словесно-образну (динамічну й статичну, плоску та об'ємну).

Функції наочності залежать від дидактичної мети її застосування.

Принцип практичної спрямованості навчання полягає в розу­мінні учнями значення теорії в житті, вмілому застосуванні теоретич­них знань для виконання практичних завдань, участі в розв'язанні ак­туальних проблем сучасності.

Зв'язок теорії та практики складний і різноплановий. Виконуючи практичні завдання перед вивченням теоретичного матеріалу, учні пе­реконуються в необхідності оволодіння певними знаннями, без яких неможливо розв'язати поставлені завдання. Виконання завдань у про­цесі засвоєння теоретичних питань сприяє поглибленню знань, осмис­ленню суті природних явищ, що вивчаються.

Принцип зв'язку навчання з життям передбачає постійне звернення педагога та учнів до останніх досягнень науки, техніки, культури, мис­тецтва, до проблем суспільного життя нашої країни й усього світу.

Принцип систематичності й послідовності навчання. Система­тичність — характерна ознака наукового знання. Вона передбачає засвоєння учнями біологічної інформації в логічному зв'язку та наступ­ності. Систематичність досягається послідовним викладанням нав­чального матеріалу, наголошенням на основному, логічним переходом від засвоєння попереднього матеріалу до нового. Завдяки цьому учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між струк­турними частинами навчального предмета. Додержання цього принци­пу гарантує системність здобуття знань учнями.

Реалізація принципу систематичності й послідовності у вивченні шкільного курсу біології забезпечується:

• навчальними планами й програмами (чітким добором матеріалу за роками навчання);

• поступовістю й послідовністю, встановленням тісного й глибокого зв'язку між вивченими темами та розділами;

• чітким виокремленням головного, суттєвого в матеріалі, що вивча­ється, намаганням його систематизувати, узагальнити й класифіку­вати учнями;

• ускладненням методів навчання та форм самостійної роботи учнів;

• постійною й планомірною перевіркою та обліком знань, умінь і на­вичок учнів.

Принцип свідомості й активності учнів у навчанні полягає у формуванні позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності, активності та самостійності учнів. Свідомість у навчанні забезпечуєть­ся високим рівнем активності учнів, яка характеризується їхнім став­ленням до навчання (стан готовності, прагнення до самостійної діяль­ності).

Для активізації пізнавальної діяльності та самостійності учнів учи­тель має використовувати різноманітні стимулювальні методи, спосо­би й форми навчання.

Таким чином, розглядуваний принцип передбачає засвоєння знань не в готовому вигляді, а в процесі активної самостійної розумової діяльності школяра.

Однією з головних передумов активності й самостійності учнів у навчальній діяльності є пізнавальний інтерес до предмета.

Принцип міцності засвоєння знань. Знання можна вважати міц­ними в разі свідомого й ґрунтовного засвоєння найголовніших фактів, понять, ідей, законів, глибокого розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними та всередині них. Добре засвоєні знання — це не лише ті, що закарбувалися в пам'яті, а передусім ті, котрі стали інструментом розумової діяльності.

Цей принцип вимагає повного циклу навчально-пізнавальних дій учнів: первинного сприймання й осмислення навчального матеріалу, його наступного глибокого осмислення, запам'ятовування, застосу­вання засвоєних знань на практиці, а також їх повторення й системати­зації.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Під індивідуальним підходом розуміють таку організацію навчального процесу, за якої ви­бір способів, прийомів і темпів навчання зумовлюється індивідуальни­ми відмінностями учнів.

Процес навчання біології має відбуватися в чіткій послідовності з урахуванням рівня розумового розвитку дітей, їхніх знань та вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвит­ку, працездатності. Для цього вчителю важливо вивчити індивідуальні особливості учнів, пов'язані з їхнім фізичним і психічним розвитком: здоров'я, темперамент, увага, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі має забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів (визначення змісту та обсягу навчального матеріалу, індивідуальних завдань та ін.).

Основна мета диференціації — створити сприятливі умови для все­бічного розвитку кожного учня з урахуванням його задатків і можли­востей.

Принцип емоційності навчання реалізується через логічне, жва­ве, образне викладання матеріалу, наведення цікавих прикладів, вико­ристання наочності й технічних засобів навчання, привабливий зов­нішній вигляд учителя, його позитивне ставлення до учнів.

Цей принцип об'єктивно випливає з положення про єдність мислен­ня й почуттів і зумовлюється обов'язковими емоційними переживан­нями дитини в процесі пізнання нею світу. Позитивні за своїм змістом переживання вчителя та учнів сприяють підвищенню ефективності на­вчання біології. Негативні емоції, навпаки, гальмують навчальну дія­льність.

Серед багатьох позитивних інтелектуальних почуттів найголов­нішим є інтерес до біологічних знань. Успішність навчання зумовлюється також почуттям упевненості школярів у власних силах і в пра­вильності своїх знань, умінь, навичок. На уроках педагогові необхідно постійно наголошувати на пріоритеті людських цінностей.

Принцип розвивального й виховного характеру навчання спря­мований на всебічний розвиток особистості й індивідуальності учня. Необхідність дотримання його диктується сучасними концепціями на­вчання, що орієнтують навчальний процес на потенційні можливості людини та на всебічний їх розвиток. Особлива увага приділяється спів­робітництву учасників цього процесу та гуманізму й демократизму їх­ніх взаємовідносин. Саме ці вимоги висувають особистісно орієнтова­не навчання та педагогіка співробітництва.

Розглядуваний принцип безпосередньо випливає з єдності навчан­ня, виховання та розвитку, що є однією з основних внутрішніх законо­мірностей навчального процесу.

Реалізації принципу розвивального й виховного навчання, насампе­ред, сприяють яскрава особистість учителя, його гуманність і добре ставлення до учнів, захопленість своїм предметом, загальна ерудиція, високий інтелектуальний рівень. Усе це в комплексі допомагає форму­вати інтерес учнів до біології як навчального предмета.

Принцип гуманізації та гуманітаризації навчання. Термін «гу­манізм» (лат. humanus — людяний) означає: ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, все­бічний розвиток і прояв своїх здібностей. У широкому розумінні гума­нізм — це прагнення до людяності.

Гуманізація національної системи освіти полягає в утвердженні особистості учня як найвищої соціальної цінності, в найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цін­ностей, гармонії стосунків учня й довкілля на основі засвоєння широ­ких гуманітарних знань, сприянні його самоактуалізації в умовах про­фесійної діяльності.

Процес гуманізації навчання тісно пов'язаний із гуманітаризацією національної системи освіти, яка зумовлена не тільки новим її бачен­ням, а й певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому, покли­кана формувати в учнів цілісну картину світу, духовність, культуру особистості. Основні напрями гуманізації та гуманітаризації освіти ви­значені в Концепції національного виховання.

Принцип демократизації в навчанні визначається змінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освіти розвинених країн.

Особистісний підхід у навчанні передбачає обов'язковість демокра­тичних взаємин між педагогом та учнем. Тільки за таких умов можна формувати в молоді свідому громадянську позицію, готовність до со­ціальної творчості, участі в демократичному суспільному управлінні, відповідальність за долю Батьківщини та світу.

Демократизація суспільного життя в Україні детермінує демократи­зацію освітньої сфери, яка, своєю чергою, безпосередньо позитивно впливає на зміст і процедуру педагогічного процесу. Демократизація навчального процесу передбачає оновлення змісту освіти, її наповнен­ня загальнолюдськими цінностями, перебудову процесуальної сто­рони навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка має бути спрямо­вана на встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогами й учнями.

Отже, демократизація навчального процесу має ґрунтуватися на взаємопов'язаній діяльності педагогів і учнів, яка базується на демок­ратичних принципах спілкування.

Оптимізація навчального процесу — це керування навчанням на основі всебічного врахування його закономірностей, принципів, сучас­них форм і методів, особливостей, внутрішніх і зовнішніх умов для до­сягнення найвищої його ефективності.

До критеріїв оптимізації навчального процесу нале­жать:

 ефективність процесу навчання (успішність навчання, вихованість і розвиток учнів);

 якість навчання (ступінь відповідності між результатами, цілями, завданнями навчання, а також між результатами й максимальними можливостями кожного школяра в певний період розвитку);

оптимальність витрат часу й зусиль учителів та учнів (відповідність гігієнічним нормам).

Вибір певної структури навчання пов'язаний із прийняттям педаго­гом рішення про його завдання, зміст, форми й методи. Такі рішення мають різний рівень обґрунтованості й упевненості в тому, що обраний комплекс засобів є найкращим за конкретних умов. Рішення буває: машинальним (приймається перш, ніж осмислюється інформація); ін­туїтивним (базується на інтуїції); асоціативним (спирається на асо­ціації з попередніми рішеннями); пробним (ґрунтується на методі проб і помилок); імовірнісним (передбачає оцінювання ймовірного резуль­тату від нього); детермінованим (спирається на знання причинно-нас-лідкових, інших зв'язків, які дають змогу передбачити результати).