12. Римська конвенція про охорону інтересів

Підписана в м. Рим у 1961 р.; набула чинності 18 трав-ня 1964 р. Конвенція стала вдалою спробою об'єднати в межах одного правового акта питання, пов'язані з охороною різних видів діяль-ності. Безумовною заслугою Конвенції є її вплив на національні законодавства держав, у яких після підписання Римської конвенції почали з'являтися розділи, присвячені врегулюванню суміжних прав. Водночас Римська конвенція має певні недоліки.

На відміну від Всесвітньої, Римська конвенція не має від-критого характеру - приєднатися до неї можуть лише країни-учасниці Бернської чи Всєсвітньої конвенцій, що також є членами ООН. Основним завданням Римської конвенції є охорона суміж-них прав, суб'єктами яких вона називає виконавців, виробників фонограм і організації ефірного мовлення.

До артистів-виконавців, за цією Конвенцією, належать: актори, співаки, музиканти, танцюристи й інші особи, що співають,

виконують роль, читають, декламують та в будь-який інший спосіб беруть участь у виконанні літературних та художніх творів. Рим-ською конвенцією не охороняються права артистів вар'єте, акро-батів, клоунів, спортсменів цирку. Мінімальний строк охорони, передбачений Римською конвенцією, становить 20 років, починаючи від кінця року, в якому була здійснена фіксація (фонограм, виконань), відбулися ви-конання чи вихід в ефір передачі. Проте національні законодав-ства часто передбачають 50-річний строк охорони суміжних прав.

Одним з істотних недоліків Римської конвенції є те, що в ній не взято до уваги нові технічні можливості поширення теле-візійних і радіосигналів, які з'явилися в другій половині XX сто-ліття (кабельне мовлення, супутникове мовлення, Інтернетта ін.).

Згідно зі ст. 13 Римської конвенції, в усіх державах-учасни-цях організаціям ефірного мовлення має бути надано право дозволяти чи забороняти:

• ретрансляцію їхніх передач в ефір;

• запис їхніх передач;

• відтворення;

• передання для загального відома їхніх телевізійних про-грам, якщо воно здійснюється в місцях, доступних для публіки за вхідну плату.

15. Об’єкти авт.Права

Авторське право поширюється на твори науки, літератури та мистецтва, що є результатом творчої діяльності, завершені й незавершені, оприлюднені та неоприлюднені, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу і мети. До основ-них об'єктів авторського права належать:

• літературні письмові твори (книги, брошури, статті тощо);

• музичні твори з текстом і без тексту;

• аудіовізуальні твори;

• твори образотворчого мистецтва;

• драматичні та хореографічні твори, пантоміми;

• фотографічні твори, зокрема й виконані способами, по-дібними до фотографії;

-похіднітвори;

• збірники творів, енциклопедії, інші складені твори;

• титри для дублювання, озвучення, субтитрування україн-ською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

• компютерні програми

• бази даних

• ілюстрації,картини, плани,креслення,ескізи.

17. Знак охорони авт.Права та порядок зазнач.Його у книжк.Вид-ях

Після приєднання України в складі Радянського Союзу в 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право на всіх виданнях, а згодом і на аудіовізуальних творах почали зазначати знак охорони авторського права, що складається з трьох елементів:

• латинської літери "с", обведеної колом - ©;

• імені особи (найменування власника), що володіє автор-ським правом;

• року першої публікації твору.

У друкованих виданнях особливості використання знака охорони авторського права залежать від кількості авторів.

Видання одного автора. У виданнях, які охороняються авторським правом, знак охорони розміщують у правому ниж-ньому кутку звороту титульної сторінки.

Авторські права художника, що виконав ілюстрації до ви-дання, упорядника, автора передмови чи післямови також за-свідчуються знаками охорони із зазначенням авторів цих об'єктів.

Видання з кількома авторами. Якщо книга написана у співавторстві чи видання складається з частин, авторами яких є різні особи, знак охорони ставлять для кожної з них із зазначен-ням частин, які ними написані.

Якщо книга є перекладом з іноземної мови, спочатку роз-міщують копію знака охорони авторського права видання-оригіналу, знак охорони безпосередньо на переклад та інші об'єкти охорони. Приміром, у книзі "Авторське право і суміжні права. Європейський досвід" (К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001):

Збірки з великою кількістю авторів. У збірках, які видаються організацією самостійно або через видавництво, на звороті титуль-ної сторінки розміщують знак охорони на збірник загалом, що містить назву цієїорганізації. Знак охорони авторського права на кожний твір, розміщений у збірнику, зазначають у нижній частині початкової сторінки авторського твору¹⁸.

Перевидання (повторне видання). Якщо книга видається вдруге без змін і доповнень, на ній зазначається той самий знак охорони, що й на першому виданні.

На виданні зі змінами та доповненнями розміщують два знаки охорони: першого та другого видання із зазначенням авторів доповнень і змін та видавництва, що видало оновлене видання.

Попри те, що сьогодні знак охорони авторського права не мае істотного юридичного наповнення, позаяк його зазначення, згідно з чинним українським законодавством, не є обов'язковим, його про-довжують широко використовувати власники авторських прав.