30 Матеріальна база викладання біології. Кабінет біології. Пришкільна навчально-дослідна ділянка. Куточок живої природи.

Зрозуміло, що в кожній школі має бути відповідна навчально-мате­ріальна база (рис. 14.1): кабінет біології з препараторською кімнатою й куточком живої природи, навчально-дослідна земельна ділянка з бо­танічним і зоологічним відділами, теплиця, наочні посібники, лабора­торне обладнання, сільськогосподарський інвентар, а також науково-методична література для вчителя й науково-популярна — для учнів.

Кабінет біології

Кабінет біології є місцем проведення навчаль-іо-виховної роботи з біології на уроках і в позаурочний час, що здійснюється за комплексного використання за­собів навчання, демонстрування дослідів, виконання самостійних екс­периментальних, лабораторних, практичних робіт, роботи з книгою, довідковим та роздатковим матеріалом.

У кабінеті біології має бути три приміщення: клас-лабораторія, пре­параторська й куточок живої природи. Бажано, щоб усі вони розташо­вувалися на першому поверсі й поблизу до вхідних дверей.

Якщо немає препараторської кімнати, то лабораторні шафи з нав­чальним обладнанням розставляють у класі-лабораторії біля проти­лежної від вікон стіни або в простінках між вікнами.

Вибираючи приміщення для кабінету біології, слід звернути увагу на те, щоб вікна не затінялися зеленими насадженнями й щоб кімнати були забезпечені водою.

Оснащення кабінету біології. До нього входять:

• повний комплект навчального обладнання з біології;

• комплект технічних засобів навчання та пристрої для їх викорис­  тання;

• комплект навчально-методичних посібників для вчителів відповід­  но до «Типових переліків навчально-наочних посібників та нав­  чального обладнання для загальноосвітніх шкіл»:

• картотека аудіовізуальних засобів, програми навчальних радіо- й телепередач;

• бібліотечка суспільно-політичної, науково-популярної, довідково-інформаційної та методичної літератури, підручники, журнали, не­обхідні в навчально-виховній роботі з біології;

•        матеріали про охорону природи, про результати дослідної та інших  видів позакласної й краєзнавчої роботи з біології;

.  картотека дидактичних матеріалів, інструкції для виконання лабо­раторних і практичних робіт, дослідів і спостережень;

.   картотека навчального обладнання та наочних посібників для вив­чення кожного розділу програми;

• навчально-наочні посібники, виготовлені учнями, їхніми батьками,  спонсорами школи;

• інструменти, матеріали для виготовлення та ремонту навчальних  посібників, інвентар, необхідний для догляду за рослинами й твари­  нами куточка живої природи;

.    протипожежний інвентар, аптечка;

.   інструкції з техніки безпеки та журнали вступного й періодичного інструктажу з техніки безпеки;

.   інвентарна книга.

Приміщення лабораторії використовується для всіх видів навчальних занять із біології й має площу близько 70 м², що дає змогу розмістити робочі місця вчителя та учнів, класну дошку, пристрої для встановлен­ня апаратури, засоби навчання, змінну тематичну експозицію.

Обладнання препараторської. Препараторська — це приміщення, яке має виходи в лабораторію та в коридор і призначається для збе­рігання й підготовки до використання засобів навчання, демонстрацій­ного, лабораторного та екскурсійного обладнання.

В організації роботи в кабінеті, виготовленні саморобних посібни­ків і наданні допомоги вчителеві в проведенні уроків можуть брати ак­тивну участь члени біологічних гуртків та всі охочі учні.

Відділи кабінету біології. Найкращі кабінети біології мають п'ять самостійних, але взаємопов'язаних відділів: науково-методичний, нав­чального обладнання, експозицій, довідковий, обліку й планування.

Куточок живої природи

Успішне засвоєння учнями матеріалу з біоло­гії, набуття ними практичних умінь і навичок

із вирощування рослин та догляду за тваринами, розвиток інтересу й працьовитості істотно залежать від практичних робіт і спостережень, які ведуться за живими об'єктами безпосередньо в природі. На жаль, багато уроків із біології припадає на зимовий період, коли можливість спілкування з живими об'єктами в природі обмежена. Це певною мірою можна компенсувати роботою учнів у куточку живої природи. Куточок живої природи є невід'ємною складовою кабінету біології загальноосвітнього навчального закладу. В ньому учні систематично доглядають за рослинами й тваринами, закладають досліди та проводять експерименти. В куточку живої природи вчитель має змогу вихо­вувати в учнів інтерес і любов до природи, до праці, прищеплювати практичні вміння й навички, збагачувати знання, розширювати світо­гляд і розвивати допитливість.

Для куточка живої природи, залежно від умов школи, вибирають світлу кімнату площею 20—40 м² із вікнами, що виходять на південь або південний схід. Підлогу кімнати покривають лінолеумом або кера­мічними плитками.

Якщо в школі немає спеціального приміщення для куточка живої природи, то взимку дослідну роботу з рослинництва учні проводять у шкільній теплиці. Рослини й тварин можна утримувати також у препа­раторській, частину рослин — розміщувати в класі-лабораторії на спе­ціальних підставках.

Організація та обладнання куточка живої природи. Площа, місце, кількісний і видовий склад рослин і тварин куточка живої природи ви­значаються його завідувачем з урахуванням місцевих умов і кількості учнів, які залучаються до роботи, та погоджуються з керівником навчального закладу й представниками санепідем­станції.

Для утримання рослин і тва­рин, догляду за ними необхідно мати столи, стелажі, невеличку шафу, підставки для розміщення кімнатної теплички, акваріумів, вазонів і ящиків з рослинами, тераріумів, ентомологічних сад­ків, кліток і вольєрів для птахів і ссавців. Столи й підставки, гір­ки з квітами (рис. 14.3) найкра­ще розміщувати навпроти вікон, а клітки для птахів, тварин — біля протилежної від вікон стіни. Крім того, потрібні ковпаки різного діаметра, чашка Петрі, пробірки, циліндри, колби, лійки, скляні й гумові трубки, лінійки, ножі, пінцети, поливальниці, пуль­веризатор для обприскування рослин, щітки й губки для обмивання листків. У підсобному приміщенні мають бути ґрунт різного складу (торфовий, дерновий, листяний), а також річковий пісок.

Згідно з «Положенням про куточок живої природи загальноосвітніх навчальних закладів» у ньому можуть бути експозиційна й навчально-дослідпа частини, частина лабораторно-селекційної роботи та підсоб­не приміщення.

В експозиційній частині розміщуються акваріуми, флораріуми, те­раріуми та віварії. Кількісний і видовий склад експозиції визначається завідувачем куточка живої природи, місцевими умовами, наявністю експозиційних площадок.

Навчально-дослідна частина має забезпечити кількісний і видовий склад об'єктів для навчально-дослідної роботи учнів та виконання програмних завдань із біології.

У частині лабораторно-селекційної роботи мають бути умови для утримання, розмноження, вирощування, збереження рослин і тварин, догляду за ними, а також необхідна кількість навчально-дослідних місць для роботи учнів із вивчення представників рослинного й тва­ринного світу — мешканців куточка живої природи.

У куточку живої природи утримуються рослини й дрібні тварини, набір яких визначається змістом лабораторних, практичних робіт, дос­лідів, спостережень, які передбачені навчальною програмою з біології та планом роботи в гуртках.

На кожний живий об'єкт має бути паспорт (етикетка), в якому зазнача­ються назва й короткі відомості про росли­ну чи тварину. Ці дані записуються в карт­ки, з яких складають картотеку мешканців куточка живої природи.

На підставі зібраних даних про рослину чи тварину виготовляють етикетки, котрі прикріплюють до посудини з рослиною, акваріума, тераріуму або клітки тварини.

Етикетки бажано виготовляти з пласт­масових матеріалів (їх можна використову­вати протягом багатьох років, а паперові — треба постійно поновлювати).

Шкільна навчально-дослїдна земельна ділянка

Теоретичне вивчення основ науки без зв'язку з практикою не може забезпечити всебічного розвитку молодого покоління. Тому викладання біології в школі має пов'язуватися з працею учнів у сільському господарстві.

Навчальною базою для реалізації цього завдання є шкільна навчаль­но-дослідна ділянка, де учні в процесі практичної роботи засвоюють основи біологічної науки, набувають практичних умінь і навичок праці в сільському господарстві та на присадибних ділянках.

У 1995 р. наказом Міністерства освіти і науки України було затвер­джено «Положення про навчально-дослідну земельну ділянку загаль­ноосвітніх та позашкільних навчально-виховних закладів». Розгляне­мо його.

Основні положення. Навчально-дослідна земельна ділянка зак­ладу освіти є базою для проведення навчальних і практичних за­нять, передбачених програмами з природознавства, біології, трудового навчання, засвоєння знань, формування вмінь і навичок, організації позакласної юннатівської, дослідної, природоохоронної роботи, про­дуктивної праці учнів.

Навчально-дослідна земельна ділянка може існувати при всіх серед­ніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах різних типів і поза­шкільних навчально-виховних закладах відповідно до «Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад» (1993) та «Положення про позашкільний навчально-виховний заклад» (1994).

Навчально-дослідна земельна ділянка надається в порядку, встано­вленому Земельним кодексом України. На ці земельні ділянки поши­рюються пільги щодо плати за землю, визначені для закладів освіти згідно із законом України «Про плату за землю» (1992).

Вимоги до функціонування навчально-дослідної земельної ді­лянки. Розміри ділянки встановлюються залежно від кількості учнів у навчально-виховному закладі й місцевих умов.

Під навчально-дослідну земельну ділянку рекомендуються такі площі, м² (не менше):

• для початкової школи — 5 000;

• для основної і старшої — 10 000;

• для міських шкіл—10 000;

• для обласних  станцій  юних  натуралістів  (еколого-натуралістичних центрів) — 20 000;

• для районних станцій  юних натуралістів (еколого-натуралістичних центрів)— 10 000;

• для   міських   станцій   юних   натуралістів   (еколого-натуралістичнихцентрів) — 5 000.

сільськогосподарський відділ

Зоолого-тваришшцькіійвідділ

Ботаніко-рослишшцький відділ

Зоолого-тваринтщький відділ

На шкільній навчально-дослідній земельній ділянці може бути від­критий і закритий ґрунт, підсобне приміщення тощо.

Велике значення має віддаленість ділянки від шкільної будівлі: чим вона ближче до школи, тим легше використовувати її в навчальному процесі, бо частіше можна проводити практичні заняття, стежити за розвитком рослин, за впливом на них тих чи інших агрозаходів. Тільки в цьому разі ділянка відповідатиме своєму навчально-виховному при­значенню.

Іноді вчителі, прагнучи розташувати ділянку на рівній місцевості й доброму грунті, вибирають її далеко від школи. Це спричиняє марну втрату навчального часу й, окрім того, такі ділянки неможливо добре доглянути: здебільшого вони заростають бур'янами, на них важко збе­регти та облікувати врожай вирошених сільськогосподарських культур.

Піщаний або глинистий ґрунт, нерівний рельєф місцевості поблизу школи не мають бути перешкодою для вибору в цьому місці навчаль­но-дослідної земельної ділянки. За належної організації роботи учні, виростивши врожай на майже непридатному для обробітку грунті, пи­шаються своїми досягненнями й проймаються вірою у власні сили. Ро­бота на ділянці в таких умовах має велике виховне значення.

Плануючи й організовуючи навчально-дослідну земельну ділянку, насамперед потрібно передбачити її захист парканом і зеленою огоро­жею з декоративних дерев і кущів.

Зелену огорожу створюють із квітучих кущів, які не потребують підстригання, або з декоративних цільнокронних кущів та дерев, при­датних для підстригання: кизильник, бирючина, смородина золотиста й альпійська, таволга та ін. З цих рослин створюють невисокі огорожі. Для високих і щільних огорож, які є захистом від вітрів і снігу, годять­ся гледичія, шовковиця, ялина, граб.

Для створення однорядних живих огорож кущі саджають у ряд на відстані 20—30 см, для багаторядних — на відстані 30—50 см із між­ряддями в 20—30 см.

Щоб надійно захистити ділянку від вітрів і суховіїв, потрібно з пів­нічної та східної сторін посадити високі дерева (тополю, клен, ясен, ли­пу тощо), можна — в два ряди, у вигляді алеї. З південної та західної сторін садити високорослі дерева не можна, бо згодом вони затіняти­муть ділянку.

На навчально-дослідній земельній ділянці розміщуються відділки польових, овочевих, плодово-ягідних культур, квітково-декоративиий, селекційно-генетичний, колекційний, зоолого-тваринницький, а також виробничий і дендрологічний.

Площа кожного відділку визначається завідувачем земельної ділян­ки (вчитель біології або трудового навчання) з урахуванням місцевих умов і кількості учнів, які залучаються до роботи, й погоджується з ке­рівником навчально-виховного закладу.

Для початкових класів в основній та старшій школі надаються окре­мі земельні ділянки в овочевому, плодово-ягідному, квітково-декора-тивному відділках.

Навчально-дослідна земельна ділянка міських шкіл може мати ко­лекційний, квітково-декоративний, селекційно-генетичний, дендроло­гічний та інші відділки.

У відділках польових та овочевих культур у системі сівозмін ви­рощуються основні сільськогосподарські культури даної зони, а також малопоширені. Сівозміни запроваджуються згідно з рекомендаціями господарств, науково-дослідних установ, з урахуванням навчальних програм із природознавства, біології, трудового навчання.

Відведену ділянку потрібно розбити на окремі поля, кількість яких установлюють відповідно до розробленої схеми сівозмін.

Схему чергування культур складають з урахуванням їхніх біологіч­них особливостей, висновків наукових закладів і досвіду самого госпо­дарства щодо оцінки попередників для кожної культури.

ЗООЛОГІЯ.

1. Основні етапи філогенетичного розвитку тварин. Методи дослідження еволюційного розвитку тварин. Еволюційний розвиток різних типів безхребетних тварин. Філогенетичне дерево хордових. Основні філогенетичні поняття: дивергенція, паралелізм, конвергенція.

Все різноманіття форм безхребетних тварин за ступенем складності будови можна розташувати на декількох рівнях родовідного древа, нижні гілки якого представлені древніми по походженням і з більш примітивними рисами будови групами.

Верхні гілки древа займають тварини з більш прогресивними особливостями будови. Аналіз сучасної системи, яка грунтується на даних палеонтології, ембріології, анатомії, морфології, дозволяє судити про філогенетичних зв'язках між таксонами і етапності еволюції.

У підставі філогенетичного древа розташовуються тварини подцарства Protozoa (найпростіші). Для них характерно наступне: тіло складається з однієї (за деяким винятком) клітини, яка виконує всі функції організму (рух, харчування, виділення, розмноження, реагує на подразнення). Функції організму виконують спеціалізовані органели. У різних типах найпростіших виявляється тенденція до переходу в многоклеточное стан (Освіта колоній, багатоядерність).

Багатоклітинні тварини (подцарство Metazoa) представляють більш високий рівень організації тварин. Функції організму виконують або окремі спеціалізовані клітини або органи.

Нижчі багатоклітинні (типи Placozoa, Spongia) утворюють такі гілки філогенетичного древа. Найбільш примітивними з них є фагоцітеллобразние (надраздел Phagocytellozoa, тип Placozoa), що нагадують за будовою фагоцітеллу Мечникова. Виділяють клітини рухові і травні, функції клітин непостійні, відсутні тканини. Наступний рівень організації займають тварини надраздела Parazoa (тип Spongia). Для них характерно: відсутність тканин, взаімопревращаемость клітин, що зближує їх з фагоцітеллобразнимі. У відміну від фагоцітеллобразних тіло складається з більшого числа розрізняються функціонально клітин, для них характерна інверсія

зародкових пластів.

Всі інші багатоклітинні входять до надраздел Eumetazoa (Справжні багатоклітинні). Для них характерно: тканинний рівень організації, наявність органів, що виконують різні функції. Нижчу щабель серед справжніх багатоклітинних займають радіально

симетричні тварини (розділ Radiata, типи Coelenterata, Ctenophora).

Тіло цих тварин складається з похідних двох зародкових пластів - ектодерми і ентодерми. Сталися від фагоцітелли.

Всі вищестоящі багатоклітинні характеризуються білатеральної симетрією тіла і об'єднуються в розділ Bilateria. Тіло їх формується в онтогенезі з трьох зародкових пластів - екто-, ендо-і мезодерми.

Білатеральні тварини походять незалежно від радіальних від фагоцітеллобразного предка. В еволюції білатеральних тварин виділяють два етапи:

освіта нижчих бесполостное (підрозділ Acoelomata) і вищих целомічних (підрозділ Coelomata) тварин. Acoelomata об'єднує такі типи: Platodes, Nemathelminthes, Nemertini, Acanthocephales.

Як синонім нецеломіческіе тварини деякими зоологами вживається термін Scolecidae - нижчі черв'яки. Для них характерно відсутність вторинної порожнини тіла, проміжки між органами занятті паренхімою або є первинна порожнина тіла, яка не має власних клітинних стінок.

Целомічні тварини мають вторинну порожнину тіла - цілому, для якої характерна наявність епітелію мезодермального походження.

Виділяють наступні напрямки еволюції целомічних: до первичноротим (надтип, за іншими уявленнями група, Protostomia) і вторичноротим (Deuterostomia) і виділяються типи, що займають проміжне положення між первичноротих і вторичноротих (Pogonophora, Tentaculata, Chaetognatha). Для первичноротих характерно первинність рота, тобто відповідність бластопора, у частини спіральне дроблення яйця, детермінованість ембріогенезу. До цього надтип відносяться Annelida, Mollusca, Onychophora, Arthropoda. Вторичноротих серед безхребетних є Echinodermata, Hemichordata. Для них характерно: мезодерма утворюється ентероцельним шляхом, покриви багатошарові, рот закладається вдруге.

Основні методи вивчення еволюційного процесу

Розглянемо найголовніші з методів вивчення еволюційного процесу, експонованих біологічними дисциплінами в послідовності, яка відображає проникнення еволюційних ідей в ці дисципліни: спочатку палеонтологічні, біогеографічні, морфологічні, ембріологічні і систематичні, а потім дані генетики, біохімії, молекулярної біології.

Палеонтологічні методи. По суті, всі без винятку методи палеонтології як науки про копалин організмах можуть розглядатися як методи вивчення еволюційного процесу. Розглянемо більш докладно лише найголовніші палеонтологічні методи вивчення еволюції: виявлення копалин проміжних форм, відновлення філогенезу рядів і виявлення послідовності копалин форм.

Викопні перехідні форми - форми організмів, що поєднують ознаки більш древніх і молодих груп. Пошуки і детальні описи таких форм служать важливими методами відновлення філогенезу окремих груп.

Яскравий представник перехідних форм - викопна Ichthyostega (рис. 6.3), що дозволяє зв'язати риб з наземними хребетними. Найбільш древні наземні хребетні з групи стегоцефалів також зберігають деякі рибообразние риси.

Перехідними формами від рептилій до птахів є юрські первоптіци Archaeopteryx з довгим, як у рептилії, хвостом, незрослими хребцями і черевними ребрами, розвиненими зубами. Але це були вже справжні птахи: тіло вкрите добре розвиненими пір'ям, передні кінцівки перетворені на типові крила. Останній з розглянутих у цьому зв'язку прикладів - звіроподібна рептилія Lycaenops з групи терапсид. Розвиток великий зубної кістки (os dentale), вторинного кісткового піднебіння, типова для ссавців диференціювання зубів на ікла, різці та зарезцовие зуби, як і багато інших риси, робили загальний вигляд цієї тварини схожим на хижих ссавців. Але з ряду основних рис будови і способу життя це були справжні рептилії.

В даний час описані і багато інших копалини перехідні форми не тільки великих (типи, загони, класи), але і більш дрібних (загони, сімейства) груп тваринного і рослинного світу. Дослідження перехідних форм - важливий метод вивчення еволюційного процесу.

Палеонтологічні ряди - ряди копалин форм, пов'язаних один з одним у процесі еволюції і відображають хід філогенезу. За кількістю знайдених проміжних ланок такий ряд може бути більш-менш докладним, але у всіх випадках це має бути саме ряд форм, близьких не тільки основними, а й приватними деталями будови і, безсумнівно, генеалогічно пов'язаних один з одним у процесі еволюції.

Такі ряди копалин предків особливо цікаво аналізувати з еволюційної точки зору відносно сучасних форм: доступність для глибокого аналізу заключного, сучасного нам ланки ланцюга дозволяє краще зрозуміти особливості розвитку всього еволюційного ряду.

До теперішнього часу відомо чимало палеонтологічних рядів (наприклад, коней, носорогів, слонів). Аналіз еволюційного ряду коней (рис. 6.4) початий ще дослідженнями засновника еволюційної палеонтології В.О. Ковалевського (1842 - 1883).

Еволюційне древо родини конячих (Equidae). Видно поступова зміна лістоядних форм травоїдними і скорочення числа пальців від п'яти до одного (за Дж. Сімпсоном, 1948, спрощено): 1 - Eohippus; 2 - Miohippus; 3 - Parahippus; 4 - Pliohippus; 5 - Equus

На прикладі аналізу стовбура кінських видно поступовість процесу еволюції: змінюють одне одного копалини форми набували все більшу схожість з сучасними. При порівнянні еоценового еогіппус з сучасною конем важко переконливо довести їх филогенетическую зв'язок. Наявність багатьох послідовно змінюють один одного форм на великих просторах ряду континентів (еволюція коней відбувалася в основному в Північній Америці та Євразії, хоча деякі форми проникли і до Південної Америки) дозволило побудувати філогенетичний ряд з високим ступенем достовірності. На цьому ж прикладі видно, що, строго кажучи, йдеться не просто про низку форм, а про більш складні просторово-часових відносинах груп. Розвиток таких змінюють один одного пучків (віял), форм надзвичайно характерно для окремих стовбурів будь-яких груп у процесі еволюції.

дивергенцію, конвергенцію, паралелізм.

 

1. Дивергенція - розбіжність ознак всередині виду, яке призводить до утворення нових угруповань особин. Чим більше різняться живі організми за будовою, способу існування, тим більше розходяться вони на більш різноманітні простору. Зазвичай одну область або ділянка займають тварини з однаковою потребою до якості і запасу їжі. Через певний час, коли запас їжі закінчується, тварини змушені поміняти місцепроживання, переселятися на нові місця. Якщо на одній території живуть тварини з різною потребою до умов середовища, то конкуренція між ними слабшає. Так, Ч. Дарвін визначив, що в природі на ділянці в 1 м2 зустрічається до 20 видів рослин, які належать до 18 родів і 8 сімейств. У процесі дивергенції від зачинати популяції розходяться як би гілки дерева декількох форм. Наприклад, можна назвати сім видів оленів, що сформувалися в результаті дивергенції: плямистий олень, марал, північний олень, лось, козуля, лань, кабарга (рис. 37).

  Під дією природного відбору в нескінченному ряду поколінь одні форми виживають, інші вимирають. Процеси вимирання і дивергенції тісно пов'язані між собою. Найбільш розбіжні за ознаками форми мають більші можливості залишати плідне потомство і виживати в процесі природного відбору, так як вони менше конкурують між собою, ніж проміжні, які поступово рідшають і вимирають.

У результаті дивергенції популяція одного виду підрозділяється на підвиди. Підвид, що утворився під дією природного відбору, за ознаками спадкового зміни перетворюється на вигляд.

  2. Конвергенція - придбання подібних ознак у різних, неспоріднених груп. Наприклад, у акули (клас риб), іхтіозаврів (клас плазунів), дельфінів (клас ссавців) форми тіла подібні. Це пов'язано з тим, що у них однакові середовище проживання (вода) і умови життя. Хамелеон і лазающая агама, що відносяться до різних підзагонів, зовні дуже схожі. Подібність різних систематичних груп обумовлено життям в схожій середовищі існування. У організмів, що мешкають в повітрі, є крила. Крила птаха і летючої миші - змінені передні кінцівки, а крила метелика - вирости тіла. Явище конвергенції широко поширене у тваринному світі.

 

3. Паралелізм (грец. parallelos - "поруч йде") - еволюційний розвиток генетично близьких груп, що полягає в незалежному придбанні ними схожих рис будови на підставі особливостей, успадкованих від загальних предків. Паралелізм широко поширений серед різних груп організмів у процесі їх історичного розвитку (філогенезу).

Наприклад, пристосування до водного способу життя в еволюції ластоногих розвивалося у трьох напрямках. У китоподібних і ластоногих (моржі, вухаті і справжні тюлені) в результаті переходу до водного способу життя, незалежно один від одного, з'явилося пристосування до води - ласти. Перетворення передніх крил у багатьох груп крилатих комах в надкрила, розвиток у кистеперих риб ознак земноводних, виникнення ознак ссавців у зверозубих ящірок і т. д. Подібність у паралелізм вказує на єдність походження організмів і наявність подібних умов існування.

 

Еволюція - незворотний процес. У кожного організму, пристосованого до нових умов, змінений орган зникає. Повернувшись в колишню середовище проживання, зниклий орган не відновлюється. Ще Ч. Дарвін писав про незворотність еволюції: "Якщо навіть середовище проживання повністю повторюється, то вид ніколи не може повернутися до колишнього стану". Наприклад, дельфіни, кити ніколи не ставали рибами. При переході наземних тварин у водне середовище конвергентно змінюються кінцівки - при цьому конвергенція бере участь лише у зміні зовнішнього будівлі органів.

У внутрішній будові плавців дельфіна, кити збережені ознаки пятипалой кінцівки ссавців. Так як мутація призводить до оновлення генофонду популяції, вона ніколи не повторює генофонд минулого покоління. Так, якщо на якомусь етапі від примітивних земноводних виникли плазуни, то плазуни не можуть знову дати початок земноводним.

На стеблі вічнозеленого чагарнику - іглиці маються блискучі товсті листи. Насправді це видозмінені гілки. Справжні лускоподібний листя розташовуються в центральній частині цих видозмінених стебел. Ранньою весною з пазухи лусочок з'являються квіти, з яких надалі розвиваються плоди.

Листя у іглиці зникли ще в давнину, в процесі пристосування до посухи. Потім при переході знову у водне середовище замість листя у них з'явилися гілки, схожі на листя.

2. Еволюція основних систем органів у тварин: нервової, травної, видільної, кровоносної, дихальної, статевої.

ТЕТРАДЬ

3. Підцарство Одноклітинні. Загальна характеристика. Класифікація. Особливості організації і життєдіяльності.

4. Характерні особливості типів, класів, рядів підцарства Одноклітинні тварини. Представники. Їх роль у природі та житті людини.

5. Підцарство Багатоклітинні тварини. Тип Кишковопорожнинні. Класифікація. Особливості організації і життєдіяльності. характеристика класів, підкласів. Представники. Роль та значення.

6. Типи: Плоскі, Круглі та Кільчаті черви, їх порівняльна характеристика. Ускладнення будови в процесі еволюції. Черви – паразити людини, тварин, рослин. Їх адаптації до паразитичного способу життя. Роль та значення червів.

7. Несегментові вториннопорожнинні безхребетні тварини – тип Молюски. Походження. Класифікація. Загальна характеристика класів. Представники. Роль молюсків у природі і житті людини.

8. Членистоногі – високоорганізовані безхребетні тварини з членистими кінцівками. Походження. Класифікація. Ознаки біологічного прогресу в будові та життєдіяльності. Характерні особливості.

9. Підтип Зябродишні. Особливості будови і життєдіяльності. Класифікація. Характеристика класів, підкласів, рядів. Представники. Роль та значення.

10. Підтип Хеліцерові. Особливості будови та життєдіяльності. Класифікація. Характеристика класів, підкласів. Представники. Роль та значення.

11. Підтип Трахейнодишні. Особливості будови та життєдіяльності. Класифікація. Характеристика класів Губоногі і Двопарноногі. Представники. Роль та значення.

12. Клас Комахи. Походження. Особливості будови та життєдіяльності комах. Розмноження. Основні ряди комах з неповним і повним метаморфозом. Представники, їх роль та значення.

13. Загальна характеристика та класифікація типу Хордові. Характерні особливості підтипів: Личинковохордові, Безчерепні, Черепні або Хребетні. Гіпотези походження типу Хордові.

14. Анамнії, їх істотні ознаки. Багатоманітність риб, земноводних. Роль та значення цих тварин, їх охорона.

Риби і земноводні відносяться до різних надкласса хребетних тварин, що підкреслює принципові відмінності між ними. Але, будучи перехідним (амфибиотических) класом, земноводні зберегли ще багато рис схожості з рибами. На підставі цієї схожості надкласс риби і клас земноводні об'єднують в групу анамній (не надаючи їй таксономічного значення!). Плазуни, птахи та ссавці - складають групу наземних хребетних - амніот.

15. Амніоти, істотні ознаки класу Плазуни. Різноманітність цих тварин. Роль та значення, охорона.

16. Загальна характеристика класу Птахи. Адаптації до польоту в будові систем органів. Систематика птахів.

17. Походження ссавців, основні ароморфози, систематика класу. Значення ссавців у природі.

18. Загальна характеристика класу Земноводні. Систематика класу, значення тварин у природі.

Екологія.

1. Екологія як комплексна наука. Біоекологія (аут-, дем- та синекологія ), соціоекологія, геоекологія та техноекологія.

2. Методи екологічних досліджень: спостереження, експеримент, моделювання, прогнозування, моніторинг.

3. Екологічні проблеми. Глобальні (хімічне, фізичне, механічне, біологічне забруднення довкілля, парниковий ефект, озонові діри, кислотні дощі, ядерна ніч, ядерна зима, зменшення генофонду рослин і тварин, демографічний вибух), національні та регіональні.

4. Організм і середовище. Екологічні фактори. Загальні закономірності дії екологічних факторів, закони Лібіха, Шелфорда, сукупної дії факторів.

5. Екологія популяцій. Докази існування популяцій: анатомічні, фізіологічні, етологічні. Класифікація популяцій. Гомеостаз популяцій. Досліди Емлена.

6. Вчення про біоценоз. Поняття про біоценоз, біотоп, екологічну нішу. Склад біоценозу. Природні та культурні біоценози (агроценози). Зв'язки в біоценозах: трофічні, форичні, фабричні, топічні.

7. Біологічний кругообіг речовин та потік енергії в екосистемі. Продуценти, консументи, редуценти. Ланцюги живлення, трофічні мережі. Закон Ліндемана. Екологічні піраміди. Закони екології Коммонера.

8. Поняття про біологічну продуктивність екосистеми. Біомаса. Первинна і вторинна продукція екосистем. Зміна екосистем (сукцесії), сукцесійні серії, клімаксовий стан екосистем.

9. Біогеоценоз, екосистема. Вчення Сукачова про біоценоз, Тенслі про екосистему. Типи екосистем.

10. Вчення про біосферу. Поняття про біосферу. Розвиток вчення про біосферу В.І.Вернадським. Межі життя в біосфері. Закони біогенної міграції атомів та константності Вернадського. Ноосфера. Біосфера – 2. Програма ЮНЕСКО “Людина і біосфера”.

БОТАНІКА

1. Космічне значення рослин. Рослинна клітина, її будова та функції. Відмінності рослинної клітини від тваринної. Рослинні тканини їх типи, будова і функції.

Космічна роль рослин

З появою автотрофних організмів, насамперед зелених рослин, став можливим синтез органічних речовин з неорганічних сполук завдяки використанню сонячної енергії (космічна роль рослин), а отже, існування і подальший розвиток життя.

З виникненням фотосинтезу відбулася дивергенція органічного світу в двох напрямках, які відрізнялися способом живлення (автотрофні і гетеротрофні організми). Завдяки появі автотрофних фотосинтезуючих організмів вода й атмосфера почали збагачуватися на вільний кисень. Це стало передумовою появи аеробних організмів, здатних до ефективнішого використання енергії в процесі життєдіяльності. Нагромадження кисню зумовило утворення у верхніх шарах атмосфери озонового екрана, який не пропускав згубного для життя ультрафіолетового випромінювання. Це забезпечило можливість виходу життя на суходіл. Поява фотосинтезуючих рослин, у свою чергу, забезпечила можливість існування і прогресивного розвитку гетеротрофних організмів.